2. Вибори в Україні

Поняття виборчої системи наукою конституційного права, у тому числі національною, традиційно розглядається у двох значеннях. У широкому сенсі під виборчою системою розуміють систему суспільних відносин, що охоплює порядок організації і проведення виборів представницьких органів державної влади і органів місцевого самоврядування. З цього погляду виборча система України являє собою сукупність усіх видів виборів, що відповідно до Конституції та законодавства України відбуваються на території держави. Водночас термін «виборча система» застосовується і у вузькому значенні – як спосіб визначення результатів виборів, від якого залежить порядок розподілу депутатських мандатів і сам механізм організації виборів.

Трактування виборчої системи як системи суспільних відносин дає змогу класифікувати вибори за різними ознаками.

За територіальною ознакою вибори бувають:

• загальнонаціональні (загальнодержавні), що здійснюються на території всієї країни. В Україні до таких належать вибори до Верховної Ради України, вибори Президента України;

• локальні (іноді їх називають місцевими, комунальними, адміністративними) – як правило, це вибори до представницьких органів місцевого самоврядування. До локальних виборів в Україні належать вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, а також вибори депутатів сільських, селищних, міських, районних у містах, районних, обласних рад та сільських, селищних, міських голів.

За суб’єктами розрізняють:

• вибори народних депутатів України;

• вибори Президента України;

• вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

• вибори депутатів сільських, селищних, міських, районних у містах, районних, обласних рад;

• вибори сільських, селищних і міських голів.

За часом проведення вибори поділяють на:

• чергові, що проводяться в період закінчення строку повноважень (легіслатури), передбаченого Конституцією і законами України для функціонування певного виду виборного органу або посади;

• позачергові, або дострокові, що проводяться в разі дострокового припинення строку повноважень, передбаченого Конституцією України і законами України для функціонування певного виду виборчого органу або посади;

• повторні, проводяться у разі, коли вибори у виборчому окрузі визнані недійсними або такими, що не відбулися. Повторними вважаються також ті, які проводяться після того, коли на виборах балотувалося не більше двох кандидатів і жодного з них не було обрано;

• вибори депутатів замість депутатів, сільських, селищних, міських голів, які вибули. Ці вибори іноді називаються проміжними. Такі вибори, що проводяться в одномандатних виборчих округах у разі втрати депутатського мандата або дострокового припинення повноважень депутата або сільського, селищного, міського голови на підставах і в порядку, передбачених законодавством України про місцеві вибори;

• вибори, що проводяться в разі утворення нової адміністративно-територіальної одиниці.

За кількісною ознакою участі виборців вибори бувають:

• загальними, основними, коли у виборах за законом мають право брати участь усі виборці держави – у разі проведення виборів народних депутатів України, виборів Президента України, виборців, що проживають на території Автономної Республіки Крим – у разі обрання депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

• частковими (додатковими), коли, наприклад, до 2002 р. поповнювався склад Верховної Ради України, сільських, селищних рад у разі дострокового вибуття окремих депутатів.

З огляду на правові наслідки вибори поділяють на:

• дійсні – проведені в порядку, визначеному Конституцією України і відповідним виборчим законом;

• недійсні – під час яких мали місце порушення виборчого законодавства, що вплинули на підсумки виборів.

За порядком визначення результатів виборів у світовій практиці розрізняють такі виборчі системи: мажоритарна, пропорційна, змішана.

Мажоритарна виборча система є найстарішою серед виборчих систем. Мажоритарною називається така система визначення результатів виборів, завдяки якій депутатські мандати (один або кілька) від округу отримують тільки ті кандидати, які здобули встановлену законом більшість голосів, а усі інші кандидати вважаються необраними. Залежно від того, як визначається більшість голосів, необхідна для обрання кандидата, розрізняють: мажоритарну систему абсолютної більшості; мажоритарну систему відносної більшості; мажоритарну систему кваліфікованої більшості.

У разі застосування мажоритарної системи виборчі округи найчастіше бувають одномандатними. Рідше трапляються варіанти багатомандатних округів. У одномандатних округах голосують зазвичай персоніфіковано, у багатомандатних – як за певних осіб, так і за партійними списками. Багатомандатні округи утворюються у Японії, США, Росії, а тепер – і в Україні.

Мажоритарна система відносної більшості (або простої більшості) являє собою найпростіший різновид мажоритарної системи. За умов її запровадження обраним вважається кандидат, який отримав найбільшу кількість голосів виборців. За умов однакової кількості набраних голосів двома або більше кандидатами, що буває дуже рідко, законодавством використовується процедура жеребкування. За цієї системи голосування відбувається в один тур. Як правило, не встановлюється обов’язковий мінімум участі виборців у голосуванні.

Недоліком цієї системи є те, що вона не дає можливості враховувати інтереси всіх виборців округу, оскільки кандидат може бути обраним абсолютною меншістю виборців, хоча і відносною їх більшістю на момент голосування. Ця система фактично анулює середні й малі партії.

