Частина четверта. Нормативна основа правового регулювання

б) закони спеціальної дії — адресовані чітко окресленому колу суб’єктів, які мають особливий статус (наприклад, Закон України від 9 листопада 2005 р. «Про реабілітацію інвалідів в Україні»);

в) закони виняткової дії — встановлюють винятки з загальних правилщодообмеженогоколасуб’єктів(наприклад, ЗаконУкраїнивід 8 липня 2005 р. «Про особливості звільнення з посад осіб, які суміщають депутатський мандат з іншими видами діяльності»).

5. За часом дії:

а) постійні — закони, розраховані на тривалий (необмежений) строк дії (наприклад, Закон України від 22 грудня 2006 р. «Про статус депутата Верховної Ради Автономної Республіки Крим»);

б) тимчасові— закони, прийнятінавизначенийучасістрокдії(наприклад, закониУкраїни«ПродержавнийбюджетУкраїнина2008 рік», «Про основні засади державної аграрної політики на період до 2015 року», «Про чисельність Збройних Сил України на 2008 рік»).

Особливим видом є надзвичайні закони — акти, що приймаються за надзвичайних обставин і призупиняють дію чинних у відповідній сфері нормативних актів. Такі закони покликані забезпечити безпеку громадян у разі війни, катастроф, епідемій, необхідності захисту конституційного ладу при спробі захоплення державної влади шляхом насильства тощо (наприклад, Закон України від 2 листопада 2006 р. «Профункціонування паливно-енергетичного комплексу вособливий період»).

§ 5. Підзаконні нормативно-правові акти

Підзаконні нормативно-правові акти — це акти, що прийма-

ються уповноваженими нормотворчими суб’єктами на основі і на виконання законів і не повинні суперечити їм.

Існування підзаконних нормативних актів у правовій системі зумовлено багаторівневою структурою самих суспільних відносин, що потребують як законодавчого врегулювання, так і вторинного, більш детального і конкретизуючого нормативного регулювання з метою оперативного вирішення питань в окремих сферах життєдіяльності суспільства.

Підзаконні нормативні акти різняться між собою і утворюють складну ієрархічну систему. Їх можна класифікувати за різними критеріями:

286

Розділ 16. Нормативно-правові акти

1)за суб’єктами прийняття — підзаконні нормативні акти Прези-

дента України, уряду, центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів і посадових осіб місцевого самоврядування та ін.;

2)за зовнішньою формою акта — укази, постанови, накази, розпорядження, рішення, статути, правила та ін.;

3)за сферою дії акта – загальні підзаконні нормативні акти, обов’язкові до виконання на всій території держави (нормативні акти Президента України або Кабінету Міністрів України);

відомчі підзаконні нормативні акти, приписи яких поширюються на організації та осіб, що перебувають у системі службового підпорядкування відповідного міністерства, відомства (нормативні акти міністрів, керівниківіншихцентральнихорганіввиконавчоївлади, що мають внутрішнє значення);

місцеві підзаконні нормативні акти, дія яких обмежується терито- рієювідповідноїадміністративно-територіальноїодиниці(нормативні акти голів місцевих державних адміністрацій);

локальні підзаконні нормативні акти, які діють тільки в межах конкретного підприємства, установи, організації (нормативні акти керівників підприємств, установ, організацій);

4)за часом дії — постійні та тимчасові;

5)за характером правотворчої компетенції — прийняті в межах

власної правотворчої компетенції (нормативні акти уряду) і прийняті

впорядку реалізації делегованих правотворчих повноважень (деякі нормативні акти органів місцевого самоврядування);

6)за порядком прийняття — видані одноособово (нормативний наказ керівника державного комітету), прийняті колегіально (постанова правління Національного банку України), видані спільно двома або більше відомствами (наприклад, наказ Міністерства фінансів України і Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва).

Розглянемо докладніше види підзаконних нормативних актів за

суб’єктами їх прийняття.

1. Нормативні акти Президента України. Президент України — глава держави — на основі Конституції і законів України в межах своїх повноважень видає нормативні акти у формі указів, які є обов’язковими до виконання на всій території України (ст. 106 Конституції України). Прикладом цьому можуть бути Указ Президента України від 19 серпня 2008 р. «Про невідкладні заходи щодо захисту

287

Частина четверта. Нормативна основа правового регулювання

власників земельних ділянок та земельних часток (паїв)», Указ ПрезидентаУкраїнивід10 травня2006 р. «ПроКонцепціювдосконалення судівництвадляутвердженнясправедливогосудувУкраїнівідповідно до європейських стандартів».

