- •1. Естетика як наука. Становлення перших естетичних уявлень.
- •34. Художній та естетичний феномен мистецтва.
- •2. Естетика в системі філолсофського і гуманітарного знання.
- •35. Структурні компоненти змісту і форми у мистецтві
- •3. Естетика в системі між предметних зв’язків
- •36. Стиль як естетико-мистецтвознавча категорія
- •4. Творчий потенціал людської праці
- •37 Основні ознаки й універсальність категорії стилю
- •6. Естетичні форми суспільних відносин
- •38 Історична динаміка понять: мімезис – відображення - вираження
- •7. Природа в структурі естетичних відносин
- •39 Смисл понять «внутрішня» і «зовнішня» форми
- •8. Естетична діяльність і мистецтво
- •40. Принцип антиномічності йструктура художнього образу
- •9. Мода як форма естетичної діяльності
- •41. Чуттєва безпосередність художнього образу
- •11. Своєрідність мистецтва як виду естетичної діяльності
- •42. Генезис художнього образу
- •12. Дизайн як вид творчої діяльності.
- •43.Відмінні ознаки метафори, символу і алегорії.
- •13. Структура естетичної свідомості. Формування естетичного почуття людини.
- •44. Образ як людський тип і характер. Образ природи в українській літературі .
- •14. Структура естетичної свідомості. Роль естетичного смаку
- •45. Умовність і знаковість в художньому образі.
- •15. Структура естетичної свідомості. Роль істетичного ідеалу
- •48. Художній твір як форма і спосібсоціального буття мистецтва
- •17.Співвідношення ідеалу і прекрасного
- •49. Історична динаміка функцій мистецтва.
- •18. Структура естетичної свідомості
- •19. Зв’язок категорії «міри» з категорією «гармонії»
- •53. Функції мистецтва
- •20. Естетичні погляди Платона та Арістотеля.
- •54. Модель видової специфіки мистецтва: античність
- •55. Модель видової специфіки мистецтва: Середньовіччя
- •56. Модель видової специфіки мистецтва: Відродження
- •23. Категорія «естетичне» та її особливості.
- •57. Модель видової специфіки мистецтва: Новий час
- •24. Естетичні уявлення доби Відродження.
- •58.Модель видової специфіки мистецтва: XIX—XX століття
- •25. Естетичні уявлення доби Середньовіччя.
- •26. Співвідношення свободи і необхідності у трагічній колізії
- •27.Гегель про різницю між трагедією і нещастям.
- •62.Форми прояву естетичної культури. Роль художнього виховання в соціокультурному відтворенні особистості
- •28. Різні ступені і форми вираження комічного. Почуття гумору як позитивна якість людини.
- •63. Роль і значення мистецтва в естетичному вихованні
- •29. Сутність мистецтва. Співвідношення естетики і мистецтвознавчих дисциплін.
