- •1. Поняття культури. Культура як система: походження, динаміка, основні функції.
- •3. Доба первісної культури в українських землях. Формування праслов’янського культурного простору.
- •4. Міфосвідомість. Давньослов’янська міфологія як джерело української культури. Політеїстичний пантеон давніх слов’ян - форма суспільної свідомості
- •5. Київська Русь як соціокультурна система (iх-хіii століття).
- •6. Релігійно-культовий проект Володимир Великого: запровадження християнства як основа формування нового культурного всесвіту
- •7. Писемність, освіта, література доби Київської Русі. Початки філософського та наукового мислення.
- •8. Архітектура та образотворче мистецтво княжої доби: від візантійського канону до питомої художньої традиції
- •9. Музика та театральні дійства. Ужиткове мистецтво та життя міста (iх-хіii століття).
- •10. Характерні риси культури Київської Русі. Проблеми культурно-національної спадщини східнослов’янських народів.
- •11. Розвиток культури післямонгольского часу. Галицько-Волинське князівство як політичний і культурний правонаступник Києва (хіi – хіv ст.).
- •12. Суспільна та етнокультурна еволюція східнослов’янських земель: проторенесанс в українсько-польських землях (хііі-хv ст.)
- •13. Мистецтво київських та галицько-волинських земель хіv- хv ст.: світська та сакральна архітектура, малярство, музика, декоративне мистецтво, книгописання.
- •14. Ренесанс як культурна епоха. Особливості (характерні риси) Відродження в українських землях (хvі ст. – початок хvіі ст.)
- •15. Церковна криза в українських землях хvі століття. Берестейська унія 1596 року та початок релігійно-філософської полеміки. Братський рух як соціальний та культурно-освітній феномен.
- •16.Освіта в хvі – на початку хvіі ст. Братські школи та культурно-освітній осередок в Острозі.
- •17. Книжна справа та книгодрук в Україні (хvі-хviі ст.). Полемічна література. Гуманістично-реформаційні ідеї у духовній культурі хvі – початку хvіі ст.
- •18. Розвиток власної художньої традиції: архітектура, монументальне малярство та іконопис хvі - хvіі ст.
- •19. Київ часів Сагайдачного: Київська братська школа та вчений гурток Лаврської друкарні.
- •20. Феномен українського козацтва як культуротворчої сили. Культура козаччини.
- •21. Державно-культурне самоствердження нації у хvіі ст. Та його вплив на розвиток національної культури.
- •22. Європейське бароко та формування українського (козацького) бароко як власне національного художнього стилю.
- •23. Києво-Могилянський колегіум як нова освітня модель. Становлення професійних наук, філософії та розвиток мистецтв у стінах Академії.
- •24. Розвиток барокової літератури та поезії. Шкільний, народно-містеріальний та вертепний театр.
- •25. Мурована архітектура, монументальний живопис, вітчизняна школа іконопису у хvіі столітті. Фольклорна культура. Козацтво у літературі й фольклорі.
- •26. Блискуче Мазепинське Бароко. Стилістичні особливості бароко як світогляд епохи.
- •27. Епоха Просвітництва та науково-раціональна традиція Києво-Могилянської Академії.
- •28. Григорій Сковорода як феномен української культури.
- •Творчість
- •29. Еволюція художнього стилю хvііі ст.: пізнє українське бароко, рококо, класицизм.
- •30.Професійне мистецтво другої половини 18 ст. Музична, живописна, літературна та наукова спадщина українських митців, їх внесок до загальноімперської культури
- •31. Специфіка розвитку та сутність українського романтизму (початок хіх ст.) Письменники Харківської громади (кінець хvііі - початок хіх ст.).
- •32. Класицизм та еклектика в мистецтві першої половини хіх ст.
- •33. Культура українських земель Австро-Угорщини (перша половина хіх ст. ). Просвітництво у західноукраїнських землях.
- •34. Культурно-національний рух хіх ст.: від етнографізму до політичних вимог. Кирило-Мефодіївське товариство.
- •35. Т.Г.Шевченко як творець національного міфу.
- •1) Народний поет.
- •2) Національний пророк.
- •3) Поет-революціонер.
- •4) Геній світової культури.
- •36. Культурно-просвітницькі товариства “Громада” та “Просвіта”.
- •37. Класична українська література, Архітектура, живопис, пластичні мистецтва другої половини хіх ст.
- •38. Музична культура. Розквіт театральної діяльності другої половини хіх ст.
- •39. Національно-культурне становище в Україні на рубежі 19-20 ст. Модерне мистецтво в україні та Європі. Літературний модерн, театральне життя (1900-1920)
- •41. Культурне будівництво за перших років радянської влади. Стилістичне розмаїття в літературі та образотворчості.
- •42. Класика та модернізм у театрі. Музичне мистецтво. Становлення кінематографу.
- •43. Феномен “українського авангарду” (20-40 рр. Хх ст.) та його вплив на розвиток національної культури століття.