Ще одним різновидом мажоритарних систем є мажоритарна система абсолютної більшості: для обрання кандидата вимагається зібрати більше половини голосів виборців, тобто діє формула 50 % + 1 голос. Похідна, від якої береться ця кількість голосів виборців, може бути різною: загальна кількість зареєстрованих виборців; загальна кількість виборців, які взяли участь у виборах (отримали виборчі бюлетені); загальна кількість виборців, які брали участь у голосуванні. За цієї системи, як правило, обов’язковим є нижній поріг участі в голосуванні. Також іноді встановлюється мінімум кількості голосів виборців, набрання яких теж є умовою обрання кандидата.

Перевага цієї системи – у її потенційному демократизмі, вона враховує інтереси більшості виборців, хоча голоси виборців, поданих проти, знову ж втрачаються. Недоліком цієї системи є її нерезультативність, оскільки за умов запровадження абсолютних показників мажоритарної системи досить часто відбуваються повторні голосування або повторні вибори.

З метою подолання низької результативності виборів у другому турі голосування на повторних виборах законодавством вже не встановлюються бар’єри. Іншим способом, у який долається нерезультативність системи абсолютної більшості вже в першому турі виборів, є альтернативне голосування (або преференційне, або абсолютне голосування), за якого виборці голосують тільки за одного кандидата, але вказують при цьому порядок своїх переваг для інших. Якщо жоден з кандидатів не отримує абсолютної більшості при першому підрахунку, то той, хто отримав найменшу кількість голосів, виключається зі списку, і підраховуються відповідні другі позиції в системі. Цю операцію повторюють, допоки один кандидат не набере абсолютну кількість у результаті цих перетворень голосів.

Мажоритарна система кваліфікованої більшості є ще одним видом мажоритарної системи. Вона передбачає, що обраним вважається кандидат (або список кандидатів), що отримав певну кваліфіковану більшість голосів виборців. Кваліфікована більшість встановлюється законодавством, і, як правило, перевищує більшість абсолютну, наприклад – 2/3, 70 відсотків тощо. На практиці ця система застосовується рідко, адже вона є нерезультативною.

Пропорційна виборча система уперше була запроваджена у 1889 р. у Бельгії, і сьогодні вона використовується у 57 країнах світу (Ізраїль, ФРН, Іспанія, Італія, Португалія та ін.).

Ця система передбачає визначення результатів виборів, за яким депутатські мандати розподіляються між партіями пропорційно кількості голосів виборців, зібраних кожною з них у межах виборчого округу. При застосуванні цієї системи округи завжди є багатомандатними. Є два шляхи створення виборчих округів при застосуванні пропорційної системи підрахунку голосів: найбільш поширений спосіб, коли межі багатомандатних виборчих округів збігаються з межами адміністративно-територіальних одиниць; застосовується також спосіб, коли територія всієї держави становить єдиний виборчий округ.

За впливом виборців на розташування кандидатів у бюлетенях для голосування розрізняють пропорційну систему жорстких списків; пропорційну систему преференцій; пропорційну систему напівжорстких списків. При застосуванні системи жорстких списків виборець голосує за список партії, що він обирає, в цілому. У виборчому бюлетені вказуються тільки назви, емблеми партії, іноді певна кількість перших кандидатів у партійних списках. Система жорстких списків практикується в Іспанії, Португалії, Ізраїлі, Росії.

При застосуванні системи преференцій виборець не просто голосує за списки партії, що обирає, а й робить помітку напроти номера того кандидата в кандидатському списку від партії, якому він віддає свій голос. Таким чином, обирається той, хто отримав найбільше число преференцій; у разі рівності кількості преференцій у кількох кандидатів від партії перевагу віддають тому, хто посідає вище місце у партійному списку. Система преференцій практикується у Фінляндії, Бельгії, Нідерландах.

Система напівжорстких списків передбачає можливість для виборця голосувати: за список у цілому; визначати преференції, помітивши або вписавши прізвища одного або кількох кандидатів. У першому випадку голоси виборців підраховуються за системою жорстких списків, у другому – за системою преференцій. Ця система практикується у Швейцарії, Австрії, Італії.

Пропорційна система з жорсткими списками має свої переваги: при голосуванні обирається насамперед політична платформа і програма майбутньої діяльності партії – вона найпростіша за формою здійснення і найдешевша. Недоліком цієї системи є те, що інколи партійний список «витягує» в депутати, сенатори тощо маловідомих, некомпетентних, непопулярних політиків. На відміну від цього система преференцій дає змогу розширити сферу волевиявлення сааме виборців, оскільки голосується окремо кожен кандидат у списку Недоліком є її, так би мовити, мажоритарність – виборець під час голосування орієнтується більше на окремих політичних осіб, а не на інтереси і програми партії в цілому. Необхідністю подолати недоліки системи жорстких списків і преференцій, що мають ці системи при окремому застосуванні, зумовлено запровадження системи з напівжорсткими списками. Ця система дає можливість виборцю за власним бажанням проголосувати або за список кандидатів у цілому, або за окремих персоналій у ньому.

