Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

Основи економічної теорії

.pdf
Скачиваний:
53
Добавлен:
10.03.2016
Размер:
1.91 Mб
Скачать

Об’єктами міжнародної торгівлі виступають зараз близько 60 видів товару, а це 30% міжнародного товарообігу, тоді як в епоху вільної конкуренції кількість біржових товарів налічувала понад200 видів. На частку сільськогосподарських продуктів і продуктів лісу припадає дві третини товарів, які продаються на біржах. Основні товари у цій групі – насіння і продукти його переробки. На другому місці – зернові: пшениця, ячмінь, кукурудза, овес та ін.

Найбільші центри міжнародної біржової торгівлі зосереджені у США і Англії. В останні роки значно зросла роль бірж Японії. На ці три держави припадає майже98%

міжнародного біржового обороту. Найбільшими

біржами у США є дві Чиказькі і

чотири Нью-Йоркські. В Англії – Лондонська, в Японії – Токійська товарна біржа.

Номенклатура товарів, які обертаються

на міжнародних товарних біржах,

залежить від того, якою є біржа, універсальною (загального типу) чи спеціалізованою.

На універсальних біржах проводяться операції щодо широкого кола різноманітних товарів. Спеціалізовані біржі мають потоварну спеціалізацію або ж спеціалізацію за

групами

товарів. Серед

них

виділяються

біржі

широкого

профілю

вузькоспеціалізовані.

 

 

 

 

 

На

біржах часто

продаються

товари, які є в

інших

місцевостях. Так,

на

Лондонській біржі можуть бути продані американська бавовна, канадська пшениця, бразильська кава тощо. При цьому можуть бути продані ще не вироблені товари, наприклад, зерно або бавовна майбутнього врожаю. Концентрація оптової торгівлі на біржах сприяє вирівнюванню цін на різних рівнях.

На товарних біржах укладаються угоди.

Угода (операція) – домовленість про взаємну передачу прав та зобов’язань стосовно біржового товару, яка супроводжується передачею фінансового інструмента (банківських документів чи грошей) від однієї особи до іншої. Існують два основних види угод: на реальний товар і термінові(ф’ючерсні). Угоди на реальний товар завершуються переходом товару від продавця до покупця, тобто здаванням-прийняттям реального товару на одному із біржових складів. Залежно від терміну поставки вони поділяються на угоди з негайною поставкою і угоди з поставкою в майбутньому.

Угоди з негайною поставкою, як правило, називаються угодами на наявний товар (“кеш” або “спот”). Угоди на товар з поставкою в майбутньому звичайно називають

угодами на строк, або форвард. Вони

передбачають

поставку продавцем реального

товару за ціною, зафіксованою в контракті на момент його підписання,

в строк,

обумовлений контрактом. Тривалість цього строку встановлює біржа.

 

Термінові (ф’ючерсні) угоди

на відміну

від угод на реальний товар не

передбачають зобов’язання сторін поставити або прийняти реальний товар строку, обумовлений контрактом, а передбачають купівлю і продаж прав на товар(паперові операції). Результатами таких угод є не передача реального товару, виплата або одержання різниці між ціною в день його виконання. При операціях на строк одна сторона завжди виграє, а інша – програє. Для прискорення цих операцій і полегшення ліквідації контрактів, а також для спрощення розрахунків за ними, біржами розроблені повністю стандартизовані форми ф’ючерсних контрактів.

Кожний ф’ючерсний контракт містить встановлену правилами біржі кількість товару. Наприклад, для цукру – 50 т, каучуку, міді, свинцю і цинку – 25 т, какао-бобів – 10 т, кави – 5 т. Ф’ючерсні угоди на відміну від контрактів на реальний товар обов’язково повинні бути негайно зареєстровані в розрахунковій палаті, яка є при кожній біржі.

Укладаючи угоди на біржі, її учасники мають на меті: купівлю і продаж реального товару; здійснення спекулятивних операцій; хеджування (страхування від можливих змін). Угода на купівлю і продаж реального товару здійснюється виробниками з метою

141

реалізації товарів, які вони випускають; споживачами – з метою забезпечення себе необхідними товарами, в основному сировиною; торговцями – з метою перепродажу товарів кінцевим споживачам. Ці угоди здійснюються як на наявний товар, так і на

строк.

