настільна книга

Під час прийняття рішень слідчий суддя, обґрунтовуючи свою позицію, може робити посилання як на відповідну статтю Конвенції, так і на конкретне рішення Європейського суду щодо певної обставини. Отже, слідчі судді мають опрацювати для себе методику застосування норм Конвенції з урахуванням, що ці норми мають перевагу перед нормами внутрішнього законодавства (ч. 4 ст. 9 КПК).

Якщо слідчий суддя отримує з будь-яких джерел відомості, які створюють обґрунтовану підозру, що в межах територіальної юрисдикції суду знаходиться особа, позбавлена свободи за відсутності судового рішення, яке набрало законної сили, або не звільнена з-під варти після внесення застави в установленому КПК порядку, він зобов'язаний постановити ухвалу, якою має зобов'язати будь-який орган державної влади чи службову особу, під вартою яких тримається особа, негайно доставити цю особу до слідчого судді для з'ясування підстав позбавлення свободи (ст. 206 ч. 2 КПК).

Таку інформацію можуть надати родичі, знайомі, адвокати, будь-які інші особи, яким стало відомо про особу, яку позбавили свободи. Одержання інформації про обґрунтовану підозру порушення права на свободу зобов'язує суддю до проведення такої перевірки й ухвалення рішення про негайне доставлення особи до суду. Такі відомості можуть бути підтверджені поясненнями осіб, документом про затримання, якщо такий вдалося одержати іншими матеріалами. Питання про обґрунтованість підозри вирішує слідчий суддя. Адвокат може одержати пояснення від осіб, яким відомо про таке порушення прав людини і до свого повідомлення може додати таке пояснення.

Слідчий суддя зобов'язаний звільнити позбавлену свободи особу, якщо орган влади, під вартою яких її тримають, не надасть судове рішення, яке набрало законної сили, або не наведе інших правових підстав для позбавлення особи волі (ч. З ст. 206 КПК).

У КПК не наведено механізму надання інформації про таке порушення. Зокрема, відкритим залишається питання про прийом слідчим суддею таких заявників. Було б доцільним передбачити можливість усного прийому слідчим суддею осіб, які володіють такою інформацією. У всякому разі, кожна зацікавлена особа не позбавлена можливості надіслати письмову інформацію про порушення права на свободу поштою або занести її безпосередньо до суду. Якщо до доставлення такої особи слідчий або прокурор звернеться з клопотанням про застосування запобіжного заходу, слідчий суддя зобов'язаний у найкоротший строк забезпечити розгляд клопотання (ст. 206 ч. 4 КПК).

Незалежно від наявності клопотання слідчого, прокурора, слідчий суддя зобов'язаний звільнити особу, якщо орган державної влади чи службова особа, під вартою яких трималася ця особа, не доведе (ч. 5 ст. 206 КПК):

1)існування передбачених законом підстав для затримання особи без ухвали слідчого судді, суду;

2)неперевищення граничного строку тримання під вартою;

3) відсутність зволікання у доставленні особи до суду. Виникає проблемне питання: що робити слідчому судді, якщо

терміни тримання під вартою перевищені і водночас прокурор наполягає на наявності підстав для тримання під вартою. Встановивши відсутність передбачених законом підстав для затримання особи, суд має її звільнити з-під варти. Якщо слідчий суддя виявив, що граничний строк тримання під вартою перевищено, суд тим самим встановлює факт порушення прав людини. Очевидно, в цьому випадку потрібно певним чином реагувати на таке порушення. У всякому разі, якщо суд встановив, що граничний строк тримання під вартою перевищено, суд має звільнити особу. Аналогічно має діяти суддя й у випадку, якщо встановлено зволікання у доставленні особи до суду, яке призвело до пропуску передбаченого законом строку тримання під вартою (60 годин).

Приклад. Ц. був затриманий в 0 год. 20 хв. у себе вдома на квартирі. Слідчий склав протокол про затримання в 13 год. 20 хв. У постанові слідчого не було вказано про момент затримання. До судді затриманого доставили через 100 год., порушивши граничні строки тримання під вартою. Адвокат оскаржив законність затримання. Справа розглядалася неодноразово, і, нарешті, апеляційний суд задовольнив скаргу та визнав затримання незаконним. З-під варти Ц. звільнений не був, оскільки після затримання до нього було застосовано запобіжний захід.

