настільна книга
.pdfПід час досудового розслідування також можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали слідчого судді про відмову у задоволенні скарги на постанову про закриття кримінального провадження, повернення скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора або відмову у відкритті провадження по ній.
Скарги на інші ухвали слідчого судді оскарженню не підлягають і заперечення проти них можуть бути подані під час підготовчого провадження в суді.
Апеляційна скарга на ухвали слідчого судді подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом п'яти днів з дня її оголошення (ст. 395 КПК).
Якщо ухвалу суду слідчого судді було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.
Отримавши апеляційну скаргу на ухвалу слідчого судді (ст. 422 КПК), суддядоповідач невідкладно витребовує з суду першої інстанції відповідні матеріали та не пізніш як за день повідомляє особу, яка її подала, прокурора та інших заінтересованих осіб про час, дату і місце апеляційного розгляду.
Апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді розглядається не пізніше ніж через три дні після її надходження до суду апеляційної інстанції.
Після закінчення апеляційного розгляду (ст. 423 КПК) у провадженні за апеляційною скаргою на ухвалу слідчого судді - матеріали не пізніше ніж у триденний строк направляються до суду першої інстанції.
Методика складання апеляційних скарг має насамперед враховувати вимоги КПК.
Обґрунтовуючи апеляцію, захисник має послатися на відповідні аркуші справи, де містяться докази, якими оперує адвокат. У вступній частині апеляції слід стисло викласти суть ухвали слідчого судді, з якою адвокат не погоджується. Допустимим є виклад тільки тієї частини ухвали, з якою адвокат не згоден. Після цього викладається мотивувальна частина скарги - критика оскаржуваної ухвали. Якщо у справі, на думку адвоката, допущено кілька порушень, то кожне з них викладається окремо.
Очевидно, що в апеляції або додатках до неї адвокат має висловити свою позицію щодо доцільності та потреби проведення судового слідства. Так само це стосується питання про витребування додаткових доказів, список осіб, які підлягають виклику в судове засідання, зміни, скасування або обрання запобіжного заходу.
Оскаржуючи висновки суду, які містяться в ухвалі, адвокат має потурбуватися, щоб цей спір мав конкретний, предметний характер. Кожне оспорюване твердження суду слід обґрунтовувати доказами, які його спростовують або піддають сумніву. При цьому докази бажано наводити точно (дослівно), з посиланнями на аркуш справи, а для зручності - і на рядок, в якому міститься відповідний текст. "Якщо обставини справи викладено в оскаржуваній ухвалі неправильно, їх краще подати спочатку в редакції
суду, а потім у тій, яку автор скарги вважає правильною, і на підтвердження викласти докази з посиланням на їх джерело".
Особливо уважним слід бути з обсягом оскарження ухвали. Вирок, ухвала, постанова перевіряються апеляційним судом у межах апеляції. Висновки слідчого судді щодо фактичних обставин справи, які не оспорювалися і стосовно яких докази не досліджувалися, не перевіряються.
Отже, "золоте правило" адвоката - не писати скаргу більше двох сторінок - об'єктивними обставинами апеляційного провадження ставиться під сумнів. Обсяг апеляції залежить від кількості фактичних обставин, а також тверджень суду, які оспорюються апелянтом. За таких умов вкластися у дві сторінки іноді неможливо.
Здійснюючи професійні обов'язки, адвокат зобов'язаний неухильно додержуватися вимог чинного законодавства, використовувати передбачені законом засоби захисту прав і законних інтересів громадян та юридичних осіб і не має права використовувати свої повноваження на шкоду особі, інтереси якої захищає, та відмовитись від взятого на себе захисту підозрюваного, обвинуваченого, підсудного.
Отже, адвокат використовує свої права та повноваження в межах, які не йдуть на шкоду особі, яку він захищає. Захисник не вправі обґрунтовувати вину свого підзахисного, тобто погоджуватися з доведеністю обвинувачення, якщо цього не визнає підзахисний. Тому на адвоката не можна покладати обов'язок щодо встановлення істини у справі, на чому наголошують окремі судові діячі.
