настільна книга
.pdfбюджету. Головна помилка слідства полягає в тому, що наказ, який є розпорядчим документом, слідство визнало нормативно-правовим документом. Крім того, такий наказ не збільшує витрати бюджету і не є обов'язковим для органу, що виділяє бюджетні кошти на ремонт школи. Наявність проектно-технічної документації є обов'язковою умовою для клопотання про виділення коштів. Отже, складу злочину в цьому випадку немає і підозра у його вчиненні є необґрунтованою.
Захист може вирішувати кілька завдань:
1)подання заяви Р. про кримінальне правопорушення з боку слідчого, який зареєстрував кримінальне правопорушення та завідомо безпідставно пред'явив підозру, виходячи з таких підстав: а) наказ про затвердження проектно-кошторисної документації не є нормативно-правовим актом, як цього вимагає ст. 211 КК Україну; б) видання наказу не потягнуло збільшення витрат бюджету всупереч закону, оскільки оплата за проектно-кошторисну документацію проведена в межах бюджетних розпоряджень, які як розпорядник коштів Р. мав право розпорядитись. Така заява підлягає реєстрації у встановленому законодавством порядку;
2)у вирішенні питання слідчим суддею, захист відстоюватиме позицію, що подані обвинуваченням докази не підтверджують обґрунтовану підозру у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення. Для цього було надано наказ, виданий про затвердження проектно-кошторисної документації, та рішення сесії районної ради про виділення бюджетних коштів в сумі 700 тис. грн на цей об'єкт, з яких було сплачено 120 тис, грн за виготовлення проектно-кошторисної документації. З цих документів за твердженням захисту вбачається, що Р. діяв у межах наявних у нього повноважень (оскільки він за своїм посадовим становищем має право затверджувати документацію на суму до 30 млн грн) і своїми діями не призвів до збільшення витрат бюджетних коштів.
Крім того, захист наголосив, що ст. 211 КК передбачає видачу нормативно-правових актів, а наказ про затвердження проектно-кошторисної документації не належить до нормативно-правових актів. Адвокат і підозрюваний також наголосили, що відсутні будь-які обставини, які дають підстави, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК.
Слідчому судді в такій ситуації доведеться давати оцінку того, чи є наказ нормативноправовим актом, а вже потім про наявність обставин, передбачених ст. 177 КПК та в сукупності обставин, передбачених ч. 1 ст. 178 КПК.
Отже, слідчий суддя в цій ситуації (ст. 194 КПК) вирішує, чи наявна обґрунтована підозра у вчиненні кримінального правопорушення. При цьому він керується не тільки викладеними у клопотанні прокурора аргументами, а й перевіряє, чи підкріплені вони достатніми доказами, і цим доказам слідчий суддя має дати оцінку. Слідчий суддя також ураховує заперечення захисту та дає оцінку поданим підозрюваним, захисником доказам.
У цій ситуації слідчий суддя мав би визнати, що наказ не є нормативно-правовим документом, і зробити висновок, що обґрунтована підозра у вчиненні злочину відсутня. Відповідно до ч. 2 ст. 194 КПК суддя в цьому випадку зобов'язаний постановити ухвалу про відмову у задоволенні застосування запобіжного заходу, оскільки не доведено принаймні одну з трьох обставин, передбачених ч. 1 ст. 194 КПК, які підлягають обов'язковому доведенню у розгляді цього питання.
Застосування електронних засобів контролю (ст. 195 КПК) полягає у закріпленні на тілі підозрюваного, обвинуваченого пристрою, який дає змогу відслідковувати та фіксувати його місцезнаходження. Такий пристрій має бути захищений від самостійного знімання, пошкодження чи іншого втручання в його роботу з метою ухилення від контролю та сигналізувати про спроби особи здійснити такі дії.
Електронні засоби контролю можуть застосовуватися:
1)слідчим на підставі ухвали слідчого судді, суду про обрання стосовно підозрюваного, обвинуваченого запобіжного заходу, не пов'язаного з позбавленням волі, якою на останнього покладено відповідний обов'язок;
2)працівниками органу внутрішніх справ на підставі ухвали слідчого судді, суду, якою щодо підозрюваного, обвинуваченого обрано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.