Якщо перенести цей приклад на час дії нового КПК, то у слідчого судді можуть виникнути проблеми з трактуванням ст. 206 ч. 5 КПК у системному зв'язку з частиною 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Адвокати відстоюють позицію, що у випадку, якщо затримання було незаконним, особа має бути звільнена, незалежно від того, чи було до неї застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Така позиція обґрунтовується посиланням на ч. 4 ст. 5 Конвенції, яка передбачає, що "кожен, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або тримання під вартою, має право ініціювати провадження, в ході якого суд без зволікання встановлює законність затримання і приймає рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним". За логікою адвокатів, якщо на момент, коли справу вирішує слідчий суддя, встановлено, що особу тримають понад встановлені строки, слідчий суддя не вправі розглядати справу, тримаючи цю особу в суді під вартою й у такий спосіб підтримувати і надалі порушення прав людини.

На думку адвокатів, суддя має встановити факт порушення й у порядку ст. 5 Конвенції звільнити особу з-під варти. Після цього можна розглянути питання про застосування запобіжного заходу, забезпечивши особі, якщо вона про це просить, або з власної ініціативи слідчого судді, адвоката. Однак ст. 206 КПК такої процедури прямо не передбачає, а тому перед судовою практикою постане проблема того, як слід вирішувати це питання у системному зв'язку зі ст. 5 Конвенції.

Слід вказати і на певні труднощі застосування ст. 206 ч. 5 КПК. Прокурору, слідчому надають право відстоювати існування підстав для затримання особи без ухвали слідчого судді, суду. Такі підстави є, і вони передбачені ст. 207 КПК. У ст. 206 КПК доцільно б було зробити посилання на ст. 207 КПК. Однак слід мати на увазі, що строк затримання без ухвали слідчого судді, суду не може перевищувати 72 годин з моменту затримання. Затримана без ухвали слідчого судді" суду особа не пізніше 60 год. має бути звільнена або доставлена до суду для розгляду клопотання про обрання стосовно неї запобіжного заходу (ст. 211 КПК).

Отже, в цьому контексті позиція адвокатів заслуговує на увагу. Якщо особу доставили до суду після того, як минуло 60 год., то вона має бути звільнена, а питання про застосування запобіжного заходу до неї має вирішуватись у загальному порядку, тобто із забезпеченням можливості мати адвоката та вивчити матеріали, якими обґрунтовується застосування запобіжного засобу. У цьому випадку не буде порушення ні вимог ст. 211 КПК, ні ст. б Конвенції (ч. 4). Залишається дискутивним питання, чи піде цим шляхом судова практика.

Такий підхід дисциплінував би слідчих і прокурорів і унеможливив би негативні для України рішення Європейського суду у разі звернень до нього. Життя підказує, що громадяни, які виграли відповідні справи у Європейському суді, ставитимуть (і ставлять) питання про притягнення до відповідальності суддів, які допустили таке порушення. З огляду на те, що ст. 9 КПК зобов'язує суддів ураховувати як Конвенцію про захист прав людини, так і практику Європейського суду, в адвокатів та інших осіб виникають додаткові аргументи для звернень у дисциплінарні комісії. Все це робить роботу слідчого судді не просто відповідальною, а й такою, що має підвищений рівень складності, що слід б враховувати у розподілі навантажень на такого суддю.

Якщо у будь-якому судовому засіданні особа заявляє про застосування до неї насильства під час затримання або тримання в уповноваженому органі державної влади, державній установі (орган державної влади, державна установа, яким законом надано право здійснювати тримання під вартою осіб), слідчий суддя зобов'язаний зафіксувати таку заяву або прийняти від особи письмову заяву та:

1)забезпечити невідкладне проведення судово-медичного обстеження особи;

2)доручити відповідному органу досудового розслідування провести дослідження фактів, викладених у заяві особи;

3)вжити заходів для забезпечення безпеки особи згідно із законодавством.

Практика одержання доказів незаконним шляхом, у тому числі за допомогою тортур, в Україні поширена. Існування таких методів засвідчено у доповідях Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Зафіксовано факти нелюдського поводження і в окремих рішеннях Європейського суду з прав людини. І за КПК 1961 року такі дії заборонялись, суперечать вони і Конституції України, але факти побиття і тортур мають місце. Очевидно, потрібні ефективніші засоби для боротьби з цим явищем. Новий КПК зробив на цьому шляху певний крок уперед.