2.Нормативні акти Кабінету Міністрів. Кабінет Міністрів Укра-

їни — вищий орган у системі органів виконавчої влади — в межах своєї компетенції на основі і на виконання Конституції та законів України видає постанови і розпорядження, обов’язкові до виконання (ст. 117 Конституції України). Акти Кабінету Міністрів нормативного характеру видаються у формі постанов, а акти Кабінету Міністрів

зорганізаційно-розпорядчихтаіншихпоточнихпитань— уформіроз-

поряджень (ст. 53 Закону України «Про Кабінет Міністрів України»). Так, постанова Кабінету Міністрів України від 4 червня 2008 р. «Деякі питання обігу наркотичних засобів і психотропних речовин» має нормативний характер, а розпорядження Кабінету Міністрів України від 26 березня 2008 р. «Питання декларування фізичними особами майнового стану та доходів» не містить норм права. Правові акти КабінетуМіністрівготуютьсязаспеціальноюпроцедурою, передбаченою ст. ст. 54–56 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» і розділом6 РегламентуКабінету МіністрівУкраїни. ПравоініціативиуприйняттіактівурядумаютьчлениКабінетуМіністрів, центральніоргани виконавчої влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації. Проекти актів Кабінету Міністрів готуються міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими держадміністраціями. До підготовки актів уряду можуть залучатися народні депутати України за їх згодою, науковці, фахівці. Проекти актів, що мають важливе суспільне значення та визначають права і обов’язки громадян, підлягають громадському обговоренню у порядку, визначеному Регламентом Кабінету Міністрів України. ПостановиірозпорядженняприймаютьсяназасіданніКабінетуМіністрів України шляхом голосування більшістю голосів посадового складу.

3.Нормативні акти міністерств та інших центральних органів виконавчої влади. Міністри та керівники інших центральних органів виконавчоївладивмежахкомпетенціїочолюванихнимиорганівувідповідній сфері управління видають нормативні акти у формі наказів (ст. 117 Конституції України, п. 6 Загального положення про міністерство, інший центральний орган державної виконавчої влади України).

288

Розділ 16. Нормативно-правові акти

Межі правотворчої компетенції центральних органів виконавчої влади конкретизуютьсявположенняхпроокреміміністерства. Так, уст. 8 ПоложенняпроМіністерствоюстиціїУкраїнизакріплено, щоМіністерство юстиції у межах свої повноважень на основі та на виконання актів законодавства видає накази, обов’язкові до виконання центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціямивсіхформвласності

ігромадянами. ПрикладомцьомуможебутинаказМіністерстваюстиції Українивід31 жовтня2006 р. «Прозатвердженняформреєстраціїзаповітів і довіреностей, що прирівнюються до нотаріально посвідчених, посвідчувальних написів на них та зразків цих документів».

Центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом (Антимонопольний комітет України, Державна комісія з регулювання ринківфінансових послугУкраїни, Державна комісія зціннихпаперів та фондового ринку, Пенсійний фонд України, Національний банк України, НаціональнакомісіярегулюванняелектроенергетикиУкраїни та ін.) можуть видавати нормативні акти і в інших формах, зокрема,

уформірозпоряджень, рішень, постанов(наприклад, постановаПравлінняНаціональногобанкуУкраїнивід25 червня2008 р. «Прозатвердження Положення про електронні гроші в Україні»).

Наказами міністерств та інших центральних органів виконавчої влади затверджуються такі нормативні акти:

–інструкції — акти, що видаються з метою роз’яснення порядку застосуваннянормправаабозметоювстановленняметодичнихправил

іспособів виконання певних операцій, дій (наприклад, Інструкція про порядоквилученняпосадовимиособамиорганівдержавноїподаткової служби України оригіналів та копій фінансово-господарських та бухгалтерських документів, затверджена наказом Державної податкової адміністрації України від 8 листопада 2005 р.);

–положення — систематизований (зведений) нормативний акт, яким визначаються структура, завдання, компетенція або організація діяльності певних суб’єктів права (наприклад, Положення про порядок розрахунку податкових різниць за даними бухгалтерського обліку, затверджененаказомМіністерствафінансівУкраїнивід29 грудня

2006 р.);

–правила— акти, щозакріплюютьпорядокорганізаціїіздійсненняпевноговидудіяльності (наприклад, Правилабезпекипраціпідчас виконання вишукувальних руслових робіт, затверджені наказом Дер-

жавного комітету України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду від 12 січня 2007 р.);

289

Частина четверта. Нормативна основа правового регулювання

– переліки (наприклад, Перелік посад та порядку встановлення пільгового заліку вислуги років для призначення пенсій особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, затверджений наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань 18 жовтня 2006 р.).