Електронні засоби контролю застосовуються в порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ України. Не допускається застосування електронних засобів контролю, які суттєво порушують нормальний уклад життя особи, спричиняють незручності в їх носінні або можуть становити небезпеку для життя та здоров'я особи, яка їх використовує.
Слідчий, працівник органу внутрішніх справ перед застосуванням електронного засобу контролю зобов'язаний під підпис роз'яснити підозрюваному, обвинуваченому правила користування пристроєм, техніку безпеки поводження з ним та наслідки його зняття або неправомірного втручання в його роботу з метою ухилення від контролю.
Відмова від носіння засобу електронного контролю, умисне зняття, пошкодження або інше втручання в його роботу з метою ухилення від контролю, а також намагання вчинити зазначені дії є невиконанням обов'язків, покладених судом на підозрюваного, обвинуваченого в обранні запобіжного заходу, не пов'язаного з позбавленням волі або
увигляді домашнього арешту.
Вухвалі про застосування запобіжного заходу (ст. 196 КПК) слідчий суддя, суд зазначає відомості про;
1) кримінальне правопорушення (його суть і правову кваліфікацію із зазначенням статті (її частини) закону України про кримінальну відповідальність), в якому підозрюється, обвинувачується особа;
2)обставини, які свідчать про існування ризиків, передбачених ст. 177 цього Кодексу;
3)обставини, які свідчать про недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу;
4)посилання на докази, які обґрунтовують ці обставини;
5)запобіжний захід, який застосовується.
Вухвалі про застосування запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою, зазначаються конкретні обов'язки, передбачені ч. 5 ст. 194 цього Кодексу, що покладаються на підозрюваного, обвинуваченого, та у випадках, встановлених цим Кодексом, строк, на який їх покладено.
Вухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту зазначається точна адреса житла, яке підозрюваному, обвинуваченому забороняється залишати.
Слідчий суддя, суд зобов'язаний визначити в ухвалі про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або домашнього арешту дату закінчення її дії у межах строку, передбаченого цим Кодексом.
Копія ухвали про застосування запобіжного заходу вручається підозрюваному, обвинуваченому негайно після її оголошення.
Строк дії ухвали слідчого судді (ст. 197 КПК), суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати шістдесяти днів.
Строк тримання під вартою обчислюється з моменту взяття під варту, а якщо взяттю під варту передувало затримання підозрюваного, обвинуваченого, - з моменту затримання. У строк тримання під вартою включається час перебування особи в медичному закладі лід час проведення стаціонарної психіатричної експертизи. У разі повторного взяття під варту особи в тому ж самому кримінальному провадженні строк тримання під вартою обчислюється з урахуванням часу тримання під вартою раніше.
Проект ухвали слідчого судді
ДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. КИЄВА УХВАЛА
23.03.2013 м. Київ
Слідчий суддя Дніпровського районного суду м. Києва Гнатенко В. П., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві клопотання про застосування запобіжного заходу за участю прокурора Дніпровського району м. Києва Задорожного Петра Петровича, підозрюваного Петрука Івана Васильовича, доставленого в судове засідання та його захисника Петренка Василя Васильовича
ВСТАНОВИВ.
Прокурор Дніпровського району м. Києва 23.03.2013 направив до суду клопотання про застосування запобіжного заходу до Петрука І. В. у вигляді тримання під вартою, підозрюваного у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 211 КК України, тобто у виданні нормативно-правового акта, що збільшує витрати бюджету всупереч закону, предметом якого були бюджетні кошти в особливо великих розмірах.
У клопотанні зазначається, що начальник відділу освіти Дніпровського району міста Києва Петрук І. В., усвідомлюючи наявність бюджетних призначень на суму 1,7 млн, всупереч вимогам ст. 7 Бюджетного кодексу умисно, всупереч інтересам служби, уклав з ТзОВ "Модулер" договір № 28/07-192 на виготовлення нової проектно-кошторисної документації з коригування робочого проекту реконструкції школи, причому включив роботи з перепланування їдальні, будівництву вхідного тамбуру, виконання теплової ізоляції будівлі, реконструкцію внутрішньої системи опалення, електроосвітлення, водопостачання та каналізації та інші роботи на суму 7,8 млн грн, хоча кошти на виконання робіт на таку суму з бюджету не виділялись.
