- •1. Поняття культури. Культура як система: походження, динаміка, основні функції.
- •3. Доба первісної культури в українських землях. Формування праслов’янського культурного простору.
- •4. Міфосвідомість. Давньослов’янська міфологія як джерело української культури. Політеїстичний пантеон давніх слов’ян - форма суспільної свідомості
- •5. Київська Русь як соціокультурна система (iх-хіii століття).
- •6. Релігійно-культовий проект Володимир Великого: запровадження християнства як основа формування нового культурного всесвіту
- •7. Писемність, освіта, література доби Київської Русі. Початки філософського та наукового мислення.
- •8. Архітектура та образотворче мистецтво княжої доби: від візантійського канону до питомої художньої традиції
- •9. Музика та театральні дійства. Ужиткове мистецтво та життя міста (iх-хіii століття).
- •10. Характерні риси культури Київської Русі. Проблеми культурно-національної спадщини східнослов’янських народів.
- •11. Розвиток культури післямонгольского часу. Галицько-Волинське князівство як політичний і культурний правонаступник Києва (хіi – хіv ст.).
- •12. Суспільна та етнокультурна еволюція східнослов’янських земель: проторенесанс в українсько-польських землях (хііі-хv ст.)
- •13. Мистецтво київських та галицько-волинських земель хіv- хv ст.: світська та сакральна архітектура, малярство, музика, декоративне мистецтво, книгописання.
- •14. Ренесанс як культурна епоха. Особливості (характерні риси) Відродження в українських землях (хvі ст. – початок хvіі ст.)
- •15. Церковна криза в українських землях хvі століття. Берестейська унія 1596 року та початок релігійно-філософської полеміки. Братський рух як соціальний та культурно-освітній феномен.
- •16.Освіта в хvі – на початку хvіі ст. Братські школи та культурно-освітній осередок в Острозі.
- •17. Книжна справа та книгодрук в Україні (хvі-хviі ст.). Полемічна література. Гуманістично-реформаційні ідеї у духовній культурі хvі – початку хvіі ст.
- •18. Розвиток власної художньої традиції: архітектура, монументальне малярство та іконопис хvі - хvіі ст.
- •19. Київ часів Сагайдачного: Київська братська школа та вчений гурток Лаврської друкарні.
- •20. Феномен українського козацтва як культуротворчої сили. Культура козаччини.
- •21. Державно-культурне самоствердження нації у хvіі ст. Та його вплив на розвиток національної культури.
- •22. Європейське бароко та формування українського (козацького) бароко як власне національного художнього стилю.
- •23. Києво-Могилянський колегіум як нова освітня модель. Становлення професійних наук, філософії та розвиток мистецтв у стінах Академії.
- •24. Розвиток барокової літератури та поезії. Шкільний, народно-містеріальний та вертепний театр.
- •25. Мурована архітектура, монументальний живопис, вітчизняна школа іконопису у хvіі столітті. Фольклорна культура. Козацтво у літературі й фольклорі.
- •26. Блискуче Мазепинське Бароко. Стилістичні особливості бароко як світогляд епохи.
- •27. Епоха Просвітництва та науково-раціональна традиція Києво-Могилянської Академії.
- •28. Григорій Сковорода як феномен української культури.
- •Творчість
- •29. Еволюція художнього стилю хvііі ст.: пізнє українське бароко, рококо, класицизм.
- •30.Професійне мистецтво другої половини 18 ст. Музична, живописна, літературна та наукова спадщина українських митців, їх внесок до загальноімперської культури
- •31. Специфіка розвитку та сутність українського романтизму (початок хіх ст.) Письменники Харківської громади (кінець хvііі - початок хіх ст.).
- •32. Класицизм та еклектика в мистецтві першої половини хіх ст.
- •33. Культура українських земель Австро-Угорщини (перша половина хіх ст. ). Просвітництво у західноукраїнських землях.
- •34. Культурно-національний рух хіх ст.: від етнографізму до політичних вимог. Кирило-Мефодіївське товариство.
- •35. Т.Г.Шевченко як творець національного міфу.
- •1) Народний поет.
- •2) Національний пророк.
- •3) Поет-революціонер.
- •4) Геній світової культури.
- •36. Культурно-просвітницькі товариства “Громада” та “Просвіта”.
- •37. Класична українська література, Архітектура, живопис, пластичні мистецтва другої половини хіх ст.
- •38. Музична культура. Розквіт театральної діяльності другої половини хіх ст.
