Завдання для самостійної роботи

1. Визначте в якій формі міжнародних розрахунків участь комерційних банків у їх проведенні максимальна / мінімальна: банківський переказ, проведення інкасової операції, розрахунок акредитивами. Обґрунтуйте Вашу відповідь.

2. Порівняйте терміни «безготівкові гроші», «безготівкові розрахунки» з термінами «електронні гроші», «електронні розрахунки».

3. Складіть схему

- Міжнародних акредитивних розрахунків;

- Банківського переказу;

- Розрахунків по інкасо.

4. Знайдіть і проаналізуйте українську або зарубіжну судову практику по спорах, що стосуються міжнародних акредитивів і банківських гарантій.

5. Складіть умови договору (міжнародної купівлі-продажу, підряду і т.д.) про розрахунки за допомогою: а) акредитива; б) інкасо; в) банківського переказу; г) векселя; д) чека.

Теми рефератів, доповідей та презентацій

1. Всесвітня міжбанківська система SWIFT: мета створення мережі, етапи розвитку, членство, переваги та недоліки мережі.

2. Характеристика електронних систем міжбанківських розрахунків ФРС, CHAPS, CHIPS, Sagritter (Сажиттер).

Список нормативно-правових актів та літератури

1. Аванесова Г. Банковские гарантии в международной торговле / Г. Аванесова // Хозяйство и право. 1998. № 9.

2. Алибуттаева Д.М. Расчеты по инкассо // Банковское право. 2004. N 1.

3. Беляева О.А. Расчеты чеками в России и за рубежом. М., 2004.

4. Ерпылева Н.Ю. Вексель в международном банковском праве: сравнительный анализ женевской и англо-американской систем // Законодательство и экономика. 2003. N 9 - 10.

5. Либерман С.В. Инкассовая форма безналичных расчетов: международно-правовой и национальный режимы // Международное публичное и частное право. 2002. N 5.

6. Мансуров Г.З. Новая редакция Унифицированных правил и обычаев по документарным аккредитивам / Г.З. Мансуров // Журн. междунар. частного права. 2008. № 1.

7. Новоселова Л.А. Сделки уступки права (требования) в коммерческой практике: Факторинг. М., 2003.

Тема VII. Особливості розгляду спорів за зовнішньоекономічними контрактами

(питання для обговорення)

1. Особливості вирішення спорів за участю іноземних осіб у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

2. Альтернативні способи вирішення спорів. Досудовий розгляд.

3. Пророгаційні угоди.

4. Арбітражне застереження і його обсяг.

5. Попередні забезпечувальні заходи.

6. Взаємодія державних судів і міжнародних комерційних арбітражів.

Завдання

1. Між українською та французькою організаціями укладено договір міжнародної купівлі-продажу. Українська організація звернулася з позовом до міжнародного комерційного арбітражу. Міжнародний комерційний арбітраж прийняв справу до розгляду, однак у першому засіданні з'ясувалося, що арбітражна угода, на яку посилається позивач, не підписана відповідачем. Проте, відповідач в усній формі визнав компетенцію Міжнародного комерційного арбітражу.

Чи вправі міжнародний комерційний арбітраж розглядати дану справу? Які вимоги пред'являються до форми арбітражної угоди? Чи є арбітражна угода зовнішньоекономічної угодою?

2. У міжнародному комерційному арбітражі сторони домовилися розглядати суперечку, що виникла на основі справедливості та принципів міжнародної торгівлі. Арбітраж застосував до контракту Принципи УНІДРУА. При приведенні рішення у виконання на території України українська організація заявила про те, що воно суперечить українському публічному порядку, оскільки винесено на підставі неправових норм.

Дайте оцінку аргументам української сторони.

3. Укладений між українською організацією і італійською фірмою договір міжнародної купівлі-продажу товарів містив арбітражне застереження про передачу спору в міжнародний комерційний арбітраж. Однак українська юридична особа звернулася з позовом до господарського суду України, який прийняв справу до свого провадження і розглянув спір. Незгодна з рішенням суду італійська фірма оскаржила його у вищу інстанцію на тій підставі, що суперечка вирішена некомпетентним судом. У своєму відзиві на апеляційну скаргу українська юридична особа послалася на те, що наявність арбітражного застереження в договорі не може позбавляти сторону гарантованого ст. 55 Конституції України права на судовий захист.