Актицієїгрупичастоназиваютьвідомчими. Запредметомрегулюваннявониподіляютьсянавнутрішні— регулюютьпитаннявнутрішньоорганізаційногохарактеруіпоширюютьсявмежахміністерства, відомства, підпорядкованихїмустанов, ізовнішні— маютьміжвідомчий, загальний характер, поширюютьсянавсіхсуб’єктівправаіпідлягаютьобов’язковій реєстраціївМіністерствіюстиціїУкраїни. Виокремлюютьвідкритівідомчі акти — доступні для всезагального користування, і закриті відомчі акти— доступнідляобмеженогоколаосіб, яківидаютьсязгрифами«Для службовогокористування», «Таємно», «Особливоїважливості» імістять державнутаємницюабовідомості, розголошенняякихможеспричинити шкодуінтересам держави абоконкретного відомства.

4. Нормативні акти місцевих державних адміністрацій. Виконавчу владувобластях, районах, районахАвтономноїРеспублікиКрим, умістах Києві та Севастополі здійснюють обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації. Голова місцевої державної адміністраціївмежахсвоїхповноваженьінавиконанняКонституціїізаконів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерствтаіншихцентральнихорганіввиконавчоївлади, власнихіделегованих повноважень видає розпорядження, обов’язкові для всіх органів, підприємств, установ, організацій, посадових осіб та громадян, які знаходятьсянавідповіднійтериторії. Керівникиуправлінь, відділівтаінших структурнихпідрозділівмісцевоїдержавноїадміністраціївидаютьнакази (ст. 6 Закону України від 9 квітня 1999 р. «Про місцеві державні адміністрації»). Акти місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, актам Президента України та Кабінету Міністрів України або інтересам територіальних громад чи окремих громадян, можуть бути оскаржені доорганувиконавчої владивищогорівняабосуду.

Розпорядження голови державної адміністрації, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, іншимактамзаконодавстваабоєнедоцільними, неекономічними, неефективними за очікуваними чи фактичними результатами, скасовуються Президентом України, Кабінетом Міністрів України, головою місцевої державної адміністрації вищогорівняабовсудовомупорядку.

290

Розділ 16. Нормативно-правові акти

5.Нормативні акти органів та посадових осіб місцевого само-

врядування. Згідно зі ст. 140 Конституції України місцеве самоврядуваннявУкраїні здійснюється через сільські, селищні, міські радитаїх виконавчі органи. Органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст,

єрайонні та обласні ради. Органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які

єобов’язковими до виконання на відповідній території (ст. 144 Конституції України, ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування

вУкраїні»). Рішення Ради приймаються на її пленарному засіданні після обговорення відкритим або таємним голосуванням більшістю депутатів від загального складу Ради.

Сільський, селищний, міський голова, голова районної в місті, районної, обласної ради, яким делеговані державні функції, в межах своїх повноважень видають розпорядження.

Виконавчий комітет сільської, селищної, міської ради в межах своїх повноважень, делегованихорганами, приймаєрішення. Рішенняприймаютьсяназасіданні виконавчого комітету більшістю голосіввідзагальногоскладу іпідписуються сільським, селищним, міським головою.

6.Локальні нормативні акти — акти, які приймаються керівникамипідприємств, установ, організаційвмежахнаданихїмповноважень з метою регулювання службової і трудової діяльності (наприклад, накази керівників підприємств, статути, правила внутрішнього трудового розпорядку, положення про порядок накладення дисциплінарних стягнень тощо). Переважно акти цієї групи регламентують питання щодо організації праці, заробітної плати, робочого часу і часу відпочинку, матеріального заохочення та ін. Деякі з них потребують узгодження з профспілками. Такі акти є локальними, оскільки діють тільки в межах відповідного підприємства, установи, організації.

§6. Дія нормативно-правових актів

учасі

Дію нормативного акта у часі характеризують чотири показники: 1) моментнабуттянормативнимактомчинності; 2) напрямтемпоральноїдіїнормативногоакта; 3) моментзупинення дії нормативного акта; 4) момент припинення дії нормативного акта.

