sbornik

і з якою часткою буде учасником ТОВ. Слід зауважити, що це передусім має значення для їх корпоративних прав, зокрема, для права на отримання частки прибутку від діяльності ТОВ, для участі в управлінні ним та ін. При цьому не можна застосовувати ч. 4 ст. 65 Сімейного кодексу України, в якій йдеться про те, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім’ї, створює обов’язки для другого, якщо майно, одержане за договором, використано в інтересах сім’ї. Таких обов’язків (як і прав) другий з подружжя не набуває в корпоративних відносинах, якщо не виступає учасником ТОВ. А якщо (як у нашому прикладі) другий з подружжя також є учасником ТОВ з визначенням його частки в статутному капіталі, то він має права й обов’язки відповідно до цієї частки.

Проте зазначене ніяким чином не впливає на той факт, що ці права сформовані за рахунок їхньої спільної сумісної власності. Тому у випадку спору між подружжям суд повинен враховувати джерела виникнення їх майнових прав на такий об’єкт, яким є право на частку в ТОВ. Коли йдеться про поділ майна подружжя, суд виходить із зазначених підстав його формування, і тому поділу підлягають не тільки речі,

ай інше майно, в тому числі права на частку в статутному капіталі ТОВ. Становище подружжя як учасників товариства не свідчить про порушення ст. 27 Кодексу про шлюб та сім’ю (КпШС), яка діяла на той час, оскільки при цьому не вбачається ніяких обмежень майнових прав одного з подружжя. Підписанням договору про створення ТОВ вони самі погодилися з розміром їх частки, а відтак — з обсягом прав кожного як учасника ТОВ, а тому — й майнових прав. І це має значення для реалізації їх прав як учасників ТОВ і не більше того. Законодавством договору про створення ТОВ не надається значення юридичного факту, що змінив би правовий режим спільної сумісної власності подружжя на інший, як це відбувається при укладенні шлюбного контракту, яким може передбачатися спільна часткова власність подружжя. При цьому не можна керуватися й ст. 9 СК України, якою надається можливість урегулювати відносини іншим чином, ніж це передбачається ЦК (тобто передбачити не сумісну,

ачасткову власність подружжя), оскільки, по-перше, в ній йдеться про регулювання

сімейних відносин за домовленістю (договором) сторін, а не корпоративних від-

носин, по-друге, у ній встановлюється така можливість для подружжя, тобто укладення ними взаємних, або двосторонніх правочинів, а договір про створення ТОВ укладений не тільки подружжям, а й іншими особами, і є багатостороннім правочином.

Отже, змінити правовий режим майна подружжя зі спільної сумісної власності на інший вид можна лише на підставі шлюбного контракту. У всіх інших випадках такі зміни неможливі. Незалежно від того, яким чином права на частку в статутному капіталі ТОВ розподіляються в договорі про його створення, вони, будучи майновими правами, це впливає лише на корпоративні правовідносини, а не на правовідносини власності між подружжям.

Більше того, відсотки (як частина розподіленого між учасниками ТОВ прибутку, отриманого товариством), виплачені кожному з подружжя, є їх спільною сумісною власністю, хоча кожен з них отримав відсотки відповідно до своєї частки у статутному капіталі.

Означені частки, будучи складником майна подружжя у відносинах між ними, розглядаються як їх спільна сумісна власність, рівнозначно тому, якби майно, що належить подружжю, передавалося іншим особам в користування або за договором про спільну діяльність тощо. Наприклад, якщо грошовий пай вноситься одним з подружжя — членом ЖБК, а другий може визнати за собою право на частину паю або на квартиру у випадку повної сплати її вартості. Так і при вступі в ТОВ відбулася заміна одних прав (прав на майно, тобто на речі, передані як вклади до статутного капіталу) на інші майнові права (права на частку в статутному капіталі товариства). Однак ці ж майнові права залишилися складником спільної сумісної власності подружжя. Тобто такі майнові права реалізуються по-різному в корпоративних відносинах та у відносинах власності.

