- •1. Естетика як наука. Становлення перших естетичних уявлень.
- •34. Художній та естетичний феномен мистецтва.
- •2. Естетика в системі філолсофського і гуманітарного знання.
- •35. Структурні компоненти змісту і форми у мистецтві
- •3. Естетика в системі між предметних зв’язків
- •36. Стиль як естетико-мистецтвознавча категорія
- •4. Творчий потенціал людської праці
- •37 Основні ознаки й універсальність категорії стилю
- •6. Естетичні форми суспільних відносин
- •38 Історична динаміка понять: мімезис – відображення - вираження
- •7. Природа в структурі естетичних відносин
- •39 Смисл понять «внутрішня» і «зовнішня» форми
- •8. Естетична діяльність і мистецтво
- •40. Принцип антиномічності йструктура художнього образу
- •9. Мода як форма естетичної діяльності
- •41. Чуттєва безпосередність художнього образу
- •11. Своєрідність мистецтва як виду естетичної діяльності
- •42. Генезис художнього образу
- •12. Дизайн як вид творчої діяльності.
- •43.Відмінні ознаки метафори, символу і алегорії.
- •13. Структура естетичної свідомості. Формування естетичного почуття людини.
- •44. Образ як людський тип і характер. Образ природи в українській літературі .
- •14. Структура естетичної свідомості. Роль естетичного смаку
- •45. Умовність і знаковість в художньому образі.
- •15. Структура естетичної свідомості. Роль істетичного ідеалу
- •48. Художній твір як форма і спосібсоціального буття мистецтва
- •17.Співвідношення ідеалу і прекрасного
- •49. Історична динаміка функцій мистецтва.
- •18. Структура естетичної свідомості
- •19. Зв’язок категорії «міри» з категорією «гармонії»
- •53. Функції мистецтва
- •20. Естетичні погляди Платона та Арістотеля.
- •54. Модель видової специфіки мистецтва: античність
- •55. Модель видової специфіки мистецтва: Середньовіччя
- •56. Модель видової специфіки мистецтва: Відродження
- •23. Категорія «естетичне» та її особливості.
- •57. Модель видової специфіки мистецтва: Новий час
- •24. Естетичні уявлення доби Відродження.
- •58.Модель видової специфіки мистецтва: XIX—XX століття
- •25. Естетичні уявлення доби Середньовіччя.
- •26. Співвідношення свободи і необхідності у трагічній колізії
- •27.Гегель про різницю між трагедією і нещастям.
- •62.Форми прояву естетичної культури. Роль художнього виховання в соціокультурному відтворенні особистості
- •28. Різні ступені і форми вираження комічного. Почуття гумору як позитивна якість людини.
- •63. Роль і значення мистецтва в естетичному вихованні
- •29. Сутність мистецтва. Співвідношення естетики і мистецтвознавчих дисциплін.