291

Частина четверта. Нормативна основа правового регулювання

Діянормативногоактаучасіпочинаєтьсязмоментунабранняним чинності — календарної дати, з якої всі суб’єкти права (органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, іншіфізичні іюридичні особитощо) повиннікеруватися ним, виконувати і додержуватись його приписів.

Відомо, що порядок і строки набрання нормативними актами чинності встановлюються в законодавстві кожної держави. У нас ці правиласформульованінасампередуч. ч. 2 і3 ст. 57 КонституціїУкраїни, згіднозякимизаконитаіншінормативно-правовіакти, щовизначають права і обов’язки громадян, мають бути доведені до відома населення

впорядку, встановленомузаконом. Законитаіншінормативно-правові акти, щовизначаютьправаіобов’язкигромадян, недоведенідовідома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними.

Отже, в Конституції України порядок набрання чинності нормативними актами викладено лише в загальних рисах. Більше того,

вКонституції є пряма вказівка на необхідність прийняття з цього питання спеціального закону. На жаль, на сьогодні в Україні такого закону ще немає. Зараз з цього питання діють Указ Президента України від10 червня1997 р. №503/97 «Пропорядокофіційногообнародуван- нянормативно-правовихактівінабраннянимичинності» (далі— Указ №503) іУказ Президента України від 3 жовтня 1992 р. №493/92 «Про державнуреєстраціюнормативно-правовихактівміністерствтаінших органів виконавчої влади» (далі — Указ № 493) та ін.

Розглянемопорядокнабуттячинностідеякими загальнодержавними нормативними актами.

1.Згідно з ч. 5 ст. 94 Конституції та Указом № 503 нормативні акти Верховної Ради України і Президента України набирають чин-

ності через 10 днів з дня їх офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим нормативним актом, але не раніше дня їх опублікування в офіційному друкованому виданні.

2.Згіднозіст. 55 ЗаконуУкраїни«ПроКабінет МіністрівУкраїни» нормативніактиКабінетуМіністрівУкраїнинабираютьчинностіздня їх офіційного опублікування, якщо інше не передбачено самими актами, але не раніше дня їх опублікування.

3.Згідно з Указом № 493 нормативні акти, що видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами господар-

ськогоуправління таконтролюістосуються прав, свобод тазаконних інтересів громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають державній реєстрації в Міністерстві юстиції України. Такі нормативні

292

Розділ 16. Нормативно-правові акти

акти набувають чинності через 10 днів після їх реєстрації, якщо в них не встановлено пізніший строк набрання чинності.

Указ№503 визнаєофіційнимидрукованимивиданнями«Офіційний вісник України» і «Урядовий кур’єр». Офіційними друкованими виданнями, вякихофіційнооприлюднюютьсязаконитаіншіактиВерховної Ради України, є також «Голос України», «Відомості Верховної Ради України», «Офіційний вісник Президента України». Після опублікування в одному з цих видань нормативний акт вважається доведеним до відома населення (офіційно оприлюдненим).

Напрям темпоральної дії — показник, що визначає дію нормативного акта стосовно правових відносин, які виникли до і після набуття ним чинності.

Певний внесок у вирішення питань про напрями дії законів у часі зроблено Конституційним Судом України в Рішенні у справі про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів від 9 лютого1999 р. №1-рп/99. УцьомуРішеннізазначається, щоперехід відоднієїформиправовогорегулюваннясуспільнихвідносиндоіншої можездійснюватися, зокрема, негайно(безпосереднядія), шляхомперехідногоперіоду(ультраактивнаформа) ішляхомзворотноїдії(ретроактивна форма).

Загальним принципом, який визначає напрям темпоральної дії нормативних актів, є негайна дія. Це пояснюється тим, що держава,

як правило, зацікавлена в найбільш швидкій заміні старих правовідносин новими, старої норми права — новою нормою.

Переживаючадія(ультраактивнаформа) застосовуєтьсязазвичай тоді, коли необхідно враховувати інтереси осіб, що вступили у правовідносини до видання нового нормативного акта.

Слід зазначити, що українське законодавство найбільш суворо регламентуєможливістьзворотноїдіїнормативнихактів. Зазагальним правилом нормативні акти не мають зворотної дії.

Разомзтимст. 58 КонституціїУкраїнипередбачає винятокдлятих актів, щопом’якшуютьабоскасовуютьвідповідальністьфізичноїособи. У цьому разі вони мають зворотну силу. Оскільки акти, що пом’якшуютьіскасовуютьвідповідальність, дляфізичнихосібзавжди мають зворотну силу, то для застосування цього правила не потрібна спеціальна вказівка про це в тексті акта — воно діє автоматично.

