Отже, причиною явища є обставина а
Метод єдиної відмінності заснований на порівнянні двох або більше випадків, коли досліджуване явище настає і коли воно не настає. Якщо певна обставина наявна тоді, коли настає досліджуване явище, і відсутня тоді, коли це явище не настає (а все інше залишається незмінним), то ця обставина і є ймовірною причиною цього явища.
Схема методу:
При умовах АВСD виникає явище a.
За умови ВСD явище а не виникає.
Імовірно, умова А є причиною явища а.
АВС
а
ВС
а
Отже, обставина А є причиною явища а.
Зазначений метод у порівнянні з методом єдиної подібності має ряд переваг:
Метод єдиної відмінності пов’язаний з експериментом (яка роль експерименту у логіці – це тема особливої розмови).
Застосування даного методу можливе в мінімальній кількості випадків (досить двох, коли воно настає і не настає).
Даний метод може „пророчити” існування невідомих факторів, що можуть бути причиною явища а.
Метод супутніх змін
Якщо зі зміною однієї з обставин, що передують виникненню досліджуваного явища, змінюється і саме явище, то, ймовірно, що саме ця обставина є причиною виникнення цього явища.
Схема методу:
АВСD
abcd
ВСD
bcd
А2ВСD
bcd
Отже, обставина А є причиною явища а.
Цей метод використовується тоді, коли неможливо розділити причину і наслідок ні в просторовому, ні в часовому відношенні. Наприклад, зміна об'єму тіла спричиняє зміна температури. Об'єм і температуру розділити неможливо.
Метод залишків
Якщо відомо, що причиною досліджуваного явища не служить необхідна для нього обставина, крім однієї, то ця одна обставина, імовірно, буде причиною даного явища. Якщо дві чи більше сукупних причин породжують стільки ж сукупних явищ (наслідків) і відомо, що частина цих причин породжує відповідну частину явищ, то залишкова причина, ймовірно, породжує останню частину явищ.
Схема методу:
АВС
аbс
ВС
bc
С
с
Отже, А є причиною а.
На підставі цього методу була відкрита планета Нептун.
Процес наукового аналізу причинного зв'язку підкоряється наступним правилам:
добір факторів, що спостерігаються;
встановлення істотних ознак явищ, що спостерігаються;
умовивід про причину даного явища;
4) перевірка отриманих узагальнень іншими способами, включаючи дедуктивну перевірку.
У реальному процесі пізнання, у людській практиці чистої, абсолютної індукції не існує. Індукція і дедукція – протилежності. І, як усякі протилежності, вони взаємозалежні і припускають одна одну. Не існує чисто дедуктивних тверджень. У реальній практиці й, зокрема, у процесі пізнання використовуються частіше всього індуктивно-дедуктивні і дедуктивно-індуктивні методи.
Крім зв'язків загального з окремим, що знаходить своє відображення у дедуктивних умовиводах і окремого з загальним, відображених в індуктивних умовиводах, зв'язок окремого з окремим відображається в умовиводах за аналогією.
Поняття „аналогія” (від грецького – схожість, відповідність, пропорція) вживається в двох значеннях:
1) як метод дослідження предметів і явищ, сутність якого полягає у встановленні подібності між двома або кількома предметами чи явищами на основі схожості деяких їх ознак;
2) як форма умовиводу.
Аналогія – це традуктивний умовивід, в якому на підставі подібності двох або кількох предметів в одних ознаках робиться висновок про подібність їх і в інших ознаках.
Наведемо схему міркування за аналогією:
Предмет А має ознаки a, b, c, d.
Предмет В має ознаки a, b, c.
Ймовірно, що предмет В має ознаку d.
Аналогія за характером своїх висновків належить до правдоподібних умовиводів. За своєю природою аналогія є екстраполяцією (перенесенням) знань про властивості з одного предмета-об'єкта (моделі) на інший (прототип).
Розрізняють кілька видів аналогії. Залежно від характеру інформації, яка переноситься з одного предмета на інший, аналогію поділяють на два основні види: аналогія властивостей і аналогія відношень.
Аналогія властивостей – це умовивід, в якому ознака, що переноситься, є властивістю предмета. Цей вид є найбільш поширеним видом аналогії, яка ще називається традиційною або простою. Арістотель цей вид аналогії назвав парадейгмою – виводом через приклад.
Аналогія відношень – це умовивід про подібність предметів на основі схожості їх відношень між собою. За цією аналогією відношення переносяться з моделі на прототип. Аналогія відношень – більш складний вид умовиводу, аніж аналогія властивостей. Він вимагає знання відношень, які існують між елементами тієї системи, в яку входить предмет, про який ми хочемо дістати інформацію.
Прикладом цього виду аналогії є створена Резерфордом планетарна модель атома на основі аналогії відношення між елементами атома і планетами Сонячної системи.
Аналогія відношень відрізняється від аналогії властивостей тим, що до уваги береться не відповідність між ознаками предметів, а відповідність між їх певними відношеннями.
У залежності від ступеня імовірності висновку, аналогія поділяється на три види: а) строга; б) нестрога або проста; в) хибна.
Строга аналогія. Її характерною рисою є наявність необхідного зв’язку між ознаками схожості і ознакою, яка переноситься. Строга аналогія ґрунтується на знанні залежності ознак предметів, які порівнюються.
Схема строгої аналогії:
А має ознаки a, b, c, d,е.
В має ознаки a, b, c, d.
Із ознак a, b, c, d необхідно впливає ознака е.
Отже, В необхідно має ознаку е.
Як бачимо, логічна структура строгої аналогії нагадує схему стверджувального модусу умовно-категоричного силогізму. Тому вона дає достовірний, а не ймовірний висновок.
Нестрога (проста) аналогія – це аналогія, в результаті якої робиться висновок від подібності двох предметів в одних ознаках до подібності їх за такою ознакою, про зв’язок якої з першими нічого не відомо. Ступінь ймовірності її виводів знаходиться у межах від 1 до 0, тобто 0<Р<1, де Р – ступінь ймовірності.
Хибна аналогія (Р = 0).
Хибні аналогії виникають у разі використання хибних засновків або у разі порівняння малоподібних предметів, або на основі поверхових порівнянь явищ без розкриття їх суті.
Хибні аналогії можуть робитися навмисно з метою ввести в оману опонента чи аудиторію. У цьому випадку вони постають софістичним прийомом. В інших випадках хибні аналогії виникають ненавмисно, внаслідок порушення правил побудови аналогії або відсутності знань про предмети і їх властивості, на основі яких виконується аналогія.
Аналогія безпосередньо пов'язана з моделюванням як певним методом пізнання об'єктивної дійсності. Вона є його логічною основою.
Моделюванням називається засіб здобуття знань на основі аналогії.
Як метод пізнання, моделювання передбачає наявність двох предметів або систем:
1) предмет (система), про який треба здобути знання, але який через певні обставини не може стати об'єктом безпосереднього вивчення (зразок, оригінал або прототип);
2) предмет (система), який певним чином імітує зразок, і який безпосередньо вивчається – модель.
За функцією, в процесі пізнання, методи аналогії та моделювання настільки пов'язані між собою, що правильним, очевидно, було б називати цей метод не аналогією і моделюванням, а аналогією-моделюванням. Моделювання включає елементи фантазії, наукової творчості та уявлення. Модель не лише відображає існуючий об'єкт, а й може стати прообразом майбутнього предмета чи явища.
Висновки за аналогією і побудова відповідних моделей мають місце як у природничих науках, так і при вивченні складних соціальних явищ.