Водночас, виконуючи свої обов'язки щодо захисту клієнта, адвокат виступає як "дух заперечення", протиставлення й у такий спосіб сприяє повному, всебічному й об'єктивному дослідженню справи. Важливо тільки не впасти в очевидну однобічність і свідому несправедливість щодо протилежної сторони. Несправедливість, упередженість до противника завжди викликають роздратування суддів. "Недосвідчені захисники постійно забувають, що у них спір з доказами, а не з прокурором", - писав П, Сергеїч. Він рекомендував бути поблажливим і люб'язним до противника. "Не говоріть про упередженість або однобічність прокурора. Покажіть, що він не зовсім правий. Якщо була упередженість, присяжні помітять її і без вашої допомоги".
Захисник має відшукати і подати суду такі факти, документи та покази, які свідчать на користь обвинуваченого, згрупувати їх і, не впадаючи у фальш, дати їм сприятливе для обвинуваченого тлумачення. Ще П. Сергеїч наголошував: "Зрозумійте, що рішення справи залежить не від вашої думки, а від вашого захисту. Візьміться за факти, тлумачте, пояснюйте присяжним підсудного". Мистецтво судочинства зазначав І. Бентам,- є не що інше, як мистецтво користуватися доказами ".
Заслуговує на увагу питання про межі подання доказів захисником. КПК передбачає, що захисник використовує всі засоби захисту з метою з'ясування обставин, які спростовують підозру чи обвинувачення, пом'якшують чи виключають кримінальну відповідальність підозрюваного, обвинуваченого. Отже, він не вправі подавати докази, які ускладнюють становище його підзахисного. Не має він висловлювати також
позицію, продиктовану його внутрішнім переконанням, якщо вона здатна погіршити становище обвинуваченого, підсудного. "Найважливіше правило захисту, - писав П. Сергеїч, - полягає в тому, щоб розумно обмежити своє завдання".
Відповідно до презумпції невинуватості (ст. 63 Конституції України) на обвинуваченого і його адвоката не можна покладати обов'язок доводити свою невинуватість або меншу винуватість, наявність обставин, які виключають його кримінальну відповідальність.
Проте як бути, коли клієнт відмовляється від оскарження ухвали? Вважають, що відмова підзахисного є необов'язковою, якщо він неповнолітній, або участь у справі щодо нього захисника є обов'язковою.
Перегляд справи здійснюється в межах апеляційної скарги. Апеляційна скарга є основним документом, який визначає програму для суду з перевірки справи. Якщо адвокат вважає за потрібне ще раз дослідити докази в суді, то він має належним чином обґрунтувати своє клопотання і, зокрема, чітко вказати, в чому полягає неповнота дослідження документа або іншого доказу або в чому полягає порушення встановленого порядку їх дослідження.
Подання апеляційної скарги на ухвалу слідчого судді зупиняє набрання нею законної сили, але не зупиняє її виконання, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок або ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право (ст. 407 КПК):
1)залишити ухвалу без змін;
2)скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу. Отримавши апеляційну скаргу на ухвалу слідчогосудді (ст. 422 КПК), суддя-доповідач невідкладно витребовує з суду першої інстанції відповідні матеріали та не пізніше ніж за день повідомляє особу, яка
їїподала, прокурора та інших заінтересованих осіб про час, дату і місце апеляційного розгляду.
Після закінчення апеляційного провадження матеріали кримінального провадження не пізніше ніж у семиденний строк, а у провадженні за апеляційною скаргою на ухвалу слідчого судді - не пізніше ніж у триденний строк направляються до суду першої інстанції.
