29. Міжнародні інвестиції. Правило Вальраса

Інвестиція — це спосіб розміщення (використання) фінансових ресурсів та інших економічних активів продуктивним шляхом, який забезпечує збе­реження або примноження вартості активів і додатковий чистий дохід (при­буток). Міжнародні, або іноземні інвестиції, — це спосіб розміщення капіта­лу (активів) однієї країни в іншій країні. Капітал є одним з факторів виробництва — ресурсом, який необхідно затратити, щоб зробити товар, і являє собою весь накопичений запас засобів у продуктивній, грошовій і товарній формах, необхідних для створення матеріальних благ. Міжнародний поділ капіталу виражається не тільки в різній забезпеченості країн накопиченими запасами матеріальних засобів, необхідних для виробництва товарів, але й у розходженнях історичних традицій і досвіду виробництва, рівнів розвитку товарного виробництва і ринкових механізмів, а також просто грошових і інших фінансових ресурсів. Наявність достатніх заощаджень (капіталу в грошовій формі) є найважливішою передумовою для інвестицій і розширення виробництва.

Експорт капіталу- вилучення частиникапіталу з обігу даній країні, переміщення його в грошовій чи товарній формі у виробничий процес та обіг іншої країни. Обєктивна основа міжнародного руху капіталу- це його міжнародний поділ. Причини експорту капіталу: намагання максимізувати свій прибуток, перенагромадження капіталу в окремих країнах (Швейцарія), неспівпадання S i D в окремих країнах, економія виробничих витрат, мінімізація транспортних витрат, можливість монополізації внутрішнього ринку.Фактори, які сприяють експорту капіталу: глобалізація м/е, міжнародна промислова кооперація, д-сть міжнародних фінансових організацій.

Фактори динаміки міжнародних інвестицій полягають:

• у посиленні диференціації між рівнями економічного розвитку та його структурі в різних країнах, що впливає на темпи і структуру міжнародної торгівлі та інвестицій; • у поширенні інновацій та високих технологій, що стає вирішальним фак­тором інвестування та змін структури глобальної економіки; • у розвитку економічних інтеграційних союзів, що призводить до збільшен­ня взаємного руху товарів та капіталів у рамках інтеграційних угруповань; • у багатосторонніх угодах, які сприяють іноземним інвестиціям; • у стимулюванні інвестицій на регіональному та багатосторонньому рівнях..

Глобальну макроекономічну інфраструктуру іноземного інвестування скла­дає взаємодія таких основних сегментів, як глобальні ринки капіталів, міжна­родний валютний ринок, міжнародні ринки акцій, фінанси транснаціональ­них корпорацій.

Глобальні макроекономічні та регулятивні умови стимулювання міжна­родної інвестиційної діяльності здійснюють міжнародні економічні органі­зації: Міжнародний валютний фонд (МВФ), Світова організація торгівлі (СОТ), Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР), який входить до гру­пи Світового банку. До цієї групи входить також Багатостороння агенція гарантій інвестицій, що надає гарантії для фінансування міжнародних інвес­тиційних проектів, та Міжнародна фінансова корпорація, яка безпосередньо фінансує міжнародні та національні інвестиційні проекти.

На міждержавному та національному рівнях стимулювання іноземних інвестицій здійснюється шляхом укладання двосторонніх угод про підтрим­ку та взаємний захист інвестицій, запровадження національного (недискримі-наційного) або преференційного режиму іноземних інвестицій, регулювання руху капіталу, оподаткування та репатріації прибутків іноземних інвесторів.

Правило Вальраса

В міжнародній торгівлі вважалося, що єдиним джерелом фінансування імпорту є експорт, тобто, щоб купити щось за кордоном, країна повинна продати за рубіж товар або послугу. У реальному житті існує ще один, і досить серйозний, джерело фінансування — приплив капіталу з-за кордону. Країна може одержувати і давати міжнародні позики, приймати й інвестувати за рубіж підприємницький капітал. Леон Вальрас сформулював правило, що пізніше лягло в основу аналізу міжнародної платіжної позиції будь-якої держави

Правило Вальраса — вартість імпорту країни дорівнює сумі вартості експорту і чистих закордонних продажів активів і відсотків по них:

IM=X+NA+NR, де ІМ— імпорт, X — експорт, NA — чисті продаж активів (різниця вартості активів, проданих іноземцям і куплених у них), NR — чисті платежі відсотків (різниця вартості відсотків на вкладений капітал, отриманих з-за кордону і виплачених іноземцям).

Продаж активів у будь-якій формі (права власності, цінні папери, золото й ін.) означає приплив капіталу в країну. Платежі відсотків являють собою плату за користування капіталом, отриманим у минулому. Чим більше продаж активів сьогодні, тим вище будуть платежі відсотків по притягнутому капіталі в майбутньому. Отже, чим вище чистий продаж активів (NA) сьогодні, тим нижче розмір одержуваних чистих відсотків (NK) у майбутньому. Тоді маємо: IM-X-NR=NA., де ліва сторона- поточний баланс- баланс товарів і послуг плюс чисті виплати процентів на капітал, які розглядаються як торгівля капітальнимим послугами, а права-баланс руху капіталу.

Таким чином, відповідно з правилом Вальраса баланс торгівлі товарами і послугами повинен бути рівний з протилежним знаком балансу руху капіталу. Якщо ця рівність не дотримується, то залишок називається пропусками і помилками.

Форми міжнародного руху капіталу

По джерелах походження капітал, що знаходиться в русі на світовому ринку, поділяється на офіційний і приватний капітал.

• Офіційний (державний) капітал — засоби з державного бюджету, які спрямовуються за кордон або прийняті з-за кордону за рішенням урядів, а також за рішенням міжурядових організацій. Сюди належать державні позики, дарунки, допомога, що надаються одною країною іншій країні на основі міжурядових угод.

• Приватний(недержавний) капітал— засоби недержавних фірм, банків і інших недержавних організацій, які переміщуються за кордон або прийняті з-за кордону за рішенням їхніх керівних Сюди відносять: інвестиції капіталу за рубіж приватними фірмами, надання торговельних кредитів, міжбанківське кредитування. По характері використання капітал поділяється на:

• Підприємницький капітал — засоби, прямо або побічно вкладені у виробництво з метою одержання прибутку. • Позичковий капітал — засоби, що даються в борг із метою одержання відсотка. У міжнародних масштабах як позичковий капітал в основному використовується офіційний капітал з державних джерел

По терміну вкладення капітал поділяється на:

• Середньостроковий і довгостроковий капітал — вкладення капіталу терміном більш ніж на 1 рік. Усі вкладення підприємницького капіталу у формі прямих і портфельних інвестицій, так само як і позичковий капітал у виді державних кредитів, звичайно є довгостроковими. • Короткостроковий капітал — вкладення капіталу терміном менше ніж на 1 рік. Переважно позичковий капітал у формі торговельних кредитів.

По меті вкладення капітал поділяється на:

• Прямі інвестиції (direct investments) — вкладення капіталу з метою придбання довгострокового економічного інтересу в країні додатка капіталу, що забезпечує контроль інвестора над об'єктом розміщення капіталу. Вони практично цілком зв'язані з вивозом приватного підприємницького капіталу, не вважаючи щодо невеликих по обсязі закордонних інвестицій фірм, що належать державі.

• Портфельні інвестиції (portfolio investments) — вкладення капіталу в іноземні цінні папери, що не дають інвесторові права реального контролю над об'єктом інвестування. Такі інвестиції також переважно

засновані на приватному підприємницькому капіталі, хоча і держава найчастіше випускає свої і здобуває іноземні цінні папери.