Так, у новому КПК чітко врегульовано питання допустимості, належності доказів (ст. 85, 86 КПК), а також вирішено, які докази є недопустимими та порядок визнання цих доказів недопустимими (ст. 87-90 КПК). Передбачено можливість з'ясування достовірності показів свідка (ст. 96 КПК). Важливою нормою є правило, за яким суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показах, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання. Прямо розписано заборону для суду обґрунтовувати судові рішення показами, наданими слідчому, прокурору або посилатися на них (ч. 4 ст. 95 КПК).

Слідчий суддя зобов'язаний діяти в порядку, передбаченому ч. 6 ст. 206 КПК, незалежно від наявності заяви особи, якщо її зовнішній вигляд, стан чи інші відомі слідчому судді обставини дають підстави для обґрунтованої підозри порушення вимог законодавства під час затримання або тримання в уповноваженому органі державної влади, державній установі. На практиці факти, коли до судді приводили людину з очевидними ушкодженнями, крововиливами та слідами побоїв, мали місце, а судді не звертали на це уваги або задовольнялись поверховим поясненням такої ситуації. Новий КПК зобов'язує суддів у цих випадках проявляти ініціативу.

Слідчий суддя має право не вживати дій, зазначених у частині шостій ст. 206 КПК, якщо прокурор доведе, що ці дії вже здійснені або здійснюються. У цьому випадку слідчий суддя має перевірити, які заходи вживаються і чи документально вони підтверджуються.

Слідчий суддя зобов'язаний вжити необхідних заходів для забезпечення особи, яка позбавлена свободи, захисником і відкласти будь-який розгляд, у якому бере участь така особа, на потрібний для забезпечення особи захисником час, якщо вона бажає залучити захисника або якщо слідчий суддя вирішить, що обставини, встановлені під час кримінального провадження, вимагають участі захисника. Отже, як тільки особа, позбавлена свободи, виявляє бажання мати захисника, слідчий суддя має вжити заходів до забезпечення такої особи захисником. Доцільно було б, щоб слідчий суддя прямо запитав про це у затриманої особи.

Слідчий суддя має проявляти пильність і в інших ситуаціях, які характерні для сучасної слідчої практики. Так, один із слідчих Житомирської області з метою тиску на свідків оформляв обшуки в їхніх квартирах. При цьому вилучались комп'ютери, принтери, телефони тощо. Перелякані свідки на допитах з великою охотою давали покази в обмін на обіцянку повернути комп'ютерну техніку. Суди ж давали дозволи на обшук без будь-яких перепон. Про таку практику слідчий з безпосередністю, яка межує з наївністю, простодушно зізнався адвокату. І хоч адвокат здійснив запис на диктофон, використати цю похвальбу слідчого фактично не має можливості.

Слідчий суддя, має проявляти обережність у розмовах з адвокатами та слідчими. Так, той же слідчий розповів, як із прослуховування телефону вдалося дізнатись про переговори одного із суддів апеляційного суду щодо розгляду апеляційної скарги та обставини включення його до складу суду, який мав розглядати апеляційну скаргу адвоката. Важко перевірити, чи не блефував слідчий про свою нібито обізнаність, але

сам хід його думок вказує на те, що такі дії з боку слідства цілком можливі і не виключено, що практикуються.

До складання обвинувального акта прокурор або слідчий за його дорученням зобов'язаний повідомити підозрюваного, його захисника, інших осіб, вказаних у ст. 290 КПК, про завершення досудового розслідування та надання доступу до матеріалів справи. Надання доступу до матеріалів охоплює можливість робити копії або відображення матеріалів. Відомості, які не будуть оголошені під час судового розгляду, можуть бути видалені. Видалення має бути чітко позначено. За клопотанням сторони кримінального провадження суд має право дозволити доступ до відомостей, які були видалені.

Сторона захисту за запитом прокурора зобов'язана надати доступ і можливість скопіювати або відобразити відповідним чином будь-які речові докази або їх частини, документи або копії з них, а також надати доступ до житла чи іншого володіння, якщо вони знаходяться у володінні або під контролем сторони захисту, якщо сторона захисту має намір використати відомості, що містяться в них, як докази у суді.

Сторона захисту (ст. 290 КПК) має право не надавати прокурору доступ до будь-яких матеріалів, які можуть бути використані прокурором на підтвердження винуватості обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення.

Вирішення питання про віднесення конкретних матеріалів до таких, що можуть бути використані прокурором на підтвердження винуватості обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення і, як наслідок, прийняття рішення про надання чи ненадання прокурору доступу до таких матеріалів, може бути відкладено до закінчення ознайомлення сторони захисту з матеріалами досудового розслідування.