- •39. Національно-культурне становище в Україні на рубежі 19-20 ст. Модерне мистецтво в україні та Європі. Літературний модерн, театральне життя (1900-1920)
- •41. Культурне будівництво за перших років радянської влади. Стилістичне розмаїття в літературі та образотворчості.
- •42. Класика та модернізм у театрі. Музичне мистецтво. Становлення кінематографу.
- •43. Феномен “українського авангарду” (20-40 рр. Хх ст.) та його вплив на розвиток національної культури століття.
- •44. Ідеологізація культури, поява методу “соціалістичного реалізму”. “Розстріляне Відродження”30-40-х рр.
- •45. Українська радянська культура за часів Другої світової війни. Культурні процеси на окупованих територіях. Повоєнні роки.
- •46. Рух “шестидесятників” як культурно-національний опір молодої української інтелігенції.
- •47. Поезія, публіцистика, українське “поетичне кіно” 60-х рр.Хх ст.. Розвій народного та наївного мистецтва.
- •48. Криза суспільства 70-80-х рр: культура як царина внутрішнього опору. Культурна дисиденція.
- •49. Характерні риси культури незалежної України. Перспективи розвитку української культури в найближчі десятиліття.
- •50. Постмодерн. Практика сучасного українського мистецтва. Елітарна та масова культура
45. Українська радянська культура за часів Другої світової війни. Культурні процеси на окупованих територіях. Повоєнні роки.
З метою поширення комуністичної ідеології уряд Української РСР вкладав значні кошти на створення і налагодження діяльності мережі радянізованих культурно-освітніх закладів — клубів, бібліотек, читалень. 3600 клубних закладів, 2295 бібліотек із сумарним книжковим фондом 1476 тис. примірників, 23 музеї, які функціонували тут наприкінці 1940 p., повною мірою виконували поставлені перед ними цілі. Незалежний видавничий рух було припинено. Перестав у 1939 р. виходити в світ щоденник І. Тиктора «Новий час», припинила існування преса для дітей — «Світ дитини», «Наш приятель», молодіжне видання «Вогні». Як ворожі, закривають греко-католицькі газети «Мета», «Нова зоря», «Дзвони». Видавництва та друкарні контролювалися новою владою. Література була поставлена на службу соціалізму, дозволено було звеличувати керівника держави, простого робітника. Уся література ретельно перевірялася перед публікацією. У творчості письменників переважала патріотична тематика ("Слово про рідну матір" М.Рильського, "Клятва" М.Бажана, "Любіть Україну" В.Сосюри, "Весна", "Голос матері" П.Тичини, "Україна в огні", "Ніч перед боєм" О.Довженка, "Ярослав Мудрий" І.Кочерги, "Зенітка" Остапа Вишні).
Героїко-патріотична тематика переважала у творчості українських театрів, які в евакуації ставили п'єси О.Корнійчука, І.Кочерги, Л.Леонова, К.Симонова, виступали з концертами і виставами перед бійцями військових частин на фронті і в тилу. Усього театри України послали на фронт 108 концертних бригад, які несли воїнам українську пісню, танці, музику, їхні виступи бачили і слухали сотні тисяч бійців. Українські кінематографісти в час війни працюють над створенням хронікально-документальних та художніх фільмів ( "Як гартувалася сталь", "Райдуга", реж. М.Донской). Особливе місце серед воєнної кінопродукції посідали документальні повнометражні фільми О. Довженка «Битва за нашу Радянську Україну» (1943), «Перемога на Правобережній Україні та вигнання німецьких загарбників за межі українських радянських земель» (1944).
Митці, об'єднані в творчі бригади, проводили активну художню пропаганду: створювали плакати, листівки, «агітвікна», малювали карикатури для військової преси. Кореспондентами фронтових газет, авторами бойових листків були О. Будников, М. Огнівцев, П. Пархет. З усіх жанрів образотворчого мистецтва найінтенсивніше розвивається графіка. Тут перше місце посідають агітаційні види — плакат і сатиричний малюнок. У сатиричних жанрах працювали художники К. Агніт-Скледзевський, В. Гливенко, О. Козюренко, В. Литвиненко. К. Діденко створив серію скульптурних портретів командирів партизанського руху С. Ковпака О. Федорова, С. Руднєва.
Активізувався випуск книжок і часописів українською мовою. У період з червня 1941 р. по січень 1944 р. видавництвом АН УРСР, що перебувало у м. Уфі, було видано близько 40 назв книг і брошур з історії України, української культури тощо.
