Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Smolsky_1tom.doc
Скачиваний:
568
Добавлен:
11.03.2016
Размер:
46.52 Mб
Скачать

ВСТУП

АНАТОМІЯ (грецькою. anatome - розсічення, розчленування) - наука про будову та форми організму, ор­ганів і тканин людини. Термін «анатомія» походить від назви одного з мето­дів вивчення, однак не є лише аналі­тичною наукою. Вана вивчає тіло людини та тварин, системи орга­нів та тканин у їх функціональній взаємодії, в процесі становлення і розвитку. В анатомії, як в будь-якій науці, аналіз поєднується з синтезом, за детальним описом будови лежить розкриття його причинної обумов­леності і досліджуються об’єк­тивні закони організації живих систем.

Анатомія людини дає систематизо­ваний опис форми, будови, положення і топографічних взає­мовідносин частин тіла і органів з урахуванням їх вікових змін, статевих відмін та індивідуаль­них особливостей. Виявляє взаємозв’язок між формою і будовою ор­ганів і їх функціями, будовою тіла людини в цілому стосовно до умов існування, підтверджує одно з основних по­ложень – взаємозв’язок між формою і функцією. Анатомія вивчає особливості тіла людини в цілому, внут­рішню архітектоніку та просторове положення органів в їх виникненні, становленні і роз­витку. Анатомія вивчає ево­люцію розвитку систем і органів у тварин (порівняльна анатомія), досліджує будову органів у людини у філогенезі (антропогенез), а також в онтогенезі (ембріологія, геронтологія). Такий всебічний підхід потрібен для виявлення внутрішніх і зовнішніх причин, що обумовлюють анатомічні осо­бливості людини порівнянне з тваринами, функціональні пристосування форми і будови органів, вікові закономір­ності їх розвитку, статеві відміни та індивідуальні особливості. Форма і будова тіла людини вивчаються як наслідок тривалої еволюції хребетних тварин і одночасно як резуль­тат його індивідуального розвитку.

Анатомія вивчає інди­відуальну мінливість форм і будови тіла людини та всіх складових його частин і органів. Встановлюються крайні фор­ми індивідуальних відмінностей та найбільш типові ін­дивідуальні анатомічні осо­бливості, виявляються кореляції, закономірності взаємовідносин ін­дивідуальної мінливості окремих органів або частин тіла та типу будови тіла в цілому під впливом багато чисельних внутрішніх факторів і впливу зовнішнього середовища. Вив­чивши будову тіла людини і правиль­но зрозумівши, як впливає на організм зовнішнє середовище, мож­на розробити крите­рії здорового фізи­чного розвитку.

Анатомія разом із фізіо­логією відноситься до фундаментальних для медицини дисциплі­н. Детальне знання будови тіла надзвичайно важливо для пізнання загальних біологічних закономірностей, які є основою наукового розуміння властивостей здоров’я та хвороби, без чого неможливо проведе­ння лікування і профі­лактики. Значення анатомії для медицини так розуміли лікарі та анатоми. Везалій писав о том, що анато­мія «призначена для збереження людського здоров’я ». Без анатомії ме­дицина не змогла б стати науковою. На початку 19 ст. вчи­тель М.І.Пирогова російський лікар Е.О. Myхін підкреслив: «Лікар не може виконувати посаду свою, не знаючи анатомії». Видатний московський акушер А.П. Губарев відмічав:«Без анатомії немає ні хірургії, ні терапії, а є лише прикмети і забобони».

Анатомія знаходиться в щільних взаємовід­ношеннях з рядом інших наук. Вона є частиною морфології, як розділу біології.

Професор П.П. Шапаренко

Короткий нарис з історії анатомії

У стародавні часи, ще до нашої ери анатомія представляла собою уривчасті відомості, що ґрунтувалися в основному на спостереженнях над тваринами. Одним із перших дослідників у Стародавній Греції був Алкмеон Кротонський, який розтинав трупи тварин з науковою метою.

Великим вченим того періоду був грецький лікар-філософ і реформатор античної медициниГіппократ (460 – 377 рр. до н.е.). Основу його вчення складали матеріалістичні погляди на етіологію виникнення хвороб, негативне ставлення до теорій про втручання надприродних сил. У розвитку хвороб Гіппократ надавав вагомого значення чинникам зовнішнього середовища в поєднанні з особливостями самого організму. Учений створив “рідинну” теорію, за якою до складу організму людини у відповідних пропорціях входять різні рідини (кров, жовч, слиз і чорна жовч). Згідно з теорією Гіппократа, конституція і темперамент людини (холерик, сангвінік, флегматик і меланхолік) визначаються різними співвідношеннями цих рідин. Таким чином описовий, систематичний і функціональний аспекти у вивченні будови тіла людини були закладені ще в стародавні часи, започатковані великим ученим і філософом, якого вважають патріархом медицини.