Петрук І. В., незважаючи на відсутність бюджетних призначень на суму 7,8 млн грн, затвердив наказом № 223 від 24.12,2012 проектно-кошторисну документацію та провів оплату проектних робіт на суму 136 550 грн, тобто видав нормативно-правовий акт, що збільшує видатки бюджету. У зв'язку з самостійним виявленням кримінального правопорушення прокурор району 12.02.2013 вніс відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань. 13.02.2013 слідчим Палюком П. П. розпочато досудове розслідування. Попередня правова кваліфікація кримінального правопорушення визначена за частиною другою ст. 211 КК України.
Повідомлення про підозру в порядку ст. 278 КПК вручено підозрюваному Петруку І. В. 02.03.2013. На підтвердження обґрунтованої підозри прокурором надано такі матеріали:
а) наказ № 223 від 24.12.2012 про затвердження проектно-кошторисної документації, який прокурором визначено як нормативно-правовий акт, що збільшує видатки бюджету;
б) документ про оплату вартості проектно-кошторисної документації на суму 136 550 грн;
в) договір з ТзОВ "Модулер" № 28/07 від 24.12.2012 на виготовлення нової проектнокошторисної документації.
У клопотанні зазначається, що підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 211 КК України, а також наявність ризиків, що Петрук І. В. переховуватиметься від органів досудового розслідування і незаконно впливатиме на свідків, користуючись своїм становищем начальника відділу освіти, а також може знищити документи, які мають істотне значення для справи.
На підтвердження ризиків, передбачених ст. 177 КПК, подано довідку про те, що Петрук І. В. з 03.03.2013 по 22.03.2013 перебував на стаціонарному лікуванню у районній лікарні у зв'язку із захворюванням серця і в даний час проходить обстеження. Також додано пояснення головного бухгалтера Головчака В. І. про те, що під час перебування у лікарні Петрук І. В. підписував накази та відомості на заробітну плату, а також інші документи та давав відповідні вказівки підлеглим особам. З цих матеріалів прокурор зробив висновок, що Петрук І. В. був шпиталізований про людське око, для того, щоб ухилитися від органів досудового розслідування, оскільки стан його здоров'я дозволяє йому продовжувати виконання функцій начальника відділу освіти. У зв'язку з цими обставинами у справі наявні ризики, передбачені ст. 177 ч. 1 КПК України, що дає підстави для застосування запобіжного заходу - тримання під вартою. Прокурор вважає що неможливо запобігти ризикам, зазначеним у ст. 177 КПК України і тому просить застосувати запобіжний засіб - тримання під вартою.
Захисник Петренко В. В. заперечив проти застосування запобіжного заходу - тримання під вартою та пояснив:
Прокурор дав неправильну оцінку наказу № 223 від 24.12.2012 про затвердження проектно-кошторисної документації, визнавши його нормативно-правовим актом. Міністерство юстиції визначило нормативно-правовий акт, як офіційний письмовий документ, прийнятий уповноваженим на це суб'єктом нормотворення у визначеній законодавством формі та за встановленою законодавством процедурою, спрямований на регулювання суспільних відносин, що містить норми права, має неперсоніфікований характер і розрахований на неодноразове застосування. Прийняття нормативно-правових актів у вигляді листів і телеграм не допускається. (Мін'юст, Наказ "Про вдосконалення порядку державної реєстрації нормативноправових актів у Міністерстві юстиції України та скасування рішення про державну реєстрацію нормативно-правових актів" від 12.04.2005 № 34/5).
Отже, під поняттям нормативно-правовий акт розуміється офіційний документ із певних питань, який видано (затверджено) відповідним уповноваженим на те органом
іякому надано силу правових норм, обов'язкових для виконання невизначеним колом осіб. Наказ про затвердження проектно-кошторисної документації не є правовою нормою і зазначених вище ознак немає. За таких обставин, на думку захисника, наданими матеріалами не доведена вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення. Захисник надав документ про виділення бюджетних коштів на будівництво школи в сумі 1 708 245 грн
іпояснив, що з них було проплачено виготовлення документації. На його думку, проплата проектно-кошторисної документації відбулася в межах бюджетних розпоряджень і не порушує вимог Бюджетного кодексу. Надано також висновок державної експертизи про вартість об'єкту та його відповідність вимогам будівельних норм.