 

 

 

 

Спекулятивні операції

здійснюються

на біржі для одержання

прибутку від

купівлі-продажу біржових контрактів за різницею між ціною біржового контракту

в

день його укладання і

ціною в день

його викон. Найпростішимння

способом

 

спекулятивної біржової гри є гра на підвищення або зниження, колицін біржові контракти купуються з метою їх продажу в майбутньому за високою ціною або продаються на майбутнє зниження цін. Спекулянтів, які грають на строковій біржі на підвищення цін, називають “биками”, а спекулянтів, що грають на пониження цін, – “ведмедями”.

Таким чином, товарні біржі використовуються у трьох основних цілях: купівліпродажу реального товару, спекуляції, страхування (хеджування). Разом з тим біржі виконують і додаткові функції. Наприклад, проводять котирування цін. Для цього створюються котирувальні комісії. Котирувальні ціни переважно встановлюються на рівні середніх із заявлених продавцем. Котирувальна комісія фіксує їх на момент відкриття біржі, в середині та наприкінці дня і публікує. Крім того, встановлюють стандарти на біржові товари; розробляють типові контракти; фіксують торговельні звичаї; здійснюють арбітражні функції; проводять через ліквідаційні каси або розрахункові палати розрахунки між членами ;біржізаймаються видавничою та інформаційною діяльністю і надають інші різні послуги своїм клієнтам.

Учасниками біржових операцій можуть виступати торговельні фірми, промислові, плантаційні фірми та власники елеваторів, фірми з переробки сировини, брокери або маклери.

Брокери – це посередники при укладенні угоди між покупцями і продавцями товарів, цінних паперів, валюти та інших цінностей на фондових і товарних біржах, валютних, страхових і фрахтових ринках. Діють за дорученням і за рахунок своїх клієнтів, одержуючи за посередництво певну плату – брокерідж.

Маклери (дилери, джоббери) – біржові посередники, котрі купують і продають тільки для себе й за свій рахунок.

У сучасних умовах основну частину посередницьких операцій здійснюють великі брокерські фірми з розгалуженою мережею філій, що мають тісні зв’язки з банками. Існують різні категорії брокерів: біржові, страхові, позичкові, валютні та ін.

В умовах регульованого ринку діяльність товарних бірж контролює держава, передусім прийняттям відповідного законодавства, в якому визначаються правила їх діяльності (у тому числі клієнтів і посередників), права й обов’язки, а також здійснення контролю за дотриманням прийнятих норм і правил. Крім того, держава регламентує

діяльність бірж через фінансово-кредитний механізм, податкову

політику. Вона

опосередковано впливає й на ціновий механізм біржі, підвищуючи ціни по державних

контрактах, надаючи субсидії та пільгові кредити виробникам.

 

4. Ринок цінних паперів. Фондова біржа. Валютна біржа

 

Розвинутий товарний обіг неможливий без широкого

використання цінних

паперів. Вони можуть виступати як засіб кредиту, так і засіб платежу, ефективно замінюючи готівку. Як один з важливих засобів мобілізації вільних грошових ресурсів цінні папери виконують і антиінфляційні функції, “знімаючи” на відповідний строк певну кількість готівки, що не забезпечена товарами і послугами. Ці та інші якості цінних паперів неминуче ведуть до їх значного поширення в комерційному обігу. Тому

142

ринок цінних паперів і фондові біржі, як його провідна ланка, займають важливе місце в країнах з розвиненою ринковою економікою.

Існують первинний і вторинний ринок цінних паперів.

На первинному ринку цінних паперів відбувається розміщення щойно випущених цінних паперів. Емітентами можуть бути: державні органи влади різних рівнів, підприємства, організації, іноземні юридичні особи.

Вторинний ринок цінних паперівзабезпечує перепродаж раніше випущених цінних паперів через фондову біржу і позабіржовий оборот. Громадяни та юридичні особи, що купують цінні папери від свого імені й за свій рахунок, є інвесторами.

У нашій економіці використовувалися лише деякі види цінних паперів(облігації, чеки, векселі для зовнішнього обігу), до того ж у чітко окреслених межах. Останнім

часом почали з’являтися фондові біржі і

в ,Україніщо свідчить

про початок

формування ринку цінних паперів.

