5. Київська Русь як соціокультурна система (iх-хіii століття).

Соціокультурна система – сукупність людей, що виробляють в процесі спільної діяльності специфічну систему відносин, яка характеризується певними цінностями, культурою. Вона включає:

 Колективи – диференційовані спільності, об’єднані певними цілями;

 Цінності – культурні зразки, ідеї та стовпи, які поділяють і відстоюють члени суспільства;

 Норми – регулятори поведінки, що забезпечують порядок і взаєморозуміння в соціумі;

 Ролі – моделі поведінки особистості, що визначаються формами їх взаємовідносин з іншими суб’єктами.

Колективи в Київській Русі - це певні суспільні групи, які формувалися за походженням, родом занять, статками, привілеями, інколи - репутацією. Вони включали до себе кращих людей - панівну верхівку та чорних людей - непривілейоване населення. Панівна верхівка включала: князя, право бути яким давало тільки народження в династії Рюриковичів; бояр - місцеву родоплемінну знать; впливових дружинників; духівництво. Середній клас складала міська заможна верхівка, купці та ремісники. Нижчі щаблі: смерди - вільні селяни, які плати данину князю й мали приватні земельні наділи; закупи - селяни, які втратили землю й працювали у феодалів за гроші; рядовичі - селяни, які укладали договір із феодалом і працювали за частку виробленого; челядь (холопи) - особи, які втратили свою землю й свободу; "люди" - вільні селяни-общинники та посадські люди; ізгої.

Цінності та норми: сформувались на основі язичницького міфологічного світогляду в поєднанні з моральністю християнської культури. Пропонується такий виклад:

мудрість, знання й розуміння – як вчення про благо людини і благість світу: Недаремно саме Софії – Мудрості в Київській Русі було присвячено три її головних храми: у Києві, Новгороді та Полоцьку, а хрещення Русі змальовується одним із перших київських любомудрів Іларіоном як прихід «премудрості Божої» – Софії. Тому мудрість є не просто «віданням», тобто знанням, розумінням. Вона є знанням не речей самих по собі, а їхньої суті, яка є «божественним задумом» їх творіння.

милосердя й акцент на загальнолюдських цінностях: ціннісні орієнтації християнської релігії спрямували також пріоритетність відносин типу „суб’єкт-суб’єктних”. Це ідея розгортання моральності спільноти „за горизонталлю”, як взаємолюдські духовні відносини. Принципи „не вбивай“, „не кради” та інші мали свій вияв не тільки в релігійних, але й світських пам’ятках. Тому і тексти Київської Русі були присвячені не стільки конкретному перебігу подій, скільки їх моральному значенню для людини, її життя, для існування спільноти.

любов до природи й культ предків: „Одухотворення” природи, „одухотворення” Універсуму визначало відношення людини києворуської культури до оточуючого довкілля як суто моральне. Водночас існувало і „одухотворення” так званого „другого світу” (світу пращурів), яке свідчить про вшанування історичного минулого, попередніх поколінь, роду, своїх рідних.

Відповідно нормою було сповідування вищезгаданих цінностей, порушенням норми - їх нівелювання.

Соціальні ролі в Київській Русі напряму походили від замкнутості соціальних класів. Кожній людині за ознаками належності до певного колективу необхідно було виконувати ті обов'язки, які були накладені на неї суспільством. Крім того функціонували установки щодо ролі чоловіка й жінки в суспільстві. Чоловік мав бути воїном, мисливцем, орачем. Жінка мала вміти ткати, прясти, вести господарство. Своєрідним суспільним ідеалом були герої билин-богатирі - сильні й розсудливі зі стійким відчуттям общинності й справедливості.