Загальними обтяжливими обставинами при запровадженні пропорційної системи є її досить складна система обрахунку голосів виборців, яка вимагає двоетапної операції. На початковій стадії кожний список отримує стільки місць, скільки разів він відповідає виборчому коефіцієнту. Оскільки кількість місць, відведених для окремого списку, ніколи не становлять загальну кількість голосів, отриманих за цим списком, завжди залишається кілька голосів. Ці голоси є залишком (або надлишком), який враховується до логічного завершення розподілу голосів виборців. Виборчий коефіцієнт (виборча квота, виборчий метр) – це дільник, використовуваний для визначення кількості місць, які отримає кожен список під час розподілу. Найчастіше використовується простий коефіцієнт, що отримується після голосування шляхом ділення в кожному окремому окрузі загальної кількості поданих голосів на кількість місць на заміщення (заповнення). Існують інші види коефіцієнтів: коефіцієнт Хегенбаха—Бішоффа, стандартний коефіцієнт, коефіцієнт зниження, подвійний коефіцієнт, виборчий коефіцієнт.

Надлишки розподіляються двома основними методами:

• метод найбільших надлишків включає розподіл місць за списком, що має найбільшу кількість непредставлених голосів, відкладених від першого розподілу, і так далі, доки всі місця не розподіляться;

• метод найбільшого середнього – метод, за яким загальна кількість голосів, отриманих за список, ділиться на кількість місць, вже отриманих за цим списком, плюс одне фіктивне місце. Список, який таким чином дістає найбільше середнє, отримує наступне місце і так далі, доки всі місця не розподіляться.

Існують інші методи обрахування надлишків: метод д’Хонта, метод Сен-Лагю, модифікований метод Сен-Лагю.

З метою певного обмеження надмірного зростання малих партій при пропорційних системах виборів запроваджується виборчий поріг:

для участі в розподілі місць після голосування допускаються тільки ті партійні списки, що набрали певний, встановлений у законодавстві відсоток голосів. Ці пороги бувають різні, наприклад у Нідерландах – 0,67 %, Ізраїлі – 1, Швеції, Німеччині – 5, Росії – 7, Ліхтенштейні – 8, Туреччині – 10, в Україні за парламентським виборчим законодавством – 5 %.

Існує досить широкий спектр змішаних систем, які поєднують мажоритарну та пропорційну системи. Принаймні 20 країн світу використовують таку систему.

Здебільшого змішані виборчі системи застосовуються у тих країнах, де відбуваються пошук і становлення виборчих систем або є необхідність досягнення компромісу між принципом представництва у парламенті різних політичних сил та стабільністю сформованого ними уряду.

Іноді змішані системи запроваджуються в модифікованому вигляді з перевагою тієї чи іншої виборчої системи.

Змішані виборчі системи надають перевагу мажоритарному методу голосування при застосуванні і пропорційного голосування. Це такі змішані системи:

• система з єдиним голосом, що не допускає передачі. Зміст її полягає в тому, що у багатомандатному виборчому окрузі виборець голосує за одного кандидата, а не за список кандидатів від партії. Така система практикується у Японії, Китаї;

• обмежене голосування передбачає, що виборці можуть обрати кількох кандидатів з одного бюлетеня, але їх має бути менше, ніж кількість місць для заповнення;

• кумулятивне голосування передбачає, що виборець має стільки голосів, скільки мандатів в окрузі, і може їх розподілити між усіма кандидатами, а може й віддати всі свої голоси тільки за одного з кандидатів.

Існує також змішана система, що використовує переважно модифіковану пропорційну систему представництва.

Прикладом цього є система з єдиним голосом, що передається. При використанні цієї системи виборці голосують за одного кандидата, незалежно від кількості мандатів у виборчому окрузі, але при цьому віддають перевагу іншим кандидатам.

Найпростішим варіантом змішаної виборчої системи є паралельне комбінування: певна частина представницького органу обирається за мажоритарним, інша – за пропорційним принципом. Прикладом є парламент Німеччини, де нижня палата – Бундестаг, одна половина якого обирається за мажоритарною системою, а друга половина – за пропорційною системою, яка передбачає використання земельних списків, що формуються відповідно до кількості та меж федеральних земель держави. Подібні чинники покладені в основу обрання парламентів Литви, Грузії, Словенії, Болгарії.

Відповідно до положень чинного законодавства представницькі органи обираються на засадах змішаної системи. Вибори депутатів здійснюються за змішаною (пропорційно-мажоритарною) системою: 1) 225 депутатів обираються за пропорційною системою у загальнодержавному багатомандатному виборчому окрузі виборчими списками кандидатів у депутати від політичних партій; 2) 225 депутатів обираються за мажоритарною системою відносної більшості в одномандатних виборчих округах.

Усі види виборів в Україні, незалежно від того, за якою виборчою системою вони відбуваються, ґрунтуються на загальних демократичних принципах виборчого права, що закріплюються насамперед у Конституції, і становлять конституційну основу всієї виборчої системи України.