Про відкриття сторонами кримінального провадження матеріалів прокурор або слідчий за його дорученням повідомляє потерпілого, після чого останній має право ознайомитися з ними за правилами, викладеними в ст. 290 КПК.

Про відкриття сторонами кримінального провадження матеріалів повідомляються цивільний позивач, його представник і законний представник, цивільний відповідач, його представник, після чого ці особи мають право ознайомитися з ними в тій частині, яка стосується цивільного позову, за правилами, викладеними в цій статті.

Сторони кримінального провадження зобов'язані письмово підтвердити протилежній стороні, а потерпілий - прокурору факт надання їм доступу до матеріалів із зазначенням найменування таких матеріалів.

Сторонам кримінального провадження, потерпілому надається достатній час для ознайомлення з матеріалами, до яких їм надано доступ. У разі зволікання при ознайомленні з матеріалами, до яких надано доступ, слідчий суддя за клопотанням сторони кримінального провадження з урахуванням обсягу, складності матеріалів та умов доступу до них зобов'язаний встановити строк для ознайомлення з матеріалами, після спливу якого сторона кримінального провадження або потерпілий вважаються

такими, що реалізували своє право на доступ до матеріалів. Це одна з останніх дій, які виконує слідчий суддя на стадії досудового розслідування.

Клопотання розглядається слідчим суддею місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого здійснюється досудове розслідування, не пізніше п'яти днів з дня його надходження до суду з повідомленням сторін кримінального провадження. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про місце та час проведення судового засідання, не перешкоджає розглядові клопотання.

Сторони кримінального провадження зобов'язані здійснювати відкриття одне одній додаткових матеріалів, отриманих до або під час судового розгляду.

Якщо сторона кримінального провадження не здійснить відкриття матеріалів відповідно до положень цієї статті, суд не має права допустити відомості, що містяться в них, як докази.

Огляд недоліків практики застосування запобіжних заходів і вимоги у цьому контексті нового КПК

1. Слідчі у поданнях і судді у постановах про застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту зазначають, що підозрюваний чи обвинувачений може ухилитися від слідства чи суду або перешкоджати встановленню істини у кримінальній справі, не наводячи при цьому даних, які б свідчили про такий їх намір.

Після набрання КПК чинності, відповідно до ст. 184 КПК, прокурор має чітко вказати на існуючі ризики та підтвердити їх у суді відповідними доказами. Суд відповідно до ст. 194 КПК зобов'язаний встановити:

-чи доводять надані докази наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;

-чи є достатні підстави вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 КПК;

-чи є доведеною недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Адвокат при цьому подасть свої заперечення, а також обґрунтовуватиме достатність застосування більш м'яких запобіжних заходів.

Судова практика підтверджує, що про намір підозрюваних чи обвинувачених ухилитися від слідства чи суду або ж перешкоджати встановленню істини у кримінальній справі можуть свідчити такі дані: наявність у підозрюваного чи обвинуваченого неодноразових судимостей, якщо вони не погашені та не зняті в порядку, передбаченому законом; покази співучасників чи свідків про намір вчинити новий злочин чи ухилитися від слідства та суду в минулому; відсутність постійного

місця проживання на території України; придбання квитків чи відкриття візи для виїзду з постійного місця проживання; наявність випадків неявок за викликом слідчого чи суду в минулому; відсутність місця роботи тощо. Крім того, слід встановити дані про стан здоров'я, склад сім'ї, дохід, наявність утриманців.

Отже, новий КПК вимагає підтвердження обставин, передбачених ст. 177 КПК, а чинна практика вказує на докази, за допомогою яких це доводитиметься. Частина 2 ст. 177 КПК встановлює чітку заборону ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності підстав, передбачених ст. 177 КПК.

2.У виняткових випадках запобіжний захід у вигляді взяття під варту застосовується

усправах про злочини, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше трьох років. При цьому особливого значення набуває мотивування "винятковості" таких випадків як у поданні слідчого, так і в постанові судді.

Приклад. У справі військового суду Н-ского гарнізону щодо обрання обвинуваченому Д. запобіжного заходу у вигляді взяття під варту під час судового засідання було встановлено, що Д. підозрюється в тому, що "не з'явився вчасно" на службу з лікувального закладу.

