Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
2 курс ФК, ЕП, УП Денне / Логіка Ден.2011.rtf
Скачиваний:
18
Добавлен:
04.03.2016
Размер:
2.98 Mб
Скачать

Тема 5. Індуктивні та традуктивні умовиводи

Індуктивний умовивід та його структура. Правила індукції. Види індукції (повна і неповна індукція; види неповної індукції). Метод наукової індукції. Індуктивні висновки про причинний зв’язок; методи встановлення причинного зв’язку; помилки в індуктивних умовиводах. Аналогія проста, поширена, строга, нестрога. Моделювання та його види. Мислений експеримент. Гіпотеза та її види. Підтвердження і спростування гіпотези. Роль гіпотези в науковому пізнанні.

Тема 6. Логічні основи теорії аргументації

Аргументація і доведення. Критика і спростування. Стратегія і тактика аргументації та критики. Правила аргументації і критики, доведення і спростування. Правила по відношенню до тези, можливі помилки. Правила по відношенню до аргументів, можливі помилки. Правила і помилки по відношенню до форми аргументації і критики.

Модуль ІІ

Індивідуальне науково-дослідне завдання

2. МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

Модуль І.

Змістовий модуль 1. Логіка

Тема 1. Вступ. Предмет, структура і завдання логіки, її семіотичний характер

Мета: засвоєння значення предмету, змісту основних розділів і тем, методів їх вивчення. Зв’язка з іншими дисциплінами. Також потрібно засвоїти що таке логіка як наука, основні етапи її розвитку.

План вивчення теми

  1. Логіка як наука.

  2. Формальна логіка і її види.

  3. Традиційна формальна логіка.

  4. Семіотичний характер логіки.

  5. Знак і його види.

  6. Значення знаку (структура значення, предметне і смислове значення).

  7. Виміри і рівні знакового процесу (синтаксис, семантика, прагматика; об’єктивна мова, метамова).

Методичні рекомендації до самостійної роботи

Логіка одна із стародавніх наук. Її багата подіями історія розпочалася в стародавнім Китаї та Індії. Особливо бурхливого розвитку логіка набула в Стародавній Греції. З того часу її історія налічує дві з половиною тисячі років. Наприкінці ХІХ і початку ХХ століття у логіці відбулася наукова революція у наслідок чого докорінно змінилися стиль і методи викладення дидактичного матеріалу. У наш час логіка – одна із найбільш динамічних наук, взірець точності навіть для математичних теорій.

Головна мета цього посібника полягає у тому, щоб майбутній фахівець засвоїв основи логіки та виробив практичні навички, які б дозволили йому:

а) глибше зрозуміти функції звичайної та наукової мови у сучасному науковому світі;

б) свідомо застосовувати знання логічних законів та форм мислення з метою навчитись чітко формувати власні думки, аргументовано і переконливо вести дискусію, володіти правилами доведення і спростування, виявляти та усувати логічні протиріччя, софізми, паралогізми та явні помилки;

в) вірно виконувати такі логічні операції, які складають підвалини логічної культури сучасного фахівця у будь-якій сфері людської діяльності.

Термін „логіка” походить від грецького слова logos (логос). Воно означає „поняття” „думка”, „розум”, „закон” і застосовується для позначення як сукупності правил, яким підлягає процес мислення, що відображає дійсність, так і науку про правила мислення та форми, в яких вони здійснюються. Саме в цьому значенні ми будемо надалі використовувати термін „логіка, оскільки він може також означати закономірності об’єктивного світу. У філософії, наприклад, використовують такі поняття як „логіка речей”, „логіка подій”. Їх ми залишаємо поза аналізом. Логіка, як і інші науки, досліджує людське мислення. Воно, як складний феномен, є предметом вивчення не лише логіки, але й багатьох інших наук, таких як філософія пізнання, психологія, кібернетика, математика та інші.

