65. Києво – Могилянська академія – модель зв’язку педагогіки та естетики

Фактично кожний історичний період в історії України так чи інакше пов'язаний з проблемою естетичного виховання, але логічним підсумком цього процесу стає створення Києво-Могилянської академії (1632), що органічно поєднувала просвітницьку діяльність з естетичним удосконаленням особистості і являла собою яскраву модель зв'язку педагогіки та естетики. «Києво-Могилянську академію порівнюють з такими національними святинями і світочами знань, як Оксфорд у англійців, Сорбонна у французів, Карлів університет у чехів, Ягеллонський університет у поляків».

У практиці освіти і виховання Києво-Могилянської академії було природно відбито специфіку української національної культури, що, з одного боку, нерозривно пов'язана з власним корінням, давньослов'янським світосприйняттям, специфікою давньослов'янської міфології, а з іншого – безпосередньо співвіднесена із загальноєвропейським культуротворчим процесом, орієнтована на теоретичні пошуки науки Нового часу. Тут показовими видаються трансформація у площину української культури естетичних принципів бароко і виникнення нового, унікального явища – українського бароко.

№ 29

32. Інтенція людського як предмет іестетична притаманність мистецтва

Поняття інтенція (від лат. intentio — прагнення, спрямованість)у філософських тлумаченнях означає предметну спрямованість переживань свідомості, первинне смислоутворювальне устремліннясвідомості до світу, предметну інтерпретацію відношень. Це поняття, запозичене Ф. Брентано з середньовічної схоластики і фундаментально осмислене його учнем Е. Гуссерлем, набуло поширенняу феноменологічних ученнях та близьких до нього екзистенціалізмі(Ж.-П. Сартр) й неотомізмі (Ж. Марітен). В екзистенціоналізмі інтенція виражає постійну напруженість між світом і «людською реальністю», взаємністю й незвідністю їх.

В узагальненому значенні як одне з фундаментальних понять естетики інтенція дає змогу вийти на рівень специфічного зв’язку між світом природи (предметів,явищ, процесів) і світом людини. Посередником між ними і взаємодійною ланкою є інша реальна модель — мистецтво.

Естетична поведінка людини кодифікується в утворенихнею шарах культури. А саме мистецтво — це не відчужений холодний знак (хоча він може бути властивий індиферентній конструкціїчи абстрактним теоріям), його предмет скроплений «живою водою»людської інтенції.

Міркування Августина надзвичайно важливі, якщо перенестиїх на розуміння здатності мистецтва до людської інтенції як живоїпам'яті у ширшому її розумінні (на зразок того, як це тлумачитьсясучасною аналітичною психологією про архетипи «колективного неусвідомленого»). У мистецтві наявний не лише дух пам'яті в її загальнокультурному значенні і тій контрастності, про яку говорив Августин, що, власне, знімає чуттєвий емпіризм, а саме мистецтво робитьестетично інтенційним і знаковим, а й інший вирішальний чинник —особистість митця, інтенція мистецтва в його вияві людського таланту й генія.

Про інтенцію людського в мистецтві потрібно говорити і в ширшому значенні. В літературі з естетики предметом мистецтва береться, здебільшого, людина, іншими словами — людина в її відношенняхзі світом. Певною мірою це так, оскільки й саме мистецтво в його всебічному розумінні є витвором людського таланту й розуму.

За визначенням О. Потебні, «мистецтво має своїм предметомприроду в найширшому розумінні цього слова, проте воно не безпосереднє відображення природи в русі, а певна видозміна цього відображення. Між твором мистецтва і природою стоїть думка людини,лише за цієї умови мистецтво може бути творчістю».

Якщо розглядати найвеличніші досягнення в мистецтві, то з'ясовується, що в кожному масштабному за змістом творі помітніцілі шари надбаної культури. Крім персоніфікації предмета зображення тут незримо наявна вікова історія духу. Художні процеси XIX ст. називають «надто нечистими». Такудумку висловив відомий іспанський філософ і естетик Хосе Ортега-і-Гассет. Реалістичність мистецтва не є доказом його справжньої художності. «Продукція такого роду, — зазначає в одній з естетичних працьцей автор, — лише частково є твором мистецтва, художнім об'єктом.Щоб мати втіху від нього, не потрібна здатність пристосування всієїсвоєї істоти до головних і виразних якостей, з яких складається естетична сприйнятливість. Доволі мати здатність звичайного сприйняття і дозволити турботам і радощам інших людей, ніби відлунню,відгукнутись у твоєму серці».

Звернімо увагу на одну з основоположних тез щодо розуміннямистецтва з погляду його предметності, тобто зв'язку чи розриву з реальним світом життя та інтересами людини. Зауважимо, що сам філософ виступав і як теоретик, і як історик мистецтва, написав праці протакі великі постаті в творчості, як Р. Веласкес, Ф. Гойя. В деталізаціїтвору мистецтва теоретика не задовольняло те, що чисту художністьніби руйнувало втручання безпосередньої життєвої реальності.

Мистецтво естетично перетворює предмет усієї реальності. Завдяки багатому арсеналу художньо-артистичних засобів, якимидосягають виразності бачення кольорів і форм, відчуття ритму, мелодії та образності слова, формується художній світ з його законами, своєрідністю й метафоричністю. Трансформованість та естетичніперетворення у співвідношеннях предмета, змісту і форми — це непросто важлива умова, а закономірність мистецтва. Мистецтво здатне викликати інтенцію людського і навіть піднести його духовно, хочби до яких часів своєї конкретності воно належало. Визначальною залишається висока естетична міра діалогічності.

У ційінтенції мистецтва бути для людини бодай крихтою свободи, щастяпіднесення до тієї ж таки «духовної універсальності» — його незрівнянна сила.