Слід також указати на те, що в суддів не виникає сумніву щодо віднесення прав на частку до об’єкта відповідальності, коли кредитори можуть вимагати виокремлення частки боржника в порядку, передбаченому ст. 55 Закону України «Про господарські товариства». Якщо господарське товариство ухиляється від задоволення цієї вимоги, кредитор засновника (учасника) товариства має право звернутися до суду за захистом своїх прав. Крім звернення стягнення на частку боржника у статутному капіталі господарського товариства, кредитор має право вимагати звернення стягнення на частку майна товариства, належного боржникові, пропорційно його частки у статутному капіталі. За такими ж правилами поділяється і майно подружжя, коли поділу підлягає частка в статутному капіталі ТОВ.

Захист прав, як відомо, відбувається у спосіб, передбачений ст. 16 ЦКУ. У розглянутому нами спорі позивачка неоднозначно сформулювала свої вимоги, заявивши не про поділ майна з відповідачем, а про визначення порядку володіння, користування й розпорядження майном, що є спільною сумісною власністю подружжя. Тому застосування правила про виділ частки в майні ТОВ і поділу її між подружжям не відбувається. Очевидно, що при цьому пропущено важливий аспект захисту права — визнання за позивачкою права на половину частки другого подружжя. Суду належить це врахувати відповідним установленням для відповідача права на половину частки позивачки. І тільки після цього вже наявними були б підстави підсумовувати загальну частку обох з подружжя та їх фіксація в установленому порядку.

Таким чином, вклад до статутного капіталу ТОВ, зроблений під час перебування подружжя у шлюбі, належить їм на праві спільної сумісної власності. Факт заміни одного майнового права (права власності на майно, що вноситься як вклад, на інше, приміром на частку в статутному капіталі ТОВ) не впливає на правовий режим майна подружжя. Це майно залишається таким, що належить їм на праві спільної сумісної власності. Змінюється лише об’єкт їх права: замість права на речі — права на частку в статутному капіталі.

Якщо особа вважає свої права порушеними, вона має право захищати їх у будьякий спосіб відповідно до ст. 16 ЦК. Обрання способу захисту прав, який поєднує визнання за одним із подружжя половини права на частку в статутному капіталі

ТОВ другого подружжя з відповідним зменшенням на половину його права на частку не суперечить чинному законодавству.

Якщо позивачем не порушувалося питання про виокремлення частки з майна ТОВ, позовні вимоги зводяться лише до визначення розміру цієї частки, який підлягає зміні порівняно з тими розмірами, що передбачаються договором про створення товариства. Це зумовлено тим, що вклади до статутного капіталу ТОВ вносяться подружжям за рахунок їх спільної сумісної власності. При цьому правовий режим корпоративної власності накладається на правовий режим власності подружжя.

Такий порядок передбачається вже не відносинами між подружжям, а корпоративними відносинами за їх участю як учасників ТОВ, і тому побічно вирішенню підлягає перерозподіл часток у статутному капіталі товариства.

Право спільної власності подружжя на частку в статутному капіталі господарського товариства: за і проти*

Корпоративні права є дуже складним феноменом, освоїти який не так просто. Ситуація ускладнюється не тільки суперечливістю їх правового регулювання, а й сутністю їх правової природи. Повсюди можна спостерігати їх так би мовити «подвійність».

Перша подвійність полягає в тому, що вони регулюються як ЦК, так і ГК.

УЦК про них буквально не зазначається, але по суті вони являють собою права учасників господарських товариств, які вони мають на підставі своєї участі в товаристві і виходячи з їх частки в статутному (складеному) капіталі або кількості акцій.

УГК їм надається безпосереднє визначення як прав осіб, частка яких визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають перелічені в ст. 167 ГК правомочності. Незважаючи на такі складнощі в регулюванні, корпоративні права мають цивілістичну природу.

Друга подвійність спостерігається в тому, що самі корпоративні права мають дві компоненти — майнові та організаційні права, які безпосередньо і щільно пов’язані між собою та з яких, власне, і складаються ті права учасників господарських товариств, які йменуються корпоративними. Майнові права — це право на отримання частини прибутку (дивідендів) від діяльності товариства та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, переважні права на придбання відчужуваних часток іншими учасниками або акцій ЗАТ та деякі інші. Організаційними є право на участь цих осіб в управлінні господарським товариством, на інформацію про його діяльність та інші правомочності, передбачені законом та установчими документами.

Ясно, що такий поділ є не те, щоб умовним, але зручним інструментарієм для уявлення про ті можливості, яких набувають особи, вкладаючи (інвестуючи) свій капітал в господарське товариство. В дійсності ж, звісно, ніхто з практиків не за-

* Мала енциклопедія нотаріуса. — 2008. — №6. — С. 31–38.