Виборчий процес і його стадії

Розглядаючи вибори як форму безпосереднього народовладдя, слід мати на увазі, що за умов демократичного суспільства і правової держави вибори завжди організовуються та проводяться у порядку, передбаченому законодавством. Таким чином за формою здійснення вибори слід розглядати як юридичний процес, що має свою внутрішню цілісність і обособленість. Інституціалізація виборів знаходить своє відображення в існуванні виборчого права як системи юридичних норм, які регламентують процес формування представницьких органів. Матеріальним зовнішнім проявом об’єктивного виборчого права виступає система виборчого законодавства. Розуміння виборів як процедури, що розгортається у вигляді послідовно-регламентованих дій, що спрямовані на досягнення однієї правової мети, досить тривалий час формувалося у національному конституційному праві, однак на сьогодні утвердження положення про те, що вибори – це юридичний процес, подібний до кримінального, цивільного тощо, відбулося. Термін «виборчий процес» вживається безпосередньо у всіх спеціальних виборчих законах України практично з 2001 р.

Отже, виборчий процес – це врегульовані законодавством загальні засади та діяльність уповноважених органів і громадян держави, спрямовані на формування якісного та кількісного складу представницьких органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Конституцією та законами України про вибори визначається загальний зміст засад, згідно з якими відбувається виборчий процес. Загальні засади виборчого процесу є майже однаковими для усіх видів виборів в Україні.

Фундаментальність основних принципів і засад виборчого процесу пов’язана з політичною, правовою, юридичною природою цього інституту, вона спрямована на реалізацію виборчих прав громадян України, проведення виборів на справді конкурентній основі та забезпечення сприйняття в суспільстві результатів виборів, їх легітимацію. Йдеться передовсім про дотримання принципів загального, рівного, прямого виборчого права при таємному голосуванні, законності та заборони незаконного втручання будь-кого у цей процес, політичного плюралізму та багатопартійності, публічності та відкритості, свободи передвиборної агітації, рівного доступу усіх кандидатів і інших суб’єктів виборчого процесу до засобів масової інформації, неупередженості органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, судів, підприємств, закладів, установ і організацій, їх керівників, інших посадових і службових осіб до суб’єктів виборчого процесу, рівності прав і можливостей суб’єктів виборчого процесу брати участь у виборчому процесі. У функціонуванні організаційно-правового механізму виборів важливим є фінансове, матеріально-технічне та інформаційне забезпечення.

Виборчий процес має упорядкований організаційно-правовий механізм, елементами якого є об’єкт, суб’єкти, строки, стадії, що складаються із юридичних процедур та дій. Кожна із організаційно-правових складових механізму виборчого процесу має власне технологічне і юридичне значення, з ними пов’язані виникнення, припинення виборчих правовідносин або їх зміна.

Об’єкт виборчого процесу завжди визначається залежно від виду виборів, що проводяться: пост Президента України, конституційний склад Верховної Ради України тощо. В українському виборчому законодавстві визначаються також суб’єкти виборчого процесу. Коло суб’єктів виборчого процесу також визначається залежно від виду виборів. До прикладу, Законом України «Про вибори народних депутатів України» від 17.11. 2011 р. встановлено, що суб’єктом виборчого процесу можуть виступати: виборець; Центральна виборча комісія, а також інша виборча комісія, утворена відповідно до цього закону; партія, що висунула кандидата у депутати; кандидат у депутати, зареєстрований у порядку, встановленому цим Законом; офіційний спостерігач від партії, яка висунула кандидатів у депутати у загальнодержавному окрузі, від кандидата у депутати в одномандатному окрузі, від громадської організації, який зареєстрований у порядку, встановленому законом.

Суб’єкти виборчого процесу користуються досить широкими правами та мають спеціальні обов’язки, повноваження, обсяг яких встановлюється законодавством про вибори. Як правило, у виборчому процесі можуть брати участь й інші суб’єкти виборчих правовідносин, однак законодавством не завжди визначається їх статус як суб’єктів виборчого процесу. До прикладу, міжнародні спостерігачі, спостерігачі від громадських організацій. Закон закріплює за ними статус учасників виборчого процесу.

Строки здійснення кожного виборчого процесу у більш загальному вигляді встановлюються безпосередньо у Конституції та у кожному із спеціальних законів про вибори. Крім того, у законах про вибори встановлюються також строки виборчих процедур. Варто зауважити, що виборче законодавство України на нинішньому етапі лише стабілізується, законодавець перебуває у пошуку оптимальних виборчих процедур та строків їх здійснення. Отже, на сьогодні у чинному законодавстві про вибори передбачено, що деякі процедури, зокрема складання і уточнення списків виборців, утворення виборчих округів, може відбуватися поза загальними строками тривалості виборчого процесу.

У виборчому законодавстві України встановлено порядок обчислення строків у виборчому процесі. Загалом строки обчислюються у календарних днях, а у окремих випадках – у годинах та хвилинах. Першим днем строку, який має початися у зв’язку з настанням певної події, є день, наступний після дня вказаної події. Останнім днем строку у виборчому процесі, який має закінчитися у зв’язку з настанням певної події, є день, що передує дню вказаної події.

Виборчий процес має свої процесуальні форми проведення виборів, тобто його складовими є стадії виборчого процесу, що відповідно складаються із сукупності виборчих процедур та дій, спрямованих на реалізацію виборчих прав громадян України та забезпечення організації і проведення виборів у порядку, встановленому законодавством України.

