- •1. Поняття культури. Культура як система: походження, динаміка, основні функції.
- •3. Доба первісної культури в українських землях. Формування праслов’янського культурного простору.
- •4. Міфосвідомість. Давньослов’янська міфологія як джерело української культури. Політеїстичний пантеон давніх слов’ян - форма суспільної свідомості
- •5. Київська Русь як соціокультурна система (iх-хіii століття).
- •6. Релігійно-культовий проект Володимир Великого: запровадження християнства як основа формування нового культурного всесвіту
- •7. Писемність, освіта, література доби Київської Русі. Початки філософського та наукового мислення.
- •8. Архітектура та образотворче мистецтво княжої доби: від візантійського канону до питомої художньої традиції
- •9. Музика та театральні дійства. Ужиткове мистецтво та життя міста (iх-хіii століття).
- •10. Характерні риси культури Київської Русі. Проблеми культурно-національної спадщини східнослов’янських народів.
- •11. Розвиток культури післямонгольского часу. Галицько-Волинське князівство як політичний і культурний правонаступник Києва (хіi – хіv ст.).
- •12. Суспільна та етнокультурна еволюція східнослов’янських земель: проторенесанс в українсько-польських землях (хііі-хv ст.)
- •13. Мистецтво київських та галицько-волинських земель хіv- хv ст.: світська та сакральна архітектура, малярство, музика, декоративне мистецтво, книгописання.
- •14. Ренесанс як культурна епоха. Особливості (характерні риси) Відродження в українських землях (хvі ст. – початок хvіі ст.)
- •15. Церковна криза в українських землях хvі століття. Берестейська унія 1596 року та початок релігійно-філософської полеміки. Братський рух як соціальний та культурно-освітній феномен.
- •16.Освіта в хvі – на початку хvіі ст. Братські школи та культурно-освітній осередок в Острозі.
- •17. Книжна справа та книгодрук в Україні (хvі-хviі ст.). Полемічна література. Гуманістично-реформаційні ідеї у духовній культурі хvі – початку хvіі ст.
- •18. Розвиток власної художньої традиції: архітектура, монументальне малярство та іконопис хvі - хvіі ст.
- •19. Київ часів Сагайдачного: Київська братська школа та вчений гурток Лаврської друкарні.
- •20. Феномен українського козацтва як культуротворчої сили. Культура козаччини.
- •21. Державно-культурне самоствердження нації у хvіі ст. Та його вплив на розвиток національної культури.
- •22. Європейське бароко та формування українського (козацького) бароко як власне національного художнього стилю.
- •23. Києво-Могилянський колегіум як нова освітня модель. Становлення професійних наук, філософії та розвиток мистецтв у стінах Академії.
- •24. Розвиток барокової літератури та поезії. Шкільний, народно-містеріальний та вертепний театр.
- •25. Мурована архітектура, монументальний живопис, вітчизняна школа іконопису у хvіі столітті. Фольклорна культура. Козацтво у літературі й фольклорі.
- •26. Блискуче Мазепинське Бароко. Стилістичні особливості бароко як світогляд епохи.
- •27. Епоха Просвітництва та науково-раціональна традиція Києво-Могилянської Академії.
- •28. Григорій Сковорода як феномен української культури.
- •Творчість
- •29. Еволюція художнього стилю хvііі ст.: пізнє українське бароко, рококо, класицизм.
- •30.Професійне мистецтво другої половини 18 ст. Музична, живописна, літературна та наукова спадщина українських митців, їх внесок до загальноімперської культури
- •31. Специфіка розвитку та сутність українського романтизму (початок хіх ст.) Письменники Харківської громади (кінець хvііі - початок хіх ст.).
- •32. Класицизм та еклектика в мистецтві першої половини хіх ст.
- •33. Культура українських земель Австро-Угорщини (перша половина хіх ст. ). Просвітництво у західноукраїнських землях.
- •34. Культурно-національний рух хіх ст.: від етнографізму до політичних вимог. Кирило-Мефодіївське товариство.
- •35. Т.Г.Шевченко як творець національного міфу.
- •1) Народний поет.
- •2) Національний пророк.
- •3) Поет-революціонер.
- •4) Геній світової культури.
- •36. Культурно-просвітницькі товариства “Громада” та “Просвіта”.
- •37. Класична українська література, Архітектура, живопис, пластичні мистецтва другої половини хіх ст.
- •38. Музична культура. Розквіт театральної діяльності другої половини хіх ст.
- •39. Національно-культурне становище в Україні на рубежі 19-20 ст. Модерне мистецтво в україні та Європі. Літературний модерн, театральне життя (1900-1920)
- •41. Культурне будівництво за перших років радянської влади. Стилістичне розмаїття в літературі та образотворчості.