Заслухавши пояснення осіб, які з'явились в судове засідання, дослідивши матеріали справи, доводи прокурора та заперечення на його клопотання, слідчий суддя вважає, що клопотання прокурора не підлягає задоволенню, виходячи з такого.
Слідчий суддя зобов'язаний постановити ухвалу про відмову в застосуванні запобіжного заходу, якщо під час розгляду клопотання прокурор не доведе наявність всіх обставин, передбачених частиною першою ст. 194 КПК.
Перевіркою наданих доказів (матеріалів) слідчий суддя встановив таке:
Наказ, на який посилається прокурор, належить до розпорядчих актів локальної дії і не є обов'язковим для органів, які виділяють бюджетні кошти (у цьому випадку місцева рада) та оплачують їх (державне казначейство). Отже, наказ № 223 від 24.12.2012 про затвердження проектно-кошторисної документації не є нормативно-правовим актом у розумінні ст. 211 КК України, тобто цей наказ не має сили правової норми, яка обов'язкова до виконання державними органами. Видання такого наказу не тягне за собою кримінальної відповідальності, передбаченої ст. 211 КК України.
Вказаний наказ не збільшує витрати бюджету, всупереч вимогам закону, оскільки наявність проектно-кошторисної документації є тільки підставою для звернення до органу, який виділяє бюджетні кошти для проведення ремонту. Крім того, Петрук І. В., затверджуючи проектно-кошторисну документацію, діяв у межах чинного законодавства, оскільки постановою КМ від 11 травня 2011 р. Яг 560 встановлено, що він має право затверджувати проектно-технічну документацію в межах до 30 млн грн.
Бюджетний кодекс (зокрема ст. 7) не визначає питання про те, на яку вартість об'єкта може бути виготовлена документація. Тільки за допомогою проектно-кошторисної документації може бути визначена вартість робіт на об'єкті, і лише маючи таку документацію, відділ освіти може просити від органу, який виділяє бюджетне фінансування, кошти на проведення ремонту. Вартість об'єкта має бути підтверджена державною експертизою, яка не допускає завищення вартості робіт або їх необґрунтованість. Петрук І. В. у встановленому порядку одержав підтвердження державної експертизи. Відповідно до Порядку затвердження проектів будівництва і проведення їх експертизи, ухваленого постановою КМ України від 11.05.2011 № 560 Петрук І. В., який є розпорядником кредитів і очолює установу державної форми власності, затверджуючи проект будівництва (реконструкції) на суму 7 896 484 грн, мав на це повне право.
Оплату за проектні роботи в сумі 136 550 грн виконано в межах виділених бюджетних розпоряджень на цю школу (1 708 245 грн). Право на затвердження проектнокошторисної документації регулюється не Бюджетним кодексом, а постановою Кабінету Міністрів України від 11 травня 2011 р. № 560, яка визначає, що підприємства, установи й організації державної форми власності мають право затверджувати проекти щодо об'єктів загальною кошторисною вартістю до 30 млн грн.
Таким чином, прокурор не довів наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, кримінального правопорушення, передбаченого ст. 211 КПК України, що виключає можливість задоволення його клопотання.
Керуючись ст. 177,178,194 КПК, ст. 211 КК України слідчий суддя
УХВАЛИВ:
У задоволенні клопотання прокурора Дніпровського району міста Києва про застосування запобіжного заходу тримання під вартою до Петрука Івана Васильовича відмовити. Петрука І. В. звільнити з-під варти у залі суду.
Ухвала може бути оскаржена до апеляційного суду міста Києва протягом 5 днів, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до апеляційного суду міста Києва.
23.03.2013
Слідчий суддя
підпис
Коментар. Строк тримання під вартою може бути продовжений слідчим суддею в межах строку досудового розслідування в порядку, передбаченому цим Кодексом. Сукупний строк тримання під вартою підозрюваного, обвинуваченого під час досудового розслідування не має перевищувати:
1)шести місяців - у кримінальному провадженні щодо злочинів невеликої або середньої тяжкості;
2)дванадцяти місяців - у кримінальному провадженні щодо тяжких або особливо тяжких злочинів.
