Глотка. Мигдалики

Їжа з порожнини рота через зів потрапляє у глотку (pharynx). Крім того, з порожнини носа через хоани і глотку повітря проходить у гортань і навпаки. Глотка розташована в передній ділянці шиї. Починається вона від зовнішньої основи черепа, розміщена спереду від тіл шийних хребців, а на рівні VI шийного хребця переходить у стравохід. Глотка має верхню, задню, бічні (праву і ліву) та, частково, передню стінки. Верхню стінку глотки називають склепінням глотки (fоrnіх pharyngis). Вона щільно з’єднана із зовнішньою основою черепа за допомогою добре розвиненої глотково-основної фасції. Задня стінка глотки відокремлюється від шийних хребців передхребтовими м’язами шиї, передхребтовою пластинкою фасції шиї та пухкою сполучною й жировою тканинами. Спереду від глотки розташовані: порожнина носа, порожнина рота та гортань. Відшукайте на препараті отвори в передній стінці глотки, за допомогою яких вона з’єднується з названими вище порожнинами.

Порожнину глотки (cavitas pharyngis) поділяють на носову, ротову та гортанну частини.

Носова частина глотки (pars nasalis pharyngis) - розташовується на рівні хоан між склепінням і піднебінною завіскою. Крім двох хоан, що ведуть у носову порожнину, на бічній стінці носової частини відкриваються парні глоткові отвори слухових труб (ostium pharyngeum tubae auditivae). Ці труби сполучають порожнину глотки з барабанною порожниною. Відшукайте на препараті ці отвори, які розмішуються приблизно на 0,5 - 1,0 см позаду від заднього кінця нижньої носової раковини.

Ротова частина глотки (pars oralis pharyngis) розташовується на рівні зіва і між піднебінною завіскою та коренем язика або входом у гортань (рівень IV шийного хребця). Саме позаду від кореня язика слизова оболонка продовжується на пе­редню поверхню надгортанника, причому по середній лінії утворює добре розвинену серединну язиково-надгортанну складку (plica glossoepiglottica mediana), а з боків від неї менш розвинені парні бічні язиково-надгортанні складки (plicaе glossoepiglotticaе lateralеs). Між складками є також парні заглиблення надгортанні долинки (valleculae epiglotticae).

Розгляньте на препараті гортанну частину глотки (pars laryngea pharyngis). Вона є нижнім відділом глотки, розташована між рівнем входу в гортань та переходом глотки в стравохід (рівень нижнього краю VI шийного хребця). Гортанна частина глотки розмішена позаду від гортані і простягається до нижнього краю перснеподібного хряща. За допомогою отвору - входу до гортані (aditus larуngis), обмежованого надгортанником, черпакувато-надгортанними складками, черпакуватими хрящами та міжчерпакуватою складкою, глотка сполучається з гортанню. На бічній стінці гортанної частини глотки розміщені значні заглиблення - грушоподібні закутки (recessus piriformis), в яких можуть затримуватися, як і в долинках надгортанника, тверді частини їжі.

Будова стінки глотки. Внутрішня поверхня стінки глотки представлена слизовою оболонкою (tunica mucosa), яка є продовженням слизової оболонки порожнини носа та рота. Тому в носовій частині глотки слизова оболонка покрита псевдобагатошаровим плоским епітелієм. Замість підслизового шару в носовій та ротовій частинах глотки розвинена волокниста оболонка, яка утворює м’який скелет глотки і має назву глотково-основної фасції (fascia pharyngobasilaris). В гортанній частині глотки замість цієї волокнистої пластинки розвинена пухкий підслизовий прошарок. Наявність щільної волокнистої оболонки глотки пов’язана з формуванням харчової грудки, яка не затримується в глотці, щоб не порушувати процес дихання. Глотка у зв’язку з цим має добре розвинену м’язову оболонку з посмугованих м’язів.

М’язи глотки за функцією поділяються на м’язи, що звужують глотку, і м’язи, що підіймають глотку (мал. 138, 139).

