15. Структура естетичної свідомості. Роль істетичного ідеалу

Естетична практика в своїх різноманітних формах на основі продуктивної творчої уяви формує особливе духовне утворення, в якому ідеально співвідносяться цілісність, творчість, досконалість. Це —естетичний ідеал. У повному змісті естетичний ідеал можна визначити і як духовну мету естетичної практики.

Своє самостійне значення поняття ідеалу вперше здобуло в естетиці класицизму, де воно тісно пов'язане з вченням про наслідування. Естетика класицизму модернізувала античне вчення про наслідування таким чином, що наслідування природи було доповнене наслідуванням ідеалу. Мистецтво повинно було не тільки відтворювати природу, а й покращувати, виправляти, ідеалізувати її. Відповідно до цієї концепції розширювались межі мистецтва. Адже при такій умові художник може створювати такі образи, які не мають реального прототипу в природі. Особливої актуальності набуло це в умовах орієнтації мистецва Європи на античне як на ідеал. І. Кант вважав, що ідеал носить нормативний характер, стаючи нормою і зразком для наслідування: «Як ідея дає правила, а ідеал служить у такому випадку прообразом для повного визначення своїх копій; і в нас нема іншого мірила для наших вчинків, окрім поведінки цієї божественної людини в нас, з якою ми порівнюємо себе і завдяки цьому виправляємось, ніколи, однак, не будучи в змозі зрівнятися з нею» 2. Разом з тим, на думку Канта, ідеал повинен бути в кожному випадку не тільки «загальним», а й «індивідуальним», тобто представлятися не через абстрактне поняття, а безпосередньо у формі чуттєвого зображення.

Естетичний ідеал постає як одна із форм естетичного відображення дійсності. Причому відображення не пасив--ного, а творчого, активного, здатного відкинути випадкове, несуттєве і проникнути в сутність предмета. Тобто естетичний ідеал є відображенням сутності предмета, явища, процесу, до того ж сутності найвищого порядку, яка містить у собі вищу форму розвитку реальності. Такою формою є суспільство, а носієм її — суспільна людина як сукупність усіх суспільних відносин. Естетичним ідеалом певного конкретного суспільства, тобто «чуттєвим ідеалом», і є прояв через окрему людину головних визначальних суспільних відносин.

Суспільні й естетичні ідеали фіксують перспективу розвитку, відображають інтереси і потреби прогресивного розвитку суспільства та людини. Дійсність не «підтягуєть-ся» до ідеалу, як нерідко стверджують, а розвивається в ідеал. Це, звичайно, не означає, що суспільство може згодом досягти ідеального стану. Адже рух до досконалості породжує нові протиріччя, які позбавляють можливості зафіксувати у стані суспільства момент рівноваги. Іншими словами: суспільство, не досягнувши попереднього ідеалу, вже створює протиріччя, які вимагають пошуку ідеалу нового.

В історії розвитку людства естетичний ідеал нерідко був зверненим у минуле. Це відбувалося, коли певні суспільні групи, не знаходячи вирішення життєвих проблем, починали звеличувати минуле. Так, античні письменники вбачали «золотий вік людства» в доісторичному стані. Європейські просвітителі орієнтувалися в своїх уявах про суспільну досконалість на Римську республіку.

При всій різноманітності тлумачень естетичного ідеалу як вираження мети естетичної діяльності людини в них можна угледіти дещо загальне, що обумовлюється основними функціями ідеалу.