Так, філософія пізнання досліджує природу пізнання, відношення знання до буття, умови його достовірності та істинності, існування його в системі культури і комунікації.

Психологія вивчає мислення стосовно тих причин і умов, які забезпечують нормальне функціонування і розвиток мислення в індивідуальному розвитку людини, вплив на мислення емоцій, волі та інших психічних явищ.

Кібернетика вивчає мислення шляхом моделювання його у вигляді спеціальних схем, за допомогою яких здійснюється сприйняття, збереження і переробка інформації з метою її ефективної передачі. У сучасних автоматизованих і комп’ютеризованих системах управління значне місце посідають релейно-контактні і печатні схеми, за допомогою яких моделюються логічні операції. Опис таких операцій, які здійснюються логікою, сприяє більш детальному аналізу логічної будови мислення і відкриває широкі перспективи автоматизації логічних процесів.

У другій половинні ХІХ ст. виникла математична логіка. Тісний зв’язок між цими двома науками надав особливої гостроти їх взаємовідносинам. Поступово сформувалися дві точки зору на співвідношення логіки і математики.

Перший підхід, представниками якого були Г. Фреге і Б. Рассел, а також їх послідовники, полягає у тому, що математика і логіка розглядаються як дві сходинки у розвитку єдиної науки. У цьому відношенні математика може бути зведена до логіки. Таке абсолютне обґрунтування математики, нібито, дає можливість встановити істинну і найбільш глибоку її природу. Цей підхід отримав назву логіцизму.

Не дивлячись на те, що послідовники логіцизму досягли певних успіхів у проясненні основ, засад математики, в цілому програма логіцизму виявилася утопічною. Математика не може бути зведеною до логіки, оскільки для побудови математики необхідні аксіоми, що встановлюють реальне існування певних об’єктів у дійсності (реальності). Але такі аксіоми мають позалогічну природу.

Другий підхід полягав у тому, що сучасну логіку намагалися тлумачити як один із розділів математики, і вбачали у ній лише математичну теорію доведення. Зрозуміло, що цей підхід помилковий. Насправді, завдання логіки значно ширше. Логіка досліджує основи будь-якого міркування. Її цікавить зв’язок між засновками і наслідками у будь-яких сферах пізнання і міркування.

Предметом логіки є закони і логічні операції мислення. Принципи, що встановлюються, необхідні, як і всі наукові закони. Людина може не знати, не осмислювати їх, але вона має наслідувати їх.

Отже, логіка – наука про закони, форми і операції правильного мислення.

Основним завданням логіки є відокремлення правильних засобів мислення (доведень, умовиводів) від неправильних, хибних. Правильне, логічне мислення характеризується такими рисами: а) конкретністю, ясністю; б) послідовністю, несуперечністю; в) обґрунтованістю.

Для того, щоб точніше з’ясувати значення логіки як науки, слід більш детально розглянути мислення як предмет вивчення логіки.

Мислення відноситься до сфери свідомості. Розглянемо основні характеристики мислення:

1) перш за все відзначимо, що мислення завжди опосередковане. Що це означає? Безпосередньо не можна, наприклад, говорячи про цукор або мед, відчути солодкість. Незначна кількість молекул цукру або солі повинні подіяти на рецептори язика, щоб людина відчула солодкість чи солоність. Іншими словами, відчуття завжди безпосереднє. Воно обов’язково відбувається в даний момент. Відчути солодкість у минулому або майбутньому ми не можемо. Так ми налаштовані. Можна подіяти на певні центри головного мозку (тобто смакові рецептори) слабким електричним струмом, щоб викликати відчуття „солодкості” чи „солоності”. На противагу відчуттям, мислення може відбуватися також і з приводу минулого, сучасного та майбутнього. Перенестися за допомогою відчуттів у минуле ми не можемо, однак за допомогою мислення це здійснити досить легко. Мислення можливе тоді, коли немає ніякої безпосередньої взаємодії об’єкта (предмета) і людини;