На відміну від фізичних осіб правило про зворотну силу не діє автоматично в тих випадках, коли акт пом’якшує або скасовує відповідальність юридичної особи. Як відмітив Конституційний Суд Укра-

293

Частина четверта. Нормативна основа правового регулювання

їни, надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам може бути передбачене шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативному акті.

Зупиненнядіїнормативногоакта— тимчасове, неостаточне пере-

ривання його темпоральної дії, що зумовлюється певними обставинами і здійснюється в порядку, передбаченому законодавством.

Зупинити дію нормативного акта може якорган, щоприйняв його, так і інший орган, якщо подібні повноваження надано йому законом. Наприклад, згіднозп. 15 ст. 106 КонституціїУкраїниПрезидентУкраїни зупиняє дію актів Кабінету Міністрів України з мотивів невідповідності цій Конституції з одночасним зверненням до Конституційного Суду України щодо їх конституційності.

Дія нормативного акта у часі завершується з моменту припинення йогодії— календарної дати, зякоїнормативнийактостаточновтрачає чинність.

Традиційно в літературі наводяться такі підстави припинення дії нормативних актів:

1)закінченнястроку, наякийвонибулиприйняті(наприклад, закон проДержавнийбюджетУкраїнинавідповіднийріквтрачаєсилув0 годин

1січня наступного року);

2)зміна обставин, на які вони були розраховані (наприклад, втратилисвійсенсітомуприпинилидіюактиперіодуВеликоїВітчизняної війни після її закінчення);

3)визнання судами нормативних актів неконституційними, незаконними або такими, що не відповідають правовому акту вищої юри-

дичної сили (наприклад, такі рішення можуть приймати Конституційний Суд України і адміністративні суди);

4)скасування нормативного акта іншим актом (найпоширеніший випадок).

Остання підстава може бути класифікована на:

а) пряме скасування нормативного акта. Зазвичай право скасувати нормативний акт має орган, який прийняв цей акт (правонаступник такого органу). Крім того, у випадках, передбачених законом, право скасувати нормативний акт може бути надано іншому органу. Так, п. 16 ст. 106 Конституції України уповноважує Президента України на скасування актів Ради міністрів Автономної Республіки Крим;

б) фактичне скасування нормативного акта внаслідок прийняття іншого акта, що регулює ту саму групу суспільних відносин.

294

Розділ 16. Нормативно-правові акти

§7. Дія нормативно-правових актів

упросторі і за колом осіб

Дія нормативно-правових актів у просторі визначається тери-

торіальними межами його обов’язковості. Територія держави — це обмежений кордонами держави простір суші, її надра, континентальний шельф, повітряний простір над землею і водною територією, національні і територіальні води (до 12 морських міль). До державної території дорівнюються території посольств, морські, річні, повітряні і космічні кораблі під прапором чи знаком держави, воєнні кораблі, кабелі та трубопроводи, прокладені у відкритому морі, що з’єднують території держав, технічні споруди на континентальному шельфі або в надрах відкритого моря.

Нормативно-правові акти діють за територіальним і екстериторіальним принципами.

Територіальний принцип — це дія нормативних актів у межах території держави.

Нормативні акти можуть поширюватися:

а) на всю територію України (закони України, нормативні укази Президента, постанови Кабінету Міністрів);

б) на територію Автономної Республіки Крим (нормативні акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим та інших її органів);

в) на територію відповідних адміністративно-територіальних одиниць або певну їх частину (рішення органів місцевого самоврядування, розпорядження голів місцевих державних адміністрацій).

Екстериторіальний принцип — це дія нормативних актів поза межами держави. Цей принцип є свого роду правовою фікцією. Певні частинитериторіїдержави(будинкиіноземнихпосольств, консульств) вважаються такими, що не знаходяться на території держави, де вони фактично існують, а юридично визнається, що вони знаходяться на території тієї держави, чиє посольство вміщується в даному будинку. Суб’єкти, які знаходяться на такій території, підпадають під дію законодавства тієї країни, до якої належать посольства, консульства та ін. Так, трудові відносини громадян України, які працюють у закордоннихдипломатичнихустановахУкраїни, регулюютьсяправомУкраїни (ст. 53 Закону України «Про міжнародне приватне право»).