Такі дії підозрюваного підпадають під ознаки ч. 2 ст. 407 КК України, яка передбачає як покарання, не пов'язане з позбавленням волі (штраф і службове обмеження), так і позбавлення волі на строк до трьох років. Крім того, в судовому засіданні було встановлено, що Д. свою вину визнав повністю, у вчиненому розкаявся, мав намір продовжити службу та виявив бажання вчасно прибувати на всі виклики слідчого та суду, позитивно характеризувався за місцем служби, мав постійне місце проживання, на утриманні в нього знаходиться малолітня дитина.

З наведених обставин постанова судді про відмову у задоволенні подання про обрання підозрюваному запобіжного заходу у вигляді взяття під варту є обґрунтованою. Суддя правильно вирішив питання і про обрання щодо Д. запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд з постійного місця проживання та взяття від нього відповідної розписки з попередженням, що у разі порушення ним своїх обов'язків та неналежної поведінки до нього може бути застосований суворіший запобіжний захід, що цілком відповідає вимогам ст. 165-1 КПК 1961 р. України.

Виходячи зі змісту ст. 183 нового КПК, до такої особи, яка наведена у прикладі, запобіжний засіб у формі тримання під вартою не може застосовуватись.

3. Апеляційним судом приймається рішення про відхилення апеляцій прокурорів на постанови судів першої інстанції про відмову в обранні взяття під варту (без обрання іншого запобіжного заходу), якщо до початку розгляду апеляції за постановою слідчого до обвинуваченого застосовано інший запобіжний захід.

Практика відхилення апеляційних подань прокурорів з цих підстав не відповідає вимогам кримінально-процесуального закону, який не забороняє обирати будь-який інший захід до остаточного вирішення питання про взяття під варту. Часто обрання

слідчим іншого запобіжного заходу одразу після відхилення його подання судом обумовлено потребою забезпечення виконання процесуальних рішень у справі.

Крім того, ч. 7 ст. 165-2 КПК України надає прокурору триденний термін для подання апеляції на постанову суду щодо відмови в обранні взяття під варту, тому найчастіше слідчий застосовує до обвинуваченого інший захід раніше, ніж прокурор вносить апеляцію.

Відповідно до ст. 395 нового КПК України прокурор або інша сторона можуть оскаржити ухвалу слідчого судді протягом 5 днів. Таким чином, ця проблема прокурорів новим КПК знімається.

4. Практика свідчить про низьку якість подань про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, що безпосередньо відображається на якості судових рішень цієї категорії, оскільки найчастіше використовується "спрощений підхід" до вирішення питання про його застосування, коли мотиви, наведеш у поданні слідчого, в незмінному вигляді переносяться до постанови суду.

Такий підхід ставить під сумнів об'єктивність постанов суддів про обрання запобіжного заходу. Внаслідок цього в постановах суду інколи зазначається, що взяття під варту обирається "з урахуванням того, що особа вчинила злочин, передбачений КК України". Оскільки такий висновок може міститися лише в обвинувальному вироку суду, він є формальною підставою для скасування постанови про обрання взяття під варту.

Новий КПК знімає цю проблему, оскільки ч. 2 ст. 177 КПК встановлює чітку заборону ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності підстав, передбачених ст. 177 КПК. Самого лише обвинувачення у підозрі про вчинення тяжкого злочину недостатньо.

5. Нерідко у поданні слідчого відсутні доводи на користь того, що у цьому випадку стосовно конкретного обвинуваченого потрібно обрати саме запобіжний захід у вигляді взяття під варту.

Наявність підстав, передбачених ст. 148 КПК України, обов'язкова для обрання будьякого запобіжного заходу, а не лише взяття під варту, тому в поданні замало вказівки лише на наявність цих підстав - потрібно обґрунтувати, чому утримання під вартою є єдино можливим засобом забезпечення належної процесуальної поведінки (злісне ухилення від явки до органу слідства, достовірність якого підтверджена відповідними документами, наявність невстановлених співучасників, їх розшук).

Відповідно до нового КПК чітко встановлено як вимоги до змісту подання, так і недопустимість недотримання цих вимог. Зокрема, ст. 184 КПК вимагає як короткого викладу фактичних обставин кримінального правопорушення та правову кваліфікацію, так і обґрунтування тримання під вартою. Крім цього, у клопотанні слідчого має бути:

1)виклад обставин, що дають підстави підозрювати, обвинувачувати особу у вчиненні кримінального правопорушення, і посилання на матеріали, що підтверджують ці обставини;

2)посилання на один або кілька ризиків, зазначених у ст. 177 цього Кодексу;

3)виклад обставин, на підставі яких слідчий, прокурор дійшов висновку про наявність одного або кількох ризиків, зазначених у його клопотанні, і посилання на матеріали, що підтверджують ці обставини;

4)обґрунтування неможливості запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні, шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів;

5)обґрунтування необхідності покладення на підозрюваного, обвинуваченого конкретних обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 цього Кодексу.