- •64. Практика естетичного виховання періоду Київської Русі
- •31. Парадигмальне визначення мистецтва: поняття і сутність
- •65. Києво – Могилянська академія – модель зв’язку педагогіки та естетики
- •32. Інтенція людського як предмет іестетична притаманність мистецтва
- •66. Предмет естетики
- •33. Відображально-виражальна природамистецтва
- •67. Сучасні тенденції естетичного виховання в контексті гуманізації та гуманітаризації освіти
53. Функції мистецтва
Якщо перераховувати функціональні можливості мистецтва, то їх потрібно буде назвати чимало і від цього не зменшиться, а збільшиться питань щодо того, яка природа функцій мистецтва. Передусім про сумірність цих функцій (більша — менша). Чому саме їх стільки, яким чином міняється їхня роль і значущість? Чи будуть вони завжди. Що є системотворенням у синтезі цих функцій? Що є прямою, а що лише опосередкованою функцією мистецтва? Не прагнучи до встановлення черговості, перечислимо ті функції, які найчастіше ставали предметом аналізу з тією чи іншою мірою переконливості: пізнавальна, виховна, практично-утилітарна, евристична, прогностична, релаксаційна, терапевтична, компенсаторна, культуро-творча, знаково-комунікативна, інформативна, гедоністична, розважальна та ігрова. Незважаючи на умовність поділу і певні незгоди між теоретиками в тому, скільки ж взагалі має бути функцій мистецтва та які в ньому потенційні можливості —¦ усі названі функціональні ознаки (в цьому немає сумніву) доповнюють одна одну, їх не можна ні спростувати як неіснуючі взагалі, ні визнати якусь або кілька генералізованими, тобто такими, що здатні перебирати на себе всю діяльнісну силу мистецтва. Пізнавальна функція, яка посідає особливе місце, то про неї говорилося досить докладно, коли йшлося про особливості і переваги мистецтва як засобу набуття знань. А от евристична функція передбачає розвиток за допомогою мистецтва творчих здібностей, синтез художності з практичною діяльністю людини. Естетична і катарсистична функції мистецтва близькі між собою, оскільки означають почуттєвий стан і духовне очищення особистості; вони неодмінно повинні бути притаманними кожному акту мистецтва в утвердженні свободи і чистоти ідеалу.Називаються в літературі також функції прогностична, тобто завбачувальна, комунікативна — як засіб спілкування, компенсаторна, що означає заміщення або доповнення життєвого досвіду, мнемоністична — мистецтво як пам'ять, культуротворча, оскільки мистецтво здатне не лише утворювати духовні цінності, а й давати їм форми життя в кожну нову епоху, повчальна і виховна.Що стосується повчальної функції мистецтва, то тут слід зауважити, що вона хоч і викликає певну іронію деяких теоретиків, та все ж кращими своїми аспектами приваблює і дотепер залишається популярною.Що ж до ігрової функції мистецтва, то її не слід перебільшувати, але не можна й заперечувати. Воно й справді, у будь-якому виді мистецтва присутній елемент гри, тобто у конкретному творі має місце умовність або удаваність, досконалість форми, своєрідність метафор, порівнянь, асоціацій, здатних викликати захоплення винахідливістю і дотепністю майстра, а відтак включати гру почуттів, інтелекту, уяви і здогадки.
№ 18
20. Естетичні погляди Платона та Арістотеля.
Естетичне вчення Платона представлено в таких його творах, як Бенкет, Фетр, Іон, Гіппій Більший, Держава та ін. Важливим моментом платонівської естетики є осягнення прекрасного. Краса в його розумінні - це особливого виду духовна сутність, ідея. Абсолютна, надчуттєва ідея прекрасного перебуває поза часом, простору, поза змінами. Оскільки прекрасне - ідея, і воно не може бути осягнено почуттям. Прекрасне осягається за допомогою розуму.
Особливість прекрасного в Платона складається й у тім, що воно винесено за межі мистецтва. Мистецтво, з його погляду , є наслідування світу чуттєвих речей, а не щирому світу ідей. Оскільки реальні речі самі є копіями ідей, то мистецтво, наслідувати чуттєвому світу, являє собою копію копій, тінь тіней. Платон доводив слабкість і недосконалість мистецтва на шляху до прекрасного.
Аристотель зробив значний внесок у розвиток естетики, він створив найбільший естетичний трактат - «Поетика». Його естетичні погляди сформували три основні категорії - мімезис, прекрасне і трагічне. У свою чергу, естетично категорії Аристотеля стали першою важливою віхою в історії естетичного вчення, першою структурованою системою естетичних понять, виряджали естетичне в природі, житті та мистецтві. У них відбився досвід художньої творчості еллінів, досвід їх практичної діяльності і розвитку естетичних почуттів.
На думку Аристотеля прекрасне є те, що, будучи цінним саме по собі, разом з тим приємне для нас. Найбільш значними і суттєвими ознаками прекрасного він вважає «величину» і «порядок». Для нього прекрасне полягає не в ідеях і не в абстрактних кількісних відносинах, а в самих реальні речі. Аристотель вважає, що прекрасне - об'єктивне.