Мал. 138. М’язи глотки. Вигляд збоку (зліва):

1. m. constrictor pharyngis superior;

2. m. styloglossus;

3. m. stylopharyngeus;

4. m. constrictor pharyngis medius;

5. m. constrictor pharyngis inferior;

6. m. hyoglossus;

7. m. mylohyoideus;

8. venter anterior m. digastrici.

До м’язів, що підіймають глотку належать:

Шило-глотковий м’яз (m. stylopharyngeus). Функція: піднімає глотку і розтягує її у бічному напрямку;

Трубно-глотковий м’яз (m. salpingopharyngeus), починається від нижньої поверхні хряща слухової труби біля глоткового отвору. М’язові пучки опускаються вниз, з’єднуються з піднебінно-глотковим м’язом і вплітаються в бічну стінку глотки.

Розгляньте на препараті три м’язи, що звужують глотку:

Верхній м’яз - звужувач глотки (m. constrictor pharyngis superior) починається від присередньої пластинки крилоподібного відростка, крило-нижньощелепного шва (raphe pterygоmandibularis) стовщення щічної фасції у вигляді волокнистої смужки, натягнутої між крилоподібним гачком крилоподібного відростка та нижньою щелепою, а також від підборідної лінії нижньої щелепи і поперечного м’яза язика.

Пучки м’яза йдуть дугоподібно назад та присередньо, з’єднуються з пучками протилежного м’яза й утворюють шво глотки. У верхньому м’язові - звужувачі глотки розрізняють такі частини: крило-глоткову, щічно-глоткову, щелепно-глоткову та язико-глоткову (pars pterygopharуngea, pars buccopharyngea, pars mylopharyngea, pars glossopharyngea). Функція: звужує порожнину глотки.

Мал. 139. М’язи глотки. Отвори глотки. Вигляд ззаду. Права половина задньої стінки глотки видалена:

1. m. constrictor pharyngis superior;

2. m. constrictor pharyngis medius;

3. m. constrictor pharyngis inferior;

4. m. stylopharyngeus;

5. m. stylohyoideus;

6. venter posterior m. digastrici;

7. choana;

8. isthmus faucium;

9. aditus laryngis.

Середній м’яз - звужувач глотки (m. constrictor pharyngis medius) починається від великого та малого рогів під’язикової кістки. Пучки м’яза йдуть угору і закінчуються у шві глотки, переплітаючись із волокнами протилежного м’яза. Функція: звужує середню частину порожнини глотки.

Нижній м'яз - звужувач глотки (m. constrictor pharyngis inferior) починається від бічної поверхні щитоподібного та перснеподібного хрящів гортані. Верхні пучки м’яза розмішуються поверх нижньої частини середнього м’яза - звужувача глотки. Його поділяють на щито-глоткову та персне-глоткову частини (pars thуropharyngea et pars cricopharyngea). Волокна м’яза прикріплюються до шва глотки. Функція: звужує нижню частину порожнини глотки.

Зовнішня сполучнотканинна оболонка глотки (tunica adventitia) - це продовження щічно-глоткової фасції, що покриває ззовні м’язи глотки. Задня стінка глотки прилягає до передньої поверхні тіл шийних хребців, покритих групою глибоких м’язів шиї та передхребтовою пластинкою фасції шиї. Між задньою стінкою глотки та передхребтовою пластинкою розташований заглотковий простір (spatium retropharyngeum), виповнений пухкою сполучною тканиною та заглотковими лімфатичними вузлами. По боках від глотки проходять судинно-нервові пучки шиї (загальна сонна артерія, внутрішня яремна вена, між ними - блукаючий нерв).

Функції глотки. В її ротовій частині перехрещуються дихальний та травний шляхи. З порожнини носа повітря проходить через носову та ротову частини глотки до гортані. При цьому м’яке піднебіння опускається, а надгортанник піднімається, відкриваючи вхід у гортань. Коли їжа завдяки скороченню м’язів потрапляє в порожнину рота на корінь язика, м’яке піднебіння піднімається й притягується до задньої стінки глотки, повністю при цьому закриває знизу вхід до носової частини глотки. Харчова грудка проштовхується в глотку, а надгортанник одночасно закриває вхід до гортані. М’язи - звужувачі глотки почергово скорочуються й проштовхують їжу у стравохід.