Існування стадій виборчого процесу пов’язане з необхідністю правового упорядкування та дисципліни здійснення виборчих процедур і дій, насамперед у часі, оскільки виборчий процес, з одного боку, є наймасовішим процесом, який знає право, а з іншого – це короткотривалий, обмежений у часі, процес.

Практично основними стадіями виборчого процесу є: складання списків виборців, формування територіальної основи виборів, створення виборчих органів, висування і реєстрація кандидатів на виборні посади, передвиборна агітація, голосування, встановлення результатів виборів і їх оприлюднення.

Слушно зауважити, що стадії виборчого процесу не є сталими раз і назавжди для одного, тим більше різних видів виборів. На їх кількість, зміст, послідовність, правові форми впливає багато чинників, з-поміж яких чи не найголовнішим є характер виборчої системи як способу визначення результатів виборів, від якого залежить порядок розподілу депутатських мандатів і власне механізм голосування.

У разі необхідності виборчий процес може включати також такі етапи, як: повторне голосування; підрахунок голосів виборців і встановлення підсумків повторного голосування та результатів виборів Президента України.

Виборчий процес завершується офіційним оприлюдненням Центральною виборчою комісією результатів виборів Президента України або офіційною публікацією подання Центральної виборчої комісії до Верховної Ради України щодо призначення повторних виборів Президента України.

Конституцією України передбачаються як передумови проведення виборів: календарна дата і відповідно проголошення виборів та призначення виборів. Залежно від визначення принципу вільних виборів вибори можуть призначатися як на вихідні, так і на робочі дні.

В Україні традиційно дні чергових виборів народних депутатів України, Президента України, депутатів сільських, селищних, міських, районних у містах, районних, обласних рад та сільських, селищних, міських голів призначаються на вихідні.

Стадія формування територіальної основи виборів у виборчому процесі передбачає затвердження або утворення виборчих одиниць. Ними є: виборчі округи і виборчі дільниці. У теорії прийнято розрізняти територіальні та національно-територіальні виборчі округи. Якщо за основу формування представницьких органів взято не територіальні, а інші принципи, наприклад, виробничий, то виборчими одиницями можуть бути трудові колективи або їх об’єднання.

Залежно від кількості представницьких мандатів у одному виборчому окрузі є два типи виборчих округів: одномандатний (уніномінальний), де тільки на одне місце (один представницький мандат) проводяться вибори в усьому виборчому окрузі, а також багатомандатні (поліномінальні, плюриномінальні), де обирається кілька депутатів. Виборчі округи створюються насамперед для забезпечення рівної ваги голосів виборців та їх рівного представництва при формуванні представницьких органів як державних, так і органів місцевого самоврядування. Залежно від густоти та міграції населення в адміністративно-територіальних одиницях за норму представництва може бути обрана або кількість громадян, жителів, або кількість виборців. Проте, як правило, показник кількості виборців у загальносвітовій практиці виборів застосовується частіше, хоча доктринально встановлюється, що депутат представляє населення округу в цілому.

Для організації і проведення виборів Президента України, народних депутатів України територія єдиного загальнодержавного одномандатного виборчого округу, який включає в себе всю територію України, поділяється на 225 територіальних виборчих округів. Кількість таких округів у Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі встановлюється Центральною виборчою комісією.

Окремий закордонний виборчий округ на загальнонаціональних виборах складають закордонні виборчі дільниці, які також утворюються Центральною виборчою комісією за поданням Міністерства закордонних справ України.

Виборчі дільниці – це територіальні виборчі одиниці, що об’єднують виборців за загальним місцем голосування. Значення виборчих дільниць у виборчому процесі надзвичайно велике і полягає передусім у технічному забезпеченні проведення головної виборчої процедури – голосування і підбиття підсумків голосування. Виборчі дільниці для виборів Президента України утворюються з кількістю від 20 до 3000 виборців, для організації та проведення парламентських і місцевих виборів утворюються у кількості від 20 до 2500 виборців, а у виняткових випадках – з меншою або більшою від відповідних граничних значень чисельністю виборців. Виборчі дільниці поділяють на: малі – з кількістю виборців до 500 осіб; середні – з кількістю виборців від 500 до 1500 осіб; великі – з кількістю виборців понад 1500 осіб.

Виборчі дільниці утворюються виборчими комісіями за поданням виконавчих комітетів сільських, селищних, міських (міст, де немає районних рад), районних у містах рад, а в разі відсутності таких органів – за пропозицією відповідно сільських, селищних, міських голів, голів районних у містах рад або посадових осіб, які відповідно до закону здійснюють їх повноваження.

Окрім загального порядку утворення виборчих дільниць у місцях постійного проживання громадян, виборчим законодавством також визначається спеціальний порядок утворення виборчих дільниць у місцях тимчасового перебування виборців: у стаціонарних лікувальних закладах, на суднах, які перебувають у день голосування у плаванні під Державним Прапором України, на полярній станції України, в установах кримінально-виконавчої системи та в інших місцях тимчасового перебування виборців з обмеженими можливостями пересування.

Законодавством України про вибори встановлено також окремий порядок утворення закордонних виборчих дільниць, які утворюються Центральною виборчою комісією за поданням Міністерства закордонних справ України.