 

 

Прийняття Закону “Про цінні папери і фондову біржу” та ряду інших документів

створюють умови для його формування та розвитку.

 

 

Цінні папери – це грошові документи, що

засвідчують право

володіння або

відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або відсотків, а також забезпечують інші права, що випливають з цих документів, іншим особам.

Акція – це цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчує дольову

участь

у

статутному

фонді акціонерного

товариства, підтверджує членство

в

акціонерному

товаристві

та право на участь

в управлінні, даєнимправо його

власникові на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства. Акції можуть бути іменними

та на пред’явника, привілейованими та простими.

 

 

Громадяни

мають

право

бути

власниками, як

правило, іменних

акцій.

Привілейовані акції дають власникові переважне право на одержання дивідендів, а також на пріоритетну участь у розподілі майна акціонерного товариства у разі його ліквідації. Власники привілейованих акцій не мають права брати участь в управлінні акціонерним товариством, якщо інше не передбачене його статутом.

В управлінні акціонерним товариством можуть брати участь ті члени, які мають контрольний пакет акцій.

Контрольний пакет акцій– сума акцій, яка забезпечує їх власнику фактичне панування в акціонерному товаристві. Формально для цього необхідно 51% усіх акцій, але в дійсності великі фінансові магнати, володіючи 40–30% і навіть меншою кількістю акцій якої-небудь компанії, можуть повністю її контролювати, тому що дрібні акціонери спільні збори не відвідують і ніякої участі в справах компанії брати не можуть.

Акціонерне товариство може викупити в акціонера акції, що належать йому, для їх наступного перепродажу, поширення серед своїх працівників або анулювання.

Ціна, за якою продаються і купуються акції, називається курсом акцій. Курс звичайних акцій безпосередньо залежить від прибутку акціонерного товариства: чим він більший, тим вищий курс акцій.

Другим фактором, що впливає на курс акцій, є норма позичкового відсотка: якщо він більший, то нижчий курс акцій і навпаки. Інакше кажучи, курс акцій прямо пропорційний доходу, який вони приносять, і обернено пропорційний нормі позичкового відсотка, тобто:

143

Курс акцій =

Дивіденд

´100 .

Позичковий відсоток

 

 

Крім того, на курс акцій впливає також співвідношення, що складається між попитом і пропозицією на акції, яке залежить від стану справ, рентабельності виробництва у відповідному товаристві. Якщо воно розвивається стабільно, прибуток і рентабельність його високі, то це веде за інших рівних умов до підвищення курсу акцій.

Розрізняють номінальну ціну акцій і ринкову, або курсову ціну. Номінальну ціну записують на акції при її випуску. Курс акцій – це ринкова ціна, за якою вона продається і купується в даний момент. У країнах з розвиненою ринковою економікою курс акцій та інших цінних паперів найбільших компаній визначається на фондовій біржі і публікується в біржових бюлетенях.

Наприклад, в одній з найпопулярніших ділових газет США“Уолл-стріт джорнел” щоденно публікуються біржові котировки і так званий індекс Доу-Джонса, що є лише одним з ринкових індексів цінних паперів. Історія цього індексу сягає ще1884 року, коли Чарльз Доу вивів середню з курсів двох промислових і дев’яти залізничних компан. Пізнішей, разом зі своїм партнером Едді Джонсом, він став регулярно публікувати ці індекси в газеті “Уолл стріт джорнел”. У 1928 році цей індекс був модернізований.

Зараз обчислюються і публікуються індекси Доу-Джонса по30-ти найбільших промислових фірмах США, а також по20 транспортних компаніях і по15-ти комунальних корпораціях США, а також зведений – по всіх 65 компаніях. Вважається, що цей індекс є ніби показником здоров’я не тільки економіки Сполучених Штатів Америки, а й значної частини світу, тому що багато компаній є транснаціональними. Так, коли в жовтні 1987 року на Нью-Йоркській фондовій біржі курс акцій значно впав(на 508 пунктів, або на 31%), то це значно вплинуло на хід розвитку всієї світової економіки.

Облігація – це цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує зобов’язання відшкодувати йому номінальну вартість цього

цінного паперу в передбачений строк з виплатою фіксованого відсотка(якщо інше не

 

передбачено умовами випуску). Випускаються облігації внутрішніх, державних і

 

місцевих позик та облігації підприємств.