- •42. Класика та модернізм у театрі. Музичне мистецтво. Становлення кінематографу.
- •43. Феномен “українського авангарду” (20-40 рр. Хх ст.) та його вплив на розвиток національної культури століття.
- •44. Ідеологізація культури, поява методу “соціалістичного реалізму”. “Розстріляне Відродження”30-40-х рр.
- •45. Українська радянська культура за часів Другої світової війни. Культурні процеси на окупованих територіях. Повоєнні роки.
- •46. Рух “шестидесятників” як культурно-національний опір молодої української інтелігенції.
- •47. Поезія, публіцистика, українське “поетичне кіно” 60-х рр.Хх ст.. Розвій народного та наївного мистецтва.
- •48. Криза суспільства 70-80-х рр: культура як царина внутрішнього опору. Культурна дисиденція.
- •49. Характерні риси культури незалежної України. Перспективи розвитку української культури в найближчі десятиліття.
- •50. Постмодерн. Практика сучасного українського мистецтва. Елітарна та масова культура
46. Рух “шестидесятників” як культурно-національний опір молодої української інтелігенції.
Шістдесятництво - частина української інтелігенції 1960-х років ХХ століття, які проявили національну свідомість і моральну опозицію тоталітарному державному режиму. Даний феномен у культурі був характерним не лише для України, але і Радянського союзу загалом. Він виражався у створенні моральної опозиції до тоталітарного державного режиму.
Шістдесятництво стало можливим через політичні процеси, які відбувалися у Радянському Союзі. Період "відлиги" після смерті Сталіна та розвінчання його культу створили передумови для появи нового покоління талановитих літераторів та митців. Вони виступали за оновлення тодішнього суспільства, протестували своєю творчістю проти панівної задушливої атмосфери, боролися за справжні культурні цінності, національну свободу, людську гідність.
Серед провідних постатей нової плеяди були поети Василь Симоненко, Іван Драч, Микола Вінграновський, Ліна Костенко, літературні критики Іван Дзюба, Євген Сверстюк, Іван Світличний, історик Валентин Мороз, художники Опанас Заливаха, Алла Горська, кінематографісти Юрій Ільєнко, Леонід Осика, журналіст В'ячеслав Чорновіл та інші.
Своєрідним організаційним осередком руху шістдесятників став київський клуб творчої молоді "Сучасник", що виник у 1959 році під егідою міського комсомолу. Його очолив Лесь Танюк, а найактивнішими учасниками були Алла Горська, Михайлина Коцюбинська, Микола Вінграновський, Іван Драч та інші. Серед основних форм їхньої багатогранної діяльності були: відродження різдвяних вертепів; організація різноманітних мистецьких гуртків; пошук місць масових поховань сталінських жертв; вечори пам'яті відомих діячів: Т.Шевченка, І.Франка, Л.Українки, М.Куліша, Л.Курбаса; виступи у пресі тощо.
Вбачаючи у пошуках творчої молоді зародки опозиційності, відступ від основних канонів, можновладці перейшли у наступ на шістдесятників. Сигнал надійшов з Москви, де Микита Хрущов піддав брутальному цькуванню представників творчої інтелігенції. Побувавши наприкінці 1962 року на виставці молодих художників, він не зрозумів і різко розкритикував модерністське мистецтво. Вердикт був однозначним: "Заборонити! Все заборонити! Припинити неподобство!". У 1963 році за перевиховання молодого покоління взявся ідеологічний партійний бос А.Скаба. Він піддав нищівній критиці твори Є.Сверстюка, І.Світличного, І.Дзюби.
Розгорнулася кампанія проти тих, хто приділяв "надмірну увагу" негативним явищам сталінської доби. До непокірних почали застосовувати адміністративні заходи: їм не дозволяли друкуватися у журналах та газетах; розганяли літературно-мистецькі вечори; закривали клуби творчої молоді. У середині грудня 1963 року сталася загадкова смерть 28-річного Василя Симоненка, який в останні роки зазнавав переслідувань від влади.
Гоніння на шістдесятників привели до того, що частина з них "переорієнтувалася", ставши покірною режимові, інші відійшли від громадської діяльності й зайнялися суто фаховими справами, але були й такі, хто не відмовився від своєї позиції і пішов на загострення стосунків із владою. Передусім останні вдалися до розповсюдження "самвидаву" - офіційно не визнаної або забороненої літератури, яка поширювалася у від руки (або на друкарських машинках) переписаних копій. На зміну шістдесятництву, як правило, культурницькому, йшов дисидентський рух, що включав не лише пропагування культурних ідей, але і правозахисну діяльність. Часто їх теж відносять до шістдесятників. В Україні це, зокрема, Українська Гельсінська група, її протистояння із тотальним порушенням прав людини в Україні та СРСР.