Законом встановлено, що виборчі дільниці на виборах народних депутатів України є спільними для виборів депутатів місцевих рад, сільських, селищних, міських голів у випадках, коли місцеві вибори проводяться одночасно з виборами народних депутатів України. У цьому випадку виборчі дільниці утворюються відповідно до Закону України «Про вибори народних депутатів України».

Крім того, при одночасному проведенні виборів і референдумів виборчі дільниці теж є спільними.

Важливою стадією виборчого процесу є формування виборчих органів, на які за законом покладається здійснення керівництва виборчим процесом. Залежно від країни ці органи мають різні назви (комісії, бюро, президії). Серед них розрізняють: територіальні, включаючи Центральні виборчі комісії; окружні комісії; дільничні виборчі комісії.

Створення системи виборчих комісій завжди залежить від двох показників: виду виборів і адміністративно-територіального устрою держави.

Спеціальними виборчими законами України встановлюються система, терміни та порядок утворення, обсяг компетенції виборчих комісій для кожного виду виборів, що проводяться в державі.

Відповідно до Закону України «Про вибори народних депутатів України» організацію і проведення виборів народних депутатів України забезпечують Центральна виборча комісія, окружні виборчі комісії, дільничні виборчі комісії.

Статус та діяльність Центральної виборчої комісії регулюється Законом України «Про Центральну виборчу комісію»¹.

Окружні виборчі комісії є юридичними особами. Вони утворюються за рішенням Центральної виборчої комісії за поданням політичних партій, виборчих блоків політичних партій – суб’єктів виборчого процесу.

Голова, заступник голови та секретар окружної виборчої комісії не можуть бути членами однієї політичної партії, виборчого блоку партій. Загальна кількість членів окружних виборчих комісій не може бути меншою 12 і не більшою 18 осіб.

Якщо у встановлений законом строк не надійшли подання щодо складу окружної виборчої комісії або якщо кількість запропонованих до складу окружної виборчої комісії осіб становить менше 12, окружна виборча комісія утворюється Центральною виборчою комісією за поданням її Голови у кількості дванадцяти з обов’язковим урахуванням поданих кандидатур від партій (блоків).

Дільнична виборча комісія не є юридичною особою. Дільнична виборча комісія утворюється відповідною окружною виборчою комісією у складі голови, заступника голови, секретаря та інших членів комісії. Кількість членів дільничної виборчої комісії малої виборчої дільниці складає 10-18 осіб, середньої виборчої дільниці – 14-20 осіб, великої виборчої дільниці – 18—24 особи. На виборчих дільницях, де кількість виборців не перевищує 50 осіб, дільнична виборча комісія може утворюватися у складі голови комісії, секретаря та двох-чотирьох членів комісії.

Важливою стадією виборів є стадія складання та уточнення списків виборців. У конституційному праві зарубіжних країн цю стадію виборчого процесу прийнято називати більш широко – стадія реєстрації виборців. Призначення реєстрації виборців – встановити до виборів коло осіб, які мають право голосу.

Залежно від того, яким чином реєструються виборці для участі у виборах, прийнято розрізняти два види реєстрації: публічна (обов’язкова) і особиста (добровільна). Публічна реєстрація поділяється на два різновиди. Перший, за яким органи державної влади або самоврядування на місцях мають відомості про населення, яке проживає на підвідомчій території, і представляють їх виборчим комісіям. Такий порядок запроваджено в Німеччині, Швеції, Швейцарії, у країнах близького зарубіжжя. В Україні теж традиційно використовується публічний, так званий примусовий порядок складання списків виборців для всіх видів виборів. Добровільний порядок складання списків передбачає те, що виборець сам реєструється для участі у виборах у відповідному органі. Такий порядок запроваджений у США, Франції.

Законодавством України передбачається, що списки виборців складаються у два етапи. На першому етапі складаються загальні списки виборців, що повинні бути сформовані, наприклад до 1 жовтня року, який передує рокові проведення чергових виборів народних депутатів України, або до 1 липня року, що передує рокові проведення виборів Президента України. На другому етапі складання списків виборців формується список виборців для кожної утвореної виборчої дільниці.

Порядок формування, система органів влади, що опікуються питаннями складання та уточнення списку виборців різняться також залежно від виду виборів, що проводяться. Так, при проведенні виборів народних депутатів України для складання та уточнення загальних списків виборців, які проживають на території кожного села, селища, міста та району у містах Києві та Севастополі, районними, районними у містах Києві та Севастополі державними адміністраціями, виконавчими органами міських рад (міст республіканського в Автономній Республіці Крим, обласного значення) утворюються робочі групи обліку виборців (далі – районні, міські робочі групи обліку виборців), які працюють з 1 серпня року, що передує року проведення чергових виборів, до дня проведення чергових виборів включно. Для взаємодії з робочими групами обліку виборців та забезпечення їх необхідною для складання загальних списків виборців інформацією Міністерством внутрішніх справ України, Міністерством юстиції України, Міністерством оборони України, Державним департаментом України з питань виконання покарань у кожному територіальному органі до 1 серпня року, що передує року проведення чергових виборів, визначаються відповідальні працівники.

