34. Художній та естетичний феномен мистецтва.

Як художній та естетичний феномен мистецтво виокремилось у специфічну форму духовності та естетичного досвіду. Художність — це поетичність у мистецтві. Однак ці поняття не в усьому тотожні. Художність у певному значенні ширша за поетичність, тому що поетичність, на відміну від художності як прерогативи винятково мистецтва, належить також і до реальної сфери переживань. Саме звідти художність черпає сили і спроможність зворушити перетвореним естетичним змістом. Поет повинен поєднати все зі стихією духу, створити цілісний образ, складений із протилежностей, загального і часткового. Роман також має бути суцільною поезією, в якій поєднані гармонія, здивування й істинне поняття про світ. Абсолют, вічність, істинність поетичного виступають як аналог невмирущості моральних цінностей. Поетичність — у романтизації, схильності до ідеального в людській психології. Художність, належачи до витвору людського духу, гармонізується з поетичністю споглядання — естетичного сприйняття природи й життя. Саме в художності криється перемога над стереотипом почуттів і мислення, а це, у свою чергу, є боротьбою і громадянським вчинком митця на захист ідеального.

Предмет і зміст у мистецтві бувають настільки подібними, що їх важко розділити. Історія підказує сюжети, події і характери для зображення, де сам факт набуває особливого значення.

Розгляд змісту і форми в мистецтві передбачає, насамперед, розщеплення цілого на складові, що є можливим тільки на теоретичному рівні, до того ж не виключає певного редукціонізму і спрощення. Твір мистецтва — це загалом завершена і цілісна система. Та коли з неї вилучають якийсь елемент, то перед нами вже постає інша якість. Про таке слід пам'ятати хоча б для того, щоб за основу принципу аналізу бралося розуміння цієї єдності: зміст є форма, яка водночас є і змістом. Сам поділ має більш гносеологічний, ніж онтологічний смисл. В об'єктивну основу поділу цілого на єдності іншого рівня покладено два найважливіші критерії — форму і зміст. Саме зміст, ідеї, всю

безконечність закладеного в образі художнього мислення мистецтво повинно донести до того, хто його сприйматиме. Як відомо, твору ні про що не буває. В ньому є жива душа, тобто зміст, що випромінює духовну енергію, узагальнюючи поліфункціональність свого впливу. Форма конституює зміст, тримає його в собі

№ 2

2. Естетика в системі філолсофського і гуманітарного знання.

Естетику було також приєдна но до предмета філософії, а отже, її основні ідеї розвивалися в межах загальнофілософського знання. Взаємозв'язок естетики і філософії

полягає в тому, що теоретичні принципи й науковий метод естетики залежать від світоглядних позицій, методології, філософської концепції конкретного філософа або певного філософського напряму.

Така залежність простежувалася не лише у теоретиків, які йшли до

естетичної проблематики, відштовхуючись від власних філософських концепцій (платон, Арістотель, кант, Гегель), а й у тих, хто

розробляв естетику в межах мистецтвознавчої орієнтації (Леонардо

да Вінчі, Буало, Лессінг).У боротьбі різних філософських течій, напрямів, шкіл відбува-лося формування предмета естетики, її основних категорій і понять.

Склавшись як частина філософії, естетика через ідею калокагатії

активно співпрацювала з етикою. Відродження й інтенсивне теоретичне використання калокагативного принципу на сучасному етапі розвитку естетичної науки — далеко не єдиний приклад доцільності взаємодії естетики й етики. Обидві ці науки спрямовані на людину як на своєрідний об'єкт морально-естетичного аналізу і носія творчого

потенціалу. Безперечно, що на порубіжжі XX—XXI ст. ці науки втра -чають антропоцентричні тенденції щодо розуміння ролі і значення

реальної людини в цивілізаційних процесах. Однак що глибшим стає

знання людини, то доцільнішим є пошук шляхів її гуманізації.