 

 

 

 

Облігації

можуть

бути

іменними

і

на

,предвідсотковими’явника

і

безвідсотковими

(цільовими),

що

вільно обертаються

 

або з обмеженим

колом

обертання. Крім основної частини, до облігації може додаватися купонний лист на виплату відсотків.

Варрант – цінний папір, що випускається разом з облігацією чи привілейованою

 

акцією і дає її власникові право на додаткові пільги у визначений час.

 

 

 

Стосовно

казначейських

зобов’язань

України, то

це

цінні

папери

на

пред’явника, що

поширюються

виключно на

добровільних

засадах

серед

населення,

 

засвідчують внесення їх власниками грошових коштів до бюджету і дають право на одержання фіксованого доходу. Випускаються такі види казначейських зобов’язань: довгострокові – від 5 до 10 років, середньострокові – від 1 до 5 років, короткострокові – до одного року.

Ощадний сертифікат – це письмове свідоцтво банку про депонування грошових коштів, яке засвідчує право власника на одержання після закінчення встановленого строку депозиту і відсотків за ним. Ощадні сертифікати видаються строкові (під певний договірний відсоток на визначений строк) або до запитання, іменні та на пред’явника. Іменні сертифікати обігу не підлягають, їх продаж(відчуження) іншим особам є недійсним. Дохід за ощадними сертифікатами виплачується за пред’явленням їх для оплати в банк, що їх випустив.

Одним із цінних паперів є вексель.

144

Вексель – це цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов’язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя. Випускають такі види векселів: простий і переказний.

До цінних паперів не відносяться документи, що підтверджують одержання банківського кредиту, внесення коштів у депозити банків(за винятком депозитних сертифікатів банків), боргові розписки, заповіти, лотерейні білети, страхові поліси.

Усі цінні папери, згідно з міжнародною класифікацією, поділяються на дві основні групи: грошові і фондові. До перших, що обертаються на грошовому ринку, відносяться комерційні і фінансові векселі, строком до одного року, банківські акцепти, комерційні папери (емітовані приватними підприємствами на строк від 10 до 180 днів), короткострокові ощадні бони і депозитні сертифікати(що випускаються банками), казначейські векселі (емітовані від імені уряду строком на3, 6, 9 і 12 місяців). Деякі із вказаних цінних паперів використовують як готівку в окремих платежах. Так,

комерційними векселями можна оплатити товар,

урядовими

казначейськими

векселями заплатити федеральні податки. Це, звичайно,

необхідно

враховувати в

умовах України, де нині спостерігається нестача готівки.

 

 

У групу фондових(або капітальних) цінних паперів,

що обертаються на ринку

капіталів, включають акції, облігації, паї кооперативів, інвестиційні сертифікати, іпотеки (заставні листи) та їх різновиди. Кошти, мобілізовані шляхом емісії і продажу цінних паперів, призначені для створення або збільшення капіталу підприємств. Ринок таких паперів є важливою частиною ринкової економіки: без нього немислиме формування капіталу великого виробництва. Необхідність торгівлі цінними паперами породила механізм, що називається фондовим ринком.

Важливим елементом його є фондова біржа, що являє собою основну і найбільш ефективну організаційну форму ринку цінних паперів. Нині у світі функціонує близько 200 фондових бірж, які слугують центрами мобілізації розпорошених вільних капіталів, вкладання їх на тривалий строк в облігації та акції.

Згідно із законом України фондова біржа є акціонерним товариством, яке зосереджує попит і пропозицію цінних паперів, сприяє формуванню їх біржового курсу та здійснює свою діяльність відповідно до закону, статуту і правил фондової біржі. Фондову біржу може бути створено не менш як 20-ма засновниками – торговцями цінними паперами.

Діяльність фондової біржі припиняється в тому разі, коли число її членів стало менше 10-ти. Якщо у фондовій біржі залишилося 10 членів, її діяльність також припиняється у випадку неприйняття нових членів протягом шести місяців.