2) мислення пов’язане із мозком, проте думка – це не „особлива речовина”. Мислення – ідеальне;

3) мислення завжди предметне. Предметність думки – це різноманіття змісту. Ми можемо міркувати про Бога, про комп’ютери, про хабарі чиновників, про кар’єру, про сновидіння, бажання, про любов і т.д. Безпредметного мислення бути не може;

4) мислення пов’язане з мовою і мовленням. Проте, треба пам’ятати, що мова і мовлення не тотожні. Мислення оформлене, виражене мовою і мовленням. Буття, існування мислення – це мовне мислення. Ми мислимо за допомогою мови. Але мислення і мова, мовлення різняться між собою, як форма і зміст. Подальший аналіз питання про співвідношення мислення і мови продовжимо нижче;

5) мислення пов’язане з проникненням у сутність речей. Логіка, як наука, виникла у зв’язку з трудовою і пізнавальною діяльністю людини. Пізнавальна діяльність досліджується гносеологією (теорією пізнання). Логіка досліджує ту сторону мислення, яка пов’язана із „оволодінням” істини. У цьому плані можна сказати, що логіка є наука про закони і форми мислення. Це одне з визначень логіки.

Отже, мислення насамперед є процесом опосередкованого відображення реальності і дійсності. Воно відображає її узагальнено. Мислення має дієвий, активний і цілеспрямований характер.

Історія логіки, як вже відзначалося, нараховує більше ніж дві з половиною тисячі років і поділяється на два основні етапи:

  1. Традиційний (ІV ст. до н.е. – друга половина ХІХ ст.).

  1. Сучасний (друга половина ХІХ ст. і до нашого часу).

Традиційна, або аристотелівська, логіка надавала перевагу дослідженню теоретичного мислення. Метод формалізації застосовувався частково. Поряд із логічною символікою використовувалась природна мова. У той же час у розвитку традиційної логіки можна виділити певні епохи.

Перша епоха розвитку логічних знань припадає на добу античної Греції (ІV-ІІІ ст. до н.е.). Саме у цей час логіка вперше формується як наука. У працях Арістотель (384-322 рр. до н.е.), а також стоїків, софістів вона набуває статусу органону, методу для дослідження проблем у різних сферах людського знання та у повсякденному житті.

Друга велика епоха логічної культури – християнське середньовіччя (середина ХІІ – середина ХІV ст.). Інтерес до логічних досліджень у цей період пов’язують, зокрема, з повторним відкриттям праць Аристотеля через арабські джерела. У багатьох тогочасних підручниках, зокрема, у трактаті Раймонда Луллія „Ars magna” („Великое искусство”, 1308 г.), логіка визначалась як мистецтво і наука, за допомогою яких істина і хибність розпізнаються розумом і відрізняються одне від одного, це – наука прийняття істини і відкидання хибності.

З другої половини ХІХ ст. починається бурхливий розвиток логіки, її нова епоха – сучасний етап. Розквіт сучасної логіки обумовлений тим, що перед наукою постало завдання звернутися до аналізу своїх власних основ. Виникають нові розділи логічного знання, які суттєво пов’язані з різними галузями науки. Це математика, лінгвістика, психологія, економіка, інформатика та ін. Метод формалізації, що лише частково використовувався в традиційній логіці, стає основним методом в сучасній логіці. Цей період її розвитку отримав назву „класичного.

На початку ХХ ст. розпочався інтенсивний аналіз логічних теорій класичного періоду. І, як наслідок цього, з’явились нові розділи сучасної логіки, які отримали назву некласичної логіки.