мислюється над тим, яка правова природа участі в загальних зборах та вимоги про виплату дивідендів. Більше того, настільки тісно пов’язані між собою складові корпоративних прав, що вони являють собою взаємозалежність та взаємообумовленість. Яскравий приклад цього: від прийняття рішення загальними зборами залежить те, чи нараховуватимуться дивіденди.

Третьою подвійністю є те, що корпоративні права мають зовнішній та внутрішній аспект. Вони демонструють внутрішню та зовнішню центровертні сили. Стало прийнятним визначати право акціонера як «право на акцію» та «право з акції». Так само це стосується прав учасників інших господарських товариств, які мають право на частку в статутному капіталі. Тоді виходить, що ці учасники мають «права на частку» та «права з частки». І якщо вираз «право на частку» є загальновживаним, то про таке не скажеш стосовно «прав з частки», бо ними є права учасників господарських товариств або корпоративні права, що те ж саме.

Цей поділ має глибше коріння. І ті внутрішні та зовнішні сторони прояву корпоративних прав, про які зазначалося вище, тягнуть за собою досить не прості наслідки.

Одне з найголовніших питань — це те, чи являють собою корпоративні права

об’єкт цивільних прав, з яким можна вчиняти правочини, чи це лише суб’єктивні права учасників правовідносин. Це важливо зрозуміти з самого початку, оскільки в якості об’єктів існують і права (наприклад, майнові права — право вимоги), які можна так само продати, як і майно. Чи це так з корпоративними правами?

Ні, не так, й, очевидно, цьому заважає їх подвійна природа, адже вони складаються не лише з майнових, а й з немайнових (організаційних) прав. Оборотоздатними ж є суто майнові права. Таким майновим правом є право на частку в статутному капіталі або право на акцію. Саме частка та відповідно акція є об’єктами, а не ті права, які в них втілюються, тобто не корпоративні права. І з відчуженням частки корпоративні права не переходять до набувача частки, а набуваються ним як учасником товариства.

З наведених міркувань слідує такий логічний рядок:

1)корпоративні права має учасник господарського товариства;

2)ці права обумовлені його часткою в статутному капіталі або акціями;

3)корпоративні права є суб’єктивними правами учасників господарських товариств. Вони призначені для фігурування їх в корпоративних відносинах, що складаються між учасником та товариством — участі в загальних зборах, розподілі прибутку тощо;

4)частка/акції є об’єктами, з якими можна вчиняти правочини, тобто призначені для фігурування в звичайних цивільних відносинах учасника господарського товариства щодо обороту, тобто при їх купівлі-продажу, даруванні, міні, успадкуванні, управлінні тощо. (Можна б ці відносини позначити як зовнішні, але тоді буде непросто пояснити, наскільки це так, якщо частка придбавається іншим учасником господарського товариства, який реалізує тим самим своє переважне право);

5) якщо частка/акції є об’єктами, то вони фігурують не лише в договірних та спадкових правовідносинах, а й у відносинах власності. Тобто, може йтися про право власності на частку/акції, а значить і про спільну власність на них.

З наведених міркувань стає ясно, що корпоративні права є однією складовою правовідносин — їх змістом, а частка в статутному капіталі або акції — іншою складовою — об’єктом. Ясно також, що й правовідносини ці не ті ж самі, бо корпоративні права реалізуються в корпоративних правовідносинах, які мають свою специфіку в порівнянні з загальноцивілістичними відносинами. Право на частку або акції виступають об’єктом суто цивільних правовідносин (купівліпродажу, спадкування тощо). При цьому в цих відносинах корпоративні права приховуються за правом на частку/акції, адже у набувача частки/акції виникають такі ж корпоративні права, які мав відчужувач. А право на частку/акції приховується в корпоративних правовідносинах, адже виходячи з того, що особа є учасником/ акціонером, тобто має право на частку/акції, вона взмозі реалізувати свої корпоративні права. В іншому випадку це стає неможливим, наприклад, її не допустять до участі в загальних зборах, не виплатять дивіденди.