Розвиток ринку цінних паперів потребує створення широкої мережі фінансових посередників – інвестиційних фондів і компаній, довірчих товариств, холдингових, страхових компаній та різних консультаційних фірм. У розвинутих європейських країнах намічається тенденція до побудови і розвитку централізованого ринку цінних паперів, так званого “прозорого” ринку. Україна пішла саме цим шляхом, взявши за приклад французьку модель. На “прозорому” централізованому ринку цінних паперів існує три інститути.

Перший інститут – це фондова біржа, що створює умови для торгів. Перші торги на Українській фондовій біржі (УФБ) відбулися в березні 1992 року.

13 грудня 1993 року на УФБ відбулися перші електронні торги цінними паперами. Це дає можливість не тільки створити реальний, цивілізований і оперативний ринок цінних паперів, а й упорядкувати складний комплекс взаємодій між емітен, торговцем та інвестором відповідно до законодавства, захистити інтереси рядового потенційного покупця акцій. Зараз українська фондова біржа має 26 брокерських контор і 22 філії майже в усіх областях.

145

Другий інститут – центральний депозитарій, створюється при УФБ і займається зберіганням і обігом цінних паперів.

Третій інститут – кліринговий банк, спеціалізується на розрахунках по операціях з цінними паперами.

Щодо валютної біржі, то це організаційно оформлений регулярний ринок, на якому відбувається торгівля валютою на основі попиту і пропозиції. Як самостійна структура, валютна біржа широко функціонувала в період домонополістичного капіталізму. Зараз операції з іноземною валютою зосереджені переважно у великих банках. Лише в деяких країнах збереглися валютні біржі як самостійні структури (наприклад, у Німеччині, Франції).

Існує два види операцій на валютному ринку: 1) спот – негайна поставка валюти і 2) форвард – поставка валюти через певний час, переважно через місяць за узгодженим на момент угоди курсом. У деяких країнах, крім офіційного валютного ринку, існує паралельний, на якому курси валют відхиляються від офіційних курсів. Є також нелегальні “чорні” валютні ринки, на яких валютний курс визначається залежно від попиту та пропозиції валют.

В Україні функціонує Міжбанківська валютна біржа (м. Київ). Вона здійснює такі операції: укладає угоди з своїми членами та організовує двосторонні угоди між ними на купівлю й продаж іноземної валюти за ринковим курсом; організовує розрахунки в іноземній і національній валютах в угодах, які укладені на біржі; визначає поточний ринковий курс іноземної валюти до національної; організовує операції Центрального банку щодо підтримання курсу національної валюти.

Членами валютної біржі можуть бути комерційні банки, яким видані ліцензії на проведення валютних операцій, а також фінансові установи, яким діючим законодавством надане право на проведення валютних операцій. Операції щодо купівлі й продажу валюти безпосередньо на біржі мають право здійснювати тільки її члени, які діють від свого імені і за свій рахунок чи за рахунок своїх клієнтів, якими можуть бути національні підприємства, а також уповноважені банки – не члени біржі.

5. Ринок праці. Біржа праці та її функції

Як зазначалося раніше, ринок праці, як і ринок капіталів, товарів, цінних паперів тощо – складова частина ринкової економіки. На ньому, як пишуть експерти Міжнародної організації праці(МОП), “підприємці і працівники ведуть переговори, колективні або індивідуальні відносно заробітної плати та умов праці”.

Ринок праці, як економічна категорія, тривалий час розглядався у нас як явище, притаманне тільки капіталістичному суспільству, а безробіття – як чисто соціальне явище, результат антагоністичних суперечностей між працею та капіталом, і що тільки завдяки наполегливій боротьбі трудящих вдалося вирвати у монополістичного капіталу поступки у вигляді систем допомоги безробітним: матеріальної – із фондів допомоги по безробіттю, і організаційної – у працевлаштуванні за допомогою служб зайнятості.

Дійсно, з розвитком капіталізму, переходом його в монополістичну стадію ускладнилися економічні зв’язки і економічні відносини. Істотних змін зазнав і ринок робочої сили. Змінилося ставлення до робочої сили і в підприємців. Розвиток сучасного виробництва пред’явив підвищені вимоги до якості робочої сили: кваліфікації, професійної та загальноосвітньої підготовки, творчого ставлення до праці, високої якості роботи. Бізнес активно включився у професійну підготовку кадрів.

