15. Філософія Аристотеля.

У О.Македонського вчителем був Аристотель. Аристотель (384 – 322 р.р до н.е) утворив власну школу – лікей. Він визнає існування природи, яка є сукупністю речей, а речі утворюються в результаті поєднання матерії і форм. Матерія вічна, але форма передує їй в часі. Матерія - пасивна, форма – активна. Між собою вони по-різному пов*язані від повного співпадання до існування в чистому вигляді. Форма – це форма усіх форм (Бог). Аристотель виділяє 4 причини існування речей: матеріальна, цільова, рушійна, формальна. 3 останні поєднуються в понятті «Бог», тобто філософія Аристотеля егоцентрична. В філософії виділяють: 1. прімафілософія, предметом якої є понад фізичні явища, тому називають їх метафізика. 2. секондо.

Аристотель заперечує безсмертя душі, вважає, що безсмертною є лише розумна душа. Аристотель назавжди закріплює кулясту форму Землі, розміщає землю в центрі Всесвіту, вважає, що зірки складаються з ефіру.

16.Філософія римського періоду.

Філософія зародилась у Стародавній Греції близько 6 століття до н. е., як новий раціоналістичний спосіб бачення світу напротивагу міфологічному світогляду попередніх століть. У своєму становленні вона спиралася на старогрецьку міфологію у давньогрецьке мистецтво та поезію та на ті фізичні, математичні, астрономічні знання, які вже були накопичені попередніми цивілізаціями Середземномор'я.

Особливістю філософії Стародавньої Греції була схильність до космології, тобто до пояснення природи речей. Цим вона відрізняється від філософій Стародавньої Індії та Стародавнього Китаю, які почали складатися приблизно одночасно, в період, що одержав назву осьової доби. Індійська філософія бачила головну проблему в особистому вдосконаленні людини на шляху до просвітлення, тоді як китайську в основному цікавили питання управління державою. У давньогрецькій філософії психологія та етика обгрунтовувалися космологією.

Завдяки своєму ухилу до космології давньогрецька філософія містила в собі зачатки природознавства, яке виділилося з філософії набагато пізніше. Давньогрецька філософія має фундаментальне значення для всієї західної філософії.

17.Теоцентризм середньовіччя

Середньовічна філософія мала інші завдання і цілі, ніж антична, вона невіддільна в епоху патристики від історії християнської догматики, а схоластичний період являє собою спробу примирення католицької догми з філософією. Схоластика починається з Йоана Скотта Еріугени (9 століття) і найбільш повно представлена Фомою Аквінським (13 століття). З Йоана Ерігени переривається зв'язок західної думки зі Сходом, з Фомою Аквінським знову з'являється знайомство з усіма творами Аристотеля.

Головний філософський інтерес середніх віків — арабська філософія (Аверроес, Маймонід, аль-Кінді, аль-Фарабі, Ібн Сіна) залишається в колі понять грецької перипатетики. Основними питаннями, які хвилювали середньовічних філософів, були питання доказу існування Бога, розмежування теології та філософії. Важливий диспут про універсалії — співвідношення загального і одиничного, суперечка реалістів, які стверджували існування загальних понять поза людським розумом і до одиничних речей, з номіналістами, що визнавали реальне існування лише одиничних речей. Концептуалісти (Абеляр, Іоанн Солсберійський) в спорі про універсалії вважали, що загальні поняття не існують незалежно від окремих речей, визнавали існування в розумі загальних понять, як особливої форми пізнання дійсності.

Головний недолік середньовічної філософії — відсутність природознавства і виняткове панування абстрактних, переважно теологічних інтересів.