Висловлені в ухвалі слідчого судді, суду за результатами розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу висновки щодо будь-яких обставин, які стосуються суті підозри, обвинувачення, не мають преюдиціального значення для суду під час судового розгляду або для слідчого чи прокурора під час цього або іншого кримінального проваджень (ст. 198 КПК).
Клопотання про продовження строку тримання під вартою (ст. 199 КПК) має право подати прокурор, слідчий за погодженням з прокурором не пізніше ніж за п'ять днів до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Клопотання про продовження строку тримання під вартою подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого здійснюється досудове розслідування.
Клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у ст. 184 цього Кодексу, має містити:
1)виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою;
2)виклад обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Слідчий суддя зобов'язаний розглянути клопотання про продовження строку тримання під вартою до закінчення строку дії попередньої ухвали згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу.
Слідчий суддя зобов'язаний відмовити у продовженні строку тримання під вартою, якщо прокурор, слідчий не доведе, що обставини, зазначені у частині третій цієї статті, виправдовують подальше тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою.
Прокурор, слідчий за погодженням з прокурором має право звернутися в порядку, передбаченому статтею 184 цього Кодексу, до слідчого судді, суду із клопотанням про зміну запобіжного заходу" в тому числі про скасування, зміну або покладення додаткових обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 цього Кодексу, чи про зміну способу їх виконання (ст. 200).
Слідчому судді слід мати на увазі, що іноді слідчі свідомо допускають неточності щодо моменту затримання (у випадках коли затримання здійснюється уповноваженою службовою особою (ст. 208 КПК), не вказують дату і точний час (годину і хвилини). Особа вважається затриманою з моменту, коли вона силою або через підкорення наказу змушена залишатися поряд з уповноваженою службовою особою чи в приміщенні, визначеному уповноваженою службовою особою (ст. 209 КПК). Свого часу цю формулу використав Конституційний суд РФ, і новий КПК сприйняв її.
Якщо у протоколі про затримання особи немає вказівки на момент затримання, не вказано дату і точний час у годинах і хвилинах, це означає, що документ неякісний і слідчий суддя має вжити заходів до з'ясування того, коли саме проведено затримання. Ця обставина може бути уточнена, на мою думку, не тільки опитуванням затриманого та осіб, які особу затримували, а й показами свідків.
Ст. 202 КПК визначає порядок звільнення особи з-під варти, а саме:
1.У разі застосування запобіжного заходу у вигляді особистого зобов'язання підозрюваний, обвинувачений, який був затриманий, звільняється з-під варти негайно.
2.У разі застосування запобіжного заходу у вигляді особистої поруки підозрюваний, обвинувачений, який був затриманий, звільняється з-під варти негайно після надання його поручителями визначеного зобов'язання.
3.У разі застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту підозрюваний, обвинувачений, який був затриманий:
1)негайно доставляється до місця проживання і звільняється з-під варти, якщо згідно
зумовами обраного запобіжного заходу йому заборонено залишати житло цілодобово;
2)негайно звільняється з-під варти та зобов'язується невідкладно прибути до місця свого проживання, якщо згідно з умовами обраного запобіжного заходу йому заборонено залишати житло в певний період доби.
4. Підозрюваний, обвинувачений звільняється з-під варти після внесення застави, визначеної слідчим суддею, судом в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, якщо в уповноваженої службової особи місця ув'язнення, під вартою в якому він перебуває, відсутнє інше судове рішення, що набрало законної сили і прямо передбачає тримання цього підозрюваного, обвинуваченого під вартою.
6. У разі постановлення слідчим суддею, судом ухвали про відмову у продовженні строку тримання під вартою, про скасування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або його зміну на інший запобіжний захід, про звільнення особи з-під варти у випадку, передбаченому ч. З ст. 206 цього Кодексу, або у випадку закінчення строку дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою підозрюваний, обвинувачений має бути негайно звільнений, якщо в уповноваженої службової особи місця ув'язнення, під вартою в якому він перебуває, відсутнє інше судове рішення, що набрало законної сили і прямо передбачає тримання цього підозрюваного, обвинуваченого під вартою.