Комплекс утворень лімфоїдної тканини - мигдаликів у вигляді кільця розташовано навколо зіва і відіграє важливу імунну і захисну роль запобігаючи розвиткові та поширенню інфекції у травний тракт та дихальні шляхи. Це кільце лімфоепітеліальних мигдаликів, яке називають лімфоїдним кільцем Пирогова - Вальдейєра. До його складу входять шість мигдаликів: піднебінний і трубний - парні, язиковий і глотковий - непарні.

Між піднебінними дужками з кожного боку в мигдаликовій ямці знаходиться піднебінний мигдалик (tonsilla palatina) (див. мал. 126, 127). Піднебінний мигдалик є скупченням лімфоїдної тканини, овальної форми, займає нижню частину мигдаликової ямки. У дорослих вертикальний розмір мигдалика дорівнює 20 - 25 мм, передньо-задній розмір - 15 - 20 мм, товщина мигдалика - 12 - 15 мм. Ззаду від піднебінного мигдалика, на відстані 1 - 1,5 см розташована внутрішня сонна артерія, що слід враховувати під час оперативних утручань.

Трубний мигдалик (tonsilla tubaria), розташований в слизовій оболонці глотки навколо глоткового отвору слухової труби (ostium pharyngeum tubae auditivae), крім того, лімфоїдна тканина проникає в початковий відділ слухової труби.

Язиковий мигдалик (tonsilla lingualis), розміщується в товщі слизової оболонки кореня язика, ззaду від межової борозни. Він має вигляд численних горбків, у яких розташовані лімфоїдні вузлики.

Глотковий мигдалик (tonsilla pharyngealis) у дітей розвинений краще ніж у дорослих. Мигдалик розміщується на слизовій оболонці задньої стінки глотки у місці переходу її у верхню стінку глотки.

Стравохід (оesophagus) - циліндричної форми трубка, 25 - 30 см завдовжки та 2,5 - 3 см завширшки, яка починається на рівні VI шийного хребця і на рівні XI грудного хребця зліва пе­реходить у шлунок (мал. 140). Виділяють три частини стравоходу: шийну (pars cervicalis), грудну (pars thoracica), черевну (pars abdominalis). Шийна частина стравоходу простягається від рівня VI шийного хребця до І грудного хребця і розміщена позаду від трахеї та дещо відхилений вліво від неї, так що з цього боку шийна частина стравоходу доступна для хірургічного втручання.

Мал. 140. Стравохід, шлунок, дванадцятипала кишка. Вигляд спереду:

1. oesophagus;

2. trachea;

3. bronchus principalis dexter;

4. bronchus principalis sinister;

5. arcus aortae;

6. pars descendens aortae (pars thoracica aortae);

7. gaster;

8. duodenum;

9. diaphragma.

З кожного боку від стравоходу розташовуються поворотний гортанний нерв та загальна сонна артерія. Грудна частина стравоходу найдовша, йде через усю грудну порожнину від верхнього отвору грудної клітки до стравохідного отвору діафрагми.

Грудна частина стравоходу розташована у верхньому і задньому середостінні. У верхньому середостінні, як і в ділянці шиї, стравохід розташований позаду від трахеї. На рівні IV грудного хребця трахея поділяється на два бронхи, стравохід проходить позаду від лівого головного бронха, потім своєю передньою поверхнею прилягає до задньої поверхні дуги аорти, лягає в задньому середостінні біля правої стінки низхідної аорти. Таким чином, аорта розміщується зліва, а стравохід - справа. Нижче стравохід спірально огинає спереду низхідну аорту, і перед проходженням через діафрагму розміщується спереду та дещо зліва від аорти. На передній і задній поверхнях нижнього відділу грудної частини стравоходу розміщуються лівий та правий стовбури блукаючого нерва.

Черевна частина стравоходу найкоротша, довжина її у дорослого - 10 - 30 мм, прилягає до задньої поверхні лівої частки печінки. На рівні XI грудного хребця - зліва черевна частина стравоходу переходить у шлунок.