Серед розділів некласичної логіки виділяються наступні:

1. Алетична логіка, що досліджує поняття „необхідно”, „можливо”, „випадково” та різні їх різновиди і модифікації;

2. Темпоральна логіка, або часова логіка, яка вивчає логічні зв’язки між висловлюваннями про минуле, теперішнє та майбутнє;

3. Деонтична логіка. Вона досліджує логічні зв’язки нормативних висловлювань, до складу яких відносять поняття: „дозволено”, „заборонено”, „обов’язково” та інші;

4. Епістемічна логіка аналізує поняття „спростовано”, „доведено” „бути переконаним”, „знати”, „сумніватися” тощо;

5. Логіка оцінок має справу з поняттями „добре”, „погано”, „байдуже”, „краще”, „гірше” і зв’язками між ними.

Людина, звичайно, не сумнівається у тому, що світ (реальність) існує незалежно від наших уявлень про нього. Але не підлягає сумніву і те, що наше сприйняття і розуміння світу досить часто залежить від нас (від людини). Коли це так (а це мабуть так і є), то людина має бути досить обережною при формулюванні суджень про реальне (об’єктивне) існування тих чи інших об’єктів наукового дослідження. Наприклад, відомий австрійський фізик і, одночасно, філософ-емпіріокритицист кінця ХХ століття, Е. Мах заперечував існування атомів. Виникає питання: чому він заперечував існування „атомів як таких”?

Щоб відповісти на це питання, потрібно врахувати дві обставини. По-перше, Е. Мах, як філософ, заперечував існування матерії як об’єктивної реальності. По-друге, атом, як предмет пізнання, постійно змінювався: „атом Демокрита” – це споглядальне уявлення про неподільні частинки речовини, які рухаються вертикально з гори до низу і мають різноманітні, але правильні, геометричні форми; „атом Дальтона” – це маленькі кульки, які рухаються досить хаотично і взаємодіють між собою; „атом Резерфорда-Бора” – це частинки речовини, які своєю структурою нагадують сонячну систему. Дослідження атомів, особливо наприкінці ХІХ і першої половини ХХ ст., виявило той факт, що „атом” проявляє свої властивості у залежності від типу, класу експериментальних засобів. Таким чином, зробити висновок про ступінь реальності властивостей об’єктів наукового дослідження не завжди легко і однозначно. Тому деякі філософи поспішили проголосити про те, що наші сприйняття і розуміння світу, більш або менш, суб’єктивні, тобто більш або менш, залежать від нас. Але чи можна на цій підставі зробити висновок, що істина про світ недосяжна для людини? Ні, такого висновку зробити не можна. Але в якій мірі людина здатна пізнати світ? Які є засоби перевірки наших знань про світ? В якій мірі логіка допомагає пізнавати навколишній світ?

Логіка вивчає мислення як засіб пізнання. Людське пізнання складний процес і його розуміння не є однозначним. Існує принаймні три гносеологічні моделі пізнавального процесу:

1. Це, перш за все, причинна модель пізнання, коли знання розуміється як результат, наслідок дії, впливу об’єкта на суб’єкт, фізичної дії на органи чуття. У цьому випадку, перш за все, визнається активність лише об’єкта і констатується пасивність суб’єкта. У межах цієї моделі у ХХ столітті інтенсивно розвивалися теорія генетичної епістемології французького психолога Ж. Піаже і марксистська теорія пізнання;

2. По-друге, пізнання тлумачиться, як таке, що визначається структурою самої свідомості. У класичній формі проблема обґрунтування знання вперше була сформульована Р. Декартом. У подальшому вона трансформується в засіб обґрунтування із залученням поняття „трансцендентальний суб’єкт” (І. Кант, І. Фіхте, Е. Гуссерль);

3. І, по-третє, при аналізі пізнання і його понять, за основу беруть людину у різноманітних проявах її сил і властивостей (Е. Муньє, Ж.П. Сартр, М. Хайдеггер, М. Полані та інші).

Пізнавальний процес умовно можна поділити на два рівні:

1. Емпіричний рівень. Його засадою є чуттєво-предметна, предметно-знаряддєва, науково-практична діяльність, завдяки якій забезпечується накопичення і первинне узагальнення вихідного пізнавального матеріалу.