46. МИСТЕЦТВО В КУЛЬТУРНО-ІСТОРИЧНОМУ ПРОСТОРІ. Зрозуміло, що кінцева мета художньо-продуктивного акту, яким завершується народження образу і творумистецтва, — це тільки початок його саморуху в культурі й людському життєтворенні. В реальному процесі самовияву мистецтво втручається в найрізноманітніші стихії своєю присутністю в людській життєдіяльності.Важко назвати ту сферу суспільного чи індивідуального життя людини, до якої прямо або опосередковано не було б причетним мистецтво. Твори мистецтва, передбачена в них змістовна і зовнішньо-чуттєва структура починають жити своїм справжнім, повнокровним життям, коли вступають у діяльну взаємодію з часом, історією, суспільними і особистими інтересами людини. Потенційна духовна цінність мистецтва набуває чинності разом із входженням його в культурно-історичний контекст і простір.Отже, спосіб буття мистецтва не обмежується його фактичною присутністю, вираженою у тійчи тій матеріально-знаковій формі. Мистецтво — процес повного розгортання його функцій у різнобічних зв'язках і взаємозумовленості,єдності з життєдіяльними суспільними структурами. Породжене відповідними типами людської життєдіяльності, мистецтво водночасстає її продовженням і чинником. Впливаючи на дійсність своїм втручанням у повсякдення,мистецтво не ізолюється, а саме стає залежним від незворотних змін,соціальних пристрастей і рухів.Боротьба між тим, що є, і тим, що народжується, утвердження нових традицій— ця притаманна мистецтву властивість завжди була з ним.Властивість мистецтва залишатися в новому світобаченні не порушується від того, звернений його погляд до історії минулого, чи воно дістає футуристичне спрямування.вся історія художнього самовідображення й естетичної самосвідомості — незмінне освоєння та утвердження нового, що не вкладається в існуючий стандарт.Поряд з усвідомленням необхідності нового в мистецтві, а також відчуттям потреби життєдіяння в ньому завжди було присутнє поняття сумніву. Отже, нове утверджувало себе в мистецтві через критичність і скептицизм.Пов'язувати це явище з кризою — надто однобічно.Але за своїми сутнісними властивостями елемент скептичності мав місце, коли саме під негативним кутом зору піддавався будь-якій переоцінці художній досвід і ціннісний рівень попередніх часів. Кожна епоха, приносячи з собою зміну світоглядних орієнтирів, естетичних ідей та способів життєдіяльності, торує шлях новому художньому мисленню і сприйманню мистецтва. І в цьому процесі бере участь усе суспільство, тобто кожна його особа зокрема, але саме в тому річищі, в якому викристалізувалася загальна суспільно сформована тенденція.В широкому розумінні поза сферою людської життєдіяльності мистецтва не існує. Так чи інакше воно включене в історичний рух. Залишаючись паралельністю і часткою буття, акумулятивністю культури, мистецтво на кожному новому витку соціальної спіралі, в який включені також в усіх своїх спектрах людські інтереси, по-своєму реалізує закладені в ньому потенційні можливості свого буття

№ 14

16. СПЕЦИФІКА ХУДОЖНЬОГО СМАКУ.

Естетичний смак має також особливий різновид — художній смак. розвивається він на основі естетичного і справляє вплив на нього. Художній смак формується тільки через спілкування зі світом мистецтва і значною мірою визначається художньою освітою люди-ни, тобто знанням нею історії мистецтв, законів формотворення в різних видах мистецтва, обізнаністю з літературно-художньою кри-тикою. проте оскільки змістом мистецтва є одна й та сама система суспільних цінностей (щоправда, представлена у цьому разі в худож-ній формі), то й художній смак стає предметом дискусій, принаймні відтоді, як виникло саме поняття смак.

Ці дискусії є не тільки можливими, вони стали необхідними, адже стосуються цінностей, що становлять саму духовну структуру людської особистості і є визначальними для характеру як особистої самосвідомості, так і індивідуальної життєдіяльності. Отже, особис-тість як істота суспільна зацікавлена в суспільному визнанні тих цін-ностей, які визначають систему її духовності, її орієнтири й потреби щодо сенсу життя.

Такою мірою, як і стосовно особистості, естетичний і художній смаки можуть характеризувати уподобання, симпатії та антипатії со-ціального прошарку або класу. Естетичний смак, зумовлений усім комплексом суспільних обставин, і в класовому стратифікованому суспільстві завжди має на собі відбиток класових уподобань, цілей і цінностей. Єдиних естетичних смаків та уподобань, що були б при-таманні всім народам усіх часів, усім суспільним групам, не існує. Так, М. чернишевський переконливо показав, як різняться еталони жіночої краси залежно від різних умов життя, а отже, від соціального прошарку, до якого належить жінка.

Слід, звичайно, розуміти, що індивідуальний смак не завжди може претендувати на загальнозначущість, хоч і не суперечить суспільним цінностям. Тому слід бути тактовним і терплячим у ставленні до мір-кувань інших людей, визнаючи за ними право на власний пошук і са-мостійний погляд, тобто про гарні смаки не сперечаються.