Скорочення потреб у робочій силі в певні періоди, яке раніше приводило до зростання безробіття, стало нині, певною мірою, регульованим процесом, умонтованим у ринковий механізм. Цьому сприяли не тільки соціально-економічні, а й політичні фактори.

146

Міжнародний

досвід

показує, що

ринок

праці не

може

 

існувати

поза

конкурентною,

основаною

на

приватній власності економікою і демократичних

суспільних інститутів. Національний ринок праці охоплює все суспільне відтворення–

 

 

через нього кожна галузь і кожне підприємство одержують

необхідну

їм

кількість

кадрів не тільки заданого професіонально-кваліфікаційного складу, але й певних

 

культурних і етичних властивостей, адекватних вимогам цивілізованої і демократичної

 

економіки.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

На ринку праці, як елемент суспільного

 

відтворення, реалізуються

такі

 

можливості:

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

вільного вибору професії, галузі, місця діяльності, що стимулюється пріоритетними

 

пропозиціями (рівень оплати праці, можливості реалізації творчих задумів і т.д.);

 

 

 

 

 

наймання і звільнення за дотримання норм трудового законодавства, що захищає

 

 

інтереси людей з точки зору гарантій праці, її оплати;

 

 

 

 

 

 

 

 

 

незалежної і разом з тим економічно заохочуваної міграції трудових ресурсів між

 

регіонами, галузями і професійно-кваліфікаційними групами, котра сприяє поліпшенню

 

 

умов життя і трудової діяльності;

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

вільного

руху

заробітної

плати та інших доходів при збереженні

пріоритету

освіти, отримання установленого законом гарантованого мінімуму заробітної плати, що

 

 

забезпечує прожитковий мінімум, і регулювання верхньої

межі

доходів

через

податкову систему, засновану на прогресивній шкалі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Ринок

праці сформувався

як система суспільних відносин, які відображають

 

рівень розвитку і досягнутий на цей період баланс інтересів між тими силами, які

 

беруть участь у ринкових відносинах: підприємцями, трудящими і державою.

 

Організаційною формою вираження таких інтересів на ринку праці

є

асоціації

підприємців,

з

одного

боку,

і

профспілок – з

другого.

Держава ж виступає

як

 

роботодавець на державних підприємствах та інвестор, фінансуючи великі проекти і

 

програми розвитку.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Однак головна функція ринку праці полягає у визначенні правил регулювання

 

інтересів партнерів і сил, які протистоять. У вузькому розумінні, механізм регулювання

 

 

ринку – це

зведення

нормативних, законодавчих або

колективно-договірних

актів,

 

якими керуються партнери при реалізації політики зайнятості. В широкому контексті,

 

 

механізм регулювання охоплює цілий спектр економічних, юридичних, соціальних та

 

 

психологічних

факторів,

що

 

визначають

функціонування

ринку

.

праціВоно

 

 

здійснюється через систему працевлаштування, державні програми допомоги в набутті

 

професійних знань і працевлаштуванні незайнятому, але бажаючому працювати

 

населенню та ін.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Перехід до ринкової економіки загострює проблему зайнятості і додає до неї нові,

 

 

що зв’язані з структурною перебудовою народного господарства і виникненням нових

 

трудових відносин, зумовлених різними формами власності.

 

 

 

 

 

 

 

Згідно із законодавством України, держава,

у

разі

неможливості

надати

 

відповідну роботу безробітному, може запропонувати йому пройти професійну

перепідготовку або підвищити кваліфікацію. Розроблено основні принципи державної

 

політики зайнятості населення. Держава сприяє також безробітним громадянам у

 

поновленні їх трудової діяльності та забезпечує їм компенсації різних видів.

 

 

 

 

 

Для

реалізації

 

політики

зайнятості

населення

і

забезпечення

громадянам

відповідних гарантій на всій території

України

створюється

державна

служба

зайнятості. Законом України визначені обов’язки і права державної служби зайнятості

 

та участь підприємств, установ і організацій у реалізації політики зайнятості.