- •64. Практика естетичного виховання періоду Київської Русі
- •31. Парадигмальне визначення мистецтва: поняття і сутність
- •65. Києво – Могилянська академія – модель зв’язку педагогіки та естетики
- •32. Інтенція людського як предмет іестетична притаманність мистецтва
- •66. Предмет естетики
- •33. Відображально-виражальна природамистецтва
- •67. Сучасні тенденції естетичного виховання в контексті гуманізації та гуманітаризації освіти
64. Практика естетичного виховання періоду Київської Русі
Витоки естетичної думки в Україні відносяться до періоду Київської Русі. У Київській Русі естетичне мислення розвивається на підгрунті язичниць кого світогляду — давньослов’янської релігії і міфології. Ідеологічною засадою виховання була язичницька релігія. Діти разом з дорослими брали участь у культових обрядах. З прийняттям християнства освіта й шкільництво набули подальшого розвитку, завдяки чому Русь прилучилася до античної культури і науки, зблизилася з багатьма країнами Європи. За тогочасними світоглядними уявленнями матеріальний світ - лише знак, символ божественного світу. Через матеріальне, середньовічний символ передавав сутність ідеального. Так, текст Священного Писання тлумачився не як історична хроніка, тут кожна подія була зразком моральної поведінки і водночас несла з собою приховану сакральну істину. Долучитись до істини можливо було лише шляхом любові, споглядання божества в собі та оточуючих люди-1 ну образах, символах і знаках.Тому велике значення в перші сторіччя утвердження християнства в Київський Русі (X - XII ст.) надавалось вихованню "нової" людини - християнина. Храми, мозаїки, фрески, ікони, літературна творчість допомагали виконувати це завдання. Вони очищали від скверни наставляли на шлях порятунку (катарсична функція). Разом з тим твори мистецтва були розраховані на певну естетичну дію на людину. При цьому категорії моральні та естетичні як правило ототожнювались: добро з красою та світлом; зло з потворним та темним. Велику роль у формуванні естетичної думки Київської Русі відіграли праці Іоанна Дамаскіна ("Діалектика"), Іоанна Екзарха Болгарського ("Шестоднев"), Пилипа Пустинника ("Діоптра"), в Ізборниках 1073 і 1076 рр. тощо.
№ 28
31. Парадигмальне визначення мистецтва: поняття і сутність
Як і інші форми духовної культури — релігія, наука, мораль, — мистецтво виокремилось у специфічний тип духовної діяльності й пізнання.
Якою мірою мистецтво ускладнилося у своїй внутрішній синергетиці як феномен загадковості людського генія і духу, такою мірою потрібне й усвідомлення цієї складності у визначенні сутності мистецтва. поширений у літературі спосіб такого визначення нерідко зводиться до функціонального або порівняльного спектру аналізу, як, наприклад, у зіставленні художнього й наукового пізнання, де основними семантичними розбіжностями виступають образ і абстрактний силогізм.
Ранньою формою усвідомлення сутності мистецтва була міфологія, зокрема давньогрецька, персонажі якої нарівні з іншими силами і стихіями уособлювали різновиди, могутність і гармонійну красу мистецтва. Теоретичним осмисленням сутності мистецтва можна вважати ідеї Демокріта, Платона, Арістотеля, пов'язані з розумінням міметичної природи поетичної творчості.
Початок осмислення мистецтва як унікального явища, породженого людськими здібностями у вічному протистоянні та навчанні у природи, і навіть уподібнення їй як самому життю, чи, навпаки, зречення свого підґрунтя, надалі набуде різноманітних трансформацій. Слід також зауважити, що поняття сутності мистецтва охоплює художність як його атрибутивну основу в синтезі з естетичним змістом.
За античною традицією загалом у європейському ареалі термін «мистецтво» (art, ars) тлумачиться значно ширше, ніж його художній еквівалент. Термін «мистецтво» (грец. xeyvri) має означати усю найширшу сферу діяльності, що потребує вміння, добре розвинених навичок, доскональності творення. До мистецтва в такий спосіб зараховувалися різні ремесла, як і науки (арифметика, астрономія, діалектика), а також усі твори, які згодом будуть виокремлені в групу «витончених мистецтв», вищих «мусичних мистецтв».
Звільняючись від своєї синкретизації чи слугування іншій меті, мистецтво тільки тоді стає на шлях пізнання власної сутності, коли позбувається зовнішнього примусу.
Іншою парадигмальною ознакою сутності мистецтва є його інтравертність, тобто зверненість до найпотаємніших куточків духов них (душевних) станів людини. і в цьому немає рівних мистецтву способів.
Естетика як метатеорія мистецтваблизьке до «одкровення». Будь-який мистецький, у широкому значенні, текст обов'язково надає конкретності універсального характеру, що й є основною ознакою художнього образу як головного будівельного матеріалу в мистецтві». Специфіка мистецтва і його сутність значною мірою реалізуються в тому об'єктові, на який спрямовано відображально-виражальні його засоби.