За яких умов господарський суд України вправі розглядати даний спір? Наскільки переконливі аргументи сторін?

4. Генеральне консульство іноземної держави в Харкові уклало з ПАТ «Будівельник» договір про ремонт будівлі займаної генеральним консульством.

У ході виконання договору між сторонами виникли розбіжності про якість виконаної підрядником роботи.

Переговори про врегулювання розбіжностей виявилися безуспішними, і підрядник пред'явив до генерального консульства позов до господарського суду Харківської області про стягнення винагороди за виконану роботу.

Генеральне консульство у відзиві на позовну заяву послалося на судовий імунітет.

Як повинен поступити суддя?

5. У 2003 р. між російською і українською авіакомпаніями був укладений договір оренди вертольотів. Відповідно до умов контракту російська сторона зобов'язалася надати українській стороні в оренду 4 вертольоти. Орендна плата повинна була перераховуватися щоквартально. У контракт було включено умову про те, що питання, в ньому не врегульовані, повинні регулюватися нормами цивільного законодавства Російської Федерації.

Російська авіакомпанія звернулася до арбітражного суду Російської Федерації з позовом до української сторони про стягнення заборгованості за контрактом оренди. Свої вимоги і розрахунок заборгованості позивач обґрунтовував посиланнями на матеріальне право Російської Федерації. Відповідач, посилаючись на те, що контракт має тісний зв'язок з Україною, оскільки виконання контракту мало місце на її території, наполягав на застосуванні українського права.

Чим слід керуватися сторонам, вирішуючи питання про юрисдикцію (тобто, чи варто їм звертатися до державного суду або до міжнародного комерційного арбітражу)?

Суду якої держави підвідомче вирішення даної справи?

Яке право має бути застосовано при розгляді даної справи?

6. У 2004 р. українська організація (продавець) звернулася до українського суду з позовом до китайської фірми (покупця) про відшкодування збитків, викликаних несплатою поставленої продукції. В процесі розгляду справи суд встановив, що довіреність, на підставі якої діяв представник іноземної фірми-покупця при укладанні угоди, не відповідала за формою китайському законодавству. Відповідно відповідач (китайська фірма) посилався на недійсність договору і відсутність між сторонами договірних зобов'язань. При цьому суд не взяв до уваги твердження представника позивача (української організації) про те, що довіреність повинна бути визнана дійсною, оскільки відповідає за формою вимогам українського права.

Як слід підходити до питання про форму угоди про юрисдикцію та про застосовне право?

Як на ці угоди, що містяться в контракті, може вплинути визнання нікчемним всього контракту?

Чи правий український суд? Якщо так, то на підставі яких норм права українська організація-продавець може вимагати повернення сплачених коштів, якщо сторони контракту не визначили застосовне до нього право?

7. Позов був пред'явлений російською організацією (лізингодавець) до української організації (лізингоодержувач) на підставі контракту міжнародного лізингу, укладеного сторонами 15 лютого 2005 року, у зв'язку з неповною оплатою лізингових платежів. Позивач (російська сторона) вимагав погашення заборгованості та сплати договірного штрафу за прострочення платежу. Позов був пред'явлений до арбітражного суду в Російській Федерації.

Щодо застосовного права в контракті було передбачено: «У всіх не передбачених сторонами випадках в даному контракті застосовується право тієї сторони, на території якої мав місце випадок, який є джерелом виникнення зобов'язань, якщо інше не передбачено міжнародною угодою». У відношенні юрисдикції в контракті (ст. 24.3) було зазначено: «Будь-які спори за цим контрактом підлягають вирішенню в арбітражному суді в Російській Федерації». Контракт, з якого виникла суперечка, був укладений у м. Пермь.

У суді українська сторона заявила, що арбітражний суд в Російській Федерації не може розглядати даний спір, оскільки міжнародними договорами, в яких беруть участь Росія і Україна, передбачається вирішення спорів за місцем знаходження відповідача.

Виникла суперечка і відносно застосовного права. Хоча кожна із сторін посилалася на ст. 24.3 контракту, їхні думки з даного приводу розійшлися. Позивач в позовній заяві назвав застосовним російське право, відповідач у листі від 23 серпня 2006 посилався на право України.

Чи має право арбітражний суд в РФ розглянути даний спір?

Яке значення міжнародних договорів, укладених в рамках СНД, для вирішення питань юрисдикції?

Яке право має бути застосовано при вирішенні даної справи?