Виступ в апеляції має бути максимально лаконічним і не повторювати дослівно апеляційну скаргу. Судді апеляційного суду таке повторення вважають зайвим. Тому до суду слід підготуватись так, щоб виступ у дебатах свіжо і під несподіваним кутом представив картину справи.
Як приклад виступу в апеляції подаємо частину виступу адвоката Арії у резонансній справі щодо "ЮКОСа".
ДЕЛО С. БАХМИНОЙ (Условно-досрочное освобождение)
Из выступления адвоката Семена Арии на заседании в Преображенском суде 21 апреля 2009 года (Опубликовано в "Новой газете" №48 от 22.04.2009)
1. Дело Бахминой в целом и вопрос о ее условно-досрочном освобождении в частности приобрели столь широкую известность, что вошли уже в число факторов, влияющих на репутацию российского правосудия, на доверие к нему. В ряду странностей этого дела находится и удивительная ситуация, сложившаяся с вопросом об освобождении Бахминой: уже год идет об этом спор не обвинительной власти с защитой, а спор ВНУТРИ государственной системы, одних государственных органов с другими.
При этом администрация исправительной колонии (знающая Бахмину лучше остальных участников спора), Верховный суд Республики Мордовия и даже прокурор, дававший заключение на первом рассмотрении дела, выступили за освобождение Бахминой, исходя из мотивов прозрачных и соответствующих закону, а местный Зубово-Полянский суд - против, по мотивам, в лоб противоречащим закону (и совести, добавим мы).
Нет нужды в догадках, что побуждало местных судей к такой позиции: перестраховка, угодливость или природные свойства. Для нас важно другое: этот спор внутри государственной службы свидетельствует о наличии там, внутри, серьезных разногласий и сомнений в надобности дальнейшего содержания Бахминой в местах лишения свободы. Это важно. Поскольку сомнения такого рода в цивилизованном правосудии разрешаются, известно в чью пользу. И в России такое разрешение в пользу обвиняемого предписано в статье 49 Конституции. Защита с тревогой и надеждой будет ждать, на чью сторону Вы станете в этом споре, где закон и совесть соревнуются с ложно понятым государственным интересом.
2. Те представители государства, которые были ЗА освобождение Бахминой, учитывали, что речь идет о женщине (смягченное отношение к женщинам всегда проявлялось и законодателем), что у Бахминой трое малолетних детей, что дело, по которому она осуждена, хозяйственное, что она находится в заключении более четырех лет и отбыла большую часть наказания, что она положительно характеризуется администрацией колонии и что закон позволяет в этих условиях вернуть ее домой, к детям. Все эти лично к Бахминой относящиеся данные были сочтены достаточно весомыми.
Их противники в споре ссылались в своих решениях на второстепенную роль прав и интересов Бахминой перед государственным интересом в продолжении ее наказания. Между тем, согласно статье 2 Конституции России, "ЧЕЛОВЕК, ЕГО ПРАВА И СВОБОДЫ ЯВЛЯЮТСЯ ВЫСШЕЙ ЦЕННОСТЬЮ". Именно это конституционное положение определяет не только правоту сторонников освобождения Бахминой в возникшем по настоящему делу споре, но и необходимость учета прав и интересов КБ ДЕТЕЙ, ни разу не упомянутых в вынесенных судебных решениях, на прекращение их сиротства. Дети Бахминой наравне с матерью являются субъектами права, провозглашенного в статье 2 Конституции РФ, и зашита их интересов по настоящему делу не может игнорироваться судом. Неужели Вы от них отвернетесь, Ваша честь?
3. Настоящее дело рассматривается Преображенским судом по той причине, что предыдущее решение местного суда было отменено Верховным судом Мордовии. Для Вас, следовательно, кассационным определением, обязательным к исполнению в силу статьи 388 УПК, является это последнее постановление Верховного суда. В нем содержится и следующее указание: "Вывод судьи о том, что Бахмина не встала на путь исправления, нельзя признать обоснованным". Это обязательное для последующего суда первой инстанции указание облегчает Вашу задачу.
