Розділ 13. Правове регулювання суспільних відносин
наприклад, у сфері підприємництва), має бути реалізований загальнодозволений тип правового регулювання. Якщо ж на перший план виходитьпотребаузабезпеченнівисокогорівнявпорядкованостісуспільних відносин, дисциплінованості їх учасників (як, наприклад, у сфері державного управління), перевага надається спеціально дозволеному типу правового регулювання.
Розглянуті способи, методи та типи правового регулювання дають уявлення лише про його окремі сторони і аспекти. Характеристика ж цих явищ в їх єдності, взаємодії як цілісної системи регулювання досягається задопомогоютакоїмісткоїюридичноїкатегорії, якправо-
вий режим. Отже, під правовим режимом розуміють певний порядок правовогорегулювання, якийзабезпечуєтьсячерезособливепоєднання залучених для його здійснення способів, методів та типів правового регулювання. Враховуючи ж, що набір цих складових може бути вельми різним, то і діапазон можливих правових режимів є досить широким — від «жорстких», як, наприклад, при регулюванні суспільних відносин, що виникають з приводу реалізації особою права на використання мисливської та іншої зброї, де застосовується спеціально дозволений тип регулювання, на перше місце висувається імперативний метод регулятивного впливу, а домінуючими способами регулюванняєзобов’язаннятазаборони, довідносно«м’яких», як, наприклад, у сфері відносин, що складаються з приводу задоволення індивідами своїх культурних потреб, де використовується протилежний за своєю спрямованістю комплекс правових засобів.
§ 3. Види правового регулювання
Правове регулювання є досить неоднорідним. Тому для кращого розумінняприродицьогоявищаслідрозглянутийогоосновнірізновиди.
Зокрема, залежно від особливостей правового інструментарію, який використовуєтьсявпроцесіюридичноїрегламентаціїсуспільнихвідносин, розрізняютьнормативне таіндивідуальне правоверегулювання.
Нормативне правове регулювання здійснюється за допомогою юридичних правил поведінки загального характеру, які закріплюються в нормативно-правових актах, нормативно-правових договорах, правових прецедентах, правових звичаях, і має такі ознаки:
– поширюється не на конкретні життєві ситуації, а на заздалегідь не визначену кількість тотожних за своїми ознаками випадків;
217
Частина третя. Загальне вчення про право
–адресується колу осіб, не окреслених персонально;
–реалізується за допомогою правових засобів багаторазової дії;
–здійснюється зазвичай протягомтривалогочасубезвстановлення чітких часових меж.
Індивідуальному правовому регулюванню притаманні ознаки,
протилежні тим, якими володіє нормативне регулювання, а саме:
–спрямовується на врегулювання конкретних (одиничних) актів соціальної поведінки;
–поширюється лише на персонально визначених осіб;
–не передбачає повторного застосування одних й тих самих юридичних засобів;
–має переважно короткостроковий характер, припиняється з реалізацією відповідних індивідуальних правових приписів.
У більшості випадків індивідуальне правове регулювання засновуєтьсянанормативномутаполягаєвуточненні, пристосуванніправових норм до специфічних умов їх дії, які неможливо врахувати при здійсненні нормативного правового регулювання. Разом з тим іноді індивідуальне правове регулювання набуває і самостійного значення. Наприклад, у разі виявлення прогалин у праві та застосуванні такого способу їх заповнення, як аналогія права, індивідуальні правові акти виступають як первинні засоби правового регулювання.
До найпоширеніших засобів індивідуального правового регулювання належать рішення, вироки, ухвали та інші ненормативні акти органів судової влади, акти прокурорського реагування, різноманітні приписи правозастосовного характеру, що видаються органами державного управління та органами місцевого самоврядування, керівниками державних і недержавних підприємств, установ, організацій.
Розглянутівидиправовогорегулюваннявзаємнодоповнюютьодин одного. Зокрема, завдяки їх комбінуванню компенсуються недоліки, притаманні як нормативному (надмірна узагальненість, не завжди достатняоперативністьреагування насуспільніпотреби), такііндивідуальному регулюванню (непрогнозованість, значний простір для проявів свавілля, суб’єктивізму, потреба кожен раз заново створювати необхідний правовий інструментарій).
За характером розподілу компетенції з юридичної регламентації суспільних відносин правове регулювання класифікують на централізоване і таке, що здійснюється на децентралізованих засадах.
При централізованому правовому регулюванні майже всі повно-
важення з юридичного вирішення відповідного кола питань концен-
218
Розділ 13. Правове регулювання суспільних відносин
труються на рівні вищих та центральних органів державної влади. Так, згідно із ст. ст. 85, 106, 116 Конституції України визначення засад зовнішньої політики Української держави, її представництво в міжнародних відносинах, безпосереднє керівництво та здійснення зовнішньополітичноїдіяльностівіднесеновідповіднодокомпетенціїВерховноїРади України, Президента України та Кабінету Міністрів України.