Ідеалістичні погляди на природу людини представляв Платон (427 – 347 рр. до н. е.). На його думку, організмом людини керують три види душі, три стани, три “пневми”, розташовані в головних органах - мозку, серці та печінці.

Учень Платона, знаменитий грецький лікарАрістотель (384 – 322 рр. до н. е.) визнавав наявність душі, вважав, що вона складає одне ціле з тілом і вмирає разом з ним. Арістотель вважається засновником порівняльної анатомії та ембріології, оскільки вивчав анатомію тіла тварин та їх зародків.

Гален (130 –201 рр. н. е.) ознаменував початок нашої ери з’явою важливих медичних праць - “Анатомічні дослідження”, “Про призначення частин тіла” та ін. Клавдій Гален – видатний лікар, біолог, анатом і фізіолог свого часу, за його працями навчались медичні фахівці протягом наступних 14 віків. У наукових працях ученого поєднувались як матеріалістичні, так й ідеалістичні погляди. Сверджуючи, що організм можна вивчити, лише шляхом спостереження за хворим, або розтину трупів, Гален водночас визнавав наявність життєвої, фізичної та психічної “пневми” в печінці, серці і мозку.

Великий вклад у медичну науку вніс видатний лікар і філософ (Авіценна) Абу Алі Ібн-Сина (близько 980 –1037 рр.), який написав “Канон медицини” – збірник науково-медичних добірок того часу. Це були медичні твори, за якими вчилися лікарі Сходу і Заходу до XVII ст. включно.

В епоху Відродження були закладені підвалини нової анатомії. Це пов’язано з іменами Леонардо да Вінчі, А. Везалія, М. Сервета, В. Гарвея.

Леонардо да Вінчі (1452 – 1519), зацікавившись анатомією як художник, у подальшому захопився нею як наукою. Він одним із перших почав розтинати трупи людей і став справжнім новатором у дослідженні будови тіла. На своїх малюнках Леонардо правильно зображував різні органи людського тіла, завдяки чому вніс значний вклад у розвиток анатомії людини і тварин, а також став засновником пластичної художньої анатомії.

Андрій Везалій (1514 – 1564) справжній революціонер в анатомії. Він підійшов до вивчення організму людини з матеріалістичних позицій, користувався об’єктивним методом дослідження – виконуючи розтин трупів. В основу його вчення було покладено системний аналітичний метод, який дозволив відкрити велику кількість нових наукових фактів. Везалій вперше систематизував будову тіла людини. При цьому він викривав і відхиляв численні помилки Галена (він назвав близько 200 таких помилок). Так розпочався аналітичний період у розвитку анатомії, впродовж якого було зроблено безліч відкрить описового характеру. Везалій ‑ автор ілюстрованого посібника “Про будову тіла людини в семи книгах”, які І.П. Павлов характеризував такими словами: “Праця Везалія – це перша анатомія людини в новітній історії людства, яка не повторює тільки вказівки і думки древніх авторитетів, а спирається на роботу вільного дослідницького розуму. Опублікування книги Везалія викликало, з одного боку, переворот, а з іншого ‑ шалений опір реакційних анатомів-галеністів, котрі намагалися зберегти авторитет Галена. У цій боротьбі Везалій загинув, але справу його продовжили учні і послідовники вченого. Учень Везалія Реальт Коломбо (1516 - 1559) показав, що кров з правого серця в ліве серце потрапляє не через отвір, який ніби існує в міжшлуночковій перегородці, а через легені по легеневих судинах. Про це писав також іспанський лікар і богослов Мігуель Сервет (1509 – 1553) у своїй праці “Встановлення християнства”. Однак, ще до Коломбо і Сервета мале коло кровообігу було відкрите арабом Ібн-ан-Нафісом.

Вільям Гарвей (1578 – 1657), англійський лікар, фізіолог і анатом, у своїх дослідженнях не обмежувався описуванням, а широко використовував дані порівняльної анатомії, ембріології і фізіології. Відома праця Гарвея “Анатомічні дослідження про рухи серця і крові у тварин” (1628), де стверджував, що кров рухається по замкнутому колу судин, проходячи від артерій у вени через маленькі трубочки. Гарвей, таким чином, не передбачав існування між такими трубочками анастомозів. Вперше про їх існування було повідомлено італійським ученим Марчело Мальпігі (1628 – 1694), коли було винайдено мікроскоп. Замкнуті кровоносної системи була доведена і А.М. Шумлянським (1748 – 1795), який вивчав будову нирок та їх судин.