Фінансування складання загальних списків виборців здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, що виділяються на ці цілі. Головним розпорядником цих коштів є Центральна виборча комісія. Кабінет Міністрів України визначає порядок перерахування необхідних коштів виконавчим органам рад або органам, що відповідно до закону здійснюють їх повноваження.

Для складання та уточнення загального списку виборців, що проживають або перебувають у зарубіжних країнах, при Міністерстві закордонних справ України створюється робоча група обліку виборців, що проживають або перебувають за кордоном України.

До загального списку виборців включаються громадяни України, які досягли або на день виборів досягнуть 18 років і мають право голосу та які на час складання загального списку виборців проживають на відповідній території або перебувають на строковій службі у військових частинах (формуваннях), дислокованих на відповідній території, чи в установах кримінально-виконавчої системи, розміщених на відповідній території. Місце проживання та адреса житла виборця визначаються на підставі відомостей реєстрації відповідно до Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні».

Державний контроль за дотриманням органами, підприємствами, закладами, установами, організаціями, представництвами, командирами військових частин (формувань) порядку складання загальних списків виборців здійснюють Кабінет Міністрів України та Центральна виборча комісія.

Громадянин може бути включений до списку виборців лише на одній виборчій дільниці.

Однією із визначальних стадій виборчого процесу є стадія висування і реєстрації кандидатів на виборні посади. Світова практика висунення кандидатів визначає кілька способів цього: самовисування; висування групами виборців; висування політичними партіями (блоками партій) або іншими громадськими об’єднаннями.

У загальному порядку право висування кандидатів на виборах належить громадянам України, які мають право голосу.

На виборах Президента України право висування кандидата на пост Президента України реалізується громадянами через політичні партії та їх виборчі блоки, а також самовисуванням. Партія (блок) може висунути лише одного кандидата на пост Президента України.

Право висування кандидатів у депутати належить громадянам України, які мають право голосу. Це право реалізується ними через партії або шляхом самовисування відповідно до закону України.

Висування кандидатів у депутати партією здійснюється на її з’їзді (зборах, конференції), а блоком – на міжпартійному з’їзді (зборах, конференції) партій, що входять до блоку. У з’їзді (зборах, конференції), на якому здійснюється висування кандидатів у депутати, повинно брати участь не менше 200 делегатів. Усі кандидати в депутати, висунуті партією (блоком), включаються до єдиного виборчого списку партії (блоку). Черговість кандидатів у списку визначається на з’їзді (зборах, конференції). Особа може бути включена до виборчого списку лише однієї партії (одного блоку).

Партія, яка висунула виборчий список кандидатів у депутати у загальнодержавному окрузі, до подання документів Центральній виборчій комісії для реєстрації кандидатів у депутати вносить в безготівковому порядку на спеціальний рахунок Центральної виборчої комісії грошову заставу в розмірі двох тисяч мінімальних розмірів заробітної плати.

Партія, яка висунула кандидата в депутати в одномандатному окрузі, кандидат у депутати, який балотується в одномандатному окрузі в порядку самовисування, до подання документів Центральній виборчій комісії для реєстрації вносить на спеціальний рахунок Центральної виборчої комісії грошову заставу в розмірі дванадцяти мінімальних розмірів заробітної плати.

Партія, кандидати у депутати від якої зареєстровані в загальнодержавному окрузі, кандидат у депутати в одномандатному окрузі для фінансування своєї передвиборної агітації зобов'язані утворити власний виборчий фонд, що формується в порядку, встановленому законом.

Партія, кандидати у депутати від якої зареєстровані в загальнодержавному окрузі, кандидат у депутати в одномандатному окрузі зобов'язані відкрити рахунок свого виборчого фонду не пізніш як на десятий день з дня реєстрації Центральною виборчою комісією.

Виборчий фонд партії, кандидати у депутати від якої зареєстровані в загальнодержавному окрузі, має один накопичувальний рахунок, на який надходять кошти для фінансування передвиборної агітації, а також поточні рахунки, з яких здійснюється фінансування витрат на передвиборну агітацію. На поточні рахунки виборчого фонду партії кошти надходять виключно з накопичувального рахунку виборчого фонду. Підставою для відкриття накопичувального рахунку виборчого фонду партії є копія рішення Центральної виборчої комісії про реєстрацію кандидатів у депутати, включених до виборчого списку партії. Підставою для відкриття поточного рахунку виборчого фонду партії є довідка установи банку про відкриття накопичувального рахунку партії.

Виборчий фонд кандидата у депутати в одномандатному окрузі має один поточний рахунок, на який надходять кошти для фінансування передвиборної агітації. Підставою для відкриття поточного рахунку виборчого фонду є копія рішення Центральної виборчої комісії про реєстрацію кандидата у депутати в одномандатному окрузі.

