1. Професійна підготовка та професійні організації митців. Як уже

зазначалося раніше, професійна підготовка художників упродовж

останніх трьох століть зазнала змін. до епохи Відродження професій-

на підготовка майстрів мистецтва мало відрізнялася від підготовки

ремісника і зводилася до навчання роботи з певним матеріалом. учи-

телем був досвідчений майстер. Він набирав учнів, які допомагали

йому в роботі. Спочатку майстер навчаючи їх, доручав найпростіші й

трудомісткі операції. під час спільної роботи він відбирав найобдаро-

ваніших і доручав їм складніші операції. природний талант і вміння

відігравали неабияку роль у процесі навчання. Адже найчастіше сек-

рети майстерності, тобто певні прийоми, що забезпечували майстрові

успіх у його справі, учням зазвичай не розкривалися. Тому художні

професії були переважно сімейною справою, а секрети майстерності

передавалися членам сім’ї, від батька до сина. Значна частина учнів

так і залишалися підмайстрами і тільки найталановитіші піднімали-

ся до рівня майстра. В ремісничих об’єднаннях — цехах, гільдіях або

корпораціях — статус майстра надавався за рішенням відповідних

професійних об’єднань.

За доби Відродження першими з ремісничих цехів вийшли жи-

вописці. Це значною мірою пов’язано зі зміною змісту живописного

мистецтва, перетворенням його з виробничої діяльності на духовну,

на створення певного духовного змісту, який визначав не замовник, а

майстер. Характер взаємозв’язку художника й замовника сприяв та-

кож автономізації художника. дедалі частіше замовником виступала

окрема особа, а не церква, місто, держава.

Як відомо, першим закладом художньої освіти стала Болонська

академія мистецтв, згодом таку саму академію було засновано в па-

рижі. принцип освіти, апробований в академіях, поширився й на

інші види художньої діяльності. учні навчалися під керівництвом

досвідченого майстра. Щоправда, з часом було введено певний обсяг

теоретичного навчання, що охоплював теорію та історію мистецтва, а

також своєрідний курс загальнокультурних знань з естетики, психо-

логії, філософи тощо. поступово художні заклади на зразок академій

доповнюються навчальними закладами нижчого ступеня — художні-

ми, музичними, хореографічними школами та училищами. Вдоскона-

люється і добір учнів. розвиток психології мистецтва, дедалі глибше

розуміння зв’язку професійного успіху і обдарованості допомагаютьстворити певну систему раннього виявлення хисту учня. Відчутні-

шою стає турбота про умови навчання, про накопичення і збереження

досвіду, формування традицій.

до роботи в освітніх закладах залучаються найвидатніші діячі

мистецтва, що забезпечує спадкоємність, своєрідність шкіл і напря-

мів, збереження класичних традицій в образотворчих мистецтвах,

музиці, балеті та літературі.

Таким чином, професійна підготовка діячів мистецтва набула з

часом нових форм, іншими стали і професійні організації. потреба

в об’єднанні зусиль для розв’язання важливих питань художнього

життя, у професійному спілкуванні зумовила появу творчих спілок,

художні академії взяли на себе координаційну роль в організації

творчого життя, збирання й розподілу коштів, організації виставок,

конкурсів, видавничої справи, підтримки молодих талантів, зв’язків

із діячами мистецтв інших країн. В умовах значної фінансової під-

тримки з боку держави творчі спілки нерідко відігравали і певну

ідеологічну функцію. Так, зокрема, було в СрСр. нині, коли наша

молода держава відмовилась від ідеологічного тиску на діячів мисте-

цтва, перед творчими спілками відкриваються нові можливості орга-

нізаційного відновлення, активізації творчого життя і діяльності всіх

культурно-мистецьких сфер.