Клопотання про умовно-дострокове звільнення екс-юриста НК "ЮКОС" Світлани Бахміної було задоволено.
Під підставами для зміни або скасування ухвали слідчого судді розуміють сукупність достатніх даних, які вказують на незаконність, необґрунтованість і несправедливість рішення суду. Слід зауважити, що апеляційне провадження е новим судовим розглядом з використанням результатів судового провадження в суді першої інстанції. Підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції е:
1)неповнота судового розгляду. Ця підстава застосовується тоді, коли залишились істотні для справи обставини (відхилені клопотання про допит певних осіб або відмовлено у дослідженні певних доказів тощо). Підставою для скасування є також випадок, коли необхідність дослідження випливає з нових даних, виявлених у суді апеляційної інстанції;
2)невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження. Ця підстава застосовується у випадку, якщо висновки суду не підтверджуються доказами, які були досліджені (до цього примикає
івипадок, коли докази є недопустимими, але суд поклав їх в основу вироку). Якщо доказ є недопустимим, а інших доказів недостатньо, то як підстава може бути зазначена неповнота судового розгляду. За наявності суперечливих доказів у випадку, коли суд не вказав, чому він взяв до уваги одні і відкинув інші, а також у випадку, коли не взято до уваги докази, які істотно могли вплинути на його висновки, також застосовується підстава про невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи. Це саме стосується випадку, коли висновки суду, викладені у вироку, містять істотні суперечності;
3)істотне порушення вимог кримінального процесуального закону. До таких порушень належать ті, що перешкодили чи могли перешкодити ухвалити законне та обґрунтоване рішення (ст. 412 КПК).
Неправильним щодо закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є:
1) незастосування судом закону, який підлягає застосуванню;
2) застосування закону, який не підлягає застосуванню;
3)неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту;
4)при недоведеності обставин, які свідчать про недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів, для запобігання ризикам, передбаченим ст. 177 КПК. У цьому випадку можна говорити про несправедливість ухвали як категорії, яка є елементом верховенства права.
Особливості допиту в апеляційній інстанції
У допиті в апеляційному суді є певні особливості:
-публічна обстановка допиту;
-його короткочасність;
-віддаленість у часі (Нерідко прокурори запитують за наявності розбіжностей: коли ви краще пам'ятали обставини події - на досудовому слідстві чи зараз);
-відсутність можливості використати ефект несподіванки;
-перевірочний характер допиту.
Допит у суді (в тому числі в апеляції) має не пошуковий характер. Такому допиту більшою мірою притаманний досліджу вальний, перевірний характер. Водночас слідчий суддя, як і захисник, має бути готовим до зміни показів у суді в таких напрямах:
-зміна правди на брехню;
-зміна брехні на правду,
-заміна однієї брехні на іншу.
З урахуванням особливостей допиту в суді адвокат вирішує для себе відповідні тактичні завдання.
Актуальним є питання про надання показів у суді (в тому числі в апеляційному), якщо на досудовому слідстві та в окремих випадках у суді першої інстанції обвинувачений користувався своїм правом не давати показів. У випадку, якщо такі покази давались, то, за правилами КПК 1960 р., суд їх оголошував і при цьому, на думку адвокатів, як правило, клав в основу вироку "визнавальні покази". Ст. 95 КПК (ч. 4) встановлює заборону обґрунтовувати судові рішення показами, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.
Заявляючи клопотання про допит свідків в апеляційній інстанції, захисник набуває права прямого допиту, при якому навідні питання не допускаються. Це слід враховувати як адвокату, так і суддям. На повторний допит уже допитаних свідків
апеляційні суди йдуть неохоче, і ця тенденція не зміниться і при новому КПК. Виникає питання: якщо в суді це були свідки обвинувачення, чи перетворюються такі свідки на свідків захисту і тоді у захисника з'являється право прямого допиту, чи це вже будуть свідки захисту? Чіткої відповіді на це КПК не дає. Вважаємо, що допитані в суді першої інстанції свідки обвинувачення залишаються ними й у суді апеляційної інстанції. Але слово за судовою практикою.