Розвитку анатомії в Росії сприяли такі вчені, як А.П. Протасов (1724 – 1796), учень і послідовник М.В. Ломоносова, який був першим російським академіком-анатомом, та П.А. Загорський (1764 – 1846), котрий написав перший підручник з анатомії російською мовою: “Сокращенная анатомия или руководство к познанию строения человеческого тела в пользу обучающихся врачебной науки” (1802) і створив першу в Росії анатомічну школу вчених. Видатним його учнем був І.В. Буяльський (1889 – 1866) – анатом і хірург.

Видатним вченим-медиком був Микола Іванович Пирогов (1810–1881), який створив топографічну анатомію, ввів новий метод в анатомічного дослідження – метод послідовного розтину заморожених трупів. Пирогов створив хірургічну, або топографічну анатомію, його перу належать праці “Хірургічна анатомія судинних стовбурів і фасцій”, “Повний курс прикладної анатомії”, атлас “Топографічна анатомія по розтинах через заморожені трупи”. Діяльність М.І. Пирогова ‑ ціла епоха в розвитку медицини.

Велике значення для розвитку анатомії мали наукові праці відомих вчених В.Л. Грубера, П.Ф. Лесгафта, Д.М. Зернова.

В.Л. Грубер (1814-1890) - автор численних робіт із описової анатомії. Він створив один із найкращих у Росії анатомічних музеїв, був ініціатором створення вищої медичної жіночої освіти в Росії.

П.Ф. Лесгафт (1937 – 1909) учень В.Л. Грубера, вперше використав в анатомічних дослідженнях рентгенівські промені. Його наукові праці ґрунтуються на єдності організму і середовища, форми і функції. Лесгафт є засновником і організатором створення та розвитку функціональної анатомії.

Д.М. Зернов (1843 – 1917) відомий московський анатом, йому належать численні роботи з вивчення центральної нервової системи, анатомії черевної порожнини.

До найвизначніших анатомів часів Радянського Союзу належать Г.М. Йосіфов, В.П. Воробйов, В.М. Шевкуненко, В.М. Тонков, Б.А. Долго-Сабуров, Д.А. Жданов, Р.Д. Синельников, М.С. Спіров.

Г.М. Йосіфов (1870 –1933) своїми дослідженнями значно розширив знання з анатомії лімфатичної системи. Послідовником Г.М. Йосіфова став Д.А. Жданов (1902 – 1972). Його монографія “Хирургическая анатомия грудного лимфатического протока” було відзначено Державною премією СРСР.

В.М. Шевкуненко (1871 –1957) продовжив прикладний напрямок анатомії, започаткований М.І. Пироговим. Великого значення він надавав вивченню типової анатомії, а також різноманітних форм індивідуальної мінливості судин, нервів і органів та необхідності цих знань для медичної практики.

В.М. Тонков (1872 – 1954) – засновник великої школи анатомів. Продовжуючи традиції М.І. Пирогова і П.Ф. Лесгафта, він розвивав експериментальний напрям у функціональній анатомії. Вивчав разом з учнями судинну систему, розробив учення про кобічний кровообіг. В.М. Тонков – автор підручника з анатомії, що витримав численні видання.

Дослідження В.М. Тонкова продовжив його учень Б.А. Долго-Сабуров (1900 – 1960) та ін.

Академік, професор анатоміїВ.П. Воробйов (1876 –1937) очолював кафедру анатомії в Харківському медичному інституті. Він розглядав організм людини у зв’язку з його соціальним становищем. Учений розробив макро- та мікроскопічний методи дослідження з використанням стереоморфологічної методики і заклав основи вивчення периферійної нервової системи, яку продовжили його численні учні (Ф.А. Волинський, В.М. Бобін, А.А. Отелін). А Р.Д. Синельников став його послідовником на кафедрі.

В.П. Воробйов написав чимало підручників з анатомії і видав перший в Україні атлас анатомії людини в п’яти томах, розробив особливий метод бальзамування трупів.

В останні роки наукові дослідження про будову судинного русла були поглиблені сучасними вченими В.В. Купріяновим, М.Р. Сапіним, Ю.І. Бородіним, В.В. Баніним, І.І. Бобриком.

До відомих вчених анатомів, які працювали в Україні і створили регіональні школи науковців і викладачів анатомії належать професори М.К. Лисенков, М.С. Кондратьєв, Ф.А. Волинський (Одеса), М.Д. Довгялло (Донецьк), А.П. Любомудров (Львів), В.М. Бобін (Сімферополь), В.Г. Український (Вінниця), М.С. Спіров (Київ), К.Д. Філатова, С.Е. Стебельський (Дніпропетровськ), Ю.П. Мельман (Івано-Франківськ), В.Г. Терентьєв, Б.Й. Коган (Вінниця), К.І. Кульчицький (Київ).

Нині плідно працюють наукові школи професорів В.В.Бобіна (Харків), І.І. Бобрика (Київ), В.Г. Ковєшникова (Луганськ), М.С. Скрипникова (Полтава).

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]