2. Принципи державного ладу України

Державний лад України базується на системі конституційних принципів. Вони опосередковують насамперед суть держави, її тип, місце і роль у суспільстві.

За Конституцією України основними принципами державного ладу України є: суверенність і незалежність держави; її демократизм, соціальний і правовий характер, унітарність (єдність, соборність) держави та республіканська форма правління.

Згідно зі ст. 1 Конституції Україна є суверенною і незалежною державою. Це означає внутрішній і зовнішній суверенітет, незалежність нашої держави у політичній, економічній, соціальній та культурній сферах. Внутрішній суверенітет – це насамперед суверенітет у внутрішньополітичній сфері, який означає незалежність держави від інших суб’єктів політичної системи, насамперед від політичних партій і блоків, верховенство, повноту та самостійність державної влади щодо статусу і політики цих суб’єктів. Держава залежить лише від одного суб’єкта політичної системи – Українського народу.

Україна має у повному обсязі суверенітет у зовнішньополітичній сфері. Утвердження зовнішньоекономічного. суверенітету та суверенітету в інших сферах зовнішньої діяльності нашої держави в повному обсязі є значною мірою її наміром, програмою, метою.

Принцип демократизму держави опосередковує передусім взаємовідносини держави і суспільства, держави й особи. Цей принцип ґрунтується насамперед на демократичних витоках і традиціях українського державотворення, проявляється в сучасних принципах формування органів державної влади, в їх системі, структурі, складі та основних засадах функціонування.

Демократичною є держава, яка постійно, всебічно і повно виражає волю народу. Мається на увазі як загальна воля народу, так і воля окремих соціальних груп, спільностей та воля кожної окремої особи – людини і громадянина. Тобто демократичною є держава, яка здійснює владу народу з його волі та відповідно до його волі.

Принцип соціальної держави полягає в тому, що держава має бути виразником, представником і захисником як публічних (загальних) інтересів народу, так і інтересів кожної людини і громадянина (приватних інтересів).

Соціальною державою вважається держава, діяльність якої спрямована «на створення реальних стандартів матеріального добробуту, освіти, охорони здоров’я тощо і забезпечення таких стандартів для всіх громадян (індивидів), а також на мінімізацію фактичної соціальної нерівності з її економічними наслідками та створення системи соціальної підтримки (захисту) тих, хто цього потребує».

Термін «соціальна держава» отримав закріплення у конституціях деяких держав після Другої світової війни (Німеччина, Туреччина, Іспанія та ін.). Цей термін включено і до Конституції України. Крім того, відповідно до ст. 3 Основного Закону людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Відповідно права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави. Найбільш повно соціальний характер держави виявляється в системі соціальних прав і свобод людини і громадянина, передбачених і закріплених Конституцією України (статті 43-49) та в системі їх гарантій. Зокрема, Конституцією України передбачаються такі соціальні права, як право на працю (ст. 43), відпочинок (ст. 45), соціальний захист (ст. 46), житло (ст. 47), достатній життєвий рівень (ст. 48), охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування (ст. 49) тощо.

Принцип правової держави виявляється насамперед у передбаченому Конституцією України верховенстві права (ст. 8), здійсненні державної влади на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову (ст. 6), взаємній відповідальності держави та особи (ст. 3), гарантуванні прав і свобод людини і громадянина тощо.

Правова держава має спілкуватися і спілкується з особою і суспільством з допомогою правових актів і насамперед законів, які мають відповідати Конституції.

Принцип унітарності держави означає її єдність, соборність з політичного, економічного, соціального, культурного (духовного) та інших поглядів. Вихідним у єдності держави є територіальна цілісність. У Конституції щодо цього зазначається, що територія України у межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною (ст. 2). Існуючий поділ України є адміністративно-територіальним поділом і не має політичного характеру. Окремі адміністративно-територіальні одиниці мають адміністративну автономію і певні атрибути держави (Автономна Республіка Крим) або спеціальний статус міст республіканського значення (міста Київ та Севастополь), але це не впливає і не може впливати на визначення форми державного устрою України як унітарної держави.

Принцип республіканської форми держави полягає в такій організації державної влади (формі правління), за якої глава держави (Президент) обирається народом або парламентом шляхом прямих або непрямих виборів на певний строк (чотири – сім років). Україна відповідно до ст. 5 Конституції є республікою, оскільки Президент обирається громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п’ять років.

За чинною Конституцією Україна є президентсько-парламентською республікою. Перехід до цієї форми правління було здійснено у зв’язку зі змінами до Конституції 2010 р.

Вибір форми держави залежить від багатьох чинників – історичного минулого, традицій, ментальності народу, рівня розвитку демократії, суспільства і держави, економічних, ідеологічних, соціальних та інших внутрішніх, а також зовнішніх факторів. Так, президентська республіка утвердилася у США і країнах Латинської Америки в результаті прагнення до сильної, міцної влади і держави як противаги монархічній формі правління.

У Європі ж президентська республіка, за деякими винятками, практично не утвердилася. Адже європейські демократії (політичні системи) і насамперед відповідні держави сформувалися у жорстокій і часто безкомпромісній боротьбі з абсолютизмом, а потім – з диктатурою і тоталітаризмом. Тому народи Європи обирають, як правило, такі форми держав, які не містять загрози повернення до диктатури, тоталітаризму, а саме парламентські або змішані види республік.