Надто важливою є можливість у суді оперувати речовими та письмовими доказами, а також висновками експертиз, які знаходяться в матеріалах справи. Використання доказів у допиті є одним з найефективніших і допустимих прийомів із арсеналу тактики кримінального переслідування і захисту. У суддів України є тенденція не допускати використання таких доказів під приводом того, що в суді вони ще не дослідженні. Цю тенденцію слід переборювати за допомогою норм КПК, наполягаючи на оголошенні того чи іншого доказу.
Використання захисником доказів у допиті потерпілого є складовою тактики захисту. Найефективнішим цей прийом стане тоді, коли пред'явлення "доказів" вплітається в канву допиту цієї особи в суді. Це дозволяє деталізувати допит, зробити його більш предметним і надійно гарантує правильність сприйняття і показів особи, що допитується.
Пригадується у зв'язку з цим помилка прокурора у знаменитому процесі американського спортсмена Сімпсона, де останньому запропонували надягнути рукавички, які, як вважалося, були на руках убивці, і на яких залишились сліди крові жертв. Попри всі зусилля, на величезні руки спортсмена натягнути рукавички не вдалося, що вплинуло на виправдальний вердикт присяжних.
Специфічним є шаховий допит, який полягає в почерговому одержанні показів від різних допитуваних у суді з одних і тих же обставин. Такий допит виконує своєрідним чином функції очної ставки. Цей допит суд може призначити відповідно до п. 14 ст. 352 КПК. Частина третя ст. 404 КПК дозволяє апеляційному суду дослідити докази повторно за наявності певних умов або нових доказів. Отже, можна дійти висновку, що навіть в апеляційному суді може бути використаний такий вид допиту, як шаховий.
Апеляційна скарга на рішення слідчого судді
Складаючи процесуальний документ, адвокат має на меті не тільки довести до суду свою думку з питання, про яке він пише. Насамперед адвокат намагається переконати адресата у своїй правоті, повести його за собою, зробити цю особу своїм союзником.
Складений адвокатом документ (апеляційна скарга) має бути обґрунтованим. І якщо позиція, яку адвокат відстоює, є обґрунтованою, підкріпленою посиланням на конкретні докази, то тоді на перший план виходить рівень викладу документа, тобто його якість. Суд і суддя, одержавши такий документ, одразу може зробити загальний висновок про рівень адвоката.
Адвокат не має боятися викладу спірних правових позицій, пам'ятаючи, що саме він є тим ініціатором, який змушує суд замислитись над тією чи іншою проблемою. В результаті може народитись нова правова позиція яка, крім користі для підзахисного, внесе зміни до судової практики. Наприклад: "Норми Особливої частини КК мають базуватися на нормах Загальної частини Кодексу, що спеціально зазначено у ст. 65 КК. Згідно з ч. 1 цієї статті суд призначає покарання не тільки у межах, установлених у санкції статті Особливої частини КК, а й відповідно до положень Загальної частини Кодексу. Суд, з огляду на ці положення, при призначенні покарання має враховувати не тільки межі караності діяння, а й ті норми Загальної частини КК, в яких регламентуються цілі, система покарань, підстави, порядок та особливості застосування окремих його видів, а також інші питання, пов'язані з призначенням покарання, що здатні вплинути на вибір (обрання) судом певних його виду і міри, в тому числі і тих положень, що передбачені ч. 2 ст. 59 КК.