Копія клопотання та матеріалів, якими обґрунтовується потреба застосування запобіжного заходу, надається підозрюваному, обвинуваченому не пізніше ніж за три години до початку розгляду клопотання.

Отже, у випадку, якщо ці матеріали своєчасно не надані, адвокат і його підзахисний вправі просити від суду надання відповідного часу для підготовки до судового засідання, і слідчий суддя може надати такий час.

6. У поданнях до суду серед інших підстав для обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту слідчі часто посилаються на невизнання обвинуваченими своєї вини чи відмову у наданні показів, що є їх правом. Таким чином, зацікавленість органів досудового слідства у триманні обвинувачених під вартою перевищує фактичну потребу застосування саме такого заходу.

За новим КПК такий аргумент для обґрунтування тримання під вартою не передбачено, і слідчий суддя, якому доведеться постійно співпрацювати з прокурором і слідчим, постарається зробити так, щоб подібного роду аргументи не вводилися в

текст подання. Зауваження щодо недопустимості таких аргументів слідчий суддя в судовому засіданні, можливо, і не висловить, але в неформальній обстановці, яку так полюбляють прокурори, заходячи на очах адвокатів до кабінету судді, на це їм обов'язково буде вказано.

7. За наявності достатніх підстав для обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту слідчі застосовують підписку про невиїзд без урахування тяжкості вчиненого злочину та даних про особу обвинуваченого, внаслідок чого деякі обвинувачені ухиляються від слідства і вчиняють нові злочини.

Приклад. Слідчим Білгород-Дністровського МВ УМВС було пред'явлено І, обвинувачення у вчиненні хуліганства та обрано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд без урахування попередньої судимості та обставин вчиненого злочину. В

подальшому дії І. було перекваліфіковано, однак запобіжний захід не був змінений до закінчення слідства. Внаслідок цього І. вчинив вбивство громадянина Н.

Новий КПК сприйняв положення ст. З Конституції України про те, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Ідеологія КПК спрямована на те, щоб з особливою увагою ставитись до злочинів, вчинених із застосуванням насильства. У цих випадках слідчий суддя має право не визначати розмір застави (ч. 4 ст. 183 КПК). Крім того, постійно займаючись питаннями запобіжних заходів слідчий суддя разом з прокурором формуватиме відповідну практику в конкретному районі та з особливою увагою стежитиме за тим, щоб забезпечити своєчасну ізоляцію громадян, якщо вони вчинили злочини, пов'язані із застосуванням насильства і були раніше судимі. Таким чином, новий КПК націлює слідчого суддю на оцінку кожного випадку застосування запобіжних заходів.

8. Строк тримання під вартою обвинуваченого триває понад 4 місяці у кримінальних справах про злочини середньої тяжкості.

Підстав для продовження строку у цьому випадку немає. Згідно зі ст. 156 КПК України продовження строку тримання обвинуваченого під вартою понад 4 місяці можливе тільки у справах про тяжкі або особливо тяжкі злочини.

Відповідно до ст. 197 нового КПК строк тримання під вартою може бути продовжений до 6 місяців - щодо злочинів невеликої або середньої тяжкості. У цьому випадку є підстави стверджувати, що новий КПК погіршує становище осіб порівняно з КПК 1960 року. Але при цьому слід зважати на п. 9 Перехідних положень, відповідно до якого запобіжні заходи продовжують свою дію до моменту зміни, скасування у тому порядку, що діяв до набрання чинності нового КПК. Отже, адвокати мають вживати відповідних заходів, звертатись до Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, оскаржувати відповідні рішення судів, якщо таке погіршення становища матиме місце для конкретної людини.

Ст. 22 Конституції України передбачає, що "конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Під час прийняття нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод". У всякому разі це стосується тих громадян, щодо яких було застосовано запобіжний захід до введення в дію нового КПК, а 4-місячний строк тримання під вартою спливає після набрання новим КПК чинності. Отже, з огляду на п. 9 Перехідних положень для таких осіб строк тримання під вартою не може бути продовжений понад 4 місяці.