Тема 6. Форми народного волевиявлення

План

1. Народне волевиявлення та форми його здійснення.

2. Вибори та їх види.

3. Референдум та його особливості.

1. Народне волевиявлення та форми його здійснення

В юридичній науці, на жаль, поняття народного волевиявлення не визначено. Це пояснюється тим, що воно за-своєю сутністю підміняється такими визначеннями, як «народовладдя», «народний суверенітет» або «суверенітет народу», «безпосередня демократія», «народне представництво».

Зокрема, під народовладдям розуміється належність усієї суспільної влади, в тому числі державної, народові, вільне здійснення народом цієї влади відповідно до його суверенної волі в інтересах як всього суспільства, так і кожної людини.

Суверенітет народу, стверджують деякі вчені, це – засноване на природному праві повновладдя народу, яке виражається в його повноваженні приймати, змінювати і відміняти свою конституцію, встановлювати і скасовувати свою державу, обирати і заступати її посадових осіб, а також вільно здійснювати і захищати свої природні права і свободи в інтересах суспільного добробуту.

Інші автори вважають, що найбільшою мірою сутність народного волевиявлення виявляється через категорію «безпосередня демократія», під якою розуміється безпосереднє волевиявлення всього народу або його частини для здійснення суспільних функцій шляхом виборів, не забороненими Конституцією і законами.

Як єдине джерело влади народ повинен бути відповідальним за те, яким чином і кому він передає свої владні повноваження, кого і як він обирає у відповідні органи влади. Генетично права народу, в тому числі й обирати, мають своїм джерелом основні права людини, перш за все природні. Тому логічним уявляється доповнити право обирати правом звільняти парламентарів та інших посадових осіб держави за наявності для цього відповідних підстав.

Участь народу у виборах безпосередньо пов'язана з його ставленням до політики держави. Якщо він буде до неї індиферентним, держава рано чи пізно визначить не лише його долю, а й долю його нащадків.

За ст. 5 Конституції України держава, а звідси і влада, має право на реалізацію лише певних делегованих народом функцій. Але на цьому і закінчується народне волевиявлення, оскільки контрольних функцій за його здійсненням з боку народу, Конституція, на жаль, не передбачає. А доки влада не буде підконтрольною народові, вона ніколи не буде відповідальною перед ним, отже і обмеження влади конституцією залишиться благочестивим побажанням.

Аналізуючи зміст ст. 5 Конституції України можна зробити висновок що воля народу знаходить свій вияв передусім у рішеннях виборчого корпусу (виборах, референдумах), який у сучасних умовах не може бути обмежений за соціальною ознакою, тобто різні соціальні верстви, які належать народу, не можуть бути позбавлені права брати участь у формуванні народної волі. А це означає, що формування органів, які виражають волю народу, нації (в першу чергу, парламенту) повинно здійснюватися на принципах загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування.

Саме про це свідчить зміст ст. 69 Конституції України, яка зазначає, що «народне волевиявлення здійснюється через вибори, референдум та інші форми безпосередньої демократії». Згідно зі ст. 71 Основного Закону вибори до органів державної влади і місцевого самоврядування є вільними і відбуваються на основі перелічених вище принципів. При цьому виборцям гарантується вільне волевиявлення.

Що стосується другої форми народного волевиявлення – всеукраїнського референдуму, то потенційно завдяки йому народ має право виносити на всенародне голосування (референдум) будь-яке питання, яке становить предмет референдуму згідно зі ст. 72, ч. 2 ст. 85 та ч. 6 ст. 106 Конституції України та Законом України «Про всеукраїнський і місцевий референдум».

Оцінюючи в цілому позитивно закріплення у Конституції України принципу народного волевиявлення, необхідно відзначити ті положення, які, на жаль, законодавче не закріплені. Зокрема, незрозуміле про які інші форми безпосередньої демократії йдеться у ст. 69 Конституції України. Адже Основний Закон повинен уникати будь-якої невизначеності типу «інші», «і подібне».

В жодних виборах не брало участі 100 % виборців. Особливістю створення системи держаної влади в Україні є й те, що народ шляхом виборів формує лише єдиний законодавчий орган – Верховну Раду України, представницькі органи в особі Верховної Ради Автономної Республіки Крим, рад місцевого самоврядування, а також обирає Президента. Взагалі існування представницьких органів на місцях, які подібно до вищого законодавчого органу безпосередньо обираються населенням (наприклад, представницькі органи місцевого самоврядування), поставило на порядок денний питання про розмежування повноважень центру на місцях. Цю проблему було вирішено шляхом створення юридичних конструкцій державної влади і місцевого самоврядування: у конституційній практиці країн світу вважається, що державну владу здійснюють лише центральні органи та їх представники на місцях, а місцеві виборні органи займаються місцевим самоврядуванням. Це дві різні форми публічної влади, якій властивий примусовий характер особливого роду. Тому місцеве самоврядування в Україні згідно зі ст. 7 Конституції України по суті не є державною владою.

Народне волевиявлення здійснюється у певних, визначених у Конституції та законах України таких формах, як вибори, референдуми, мітинги, мирні збори, походи і демонстрації, місцеві ініціативи, звернення. Проте, найважливішими з них є вибори до Верховної Ради України; до Верховної Ради Автономної Республіки Крим; до сільських, селищних, міських рад, а також вибори Президента України та вибори сільських, селищних та міських голів.

На жаль, участь народу у виборах усіх органів державної влади в Конституції України обмежена. Фактично обирається лише два державні органи - Верховна Рада України та Президент України. Саме вони, а не народ, формують інші гілки влади - Кабінет Міністрів України та всю судову систему України, включаючи Конституційний Суд.

Народне волевиявлення - це засіб реалізації політичного права громадян України вільно обирати і бути обраними до Верховної Ради України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, до рад місцевого самоврядування, обирати голів сіл, селищ, міст та Президента України, брати участь у всеукраїнських та місцевих референдумах, а також здійснювати інші форми безпосередньої демократії.

Виходячи з того, що Конституція України проголосила народ єдиним джерелом влади, логічним продовженням цього є визначення в Основному Законі всіх без винятку форм установчої функції.

Такими формами народного волевиявлення відповідно до розділу III «Вибори. Референдум» і, зокрема, ст. 69 Конституції, є лише вибори, референдум та інші форми безпосередньої демократії.

Характерними рисами цих форм є те, що громадяни України, беручи участь у виборах і референдумах, безпосередньо реалізують установчу функцію відносно обмеження кола державних органів, тобто формують парламент, органи місцевого самоврядування, обирають Президента України, а також сільських, селищних і місцевих голів.

Прийняті на підставі виборів і референдумів рішення народу України мають обов'язковий характер для всіх державних органів і посадових осіб.

До основних форм народного волевиявлення згідно з Конституцією України належать:

— вибори народних депутатів до Верховної Ради України;

— вибори Президента України;

— вибори депутатів до Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

— вибори до сільських, селищних міських рад;

— вибори сільських селищних, міських голів.

Формою волевиявлення народу України є референдуми, які поділяються на:

— всеукраїнський референдум;

— референдум Автономної Республіки Крим;

— місцевий референдум.

До форм волевиявлення народу України належать інші форми безпосередньої демократії, зокрема:

— народні обговорення;

— дорадче опитування громадян України (консультативний референдум);

— опитування громадської думки;

— загальні збори громадян;

— місцеві ініціативи;

— громадські слухання.