Відповідно до цих положень конфіскація майна встановлюється затяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини тощо. Якщо санкцією відповідної статті КК передбачено обов'язкове додаткове покарання у виді конфіскації майна, але злочин вчинено не з корисливих мотивів, то таке додаткове покарання не може бути застосовано. У цьому випадку повинна мати пріоритет у застосуванні норма Загальної частини КК, а саме - ч. 2 ст. 59 КК (постанова Верховного Суду України від 4 квітня 2011 р. у справі № 1к-11; постанова Верховного Суду України від 12 вересня 2011 р. у справі № 5 -15кс 11)".
Як бачимо, знайшовся невідомий для нас адвокат, який поставив у конкретній справі проблему перед Верховним Судом, і суд з такою позицією погодився. Цей висновок обов'язковий для виконання у всіх судах України. Це роз'яснення дає адвокатам ключик і для інших випадків.
Саме якість документа визначатиме передусім успіх або невдачу, тобто чи сприйматимуться ваші слова без роздратування або байдуже, або литимуться в душу. Безграмотна людина професійно непридатна для адвокатської роботи.
Тому мова документа має бути викладена без граматичних помилок. Слід мати під рукою відповідні словники як для того, щоб перевірити правильність застосування того чи іншого слова, так і для збагачення палітри ваших аргументів під час аналізу понять і термінів. Мова документа має бути досить багатою. Тобто адвокат має володіти широким словниковим запасом.
З другого боку, апеляційна скарга - це не художній твір, і викладений художньою прозою він був би недоречним у суворих умовах юридичної дійсності. Але викласти свою думку точними, свіжими і незатертими словами (якщо їх вдасться знайти) - це є творчою вдачею. Якщо документ цікаво читати, він дихає певною новизною, це половина успіху.
Якщо документ написано шаблонно, без будь-якого вогнику, тоді слід змиритися з тим, що читачем оволодіє нудьга і його потягне на сон. Пригадується анекдот: адвокат звертається до колеги: "Коли пізно вночі пишу скаргу, то вже до ранку не можу спати". "А ти прочитай те, що написав ".
Стиль документів залежить від індивідуальності адвоката, його уподобань, темпераменту, аналітичних здібностей. Недарма кажуть: стиль - це людина. Тут можна висловити тільки побажання до стилю. На першому місці - простота. Адвокат має мислити як філософ, а писати і говорити - як простолюдин. Уникайте складних фраз. Це міг дозволити собі Лев Толстой, але на те він і геній. Документи адвоката читають перевтомлені люди, завалені справами. Тож постарайтесь якнайбільше полегшити їхню працю.
Слід сказати і про те, чого адвокат не має писати у процесуальному документі і чого йому не вибачать ні судді, ні кваліфікаційна комісія - це образи на адресу суддів, потерпілого, використання кримінального жаргону. Ось цитати із скарги адвоката К.: "Судовими інстанціями міста нахабно зневажаються права людини"; "суди першої інстанції у своїх рішеннях пишуть явну нісенітницю, керуючись виключно прагненням "прогнутися" перед виконавчою владою"; "з таким же успіхом позивачка могла дати згоду на вселення в квартиру роти солдатів"; "апеляційна інстанція зробила вигляд, що не читала скарги"; "пишеш про бузину в огороді - відповідають про дядьку в Києві"; "Ч. може вважати себе Валентиною Терешковою, але в космос вона однаково не полетить"; "уявімо собі: начальник дізнався, що підлеглий спав з його дружиною, після чого наніс кривдникові побої"; "не вірю у відміну вироку, не вірю ні в що". "Формально прошу відмінити вирок". Зрозуміло, що такий стиль не залишився без наслідків, і адвоката позбавили права займатись адвокатською діяльністю. Судді мають у кожному такому випадку відповідно реагувати на подібні "опуси" адвокатів, які, на жаль, ще трапляються.
"В ідеалі текст має складатись з коротких карбованих фраз, не обтяжених складною побудовою" С. Л. Арія наголошує, що документ має відзначатись структурністю, тобто таким викладом, який складається із логічно послідовних розділів, кожен з яких закінчується чітким висновком. Слід уникати рихлого і неясного викладу, туманних і розлогих міркувань, повторів, які позбавляють текст чіткості та конкретності. В апеляційній скарзі на початку доцільно стисло і коротко викласти суть основних обставин справи, щоб дати уявлення про справу у цілому.
