10. Характерні риси культури Київської Русі. Проблеми культурно-національної спадщини східнослов’янських народів.

Характерні риси культури Київської Русі:

1. Домінуючий вплив християнської релігії на розвиток матеріальної та духовної культури. Так само як православна релігія була поставлена на службу державі, культура мала служити церкві, свідченням чого є абсолютне домінування в мистецтві біблійних сюжетів, у літературі — релігійної проблематики, в архітектурі — культових споруд.

2. Візантійський канон (візантіїзація) - запозичення та творче переосмислення візантійських традицій, знань та канонів. Християнство, надавши імпульсу державотворчим та культурним процесам на Русі, сприяло поширенню візантійського впливу в різних сферах суспільного життя і в культурі, зокрема, що було особливо відчутно на початку християнізації.

3. Існування на Русі дохристиянського культурного середовища — підґрунтя для створення місцевої самобутньої культури. Роль візантійського впливу на розвиток культури Русі була значною, але не вирішальною, оскільки все візантійське в процесі «ослов'янення» творчо переосмислювалося, якісно видозмінювалося під впливом місцевих традицій.

4. Форсоване піднесення культури, поява нових культурних явищ. Виникнення і становлення давньоруської держави сприяло помітному культурному поступу східних слов'ян, збагаченню новими здобутками. Існування власної писемності та освіти є основною ознакою цивілізованості народу.

5. Синкретизм або двовір’я (поєднання язичництва та християнства).

6. Дворівневість розвитку культури (Київ, Новгород, Володимир-Волинський, Володимир-Суздальський, Галич). Спільні риси: релігія, династії, старослов’янська мова (староболгарська).

7. Софійність (використання мудрості для пояснення християнства).

Цілком природно, що для вивчення мистецтва найважливішим джерелом є самі мистецькі пам’ятки. Вони збереглися дуже нерівномірно. Більшість з наявних стосується західноукраїнських земель. Це пов’язано не тільки з воєнними спустошеннями на сході України, але також з тим, що в умовах царської Росії офіційна церковна влада цілеспрямовано усувала рештки давнього мистецтва, яке сприймалося як вияв чужорідної культури, збереження якої було несумісне з політичними цілями держави. Тому особливого визнання заслуговує робота мистецтвознавців і реставраторів, які виявили ряд невідомих раніше пам’яток іконопису з різних регіонів України, а також розгорнули вивчення пам’яток церковного монументального стінопису. За невеликими винятками стародавні ікони та інші пам’ятки живопису залишалися непідписаними, тому таке унікальне значення мають архівні матеріали про діяльність митців (праці П. Жолтовського, В. Александровича).

11. Розвиток культури післямонгольского часу. Галицько-Волинське князівство як політичний і культурний правонаступник Києва (хіi – хіv ст.).

Розвиток культури у другій половині XIII — XV століть визначався складною історичною ситуацією. Напередодні монголо-татарського нашестя Русь розділилася на безліч князівств, незалежних одне від одного або неміцно пов'язаних певними військово-політичними договірними відносинами. Вже при першому зіткненні на ріці Калка в 1223 р. русичі зазнали поразки, але і це не привело до подолання міжусобних конфліктів. 1237—1240 рр. можна вважати найтрагічнішими в історії Русі. Разом з містами монголо-татари знищували і витвори культури, було вбито і забрано в полон десятки тисяч людей, обезлюдніли цілі області.

Потрібно зазначити, що різні князівства різною мірою відчули наслідки монголо-татарського нашестя. Воно визначило остаточне оформлення в XIII — XIV століть історичних шляхів розвитку основних регіонів Русі: південно-західного з центром у Галицько-Волинському князівстві, яке охоплює в основному етнічні території сучасної України, північно-східного з центром у Володимиро-Суздальському князівстві і північно-західного з центром у Новгороді. Київське і Чернігівське князівства занепали.

Галицько-Волинське князівство в силу свого географічного положення та історичної долі знаходилося під постійним впливом різних культур — європейського католицизму і православ'я та азійського центризму та ісламу. Це спричинило постання нової галицько-волинської культури, яка успадкувала традиції Київської Русі й увібрала у себе багато новацій сусідніх держав.

Головними культурними центрами князівства були великі міста і православні монастирі, які водночас відігравали роль основних освітніх центрів держави. До найбільших і найвідоміших монастирів князівства входили Полонинський, Богородичний та Спаський монастирі.

Образотворче мистецтво князівства знаходилось під сильним впливом візантійського. Галицько-Волинські ікони особливо цінувалися у Західній Європі. Чимало з них потрапило до польських храмів після завоювання князівства. Мистецтво іконопису галицько-волинських земель мало спільні риси з московською іконописною школою 14 — 15 століть. Хоча православні традиції не заохочували розвиток скульптури через її зв'язок з ідолопоклонством, на сторінках Галицько-Волинського літопису згадуються скульптурні шедеври у Галичі, Перемишлі та інших містах, що ймовірно свідчить про католицькі впливи на майстрів західноруських земель. Моду у декоративному мистецтві, особливо у обробці зброї і військових знарядь, диктували азійські країни.

Разом з різними запозиченнями у військовій справі від західних сусідів, розвитком міждержавної торгівлі та проведенням активної зовнішньої політики, на руських землях поширились латина, універсальна мова західноєвропейського цивілізаційного простору.

Розвиток культури в Галицько-Волинському князівстві сприяв закріпленню історичних традицій Київської Русі. Протягом багатьох сторіч ці традиції зберігались в архітектурі, образотворчому мистецтві, літературі, у літописах та історичних творах. Проте водночас західно-руські землі потрапили під культурний вплив Західної Європи, де галицько-волинські князі і знать шукали протидію агресії зі Сходу.