Іякщо спиратися саме на таке бачення співвідношення корпоративних прав

іправа на частку між собою (а тільки це й є правильним шляхом), то можна з цього робити наступні кроки до з’ясування тих чи інших аспектів, сфер, відносин, в яких вони можуть задіюватися. Одним із таких аспектів є те, на що може претендувати другий з подружжя, якщо один із них є учасником господарського товариства. Постає питання про те, чи мають тут місце відносини спільної власності.

Крім цього питання, задамо ще одне — на що може існувати в цьому разі спільна власність, на який об’єкт? Враховуючи вищенаведене, виходить, що ним не можуть бути корпоративні права, які об’єктом не є.

Корпоративні права належать одному з подружжя — учаснику господарського товариства. Але обумовлені вони його часткою в статутному капіталі.

Ця частка також належить одному з подружжя — учаснику господарського товариства. Але вона сформована за рахунок вкладу, внесеного цим учасником із спільного майна подружжя. Тому першоджерело формування частки обумовлює й її правовий режим.

Що відбувається зі внесенням вкладу? Майно (грошові кошти) передають у власність товариства, а замість цього особа, яка стає учасником, набуває не тільки корпоративних прав, а й право на частку в статутному капіталі. І якщо подружжя мало спільну власність на майно, то не може автоматично змінитися його правовий режим, і другий з подружжя, тобто той, хто не визначається як учасник товариства, не може позбавитися будь-яких прав на те майно, яке одержав той з подружжя, хто виступає учасником товариства.

Отже, при цьому не йдеться про корпоративні права — їх має лише учасник товариства, тобто один із подружжя. І реалізуються вони в корпоративних (внутрішніх) відносинах абсолютно без будь-яких перешкод з боку іншого з подруж-

жя, адже ці права належать лише тому, хто має корпоративний зв’язок із товариством. Абсолютно зрозуміло, що другий із подружжя не закликається до участі

взагальних зборах, не інформується про стан роботи товариства, від нього не вимагається ніякої згоди для реалізації будь-яким учасником товариства (в тому числі й другим з подружжя) їх прав.

Щодо прав на частку в статутному капіталі, яку сприймають абстраговано від корпоративних прав, якщо йдеться про неї як про об’єкт цивільних відносин (наприклад, купівля-продаж), то це не лише право приватної власності учасника товариства. Це право спільної власності подружжя. Саме тому, коли йдеться про поділ майна між подружжям, то зазначається й на частку в статутному капіталі, що належить одному з них. Саме тому, коли йдеться про спадкування, то в складі спадщини враховується й частка в статутному капіталі, але не вся, а тільки її половина.

Те, що частка і корпоративні права, які нею обумовлюються, знаходяться в різних площинах і, незважаючи на безпосередній зв’язок між собою, можуть фігурувати окремо, демонструє й те, що ані другий з подружжя, ані спадкоємці не мають права вимагати нічого від товариства, крім виплат вартості його майна, пропорційно половині частки (за вимогою другого подружжя) або всієї частки (спадкоємці). Ані другий з подружжя, ані спадкоємці не можуть вимагати прийняти їх в товариство, залучити до участі в зборах тощо, тому що вони як були, так і залишилися сторонніми особами для товариства1. У них відсутній корпоративний зв’язок із ним, а наявний лише майновий, що зводиться до вимоги про виплати певних сум.

Інавпаки, той факт, що один з подружжя має право вимагати виплат половини вартості тієї частки майна, яка припадає на частку в статутному капіталі товариства, яка належить іншому з подружжя, не може не спонукати замислитися над тим, на чому ж грунтується така вимога. Адже це вимога майнова і це означає, що вона має свої підстави. Не будучи співвласником і не будучи учасником господарського товариства, другий з подружжя не має права нічого вимагати. А якщо його вимога правомірна і підлягає задоволенню, то це свідчить про те, що він має якесь майнове право, вимога задоволення якого і надає йому можливість претендувати на виплати від товариства. Цим правом і є право спільної власності подружжя на вклад (акції).

Порівняємо цю ситуацію з іншою, коли хтось з подружжя, який розпорядився спільними коштами, зробив відповідні вкладення, наприклад, до банківської установи. Так само, як і у випадку інвестування до статутного капіталу господарського товариства, той з подружжя, хто вніс кошти, є стороною договору і учасником відповідних договірних відносин. Але другий з подружжя, безумовно, має право вимагати відповідних виплат в разі поділу майна.