Документ має відзначати діловитість. Тобто вказуються тільки обставини, юридично значимі для справи. Водночас у цих рамках можна торкатись категорій моральних, оскільки будь-яке судове рішення не може суперечити ні суспільній моралі, ні здоровому глузду. Будь-які мотиви судового рішення, навіть якщо вони абсурдні, слід аналізувати доказово і спокійно.
І чим більш абсурдним і диким є мотив судового рішення, тим м'якшою має бути форма його аналізу. Хай читаючий сам розпалюється, хай йому докучають "благоглупості" судового рішення. І чим спокійнішим і врівноваженим буде тон викладу, тим більше дратуватиметься на оскаржуване рішення той, хто читає апеляційну скаргу. І тільки наприкінці спокійного тихого викладу можна назвати речі своїми іменами.
Документ має відзначати відстороненість автора. Жодних знаків оклику, жодних максималістських оцінок і навіть жодних категоричних суджень. Хай читаючий сам
зробить висновки, а тому жодних повчань і вказівок. Таке у процесуальних документах не спрацьовує.
Спокійно висловлюватись з кожної позиції, без посилювальних зворотів. "Грубі" процесуальні порушення доречно викласти як "істотні" або такі, що "звертають на себе увагу, на думку захисту", "недостатньо переконливі". І навіть неподобства і цілком очевидні ляпсуси можуть викликати в адвоката тільки "глибокий жаль" і "подив ". Але це не має бути перепоною для чіткості спокійних висновків у справі.
Ще одна особливість - нетривіальність підходу. Обставини справи і їх правовий аналіз потребують поглибленого вивчення. В цьому, власне, і є адвокатська робота, а не в ковзанні поверхнею доказового матеріалу. І якщо у процесі дослідження вдасться знайти нешаблонний підхід, який дозволяє показати справу або її вузлові моменти у новому, несподіваному ракурсі, то процесуальний документ набуде високої якості, а адвокат - репутації спеціаліста високого рівня.
Подібні знахідки нечасто вдаються адвокату. Але саме вони дозволяють віднести його роботу до творчої діяльності, яка може принести глибоке моральне задоволення. Тому адвокат, безвідносно до гонорару, не має шкодувати часу і праці на пошук і формування своєї позиції у справі.
Процесуальний документ адвоката має бути ілюстративним. Такий документ не має нагадувати "лист товаришу", де викладено свою думку. Л. Арія такі переповідання справи називає жорстко - "халтура". Процесуальний документ має містити аналітичні висновки, кожен з яких піддається негайній перевірці та супроводжується вказівкою на аркуш справи і, як правило, точною цитатою з документа або іншого доказу або навіть як додаток ксерокопію відповідного аркуша документа.
Документ, в якому переконливість його позиції поєднується із залізною логікою аргументів і високою гармонією тексту, випромінює енергію та викликає справжнє задоволення у особи, яка його читає та й у самого адвоката. Створити такий документ - рідкісна удача, і приходить вона до захисника не завжди. Але коли адвокат приступає до написання документа (у цьому випадку - апеляційної скарги), то прагнути до досконалості він має завжди.
Про процесуальні документи захисника
Адвокат, який вступив у кримінальний процес, насамперед здійснює роботу з відбору, дослідження, оцінки фактів і доказів, уточнює правову позицію зі своїм підзахисним. Ця робота знаходить об'єктивне відображення в процесуальних документах - заявах, скаргах, клопотаннях, запереченнях. Під процесуальним документом у контексті цієї книги розуміються всі документи, які складаються у зв'язку з провадженням у кримінальній справі, в тому числі ті документи адвоката, для яких не визначено законом певної обов'язкової форми. За допомогою цих процесуальних