інша річ, коли йдеться про смаки, які намагаються піднести до рівня загальнозначущих. Це стосується передусім творів мистецтва. Художник, як відомо, виступає не від свого імені, він використовує мистецтво, щоб через творчу обдарованість і професіоналізм ви-разити суспільні потреби, цінності, уподобання. Саме тому твори мистецтва найчастіше стають предметом суперечок. Художник за-звичай першим виносить на суспільне обговорення нові явища жит-тя або здійснює переоцінку сталих уявлень і цінностей. Цей процес пов'язаний із пошуком нових зображально-виражальних засобів, ху-дожньої мови, що несуть провідне смислове навантаження.

усе це робить оцінювання художнього твору справою складною й відповідальною. певна спільна думка виробляється лише в тривалих художньо-критичних дискусіях. Тому слід покладатися не тільки на свій естетичний смак, а й ознайомлюватися з критичними оцінками художнього твору, виробленими в ході дискусій з іншими глядачами або читачами. Естетичні та художні смаки не залишаються незмінни-ми упродовж життя людини. Вік, життєвий шлях, художній досвід людини шліфують, удосконалюють її смак.

47. СВОБОДА І ДЕТЕРМІНІЗМУ МИСТЕЦТВІ. Мистецтво завжди тяжіє до вільної естетичної самодостатності, звільняється у своїй належності всьому людству від вузькокорисливих цілей, водночас воно не може зректися того коріння, з якоговиростає, і не може уникнути суперечностей, земних турбот і повсякдення.Першою ознакою свободи як категорії естетичної, що відображає художнє мистецтво, є його історико-генетична заданість. Мистецтво вільне від самого свого народження, тому що вступило в змагання і

суперництво зі спонтанністю самопородження явищ і предметів.Ще одна ознака свободи в мистецтві полягає в самій його сутності бути не лише другою природою, утворенням духовної паралелі, а й вільно ставити перед собою будь-які завдання, моделювати ймовірні і

водночас неймовірні ситуації, щоб загострити проблему, висвітлити в найяскравіших рисах характери. Свобода в мистецтві не абсолютна, а лише відносна і має певну зумовленість

та детермінанти необхідності. Детермінованість і залежність у мистецтві не одне й те саме. Тип і напрям, навіть стиль у мистецтві, пов'язані з відповідними причинними залежностями. За певного збігу обставин і завдяки безконечному багатству духовних, психологічних, моральних чинників можливе неповторне само породження художнього явища. Доречно наголосити, що детермінізм стосується того, в якому напрямі відбувається розвиток художньої свідомості і художньої практики. А залежність дає відповідь на те, через які саме

інституції і в який спосіб стосовно конкретної особистості митцяздійснювався зовнішній вплив.Свобода не виключає й не залишає митця поза загальним процесом стилів художнього мислення і світосприймання.Змінюються стилі й моди, утримуючи в собі як нове художнє прозріння, так і певну рівновагу свободи й необхідності.Отже, в детермінізмі є свобода, а в свободі є детермінізм. Причому саме у внутрішньому їх змісті обов'язково перебувають у єдностіподібні протистояння.Сутність існування мистецтва завжди є для митця автономною від буденності життя, бо мистецтво народжується вільною його уявою або реальністю, що вплинула на нього; мистецтво— символ та ідеал свободи.Не можна розглядати й поняття детермінізму, не враховуючи того, якою мірою мистецтво може залишатися підпорядкованим історичній епосі у своєму виборі моральних критеріїв і належати до загального процесу в зміні й становленні суспільних відносин, зокрема й принципів ієрархічної підпорядкованості, якою мірою на нього впливає економічна визначеність, позаестетичні корисливі цілі. Не можна залишати поза увагою й залежність мистецтва в соціальному його бутті від усієї системи влади, від уявлень про свободу особистості, а також питання традиції, що є визначальним чинником, проти якого послідовно велася боротьба у прагненні нових художніх відкриттів, аби привести їх до адекватності й рівноваги із суспільним прогресом.Творчості властива свобода в широкому етичному та естетичному значенні. Митець може відбирати для себе саме ті ознаки життя, яким він надає перевагу, виявляючи свої уподобання, смак, демонструючи схильність і особливості свого таланту.

№ 15