Отже, в таких випадках кошти, внесені одним із подружжя, безвідносно до того,

вяких відносинах він став брати участь, трансформуються в інший об’єкт — майно-

1 При цьому не торкатимемося проблематики спадкування частки і набуття прав учасника спадкоємцями, адже це питання потребує окремого аналізу, враховуючи непослідовність законодавця і зокрема, проблематичність сприйняття ч. 5 ст. 147 ЦК.

ві права (на частку в статутному капіталі, на акцію, право вимоги виплат від банківської установи тощо). Безвідносно ж від форм та видів цієї трансформації залишається коріння — тобто той факт, що кошти «родом» із спільного майна подружжя, нічим не зіпсовується і про нього просто так «забути» не можна.

Нарешті, слід до наведених суто логічних (і неспростовних) умовиводів додати й те, що може існувати або спільна сумісна власність подружжя, або особиста приватна власність дружини, чоловіка. Якщо ст. 57 ЦК не називає як останню вклади до статутного капіталу або акції, то це не значить, що законодавець «забув» про них. Це означає те, що і частки, і акції включаються до складу майна, що належить подружжю на праві спільної сумісної власності.

Подивимось тепер на те, як ставиться до цієї проблеми Верховний Суд України. 21 грудня 2007 р. ним було прийнято постанову №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя». В п. 28 цієї постанови зазначається, що вклад до статутного фонду господарського товариства не є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя. При чому це робиться не просто беззаперечно, а і без наведення обґрунтування такого твердження. ВСУ лише наводить ст.12 Закону «Про господарські товариства», згідно з якою власником майна, переданого йому засновниками і учасниками, є саме товариство.

Ніхто не оспорює цієї істини, але це абсолютно не дає жодної відповіді на питання про те, чи заперечує така схема відносин власності існуванню й в учасника товариства свого (окремого) об’єкта права? А інакше як він тоді міг би продавати свою частку, якби не був її власником? А саме про продаж частки в статутному капіталі йдеться у ст. 147 ЦК. І в цьому разі учасник ТОВ (як і учасники інших господарських товариств, крім акціонерного) поводиться з нею, як з об’єктом, а сам здійснює ті ж правомочності, як власник. Тому він і є власником частки в статутному капіталі.

Чи не є це парадоксом? Певною мірою можна вбачити тут недоліки та суперечності. Основна з них — те, що частка в статутному капіталі розуміється як частка цілого, а значить і правовий режим цілого і частки має бути однаковим. У нас же виходить, що статутний капітал як ціле не є об’єктом права і не може продаватися, а частка таким об’єктом є. Навіть не можна стверджувати, що статутний капітал належить товариству на праві власності, бо він являє собою лише засіб бухгалтерського обліку. Крім того, не логічно й те, що статутний капітал усвідомлюється і пов’язується з самим товариством, а частка в ньому — з учасником.

Чи суперечить твердженню про те, що частка в статутному капіталі належить на праві спільної власності подружжю постанові Пленуму ВСУ №11? Аж ніяк, адже в цій постанові вказується, що «вклад не до статутного фонду не є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя». Вкладом же є те майно або кошти, які вносить учасник при створенні господарського товариства або при вступі до нього. Відбувається передання цього вкладу товариству у власність. В товаристві формується майно, яке позначається як статутний капітал із «розбивкою» на частки, пропорцій-

ні розміру вкладів. Тому «вклад» і «частка» — не тотожні поняття. ВСУ вказав про вклад і не висловився про частку.

До речі, не можна погодитися й з тим, що вклад не є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, якщо він вноситься за рахунок їхніх спільних коштів. Поняттям вкладу можна оперувати лише до державної реєстрації товариства або змін до державного реєстру (у випадку подальшого внесення вкладу). Тобто, в цей проміжок часу ще не встановлюється корпоративний зв’язок між особою, яка вносить вклад, і товариством. Ця особа ще не є учасником товариства. А значить, вклад являє собою виділене зі спільного майна подружжя майно (кошти) з наміром їх передати у власність товариства. І тому немає підстав стверджувати, що вклад не є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, оскільки майно (кошти), які становлять цей вклад, ще не поміняли свого правового режиму.