Децентралізованеправоверегулювання, навпаки, передбачаєпере-
дання багатьох повноважень з врегулювання певних суспільних відносин, включаючидеякіправотворчіможливості, доіншихдержавних танедержавнихсуб’єктів. Зокрема, усферітрудовихвідносинзначною компетенцією з питань визначення умов праці та відпочинку робітників наділені трудові колективи, профспілкові органи, адміністрація підприємств; вгалузіземельних стосунків широкіможливості ізвстановлення конкретного правового режиму розпорядження землями, організації землеустрою, вирішення земельних спорів мають органи місцевого самоврядування.
Залежно від порядку формування юридичних засобів, які застосовуються у правовому регулюванні, воно може бути поділене на субор-
динаційне та координаційне.
Субординаційне правове регулювання має односторонній характер інепередбачаєузгодженняправовихприписів, щоприцьомувстановлюються з особами, на яких поширюється їх дія. Цей різновид правовогорегулюванняреалізуєтьсяпереважночерезвиданнярізноманітних нормативно-правовихактів(наприклад, законівтаіншихнормативноправових актів з питань оподаткування фізичних та юридичних осіб, прозагальнийвійськовийобов’язок), атакожшляхомухваленнянатій самійосновіюридичнихрішеньіндивідуальногохарактеру(наприклад, наказкерівника підприємства пронакладення найогопрацівника певного дисциплінарного стягнення).
На відміну від субординаційного координаційне правове регулюваннямаєдвостороннійабобагатостороннійхарактеріполягаєувстановленні відповідних юридичних правил поведінки на основі консенсусу, втомучисліззалученнямдоїхформулюванняосіб, яківподальшому самі виступають адресатами таких приписів. Прикладом останньогоіззазначенихрізновидівправовогорегулюванняможеслугувати спільне прийняття учасниками господарського товариства статуту цього утворення.
Особливе місце в юридичній регламентації суспільних відносин посідає автономне правове регулювання, яке виконує переважно суб-
219
Частина третя. Загальне вчення про право
сидіарні функції відносно субординаційного та координаційного правового регулювання. Автономне правове регулювання здійснюється в межах загальнодозволеного типу правового регулювання і поширюється виключно на власну поведінку його суб’єктів, які можуть, не порушуючиправізаконнихінтересів іншихосіб іневступаючи вбезпосереднізносинизними, самостійновизначатихочаінепередбачені правом, але при тому юридично не заборонені форми своєї поведінки у правовій сфері. Прикладом такого регулювання може слугувати обрання власником земельної ділянки спеціально не обговореного у земельному законодавстві способу її використання, якщо при цьому не утискаються права і законні інтереси інших землевласників.
§4. Механізм правового регулювання суспільних відносин
Яквжезазначалося, правоверегулюванняздійснюєтьсянасистемних засадах, через взаємодію багатьох юридичних явищ, конкретний порядок якої визначають у правознавстві як механізм правового ре-
гулювання.
Механізм правового регулювання має свій склад та структуру. Його склад утворюють правосвідомість, принципи права, юридичні норми, інтерпретаційні та індивідуальні правові акти, правові відносини, заходи юридичного примусу і юридичної відповідальності, а також деякі інші правові явища, які залучаються для реалізації цілей правовогорегулюванняіможутьбутиохарактеризовані підцимкутом зору як засоби його здійснення.
Структура механізму правового регулювання виявляється у певній послідовностіпідключеннядоправовогорегулюваннязазначенихюридичнихзасобів, утійчиіншійчерговостійогообов’язкових(тобтотаких, якіцейпроцесперебігаєкоженраз) тафакультативних(вякихвиникає потреба при впорядкуванні лише деяких суспільних відносин) стадій.
Правове регулювання розпочинається дещо раніше, ніж дія цього механізму, оскільки воно не тільки охоплює процес безпосереднього визначення правом поведінки людей, а й включає до себе передуючу цьому стадію правової регламентації суспільних відносин. На етапі правової регламентації суспільних відносин різні суб’єкти правоутворення формулюють, санкціонують та закріплюють у притаманних правовій системі даної країни юридичних джерелах (нормативно-
220
Розділ 13. Правове регулювання суспільних відносин
правовихактах, нормативно-правовихдоговорах, адміністративнихта судових рішеннях прецедентного характеру, правових звичаях) норми права— юридичніправилаповедінкилюдейзагальногохарактеру, які передбачають дозволені та обов’язкові форми їх стосунків у правовій сфері. Власне ж «запуск» механізму правового регулювання відбувається зазвичай у момент набрання зазначеними правовими нормами чинності. Залежновідособливостейконкретнихформ(джерел) права, в яких вони викладаються, а також від наявності спеціальних вказівок з цих питань правові норми можуть вступати в дію з моменту їх ухвалення; одразу після їх офіційного оприлюднення; через певний строк після цього; з визначеної дати; через певний строк після їхнього узгодження уповноваженими суб’єктами.