 

 

 

 

 

Стосовно

біржі

 

праці,

то

це установа, яка здійснює посередництво

між

 

 

працівниками

і підприємцями

при укладанні

угоди

купівлі-продажу

робочої . сили

147

Біржа праці виконує посередницькі послуги при працевлаштуванні безробітних, а також осіб, що бажають поміняти роботу, вивчає попит і пропозицію робочої сили, надає інформацію про спеціалістів, які потрібні. Вона веде облік безробітних і здійснює виплату їм допомоги по безробіттю.

З метою поліпшення державної політики зайнятості органи економічного аналізу

повинні займатися

вирішенням проблем, пов’язаних з

прогнозуванням

сукупної

робочої сили залежно від попиту і під впливом зміни відносин власності, цін, політики

доходів, а також заходів державного регулювання розвитку виробничих галузей та

сфери, що обслуговує населення, особливо охорони здоров’я, освіти, науки.

 

Усе це дасть

можливість державним економічним

органам оцінити

очікувані

зміни, спрогнозувати демографічну та міграційну поведінку, економічну активність населення і тим самим впливати на рівень безробіття.

Література

1.Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічних знань: Навч. посіб. - 2-е вид., перероб. і допов. - К.: Вища школа, 2002. - 543 с.

2.Вівчак О.Д. Банківська справа в Україні: стан, проблеми та перспективи розвитку

// Фінанси України. — 2003. - № 10. - С. 118124.

3.Грищенко А. Ринкова інфраструктура: суть, функції, будова. // Економіка України. – 1998. - №4. – С.35-38.

4.Діденко С. Хеджування в системі мінімізації фінансових ризиків. // Економіст. – 2004. -№11. – С.65-68.

5.Лібанова Є.М. Ринок праці: Навч. посіб. для студ. вищих навч. закл. - К.: Центр навчальної літератури. 2003. - 223 с.

6.Любкіна О.В. Призначення і сутність фондових цінних паперів// Фінанси України. - 2004. - № 5. - С. 156-158.

7.Макконнелл К.Р., Брю С.А. Экономикс: Принципы, проблемы и политика. В 2 т.: Пер. с англ. 11 изд. Т2. – М.: Республика, 1992.– 400 с.

8.Міщенко В.І. Центральні банки: Організаційно-правові засади / В.І. Міщенко, В.Л. Коротюк. - К.: Знання, 2004. - 372 с.

9.Політична економія: Навчальний посібник. / За ред. В.О. Рибалкіна, В.Г. Бодрова. – К.: Академ. Видав., 2004. – С.41-82.

10.Політекономія: Підручник / За загальною редакцією Ю.В. Ніколенка. – К.: ЦУЛ, 2003. – С.59-70.

11.Романенко Л.В. Ринок новітніх банківських технологій// Фінанси України. - 2003. - № 5. - С. 99-103.

12.

Ринкові

засади

господарства:/ Посібник

для

студентів

 

економічних

 

спеціальностей / За ред. Г.А. Орехівського. – К.: НАУ, 2005. – С.116-132.

 

13.

Самуэльсон П.А. Нордхаус В.Д. Экономика. – М.: Изд-во БИНОМ, 1997. – 800 с.

14.

Соболь

В.М. Формирование

рыночной

инфраструктуры

в

переходной

экономике индустриального типа: общие черты и особенности в Украине. - X.: Бизнес-Информ, 1999. - 54 с.

15.Шапран В. Банки на ринку цінних паперів: нове сприйняття корпоративного оточення. // Економіка України. – 2004. -№2. – С.65-68.

Словник нових термінів і понять Ринкова інфраструктура — сукупність галузей, підприємств, організацій, що сприяють нормальній роботі економіки в ринкових умовах.

148

Банк (іт. banco — лавка міняйли) — кредитно-фінансова установа, яка зосереджує кошти, здійснює грошові розрахунки між підприємствами або приватними особами, регулює грошовий обіг у країні, в тому числі випуск (емісію) нових грошей.

Акціонерний банк - банк, статутний капітал якого формується внаслідок емісії та продажу акцій.

Іпотечний

банк — банк,

який надає

довготермінові

кредити

під заставу

нерухомості.

 

 

 

 

 

 

 

Національний

банк — центральна фінансова установа

країни, що

здійснює

емісію грошей та регулює грошовий обіг і грошовий оборот.

 

 

 

Кредитний

банк — звичайна комерційна фінансова

установа, що

управляє

грошовим потоком з метою отримання прибутку.