Стадія виборчого процесу, яка передбачає проведення передвиборної агітації, пов’язана з конкурентною природою виборів та необхідністю поінформувати виборців про партії (блоки), кандидати від яких включені до їх виборчих списків. Виборче законодавство України, як і аналогічне законодавство інших країн, незалежно від виду виборів, завершення цієї стадії пов’язує з передднем виборів. У день виборів агітація за кандидатів – заборонена. Це загальне демократичне правило, що діє в усіх країнах світу, де проводяться вибори. Однак щодо початку цієї стадії, то у виборчому законодавстві більшості країн такої одностайності немає. Як початок стадії передвиборної агітації може бути день оголошення дати голосування (Польща, Румунія), опублікування списку кандидатів Головною виборчою комісією (Литва), конкретно визначений день до дати голосування (15 днів – Туреччина, 21 день – Ізраїль).

У виборчому законодавстві більшості країн світу закріплені подібні принципи передвиборної агітації. Це насамперед свобода агітації, створення юридично рівних можливостей усіх суб’єктів балотування на виборах, неупереджене ставлення державних органів, посадових осіб тощо до всіх кандидатів, контроль за використанням фінансово-матеріальних засобів на виборах. Такі принципи регламентації передвиборної агітації є основою масиву всього виборчого законодавства України.

Передвиборна агітація може здійснюватись у будь-яких формах і будь-якими засобами, що не суперечать Конституції України та законам України. Передвиборна агітація фінансується за змішаним принципом: по-перше, за рахунок коштів Державного бюджету України, причому в цьому законодавством кандидатам гарантується рівне забезпечення передвиборної агітації, по-друге, за рахунок коштів політичних партій, виборчих блоків партій, пожертвувань громадян України та юридичних осіб за винятком органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, органів місцевого самоврядування, іноземних юридичних і фізичних осіб, анонімних осіб, міжнародних організацій та об’єднань.

Належне проведення передвиборної агітації забезпечується насамперед гарантіями діяльності кандидатів та інших суб’єктів виборчого процесу. Забезпеченню принципу рівності можливостей кандидатів на виборах сприяє також встановлення законодавством певних обмежень ведення передвиборної агітації.

Найголовніша стадія виборчого процесу – стадія голосування, бо саме з нею пов’язаний власне акт волевиявлення громадян України. Поряд з традиційним голосуванням виборчим бюлетенем у день виборів на виборчій дільниці за місцем проживання світова виборча практика знає процедури дострокового голосування, процедури голосування поштою, за довіреністю, голосування в місці перебування громадянина, якщо він не може прийти на виборчу дільницю. Останнім часом у світі запроваджується електронне голосування. Процедура голосування допускає голосування в один або в два тури, за цих умов існує альтернативна стадія повторного голосування.

При голосуванні бюлетенями розрізняють два види голосування – позитивне і негативне. Відповідно до чинного законодавства України про вибори у нашій державі запроваджено процедуру виключно позитивного голосування.

За законом голосування проводиться в день виборів або в день повторного голосування на виборах. Законодавством України нині не передбачається процедура дострокового голосування, яка не виправдала себе під час попередніх виборів в Україні. Значно уточнена організація голосування виборців з обмеженими можливостями, які не можуть прибути в приміщення для голосування.

Підрахунок голосів виборців здійснюється виключно членами дільничних виборчих комісій на їх засіданнях.

Рішення про встановлення результатів виборів Президента України, народних депутатів України приймає Центральна виборча комісія виключно у порядку, встановленому законом. ЦВК на своєму засіданні на підставі протоколів окружних виборчих комісій про підсумки голосування в межах відповідних територіальних виборчих округів, у тому числі з поміткою «уточнений», та протоколу ЦВК про підсумки голосування у закордонному виборчому окрузі не пізніш як на 15-й день з дня виборів встановлює результати виборів народних депутатів України, про що складає протокол.

Після встановлення кількості депутатських мандатів, отриманих партіями, що висунули кандидатів у депутати у загальнодержавному окрузі, та визначення відповідно до вимог частини десятої цієї статті осіб, обраних депутатами, Центральна виборча комісія у протоколі про результати виборів депутатів у загальнодержавному окрузі зазначає:

1) загальну кількість голосів виборців, поданих за кандидатів у депутати, включених до виборчих списків партій, що отримали п'ять і більше відсотків голосів виборців;

2) виборчу квоту;

3) кількість депутатських мандатів, отриманих кожною партією, що висунула кандидатів у депутати у загальнодержавному окрузі;

4) прізвища, власні імена (усі власні імена) та по батькові (за наявності), рік народження, освіту, посаду (заняття), місце роботи, місце проживання, партійність, а також суб'єкт висування обраних депутатів.

Спеціальними законами про вибори встановлюється порядок офіційного оприлюднення виборів, яке відбувається не пізніш як на п’ятий день з дня встановлення результатів виборів. Зокрема, ЦВК публікує у газетах «Голос України», «Урядовий кур’єр» список обраних депутатів Верховної Ради України із зазначенням в алфавітному порядку їх прізвища, імені, по батькові, року народження, освіти, посади (заняття) місця роботи, місця проживання, партійності, суб’єкта висування.

ЦВК реєструє також обраних народних депутатів України, видає їм спочатку тимчасові посвідчення, а після складення ними присяги народного депутата України – видає посвідчення народного депутата України та нагрудний знак встановленого зразка.