Наступне, на що не можна не звернути уваги, це те, що ВСУ взагалі не втручається в питання про оборотоздатність частки. Ним це обходиться. Не ясно, правда, чим це викликано, адже це питання є надто актуальним, щоб не дати на нього відповідь у тій постанові, яка саме і призначена для цього. Такий висновок щодо відсутності у ВСУ наміру тлумачити те, чи є частка в статутному капіталі об’єктом права спільної сумісної власності подружжя і як з нею слід вчиняти правочини, я роблю з того, що в цьому ж п. 28 Постанови Пленуму ВСУ №11 йдеться про право того з подружжя, хто не є учасником товариства, на поділ одержаних доходів, «якщо вклад до статутного фонду господарського товариства зроблено за рахунок спільного майна подружжя, в інтересах сім’ї».

Як видно, це зовсім інший аспект проблематики спільного майна подружжя — використання доходів від нього. До речі, тут також є суперечність, бо якщо вклад до товариства було зроблено не за рахунок спільних коштів, то навряд чи можна говорити про те, що другий з подружжя може претендувати на поділ одержаних від цих вкладів доходів, тобто на корпоративні виплати.

І останнє, на що звертається увага в Постанові Пленуму ВСУ №11 з приводу цього питання, це на право одного подружжя на компенсацію вартості його частки у разі використання другим із подружжя спільних коштів усупереч ст. 65 СК. На мій погляд, тут міститься також не одна суперечність.

Перш за все, це неясність з тим, яку частку має на увазі ВСУ — чи частки в спільному майні подружжя, чи частки в статутному капіталі. Вірогідніше, мається на увазі перший варіант. Але як це узгоджується з попереднім твердженням ВСУ, поміщеному в цьому ж п. 28, що вклад не є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя? Які ж тоді підстави до задоволення вимог подружжя?

Друге ж, на що варто зважити, це те, що не вбачається підстав для посилання на ст. 65 СК, адже з жодної з її частин не слідує того, що зазначено в постанові ВСУ. В цій статті врегульовано порядок укладення правочинів із майном, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя. А в ч. 4 цієї статті взагалі міститься позитивне регулювання, а не наслідки його недотримання.

4)той з подружжя, хто є учасником господарського товариства, самостійно здійснює всі ті права, які надаються йому часткою — корпоративні права, адже лише він виступає суб’єктом корпоративних відносин. Другий з подружжя цим суб’єктом не є;

5)враховуючи подвійність «права на частку» та «права з частки», другий з подружжя, залишаючись суб’єктом права спільної власності на частку, не позбавляється права брати участь у відносинах з реалізації «права на частку», зокрема, при її відчуженні. Тому необхідна на це його згода.

Таким чином, логічні умовиводи приводять нас до висновку про те, що як при внесенні вкладів до статутного капіталу, так і при розпорядженні часткою в статутному капіталі потребується згода другого з подружжя.

Оскільки договори про створення господарського товариства укладаються письмово і нотаріально посвідчуються, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Враховуючи те, що відчуження частки в статутному капіталі товариства так само врешті решт відбувається за договорами, які укладаються письмово і нотаріально посвідчуються1, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Вказане бачення не суперечить Постанові Пленуму ВСУ №11 не стільки тому, що існують вагомі аргументи не погодитися з позицією ВСУ, а тому, що в цій постанові питання права спільної власності на частку в статутному капіталі та її оборотоздатності не висвітлені.

Глава 4

КОРПОРАТИВНЕ УПРАВЛІННЯ ЯК СКЛАДОВА КОРПОРАТИВНОГО ПРАВА

Про питання юридичної сутності управління в сучасних умовах*

Термін «управління» зазвичай сприймається як керування, і тому припускається існування управління у владних відносинах перш за все стосовно державного управління. Між тим не слід перетягувати таке утрироване розуміння управління, що склалося за радянських часів, на сучасні суспільні та правові відносини, оскільки в сьогоднішньому економічному, соціально-правовому і політичному середовищі не тільки виникають нові інституції, а й зовсім інакше розуміються ті, що вважалися усталеними.

1 Аргументація цього наступна: ст. 147 ЦК не встановлює вимог про нотаріальне посвідчення договору щодо відчуження частки учасника ТОВ, але відповідно до ч. 3 ст. 29 Закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб—підприємців» державному реєстраторові подається нотаріально посвідчений документ про передачу права засновника (учасника) іншій особі або нотаріально посвідчена копія документа про перехід частки учасника у статутному капіталі товариства.

* Проблеми законності. — 2002. — №53. — С. 122–132.