На окупованій території фашисти пильно контролювали національне життя. Наприкінці 1941 р. вони заборонили публічні зібрання, створення товариств. На початку 1942 р. у Галичині було заборонено всі українські організації, встановлено ретельний контроль за діяльністю засобів масової інформації, нагляд за діячами літератури і мистецтва. Школи закривались, дозволялося працювати лише початковим класам. Почалися масові розстріли інтелігенції. Так, у Києві були розстріляні поетеса Олена Теліга, поет І. Ірлявський, редактор газети "Українська дійсність" І. Рогач та ін.
Німецьке-фашистська окупація України призвела до неоднакового становища українського населення. Західно-українське населення, яке входило до Генерального Губернаторства Польщі, мало деякі умови для культурної діяльності: працював Львівський оперний театр під керівництвом В. Блавацького, який поставив драми, опери, оперети, балет; у Тернополі існував театр під керівництвом Б. Саримани.
Населення ж Центральної і Східної України, що підпоряковувалось так званому рейхскомісаріату, з самого початку німецько-фашистської окупації було позбавлене будь-яких можливостей національного духовного життя. На цій території німецька влада проводила відверту антиукраїнську політику, в тому числі й на культурно-освітньому фронті. Рейх-міністр східних територій Розенберг наказав «узяти під охорону» культурні цінності окупованих територій Сходу. Цим наказом започатковано систематичне пограбування духовних надбань українського народу. Окупаційною владою було закрито наукові установи, бібліотеки, музеї і театри. Всі 115 друкованих періодичних видань, які виходили в рейхскомісаріаті, підлягали німецькій цензурі. Рейхкомісар Е. Кох дозволив відкрити тільки початкові 4-річні школи для дітей віком від 9 до 12 років. З виповненням 14 років українську молодь відправляли на примусову працю до Німеччини.
В умовах німецької окупації в Києві почали виходити щоденна газета «Українське слово», літературний журнал «Литаври». В Галичині українське слово пропагували газета «Краківські вісті» та кілька журналів. Книжки українською мовою не виходили фактично на всій території України. Намагання організувати українські видавництва з самого початку присікалися німецькою адміністрацією. Так було із спробою О. Теліги, І. Рогача, О. Чемеринського та інших організувати у Києві видавництво, із намаганням У. Самчука і І. Тиктора започаткувати українське видавництво у Луцьку. Контрольовані німецькими властями україномовні газети населення стало справедливо називати «німецькими газетами з українським шрифтом».
На кінець 1945 р. в Україні діяло понад 30 тис. шкіл, а в 150 вищих закладах освіти, які повернулися з евакуації й поновили роботу, навчалися майже 140 тис. студентів. У березні 1944 p., після повернення до Києва з евакуації, розпочала роботу АН УРСР. Вчені науково-дослідних установ відразу включались у вирішення народногосподарських завдань. Своє мистецтво несли народові 103 театри, які поновили роботу після повернення з радянського тилу. Значною подією в мистецькому житті республіки стало проведення в березні—травні 1958 р. фестивалю «Перша українська театральна весна», участь в якому взяли майже всі театри, активно включившись у творче змагання за право показу глядачам найкращого доробку. Підпільні загони ОУН-УПА продовжували боротьбу проти більшовицької диктатури, її державних і громадських структур, щоб не допустити утвердження радянської влади. Постійного контролю зазнавали діячі літератури і мистецтва. З ініціативи партії в Україні було проведено кампанії, спрямовані проти творчої інтелігенції. У 1946-1948 рр. приймаються постанови ЦК ВКП (б) "Про журнали "Звезда" і "Ленинград", "Про кінофільм "Велике життя", "Про оперу "Велика дружба" В.Мураделі" та інші. Тематика українського живопису повоєнних років присвячена подіям Другої світової війни. Фронтові малюнки, особисті враження і переживання стали підґрунтям для написання полотен Д. Безуглим «Форсування Дніпра», С. Отрощенком «Німецькі окупанти на Україні», Л. Чичканом «Помстимося», С. Самусєвим «Подвиг сержанта Якова Приходька». Популярними були історичні теми.
У 60-х рр. відбувається певна нормалізація суспільно-політичної ситуації в країні, що дало можливість з'явитися молодій генерації обдарованих митців, так званих "шістдесятників" насамперед письменників, які своєю творчістю боролися за справжні українські культурні цінності, національну свободу і людську гідність.