Тема 5 конкурентоспроможність і мотивація оновлення виробництва

1. Конкурентоспроможність як джерело нововведень.

2. Передумови і мотиви оновлення виробництва.

3. Стратегія і тактика оновлення виробництва.

4. Загальні підходи до оновлення виробництва.

5. Діяльність інноваційних організацій.

6. Система безупинного поліпшення процесів і продуктів (СБППП).

5. Конкурентоспроможність як джерело нововведень

Теорія конкуренції виходить із того, що кожен суб’єкт конкуренції має визначений індивідуальний набір конкурентних переваг. До них можна віднести:

• споживчу цінність товару;

• продуктивність бізнесу;

• інноваційний потенціал;

• виробничу й маркетингову кваліфікацію персоналу;

• якість менеджменту;

• рівень гнучкості й адаптації.

Якщо звернутися до теоретичних положень, сформульованих М.Портером стосовно глобальної конкуренції, то переваги концентруються на факторах виробництва, інвестиціях і накопиченому багатстві. Разом із тим ретроспективний аналіз глобальних процесів розвитку конкуренції в останні роки не підтверджує універсальність цього теоретичного підходу.

Конкурентні переваги, на думку Г.Д.Ковальова, суто індивідуальні і, тією чи іншою мірою, їх досягають за рахунок одночасного використання ресурсних, інвестиційних можливостей і накопиченого багатства. Саме таке поєднання і створює істотні, відмінні конкурентні переваги.

Економічне зростання визначають кількістю і якістю природних і трудових ресурсів, обсягом основного капіталу і нововведеннями.

Фактори економічного зростання за Ковальовим Г.Д. наведено в табл. 5.1.

Таблиця 5.1

Фактори економічного зростання (за Ковальовим Г.Д.)

Фактор зростання	Вага кожного
1. Збільшення трудовитрат	32
2. Підвищення продуктивності праці, у тому числі за рахунок: нововведень (інновацій) капіталу освіти і професійної підготовки кадрів економії, зумовленої масштабами виробництва, поліпшення розподілу ресурсів	68 28 19 14 7
Разом	100

Із таблиці бачимо, що підвищення продуктивності праці є найважливішим фактором конкурентоспроможності виробничого підприємця.

Продуктивність праці зростає на базі нововведень і підвищення рівня професійної підготовки працівників. Технічний прогрес визначає близько 28% приросту національного доходу. Якщо на практиці інновації в капіталовкладення тісно взаємозалежні, то їхній сукупний внесок у приріст доходу складе близько 47%.

У зв’язку з цим зрозуміло, що коли немає діючих механізмів нововведень, то зберігається відстала технологічна база і неможливо підтримувати конкурентоспроможність бізнесу.

5. Передумови і мотиви оновлення виробництва

Реалізація творчих задумів у виробництво, визначення, коли, у який момент життєвого циклу технології чи продукту і як робити оновлення виробничих процесів – це наука і творчість менеджменту. Ще зовсім недавно вважали, що науку і її результати неможливо планувати, управляти ними.

Академік С.Вавилов з цього приводу сказав: “...Якщо не можна планувати винаходи, то можна і потрібно планувати наукові дослідження. Відкриття, винаходи й інші результати наукових досліджень обов’язково з’являться”.

Результати прикладної науки, якщо вони життєздатні, швидко знаходять практичне втілення. Тоді практичні запитання “коли, у якому ступені і як”, тобто з найменшими витратами, оновлювати виробництва стають нагальними завданнями інноваційного менеджера.

Практика доводить, що найбільший виграш при впровадженні нової техніки і технології досягають удосконаленням виробництва, якщо приступати до цього з початкових технологічних стадій – стартових операцій.

Збагачення вихідної сировини, поліпшення якості матеріалів, наближення розмірів і точності заготовок до характеристик готових деталей приносять істотний виграш у витратах на кінцевий результат.

Необхідно пам’ятати, що не кожне оновлення – благо. Завдання з перетворення недавнього гасла “Ручна праця – на плечі машин” не можна розуміти спрощено. Нові машини і механізми, хоч і сприяють зростанню продуктивності праці в місцях їх використання, але й об’єктивно вимагають залучення додаткової робочої сили для їх проектування, виготовлення, монтажу, налагодження, ремонту і повсякденного обслуговування. Тому орієнтація на суцільну механізацію й автоматизацію, заміну ручної праці за будь-яку ціну – непереконлива.

Процес організації творчої діяльності з оновлення виробництва складається зі:

1. Наукового обґрунтування оновлення виробництва.

2. Наукових досліджень в галузі оновлення виробництва.

3. Технологічної підготовки до оновлення виробництва.

4. Оновлення виробництва.

Наукове обґрунтування оновлення виробництва можна розчленувати на такі основні елементи:

1. Отримання інформації та формування уявлення про окремі ідеї й конкретні припущення в галузі новацій.

2. Визначення основних цілей творчої діяльності з оновлення виробництва з урахуванням купівельного попиту, соціальної потреби й екологічної безпеки.

3. Добір ідей і пропозицій, їх оцінювання, вибір найефектніших напрямків оновлення виробництва, необхідних на практиці.

4. Розроблення комплексу приватних перспективних планів оновлення виробництва, наприклад:

• інтеграція виробництва в країнах СНД;

• розподіл продукції для внутрішнього і зовнішнього ринку;

• розроблення виробничих програм;

• розвитку виробничої бази технології, організації виробництва.

5. Формулювання загального перспективного плану оновлення виробництва.