Будова стінки стравоходу - складається із зовнішньої (адвентиційної), м’язової та слизової оболонок.

Зовнішня сполучнотканнина оболонка (tunica adventitia) побудована з пухкої сполучної тканини і з’єднує стравохід із сусідніми органами і тканинами.

М’язова оболонка (tunica muscularis) складається із зовнішнього (поздовжнього) та внутрішнього (колового) шарів. У верхній третині стравоходу м’язові шари представлені посмугованою м’язовою тканиною, в нижній третині - прошарками посмугованої та не посмугованої м’язової тканини.

Підслизовий прошарок представлений значною кількістю пухкої сполучної тканини. Це сприяє тому, що слизова оболонка легко збирається в поздовжні складки і на поперечному розрізі просвіт стравоходу має форму зірчастої щілини. У підслизовому прошарку розміщуються дрібні слизові стравохідні залози (glandulae esophageae) та одиночні лімфатичні вузлики.

Просвіт стравоходу має ряди звужень і розширень, що слід враховувати під час діагностики різних патологічних станів.

Анатомічні звуження, які зберігаються після смерті людини:

1) глоткове - у місці переходу глотки у стравохід, позаду від пластинки перснеподібного хряща (VI шийний хребець);

2) бронхове - на рівні роздвоєння трахеї, у місці перехрещення з лівим головним бронхом (IV грудний хребець);

3) діафрагмове - у місці проходження стравоходу через діафрагму.

Фізіологічні звуження, або функціональні, які є тільки у живої людини:

1) аортальне - в місці перехрещення стравоходу з грудною частиною аорти, на рівні VIІ - IX грудних хребців;

2) кардіальне - у місці переходу стравоходу в шлунок (XI грудний хребець). Розширення стравоходу не перешкоджають його функціональній діяльності.

Шлунок (gaster, ventriculus, stomachus) найбільш розширений відділ травного каналу, розташований між стравоходом і дванадцятипалою кишкою. Форми, розміри та місткість шлунка значно коливаються в різниї людей. Це залежить від його функціонального стану, а також від віку та статі. Так, у скороченому стані, коли шлунок порожній, він має незначні розміри й формою подібний до кишки. Якщо шлунок наповнений їжею він набуває форми груші або рога, при цьому розширеною частиною обернений вліво й вгору. Середня місткість шлунка у дорослого - близько 3 л. У разі перенаповнення шлунка його об’єм збільшується до 4 л, а сам шлунок опускається до рівня пупка і навіть нижче (мал. 141).

Мал. 141. Шлунок. Вигляд спереду.

1. ostium cardiacum;

2. fundus (fornix) gastricus;

3. pars cardiaca;

4. corpus gastricum;

5. curvatura minor;

6. curvatura major;

7. pars pylorica;

8. pylorus;

9. duodenum.

Шлунок має передню та задню стінки (paries anterior et posterior). По краях шлунка одна його стінка переходить в іншу, утворюючи малу кривину шлунка (curvatura minor), обернену вгору й праворуч, та велику кривину шлунка (curvatura major), обернену вниз й ліворуч. Знайдіть на шлунку його частини. Вхідна частина - кардія (cardia), яка розміщена біля кінця стравоходу, отвір кардії називається кардіальним отвором (ostium cardiacum). Назва його походить від назви серця, яке розташоване над шлунком і відокремлюється від нього тільки діафрагмою. Опукла догори частина, яка прилягає до лівої половини діафрагми, називається дном шлунка (fundus gastricus), склепіння шлунка (fornix gastricus). Наймасивніша частина шлунка - його тіло (corpus gastricum), воно продовжується у воротарну частину шлунка (pars pylorica), в якої є найбільш звужена ділянка - воротар (pylorus). Таким чином, тіло шлунка розташоване між його кардіальною частиною та дном, з одного боку, та воротарною частиною - з іншого. Тіло шлунка і воротарна частина розділяються на його малій кривині кутовою вирізкою (incisura angularis). Широкий відділ воротарної частини, розташований ближче до тіла шлунка, називають воротарною печерою (antrum pyloricum), а трубкоподібну частину, що прилягає безпосередньо до воротаря - воротарним каналом (canalis pyloricus). Цей канал закінчується воротарним отвором (ostium piloricum).