Ст. 201 КПК передбачає, що підозрюваний, обвинувачений, до якого застосовано запобіжний захід, його захисник, має право подати до місцевого суду клопотання про зміну запобіжного заходу, в тому числі про скасування чи зміну додаткових обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 цього Кодексу та покладених на нього слідчим суддею, судом, чи про зміну способу їх виконання. Копія клопотання та матеріалів, якими воно обґрунтовується, надається прокурору не пізніше ніж за три години до початку розгляду клопотання.
До клопотання мають бути додані:
1)копії матеріалів, якими підозрюваний, обвинувачений обґрунтовує доводи клопотання;
2)перелік свідків, яких підозрюваний, обвинувачений вважає за необхідне допитати під час розгляду клопотання, із зазначенням відомостей, які вони можуть надати, та обґрунтуванням значення цих відомостей для вирішення питання;
3)підтвердження того, що прокурору надіслана копія клопотання та копії матеріалів, що обґрунтовують клопотання. Доказом надіслання копії матеріалів може бути відмітка відповідної прокуратури про одержання матеріалів, або поштова квитанція про направлення матеріалів поштою. Доцільно було би передбачити і можливість надіслання матеріалів за допомогою інтернету.
Слідчий суддя, суд зобов'язаний розглянути клопотання підозрюваного, обвинуваченого протягом трьох днів з дня його одержання згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу.
Слідчий суддя, суд має право залишити без розгляду клопотання про зміну запобіжного заходу, подане раніше тридцяти днів з дня по-становлення попередньої ухвали про застосування, зміну або відмову у зміні запобіжного заходу, якщо у ньому не зазначені нові обставини, які не розглядалися слідчим суддею, судом.
Ухвала (ст. 203 КПК) про застосування запобіжного заходу припиняє свою дію після закінчення строку дії ухвали про обрання запобіжного заходу, ухвалення виправдувального вироку чи закриття кримінального провадження в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Якщо до підозрюваного, обвинуваченого застосовано запобіжний захід, не пов'язаний із триманням під вартою, він не може бути затриманий без дозволу слідчого судді, суду у зв'язку з підозрою або обвинуваченням у тому ж кримінальному правопорушенні (ст. 204 КПК).
Ухвала слідчого судді, суду щодо застосування запобіжного заходу підлягає негайному виконанню після її оголошення (ст. 205 КПК).
Слідчий судця: обов'язки щодо захисту прав людини
Головна і найважливіша функція слідчого судді - здійснення захисту прав людини. Водночас слідчий суддя не має заважати розслідуванню кримінальної справи і встановленню вини підозрюваного. Відповідно до ч . 1 ст. 206 КПК кожен слідчий суддя, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться особа, яка тримається під вартою, має право постановити ухвалу, якою зобов'язати будь-який орган державної влади чи службову особу забезпечити додержання прав такої особи. У районних судах можуть різнитися навантаження на суддів з питань застосування запобіжних заходів, обшуків та інших звернень, що належать до компетенції слідчого судді. Тому у кожному районному суді мають самостійно визначитись з тими навантаженнями, які чекають на слідчого суддю, і планувати цю роботу.
Отже, ст. 206 КПК - це основний "хліб" адвокатів, які звертатимуться до слідчого із заявою (клопотанням) про порушення прав людини і ставити перед суддею питання захисту прав свого довірителя. У вирішенні питання про додержання прав особи слідчий суддя керується як законодавством України, так і нормами Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, і практикою Європейського суду. У такий спосіб українське законодавство допускає прецеденти, стосовно застосування яких в Україні все ще існує дискусія.
Однак чітко викладена вимога ч. 5 ст. 9 КПК зобов'язує слідчого суддю приймати процесуальні та інші рішення з урахуванням практики Європейського суду. Частина 1 ст. 17 Закону "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлює, що суди застосовують у розгляді справ Конвенцію та практику суду як джерело права.
У зв'язку з цим особливо гостро постає проблема офіційного перекладу рішень Європейського суду та забезпечення судів відповідними матеріалами, а також навчання суддів, насамперед слідчих суддівзастосування практики Європейського суду. Вважаю, що порядок сповіщення про рішення ЄС, встановлений у законі є недостатнім і потребує доповнення та уточнення.