Особливості дії нормативного акта в просторі притаманні кримінальному законодавству. Так, у ст. 7 КК України закріплено: «громадяни України та особи без громадянства, що постійно проживають

295

Частина четверта. Нормативна основа правового регулювання

вУкраїні, які вчинили злочин за її межами, підлягають кримінальній відповідальності за цим Кодексом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України». Відповідальність за вчинене за кордоном суспільно небезпечне діяння настає лише за умови, що таке діяння визнається злочином за законодавством України. У ст. 8 КК України містяться положення, які відображають космополітичний

(універсальний) принцип дії закону про кримінальну відповідальність у просторі: «іноземці або особи без громадянства, що не проживають постійно в Україні, які вчинили злочини за її межами, підлягають

вУкраїні відповідальності за цим Кодексом увипадках, передбачених міжнародними договорами або якщо вони вчинили тяжкі і особливо тяжкі злочини проти прав і свобод громадян України або інтересів України».

На території України може застосовуватися законодавство іноземних держав. Наприклад, ст. 291 СК України дозволяє застосовувати

вУкраїні сімейне законодавство іноземних держав, якщо воно не суперечитьосновнимзасадам регулюваннясімейнихвідносин, встановлених цим Кодексом.

Відповіднодост. 9 КонституціїУкраїни, ст. 19 ЗаконуУкраїни«Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і безпосередньо діють на її території.

Дія нормативно-правових актів за колом осіб — це їх поширен-

ня на певні категорії суб’єктів права.

Колоосіб, якіпідпадаютьпіддіюнормативногоакта, визначається обсягом і специфікою правового статусу суб’єктів.

За характером політико-правового зв’язку суб’єкта з державою

розрізняють:

а) нормативні акти загальної дії, які поширюються на всіх осіб,

що перебувають на території держави (Конституція України);

б) нормативні акти, які поширюються тільки на громадян даної держави (закони України «Про політичні партії України», «Про вибори Президента України»);

в) нормативні акти, які поширюються на іноземних громадян та осіб без громадянства (Закон України «Про правовий статус іноземців»).

За професійним і соціальним статусом суб’єктів права виокремлюють нормативні акти спеціальної дії, що поширюються тільки на

296

Розділ 16. Нормативно-правові акти

коло спеціальних суб’єктів, тобто осіб, які володіють певною професією і займають певні посади (судді, прокурори, народні депутати тощо) або мають особливе соціальне становище (пенсіонери, інваліди, сиріти та ін.).

Залежно від доміцилю (місця проживання, місця перебування суб’єктів права) виділяють нормативні акти, що діють відносно осіб,

що постійно проживають на території держави, і нормативні акти, що поширюються на осіб, які тимчасово перебувають на даній тери-

торії (біженці, переселенці та ін.).

Дія нормативного акта за колом осіб пов’язана також з наявністю чивідсутністювосібюридичногоімунітету. Юридичнийімунітет(від лат. immunitas — звільнення, свобода) означає повне або часткове звільнення його носія від поширення на нього дії загальних правових норм. У міжнародному праві утвердилося поняття дипломатичного імунітету.

Повний дипломатичний імунітет мають: глава дипломатичного представництва в Україні, члени дипломатичного персоналу, яким присвоєні дипломатичні ранги, а також члени їх сімей, які проживають разом з ними і не є громадянами України. Вони користуються особистою недоторканністю, не можуть бути заарештовані або затримані. Ці положення поширюються і на представників іноземних держав, членів парламентських і урядових делегацій іноземних держав, які перебувають в Україні і беруть участь у міжнародних переговорах, міжнародних конференціях і нарадах або виконують інші офіційні доручення, а також на членів їх сімей, які їх супроводжують і не є громадянами України.

Обмеженийдипломатичнийімунітетмаютьдипломатичнікур’єри,

члениадміністративно-технічногоіобслуговуючогоперсоналудипло- матичних представництв, консульські посадові особи і консульські службовці, члени дипломатичного персоналу іноземних держав в іншихкраїнах, якіпрямуютьтранзитомчерезтериторіюУкраїнитаінші особи. Ціособизвільняютьсявідкримінальноївідповідальності лише за дії, вчинені ними при виконанні своїх обов’язків (ст. ст. 37, 38 «Віденської конвенції про дипломатичні зносини»). Питання про кримінальну відповідальність осіб, що мають дипломатичний імунітет і вчинили злочини на території України, вирішується дипломатичним шляхом (ч. 4 ст. 6 КК України).

Нормами національного законодавства можуть бути встановлені депутатський, президентський, суддівський та інші види імунітету.

297