Топографія шлунка.

Голотопія: шлунок розташований у верхньому відділі черевної порожнини під діафрагмою й печінкою. Три чверті шлунка розміщується в лівій підребровій ділянці (regio hypochondriаca sinistra), одна чверть шлунка - в надчеревній ділянці (epigastrium).

Скелетотопія: кардіальний отвір розташований на рівні XI грудного хребця зліва; воротарний отвір - на рівні правого краю XII грудного хребця. Дно шлунка розміщується там, де проектується верхівка серця - в п’ятому лівому міжребер’ї, на 1,5 см досередини від середньоключичної лінії. Мала кривина розташовується на рівні мечоподібного відростка груднини. Велика кривина може змінювати своє положення залежно від наповнення шлунка: у разі нормального наповнення шлунка вона розташована на рівні лінії, яка з’єднує передні кінці Х ребер, тобто на рівні другого поперекового хребця.

Синтопія: кардією, дном і частково передньою стінкою шлунок прилягає до діафрагми; до малої кривини, воротарної частини прилягає ліва частка печінки, зліва від дна шлунка розміщена селезінка. Частина передньої стінки шлунка прилягає до передньої черевної стінки. Позаду від шлунка розташована чепцева сумка, підшлункова залоза, верхній кнець лівої нирки з лівою наднирковою залозою, черевна частина аорти. Знизу і дещо ззаду розміщується поперечна ободова кишка.

Оскільки шлунок з усії боків покритий очеревиною (інтраперитонеально) переважна більшість його зв’язок утворена двома шарами нутрощевої очеревини, яка переходить із сусідніх органів. Розгляньте на препараті такі зв’язки:

1) печінково-шлункова зв’язка (lig. hepatogastricum), з’єднує ворота печінки і малу кривину шлунка;

2) шлунково-діафрагмова зв’язка (lig. gastricophrenicum) з’єднує діафрагму з малою кривиною в ділянці кардії, обидві зв’язки входять до складу малого чепця, вони є залишками вентральної брижі первинної кишки;

3) шлунково-селезінкова зв’язка (lig. gastrosplenicum);

4) шлунково-ободовокишкова зв’язка (lig. gastrocolicum), останні дві зв’язки входять до складу великого чепця і є залишками дорсальної брижі первинної кишки.

Будова стінки шлунка (мал. 142, 143). Стінка складається з трьох оболонок: серозної, м’язової та слизової. Серозна оболонка (tunica serosa) - це нутрощева очеревина, яка покриває шлунок з усіх боків, за винятком вузьких смужок на малій та великій кривинах. У цих місцях шари очеревини з передньої та задньої стінок шлунка сходяться й утворюють перші чотири зв’язки шлунка. Між шарами очеревини розміщені судини та нерви, які йдуть до шлунка. Недостатньо розвинений підсерозний прошарок (tela subserosa), відділяє серозну оболонку від м’язової.

Мал. 142. М’язова оболонка шлунка:

a. зовнішній та середній м’язові шари:

1. stratum longitudinale;

2. stratum circulare;

б. середній та внутрішній м’язові шари; середній, коловий шар частково видалений:

1. stratum circulare;

2. fibrae obliquae;

3. musculus sphincter pylori.

М’язова оболонка (tunica muscularis) - найтовща серед оболонок шлунка. Утворена трьома шарами непосмугованих м’язових клітин.

Зовнішній, поздовжній шар м’язової оболонки (stratum longitudinale) є продовженням однойменного шару стравоходу, м’язові пучки розташовуються переважно вздовж малої й великої кривин шлунка. На передній і задній стінках шлунка цей шар представлений окремими пучками, краще розвиненими у воротарній частині.