2. Теоретичний рівень – це абстрактно-теоретична діяльність, у результаті якої створюються ідеальні моделі та різні системи знання.

У пізнавальному процесі обидва рівні пізнання взаємозв’язані. В їх лоні формуються поняття, судження та умовиводи, які і є основними формами мислення.

Мислення не може існувати поза мовою. Вона – необхідна умова існування абстрактного мислення. Мова є системою знаків, які використовуються для пізнання і комунікації.

Відзначимо, що мови поділяються на природні, штучні та частково штучні (наприклад, мова математики), які ми будемо аналізувати нижче. Виникнення і бурхливий розвиток символічних (знакових) мов у ХІХ і ХХ століттях призвело до появи ряду проблем, а їхнє розв’язання – до виникнення спеціальних областей знання – семантики, синтаксису та прагматики.

Наука, яка вивчає особливості знаків, їх взаємозв’язки та значення для людської діяльності, називається семіотикою. Семіотика – загальна теорія знаків. Знак – це матеріальний предмет (явище, подія), який представляє інший предмет, його властивості, або відношення та використовується для отримання, збереження і передачі інформації чи знання.

Знаки поділяються на мовні і немовні. До немовних знаків можна віднести: знаки-копії, знаки-показники, знаки-символи.

Різновидом знаків є мовні знаки. Мова (чи то природна, чи то штучна) є певною системою знаків і тому кожна мова, окрім словникової, має синтаксис і семантику.

Синтаксис – це розділ логіки, який вивчає суто формальну частину формалізованої мови. Семантика – розділ логіки, в якому вивчається значення, смисл понять і суджень.

Синтаксичні правила мови встановлюють засоби утворення складних висловлювань із простих.

Правила семантики визначають засоби надання значень висловлюванням мови. Ці правила поділяються на три групи: аксиоматичні, дедуктивні і емпіричні.

Під прагматикою розуміють аналіз взаємовідносин людей за допомогою знаків. Нарешті, знаки вступають на основі правил, властивих даній мові, у визначені взаємовідносин між собою.

Два з половиною століть тому Г. Лейбніц вперше в історії науки висловив думку про можливість створити символічне числення, яке мало б усі властивості математичних правил, і, в той же час, було придатним для вираження будь-яких логічних суджень і їх сполучень. Минуло майже півтораста років і в середині ХІХ століття з’явилися праці англійського математика Дж. Буля, якому дійсно вдалося створити логічне числення у математизованій формі, так звану математичну, або символічну логіку, тобто здійснити, в певній мірі, задум Г. Лейбніца.

Як вже відзначалося, усі мови можуть бути поділені на природні, штучні і частково штучні. Штучна мова свідомо створюється людьми для яких-небудь цілей (мова математики, логіки, алгоритмічні мови програмування і т. ін.).

Особливістю штучних мов є те, що вони складаються у чіткій, однозначній визначеності, стосовно їх словників, синтаксису і семантики. Ця перевага штучних мов є безсумнівною, оскільки природні мови, певною мірою, є невизначеними, аморфними як з боку словника, так і з боку правил утворення і значення.

Штучні мови генетично і функціонально вторинні по відношенню до природної мови. Вони виникають на їх ґрунті і функціонують тільки у зв’язку з ними. Традиційна логіка для опису і пояснення мислення використовує звичайну, природну мову, яка при розв’язанні деяких задач інколи втрачає властивість точно, однозначно передавати форму людської думки.

З цією метою і була створена штучна мова, яка побудована за суворими правилами. Ця мова не призначена для спілкування. Від неї вимагається лише одне – сприяти виявленню логічних зв’язків людської думки. Відбуватись це має із максимальною точністю та ефективністю. Штучна мова у логіці отримала назву формалізованої мови. Слова звичайної мови при формалізації думки замінюються окремими літерами і різними спеціальними символами.