 

 

 

 

Інноваційний

банк

комерційна

фінансова

установа, що

здійснює

фінансування процесу запровадження нововведень у виробництво.

 

 

Земельний банк — банк, що надає кредити під заставу землі.

Пасивні операції банків зводяться до зусиль по формуванню грошових ресурсів

банку.

Активні операції банку передбачають використання грошових ресурсів фізичними і юридичними особами.

Небанківські фінансові установи зосереджують грошові ресурси для надання посередницьких операцій фізичним і юридичним особам з метою отримання прибутку.

Пенсійні

фонди — небанківські

фінансові

установи, що

здійснюють

фінансування населення переважно літнього віку за рахунок державного процесу,

особистих накопичень громадян, коштів підприємств, благодійних фондів.

 

Страхові

компанії здійснюють фінансування

втрат здоров’я

громадян та

відшкодування втрат якості житла, товарно-матеріальних цінностей, збитків наданих від посухи, землетрусів, повеней, стихійних лих.

Біржа(лат. bursa — гаманець) є інститутом, що зводить продавців і покупців шляхом здійснення між ними угод на некомерційній основі.

Товарна біржа — некомерційна підприємницька інституція, яка реалізує засоби виробництва за зразками.

Біржа праці регулярно здійснює посередницькі операції на ринку робочої сили.

Фондова біржа — це організований і регулярно функціонуючий ринок купівліпродажу цінних паперів: акцій, облігацій, боргових зобов’язань.

Золотовалютна біржа — ринок купівлі-продажу благородних металів та встановлення цін на них.

Теми рефератів, доповідей і контрольних робіт

1. Становлення ринкової інфраструктури в Україні.

149

2.Формування фондового ринку в Україні.

3.Нові форми банківської діяльності.

4.Товарні біржі в Україні: історія і сучасність.

5.Особливості формування банківської системи в Україні.

План семінарського заняття (2 год.)

1.Сутність ринкової інфраструктури, її основні елементи та функції.

2.Біржі, їх види та функції: а) товарна біржа, її функції та класифікація . Товарні біржі в Україні; б) фондова біржа, її суть та функції; в) ринок цінних паперів; біржові індекси; Українська фондова біржа(УФБ) та види цінних паперів в Україні; г) валютна біржа; Українська міжбанківська валютна біржа (УМВБ) та її функції; д) біржа праці та її функції; Служба зайнятості в Україні.

3.Банки та банківська система: ) поняття банківської діяльності; виникнення та розвиток банків; б) види банків та їх функції; небанківські фінансово-кредитні

установи; в) основні банківські операції, нові форми банківської діяльності; г) банківська система України та проблеми її формування.

Питання для роздуму, самоперевірки, повторення

Пошукові питання

1.Покажіть зв’язок між функціонуванням ринку праці і біржею праці?

2.Чому виникає безробіття в умовах переходу до ринку і які функції при цьому виконують біржі праці?

3.Чому банки називають “супермаркетами” кредиту?

4.Чому в сучасній біржовій практиці переважна кількість угод є ф¢ючерсними, в чому їх перевага?

5.Які проблеми формування ф¢ючерсних контрактів в Україні?

6.Що представляє собою зайнятість з економічних та соціальних ?позиційЯк визначається поняття “зайнятість”? Закон України “Про зайнятість населення”.

7.Якби ви створили власну посередницьку фірму, якому видові діяльності надали б перевагу? Обгрунтуйте свій вибір.

8.Охарактеризуйте основні риси діяльності брокерів і дилерів. Визначте спільне і відмінне в їх роботі.

Запитання для самоконтролю

1.Що таке інфраструктура ринку? Назвіть її основні елементи.

2.Охарактеризуйте сутність біржі та її місце в ринковій економіці.

3.У чому сутність товарної біржі та які особливості її діяльності?

4.Назвіть найбільші біржі світу та України.

5.Чому банк є найпоширенішою кредитно-фінансовою установою?

6.Які специфічні функції виконує Національний банк України?

7.Які операції - активні чи пасивні є джерелом формування кредитних ресурсів банку?

8.У чому сутність біржі праці? Які функції вона виконує?

9.Порівняйте діяльність торгових домів і дрібних дилерів. У чому їхні переваги і недоліки?

150