Однак іноді і після початку дії норм права функціонування механізмуправовогорегулюванняможеблокуватисявнаслідокнедостатньої чіткості формулювань окремих норм права, що заважає їх розумінню, а відтак, і реалізації таких норм особами, яким вони адресовані. В подібнихвипадкахдодатковоюумовоюспрацьовуваннямеханізмуправового регулювання є видання нормативних інтерпретаційних правових актів, спрямованихнароз’ясненнязмістувідповіднихюридичнихприписів. До найпоширеніших в Україні офіційних нормативних інтерпретаційно-правовихактів належать заразрішення Конституційного Суду України, прийняті з метою тлумачення певних положень Конституції України, постанови пленумів Верховного Суду України, Верховного Суду СРСР (у частині, що не суперечить законодавству України), роз’яснення та інформаційні листи Вищого господарського СудуУкраїнизпитаньвирішеннясудамидеякихкатегорійюридичних справ, акти Державної податкової адміністрації, що містять тлумачення окремих положень податкового законодавства.
Назазначенійстадіїмеханізмуправовогорегулюваннявизначаєть-
ся загальний правовий статус учасників суспільних відносин, окреслюєтьсяколоїхосновнихправтаобов’язків, фактичнареалізаціяяких потребуєубільшостівипадківпродовженняправовогорегулюванняіз застосуванням іншихзасобів йогоздійснення. Водночас уже на цьому етапі правового регулювання право здатне впливати на певні прояви соціальної поведінки у рамках правових відносин загального типу.
Перехід до наступної стадії механізму правового регулювання
пов’язаний з виникненням між суб’єктами права за наявності передбачених правовими нормами обставин (юридичних фактів) індивідуалізованих юридичних зв’язків — правових відносин конкретного
221
Частина третя. Загальне вчення про право
типу, сторони яких наділяються суб’єктивними юридичними правами
іобов’язками. Тимсамимзабезпечуютьсянеобхіднадеталізація, уточнення на рівні персонально визначених осіб загальних моделей їх стосунків, описанихуправовихнормах. Цедаєзмогуучасникамтаких правовідносин перейти до безпосереднього здійснення моделей поведінки, що становлять зміст реалізації правових норм.
Щеоднієюстадієюмеханізмуправовогорегулюванняєзастосуван-
ня норм права, що може як передувати стадії виникнення конкретних правовідносин, таківідбуватисяпіслянеї. Упершомувипадкузастосування правових норм має оперативно-виконавчий характер і пов’язане з виданням правозастосовних актів, що відіграють роль юридичних фактів, яких бракує для встановлення конкретних правових відносин. Наприклад, такі правозастосовні акти, як рішення органів РАГСу про реєстрацію шлюбу між особами, що подали відповідну заяву, є однією знеобхіднихумовзапочаткуванняміжнимишлюбнихвідносин. Удругому випадку прийняття актів застосування правових норм спрямоване на усунення обставин, які створюють перепони на шляху реалізації сторонами правових відносин своїх суб’єктивних юридичних прав
іобов’язків. Найчастіше такими перепонами виступають різноманітні правопорушення, спори між суб’єктами права стосовно самої наявностітаконкретногообсягуїхюридичнихправіобов’язків, певнаневизначеністьзправовихпитань(як, наприклад, зпитаннявстановленнябатьківства дитини, народженої поза шлюбом).
Дві останні з розглядуваних стадій механізму правового регулювання (виникнення правових відносин конкретного типу та застосування правових норм) мають факультативний характер. Зокрема, правове регулювання може здійснюватись і без подальшого уточнення правовогостановищаособинарівніконкретнихправовідносин, тобто через правові відносини загального типу. Саме таким чином у більшостівипадківздійснюєтьсяправоверегулювання, змістомякогоєзаборона деяких шкідливих видів соціальної поведінки.
Так само і необхідність у правозастосовній діяльності державних таіншихуповноваженихдержавоюорганіввиникаєнезавжди, алише тоді, коли внаслідок виняткової важливості певних суспільних відносин, потребиякнайповнішевраховуватиїхспецифікутаусунутиперепони для їх нормального функціонування є доцільним застосування ще й засобів індивідуального правового регулювання.
Завершальною стадією механізму правового регулювання є реалі-
заціянормправа. Нацьомуетапісуб’єктиправовихвідносинздійсню-
222