Середній, коловий шар м’язової оболонки (stratum circulare), розвинений сильніше, ніж попередній, є також продовженням однотипних клітин стравоходу, в ділянці воротаря утворює значне стовщення - воротарний м’яз - замикач (m. sphincter pyloricus), який є межею шлунка і дванадцятипалої кишки.

Внутрішній шар м’язової оболонки - косі волокна (fibrae obliquae), які йдуть по передній та задній стінках шлунка від його кардії до великої кривини, ніби підтримуючи її. Косі волокна розвинені добре лише на дні та тілі шлунка.

Підслизовий прошарок (tela submucosa) досить товстий, завдяки ньому слизова оболонка збирається в складки. Слизова оболонка (tunica mucosa) має сіро-жовтий колір, покрита одношаровим стовпчастим епітелієм, товщина її коливається від 1 до 2,5 мм, утворює численні шлункові складки (plicae gastricae), які йдуть у різних напрямках у різних відділах шлунка. Так, уздовж малої кривини розташовані поздовжні складки, в ділянці дна й тіла шлунка - поперечні, косі та поздовжні. На межі переходу шлунка у дванадцятипалу кишку розміщується кільцеподібна складка, яка під час скорочення воротарного м’яза - замикача повністю відокремлює порожнину шлунка від порожнини дванадцятипалої кишки. На препаратах слизової оболонки шлунка розгляньте невеликі, до 1 см підвищення, які називають шлунковими полями (areae gastricae). На поверхні слизової оболонки цих полів є шлункові ямочки (foveolae gastricae), в які відкриваються численні шлункові залози (glandulae gastriae), що виділяють шлунковий сік для хімічного оброблення їжі. На слизовій оболонці шлунка є ще ворсинчасті складки (plicae villosae).

У підслизовому прошарку шлунка розміщуються артеріальні, венозні та лімфатичні судини, нерви, а також лімфатичні вузлики.

Велике практичне значення шлунка не обмежене тільки його функцією, як органа травлення. Шлунок бере також участь у кровотворенні. З їжею в шлунок потрапляє фолієва кислота (вітамін В₁₂), яка потрібна для синтезу РНК еритроцитів. Слизова оболонка шлунка в нормі виробляє гастромукопротеїн (фактор Кастла), який з’єднується з фолієвою кислотою і захищає її від розщеплення ферментами шлунка і тонкої кишки. Цей важливий для життя вітамін не перетравлюється, а всмоктується в кров і виконує кровотворну функцію.

Після тотальної чи субтотальної резекції шлунка може розвинутися так звана перніціозна, або згубна, анемія у осіб з хронічним атрофічним гастритом.

Мал. 143. Слизова оболонка шлунка. Передня стінка шлунка видалена:

1. oеsophagus;

2. ostium cardiacum;

3. plicae gastricae;

4. valva pylorica;

5. duodenum.

Рентгенанатомія шлунка. У живої людини залежно від тонусу м’язової оболонки й наповнення шлунка змінюється його форма. Враховуючи рухову евакуаційну функцію шлунка, рентгенологи виділяють в ньому дві частини: травний мішок (saccus digestorius), до якого входять дно і тіло шлунка; вивідний канал (canalis egestorius) - воротарна частина. Анатомічною межею між цими частинами є кутова вирізка, про яку йшлося раніше.

У живої людини виділяють три основні форми шлунка, залежно від конституції тіла. У людей брахіморфного типу положення шлунка наближається до горизонтального, шлунок має форму рога (конуса). Людям мезоморфного типу властива форма шлунка у вигляді рибальського гачка. Тіло шлунка такого типу розташоване майже вертикально, воротарний відділ випинається вправо й вгору. У людей доліхоморфного типу шлунок має форму панчохи. Низхідний відділ опускається, воротарна частина являє собою евакуаторний канал, який круто загинається й підіймається вгору, розташовуючись по середній лінії тіла.

Такі форми шлунка це крайні типи, водночас існує багато проміжних варіантів, але всі вони визначаються тільки у вертикальному положенні тіла. У горизонтальному положенні, коли людина лежить на спині або на боку, форма шлунка змінюється. Вона залежить також від віку й статі людини.

