42.Виникнення свідомості. Її суть та структура

Категорія свідомість є вихідною для аналізу всіх форм духовного життя людини. Незважаючи на це, питання про визначення свідомості і її походження є одним із найбільш складних у філософії. Можна виділити чотири можливих варіанта розвитку свідомості. Перший — божественний - полягає в тому, що свідомість людини є божественним дарунком, який разом з людиною властивий тільки Богові. Другий варіант — космічний. Він пов’язаний з тим, що невизначена кількість років тому на землі з’явилися перші живі космічні прибульці, які й заснували весь рід людський. Третій розкривається відповідно до концепції панспермії, відповідно до якої людина з’явилася з тих первинних органічних кліток, які були занесені на планету Земля метеоритами. Подальша їх еволюція призвела до зміни форм життя. І, нарешті, четвертий варіант — еволюційний, якого дотримується більшість учених і філософи-матеріалісти. Перші дві моделі — абстрактні і позаеволюційні, другі дві — еволюційні.

Свідомість — це найвища, властива тільки людині як соціальній істоті форма відображення дійсності, функція людського мозку. Вона є активним, цілеспрямованим, узагальненим, оцінним відображенням, пов'язаним з діяльністю, в процесі якої люди освоюють і перетворюють світ.

Можна виділити такі рівні свідомості та їх елементи:

1. Чуттєво-афективний пласт, до якого належать:

- відчуття

- сприйняття

- уявлення

- різного роду афекти, тобто сильні мимовільні реакції людини на зовнішні подразники(гнів, лють, жах, раптова велика радість)

2. Ціннісно- вольовий рівень, до якого належать:

- воля

- емоції

3. Абстракно-логічне мислення, виступає в таких формах:

- поняття

- судження

- умовивід

- різні логічні операції.

4. Самосвідомість і рефлексія.

43.Свідомість як функція головного мозку

Мозок є матеріальним органом свідомості. Ушкодження мозку позначається на свідомості. Однак мозок не починає мислити сам по собі. Мозок стає органом свідомості, мислення під впливом культури. Культура залучає його до цієї діяльності. Мозок має навчитися мислити, засвоюючи мову, форми мислення, інакше він буде « надлишком» природи.

У виникненні та розвитку свідомості важливу роль відіграла мова. Мова – спеціалізована, інформаційно-знакова діяльність із вираження думки, мислення, свідомості.

У контексті проблеми свідомості мова виконує 2і важливі функції: 1) є способом вияву ідеального змісту свідомості; 2) мова є специфічним буттям, що формує свідомість. Вона концентрує в собі ті смисли і значення, які віднадходить і стверджує у світі людина.

Найістотнішим у визначенні свідомості є те, що вона є відношенням людини до світу. Свідомість – це сприйняття світу людиною у формах культури.

44.Діалектика як учення про універсальні зв*язки і розвиток.

Діалектика, вивчаючи загальні моменти, зв*язки, закономірності будь-якої зміни, є не тільки загальною теорією розвитку, але і універсальним методом пізнання об*єктів, що розвиваються.

Діалектичний підхід до аналізу об*єкта характеризується 3ма основними принципами.:

1. Принцип розвитку виходить із того, що будь-яке явище, подія - це процес, у якому завжди є народження, становлення, загибель і поява на старій основі нової якості, і так нескінченно.

2. Принцип загального зв*язку. Щоб зрозуміти суть об*єкта, необхідно досліджувати різноманіття його зовнішніх і внутрішніх зв*язків; виділити серед цього різноманіття закони, тобто суттєві, загальні, повторювані зв*язки. Зв*язок визначається як взаємозумовленість існування явищ, розділених в просторі та часі.

Конкретним проявом принципу загального зв*язку є системний підхід. Методологічна специфіка системного підходу визначається тим, що він орієнтує дослідження на розкриття цілісності об*єкта, на виявлення різноманітних типів зв*язків складного об*єкта і зведення їх в єдину теоретичну картину. 3. Принцип протиріччя орієнтує нас при збагненні сутності об*єкта проаналізувати його основні протиріччя. Із усього різноманіття зв*язків виділяються основні суперечливі зв*язки, тому що вони з погляду діалектики є джерелом розвитку об*єкта. Протиріччя – це взаємодія протилежних сторін і тенденцій в об*єкті, які разом з тим перебувають у внутрішній єдності і взаємопроникненні, виступаючи джерелом саморозвитку буття.