48. Криза суспільства 70-80-х рр: культура як царина внутрішнього опору. Культурна дисиденція.

Післяхрущовське двадцятиріччя (1965—1985 рр.) в Україні пройшло під знаком неухильного поглиблення кризи радянського суспільства, що поширилася на всі сфери життя — політику, економіку, соціальні відносини, ідеологію, культуру.

Розвиток культурного життя теж носив суперечливий характер. Щорічно відкривалися нові школи, зростала кількість вчителів, і в той же час у зв'язку із зменшенням приросту населення зменшувалась кількість дітей шкільного віку. Все менше ставало шкіл з українською мовою навчання. Офіційна влада посилено стимулювала процес русифікації. Освіта перебувала у стані постійного експериментування, політизації, пристосування до потреб «комуністичного будівництва».

Практично припинилися перевидання творів митців, репресованих у 30-ті роки. З культурного обігу старанно вилучалося все, що могло стимулювати національні почуття, цензуруванню почали піддавати навіть класичні вірші Тараса Шевченка. Наслідком стала поява альтернативної, підпільної «дисидентської» культури, зокрема — так званого «самвидаву». Дисидентами (а пізніше — політв'язнями) стала найрадикальніша частина «шістдесятників». Інші або самоізолювалися від активного культурного життя, або пішли накомпромісіз владою, вважаючи це єдиним способом продовжити спілкування з читачем.

Виникли проблеми й у розвитку інших видів мистецтва. Режим прагнув підкріпити безплідні ідеї про «розвинуте соціалістичне суспільство, як вищу форму цивілізації». Замовлення верхів стимулювалося високими гонорарами, лауреатськими званнями, почестями і матеріальним достатком.

Кількість театрів зросла з 61 до 89. На сцені були суворо заборонені п'єси, які викривали недоліки існуючого ладу. Український театр дедалі більше втрачав свою національну особливість. У музичному мистецтві в ті роки плідно працювали Г. Майборода,В. Губаренко,П. Майборода,І. Шамо. Але стало помітним і зникнення інтересу до національної музики. Її традиції намагалися зберегти хор імені Вірьовки, капела «Думка», заборонений у 1971 році етнографічний ансамбль«Гомін»та інші колективи. В образотворчому мистецтві того часу занадто багато місця займали образиЛеніна(М. Божій,В. Касіян,С. Шипка). Але розвивалась і українська школа живопису (М. Дерегус,В. Чеканюк,Т. Яблонська,Й. Кошая). Твори деяких художників-новаторів просто знищували (А. Рибачук,В. Мельниченко).

1960-70-ті роки стали періодом формування українського поетичного кіно. Започаткували його випущені в цей час фільми «Камінний хрест»Леоніда Осики,«Криниця для спраглих»Юрія Іллєнказа сценаріємІ. Драча,«Білий птах з чорною ознакою»і«Вечір на Івана Купала»Юрія Іллєнка,«Вавілон ХХ»Івана Миколайчука,«Тіні забутих предків»Сергія Параджанова. Доля цих картин не була простою. Часто її вирішувала не професійність режисури чи майстерність акторів, а реакція влади.

49. Характерні риси культури незалежної України. Перспективи розвитку української культури в найближчі десятиліття.

Після здобуття незалежності в Україні формуються риси нової культурної реальності, коли національна культура стає одним із визначальних факторів прогресу суспільства, розбудови незалежної держави, формування національної ідентичності.

Активно розвивається літературний процес, у якому беруть участь письменники старшого покоління і молода генерація. В останні десятиліття в українську культуру проникає постмодернізм. Характерними його рисами є: звернення до художніх традицій попередніх епох; одночасна орієнтація на маси та еліту; звернення до гротескних типів художньої виразності, іронії, ілюзії; різноманітність стилів (відео, інсталяція, хепенінг); ототожнення мистецтва з позахудожніми сферами діяльності. Представники постмодернізму виступають послідовниками авангардизму, намагаються стерти межі між науковою і побутовою свідомістю, високим мистецтвом і масовою культурою. Письменники позбуваються традицій соціалістичного реалізму — панівного творчого методу радянської літератури. З'являються неоавангардиські групи, які використовують традиції європейського постмодерну (група «Бу-Ба-Бу», «Пропала грамота», «Нова дегенерація»). Плідно працюють письменники молодої генерації Ю.Андрухович, В.Герасим'юк, П.Гірник, О.Забужко, І. Малкович, В.Неборак, С. Жадан та ін. Найяскравіше представлена постмодерністська свідомість у творчості Ю.Андруховича («Московіада»).

Останнім часом значно розширили свої можливості живопис, скульптура і графіка. У доробку сучасних українських митців представлені такі види мистецтва, як інсталяція, об'єкт, художня акція; значного розвитку набуває фотомистецтво. У 90-х роках формується школа українського постмодернізму в живописі (А.Савадов, О.Гнилицький, Г.Сенченко, О.Ройтбурд, В.Рябченко, С.Ликов та ін., групи «Паризька комуна», «Одеська школа», «Вольова грань національного постмодернізму»). Художники поєднують неоромантизм, експресіонізм, неоархаїку, елементи соц-арту, реалізму. Художники нині мають безліч можливостей для реалізації своїх творчих задумів, до їхніх послуг нові галереї, виставки, вернісажі. Справжньою подією у культурному житті нашої держави стало відкриття великих приватних виставкових центрів.

Скульптор П.Кулик (нар.1933) — монументаліст, автор ряду пам'ятників, установлених в Україні, США, Канаді (пам'ятник гетьману І.Підкові у Львові та Черкасах, князю Володимиру та княгині Ользі в Чікаго, І.Франкові у Торонто). Після здобуття незалежності у Києві встановлено пам'ятник видатному вченому та політичному діячеві М.Грушевському (ск. В.Чепелик). А.Кущ та Зноба взяли участь у скульптурному оздобленні головної площі країни — Майдану Незалежності у Києві. Класикою книжкової графіки стали ілюстрації Якутовича, В.Перевальського, О Петрової.

За роки незалежності в Україні було відновлено чимало історико-культурних пам'яток, створено нові музеї, заповідники. Так, були відбудовані пам'ятки архітектури — культові споруди, знищені за радянських часів: церква Богородиці Йирогощі (1996), Михайлівський Золотоверхий монастир (1998), Успенський собор Києво- Печерської лаври (2000). У 1994 р. було створено Вишгородський історико-культурний заповідник. У Батурині на Чернігівщині реставровано цілий комплекс споруд XVII—XVIII ст.: палац К.Розумовського, цитадель Батуринської фортеці, скарбницю, Воскресенську церкву. Значною подією у культурному житті України стало відкриття нового музейного комплексу у Києві — Мистецького арсеналу. З'являються перші музеї, галереї, арт- центри, відкриті коштами приватних осіб (PinchukArtCentre).

Україна є місцем проведення сучасних конкурсів і фестивалів у галузі сучасної та класичної музики. Уже традиційними стали конкурси молодих естрадних виконавців «Червона рута» (з 1989 р. у різних містах України), «Крок до зірок», «Таврійські ігри», конкурс артистів балету імені Сержа Лифаря, музичний конкурс «Київ Музик Фест» (з 1989 p.). Київський український драматичний театр ім. І. Франка проводить Міжнародний фестиваль жіночих монодрам «Марія» та конкурс акторської майстерності ім. М.Яковченка (з 2008 p.). Перемога української співачки Руслани Лижичко на пісенному конкурсі «Євробачення — 2004» сприяла популяризації українського музичного мистецтва на Батьківщині та за її межами. У 2005 р. конкурс Євробачення відбувся у Києві.