- •44. Ідеологізація культури, поява методу “соціалістичного реалізму”. “Розстріляне Відродження”30-40-х рр.
- •45. Українська радянська культура за часів Другої світової війни. Культурні процеси на окупованих територіях. Повоєнні роки.
- •46. Рух “шестидесятників” як культурно-національний опір молодої української інтелігенції.
- •47. Поезія, публіцистика, українське “поетичне кіно” 60-х рр.Хх ст.. Розвій народного та наївного мистецтва.
- •48. Криза суспільства 70-80-х рр: культура як царина внутрішнього опору. Культурна дисиденція.
- •49. Характерні риси культури незалежної України. Перспективи розвитку української культури в найближчі десятиліття.
- •50. Постмодерн. Практика сучасного українського мистецтва. Елітарна та масова культура
23. Києво-Могилянський колегіум як нова освітня модель. Становлення професійних наук, філософії та розвиток мистецтв у стінах Академії.
Колегіум, що мав стати академією, від самого початку задумувався не лише як навчальний заклад, а й як осередок учених та письменників – так званий Києво-Могилянський атаней («святиня»).Сучасники прирівнювали колегію до академій (університетів), проте юридична назва академії була закріплена лише 1701 р. Кількість учнів колегії в 1700 р. сягала 2-х тисяч, пізніше коливалася в межах 500-1200.
Навчання:Курс навчання в академії тривав 12 років (з другої половини XVIIIст. – 7 років) і складалася з 8/7 ординарних(звичайних) класів: трьох граматичних, поетики, риторики, філософії та богослов’я). До неординарних зараховували класи іноземних мов – грецької, польської, німецької, французької, єврейської, російської; класи історії, географії, математики і змішаної(оптика, діоптрика, фізика).
Петро Могила також заснував філії колегіуму у Вінниці(1634), в Кременці(1636) для розвитку освіти в Україні. Пропозиція Петра Могили московському царю про можливість заснування у Москві монастиря зі школою підтримки не знайшла.
Розвиток історичної науки: учені і діячі Києво-Могилянської академії зробили значний внесок у розвиток української історичної думки. У ній працювали або вчилися такі історики XVII—XVIII ст., як Інокентій Гізель, Теофан Прокопович, Феодосій Сафонович, Самовидець, Григорій Грабянка, Самійло Величко та ін. Діяльність академії дала поштовх глибоким внутрішнім змінам в українській церкві, докорінним зрушенням у способі мислення духівництва, розвитку православного богослов'я, виникненню професійної філософії, запровадженню західних освітніх моделей.
Розвиток мистецтв: значним є внесок Києво-Могилянської академії у розвиток давньоукраїнської літератури, вивчення теорії поетичного мистецтва, теорії красномовства (церковного і світського). Поезія і проза творилися давньоукраїнською, латинською і польською мовами. Найяскравіші представники: Теофан Прокопович, Паїсій Величковський, Михайло Козачинський та інші.
В академії діяла школа графіки, яку представяли Іван Мигура, Михайло Карновський, Григорій Левицький, Іван Щирський.
Києво-Могилянська академія сприяла також розвитку музичного мистецтва в Україні. Тут сформувалась київська школа музики, що здійснила синтез українських місцевих музичних традицій, які взаємодіяли переважно з південнослов'янським, ново балканським співочим мистецтвом, із західноєвропейськими. Це прискорило входження України в загальноєвропейський музичний процес, позитивно позначилося на розвитку музичної теорії («Граматика» Миколи Дилецького), співочої, вокально-хорової практики, формуванні композиторської школи (її представники — Максим Березовський, Артемій Ведель; тут здобував музичну освіту Г. Сковорода).
Розвиток філософії:
Філософія К-М академії була першим етапом розвитку професійної філософії в Україні. При написанні своїх курсів професори К-М академії безпосередньо не використовували твори західних філософів і теологів, для того щоб максимально забезпечити безперервність української філософської традиції/думки при переході від середньовіччя до Нового часу.
Києво-Могилянської академії найбільшого впливу зазнавала з боку традиції viaantiqua, насамперед панівної в єзуїтських колегіумах концепції Ф. Суареса, вчення Томи Аквінського, інтуїтивізму Д. Скота. У розв'язанні проблеми універсаліймогилянці схилялися або до поміркованого номіналізму (Йосиф Кононович-Горбацький), або до поміркованого реалізму (Інокентій Гізель). У своїх філософських курсах вони акцентували увагу на вирішенні питань метафізики, натурфілософії, логіки, етики.
У XVIII ст. у Києво-Могилянській академії поширились ідеї вольфіанської і картезіанської шкіл, які адаптовувалися до схоластичної форми викладу. Із XVIII ст. могилянці включають до своїх філософських курсів стислий виклад основних тез учень античних атомістів, а також ідеї П. Гассенді, Ф. Бекона.