Тонка кишка (intestinum tenue) починається від виходу зі шлунка і закінчується в місці впадання її в товсту кишку. Це найдовша частина травного каналу. Довжина тонкої кишки у мертвої людини, внаслідок втрати тонусу м’язової оболонки становить 5 - 7 м, у живої - 2,5 - 4,5 м. У чоловіків тонка кишка довша, ніж у жінок. Ширина кишки у верхніх відділах 4 - 6 см, а в нижніх - 2 - 3 см. Тонку кишку поділяють на три частини: дванадцятипалу кишку, порожню кишку та клубову. Клініцисти поділяють тонку кишку на безбрижову частину (дванадцятипала кишка) та брижову (порожня та клубова кишка).

Дванадцятипала кишка (duodenum) розташована в надчерев’ї, розміщена спереду й праворуч від поперекової частини діафрагми у вигляді підкови, яка огинає головку підшлункової залози. Більша частина кишки розміщена за очеревиною, тому її не видно в очеревинній порожнині. Дванадцятипала кишка має чотири частини: 1) верхню, 2) низхідну, 3) горизонтальну, 4) висхідну. Довжина кишки у дорослих - 25 - 30 см (мал. 144).

Верхня частина (pars superior) починається від воротаря на рівні XII грудного хребця ампулою (аmрullа), ця частина кишки покрита очеревиною з усіх боків, її можна роздивитися так само, як і воротар. Це найрухливіша частина дванадцятипалої кишки завдовжки її до 5 см. Позаду від верхньої частини дванадцятипалої кишки розташовуються ворітна печінкова вена, спільна жовчна протока, а зверху - квадратна частка печінки.

Низхідна частина дванадцятипалої кишки (pars descendens) починається від верхнього згину (flехurа duodeni superior) на рівні І поперекового хребця й опускається вздовж правого краю хребтового стовпа до рівня III поперекового хребця, де різко повертає вліво, утворюючи нижній згин дванадцятипалої кишки (flexura duodeni inferior). Довжина цієї частини - до 10 см. Низхідна частина вкрита очеревиною тільки з одного боку - спереду, цей відділ кишки прилягає до правої нирки (нирка позаду від кишки), головки підшлункової залози, а спереду перехрещується брижею поперечної ободової кишки. Приблизно посередині довжини цієї частини, на слизовій оболонці задньо-присередньої стінки її є одиночна поздовжня складка дванадцятипалої кишки (plica longitudinalis duodeni), на нижньому кінці якої розташований великий сосочок дванадцятипалої кишки (papilla duodeni mаjor), де відкриваються загальна жовчна протока та протока підшлункової залози.

Мал. 144. Дванадцятипала кишка та підшлункова залоза (передня стінка кишки частково розсічена і відвернута):

1. pars superior duodeni;

2. pars descendens duodeni;

3. pars horizontalis (inferior) duodeni;

4. pars ascendens duodeni;

5. flexura duodenojejunalis;

6. papilla duodeni major;

7. plica longitudinalis duodeni;

8. caput pancreatis;

9. corpus pancreatis;

10. cauda pancreatis;

11. arteria et vena mesenterica superior;

12. flexura duodeni superior;

13. flexura duodeni inferior.

Горизонтальна частина (pars horizontalis) дванадцятипалої кишки, вона починається від її нижнього згину, йде горизонтально вліво, на рівні III поперекового хребця перетинає нижню порожнисту вену і продовжується у висхідну частину.

Висхідна частина (pars asсendens) разом з горизонтальною частиною завдовжки до 15 см, розташована під головкою й тілом підшлункової залози, на рівні лівого краю II поперекового хребця закінчується різким дванадцятипало-порожньокишковим згином (flexura duodenojejunalis). Це місце переходу дванадцятипалої кишки в порожню кишку фіксоване до діафрагми м’язом - підвішувачем дванадцятипалої кишки (m. suspensorius duodeni).

Позаду від висхідної частини розташовані черевна частина аорти, верхні брижові артерія та вена, що входять до складу кореня брижі тонкої кишки.