- •1. Теорія міжнародної економіки як складова загальної економічної теорії
- •2. Еволюція світового ринку
- •3. Міжнародний поділ факторів виробництва
- •4. Виникнення та основні риси світового господарства
- •6. Критерії аналізу структури міжнародної економіки
- •7. Соціально-економічна структура міжнародної економіки
- •8. Організаційно-економічна структура міжнародної економіки
- •9. Аналіз структурних форм мев
- •10. Теорія абсолютних переваг а.Сміта
- •12. Стандартна модель міжнародної торгівлі
- •13. Теорія співвідношення факторів виробництва. Парадокс Леонтьєва
- •14. Теорія специфічних факторів виробництва. Специфічні і мобільні фактори
- •15. Теорії попиту та реверсу в міжнародній торгівлі
- •16. Теорія внутрішньогалузевої міжнародної торгівлі. Розходження внутрішньогалузевої і міжгалузевої торгівлі
- •17. Ефект масштабу та недосконала конкуренція в міжнародній торгівлі. Торгівля на основі ефекту масштабу
- •18. Вплив міжнародної торгівлі на доходи
- •19. Свобода торгівлі та протекціонізм
- •20. Тарифні методи регулювання міжнародної торгівлі
- •21. Економічна роль мита
- •22. Проблема оптимального мита
- •23. Кількісні інструменти регулювання міжнародної торгівлі
- •25. Приховані методи торговельної політики
- •27. Міжнародна торгівля послугами
- •28. Теорії руху факторів виробництва. Мобільність факторів у теорії порівняльних переваг
- •29. Міжнародні інвестиції. Правило Вальраса
- •30. Прямі закордонні інвестиції
- •32. Портфельні закордонні інвестиції, їх причини та види
- •33. Міжнародні позики та кредитування. Інструменти міжнародного кредитування
- •34. Причини міжнародної міграції робочої сили та її види
- •35. Масштаби та напрямки міграції робочої сили. Масштаби міграції
- •36. Соціально-економічні наслідки міграції робочої сили
- •37. Державне регулювання міграції робочої сили. Механізми контролю міграції
- •38. Світовий ринок технології: суть і структура
- •39. Механізми міжнародної передачі технології. Правові форми захисту технології
- •40. Міжнародна торгівля ліцензіями
- •41. Специфіка економічних розрахунків при купівлі-продажу ліцензій
- •42. Державне регулювання міжнародної передачі технологій
- •43, 44. Суть і структура міжнародної валютної системи.
- •46. Валютний курс і валютна політика
- •48. Валютні ринки та валютні операції
- •49. Міжнародні валютно-фінансові інститути
- •2.Група Світового банку
- •50. Об'єктивні основи та суть міжнародної економічної інтеграції
- •51. Основні інтеграційні об'єднання в міжнародній економіці. Етапи інтеграції
- •52. Західноєвропейська модель інтеграції
- •53. Суть і зміст платіжного балансу
- •54. Регулювання платіжного балансу
- •55. Зовнішня торгівля України, її динаміка та структура
- •57. Механізм та моделі входження України в міжнародну економіку. Об'єктивні основи зовнішньоекономічних зв'язків України
29. Міжнародні інвестиції. Правило Вальраса
Інвестиція — це спосіб розміщення (використання) фінансових ресурсів та інших економічних активів продуктивним шляхом, який забезпечує збереження або примноження вартості активів і додатковий чистий дохід (прибуток). Міжнародні, або іноземні інвестиції, — це спосіб розміщення капіталу (активів) однієї країни в іншій країні. Капітал є одним з факторів виробництва — ресурсом, який необхідно затратити, щоб зробити товар, і являє собою весь накопичений запас засобів у продуктивній, грошовій і товарній формах, необхідних для створення матеріальних благ. Міжнародний поділ капіталу виражається не тільки в різній забезпеченості країн накопиченими запасами матеріальних засобів, необхідних для виробництва товарів, але й у розходженнях історичних традицій і досвіду виробництва, рівнів розвитку товарного виробництва і ринкових механізмів, а також просто грошових і інших фінансових ресурсів. Наявність достатніх заощаджень (капіталу в грошовій формі) є найважливішою передумовою для інвестицій і розширення виробництва.
Експорт капіталу- вилучення частиникапіталу з обігу даній країні, переміщення його в грошовій чи товарній формі у виробничий процес та обіг іншої країни. Обєктивна основа міжнародного руху капіталу- це його міжнародний поділ. Причини експорту капіталу: намагання максимізувати свій прибуток, перенагромадження капіталу в окремих країнах (Швейцарія), неспівпадання S i D в окремих країнах, економія виробничих витрат, мінімізація транспортних витрат, можливість монополізації внутрішнього ринку.Фактори, які сприяють експорту капіталу: глобалізація м/е, міжнародна промислова кооперація, д-сть міжнародних фінансових організацій.
Фактори динаміки міжнародних інвестицій полягають:
• у посиленні диференціації між рівнями економічного розвитку та його структурі в різних країнах, що впливає на темпи і структуру міжнародної торгівлі та інвестицій; • у поширенні інновацій та високих технологій, що стає вирішальним фактором інвестування та змін структури глобальної економіки; • у розвитку економічних інтеграційних союзів, що призводить до збільшення взаємного руху товарів та капіталів у рамках інтеграційних угруповань; • у багатосторонніх угодах, які сприяють іноземним інвестиціям; • у стимулюванні інвестицій на регіональному та багатосторонньому рівнях..
Глобальну макроекономічну інфраструктуру іноземного інвестування складає взаємодія таких основних сегментів, як глобальні ринки капіталів, міжнародний валютний ринок, міжнародні ринки акцій, фінанси транснаціональних корпорацій.
Глобальні макроекономічні та регулятивні умови стимулювання міжнародної інвестиційної діяльності здійснюють міжнародні економічні організації: Міжнародний валютний фонд (МВФ), Світова організація торгівлі (СОТ), Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР), який входить до групи Світового банку. До цієї групи входить також Багатостороння агенція гарантій інвестицій, що надає гарантії для фінансування міжнародних інвестиційних проектів, та Міжнародна фінансова корпорація, яка безпосередньо фінансує міжнародні та національні інвестиційні проекти.
На міждержавному та національному рівнях стимулювання іноземних інвестицій здійснюється шляхом укладання двосторонніх угод про підтримку та взаємний захист інвестицій, запровадження національного (недискримі-наційного) або преференційного режиму іноземних інвестицій, регулювання руху капіталу, оподаткування та репатріації прибутків іноземних інвесторів.
Правило Вальраса
В міжнародній торгівлі вважалося, що єдиним джерелом фінансування імпорту є експорт, тобто, щоб купити щось за кордоном, країна повинна продати за рубіж товар або послугу. У реальному житті існує ще один, і досить серйозний, джерело фінансування — приплив капіталу з-за кордону. Країна може одержувати і давати міжнародні позики, приймати й інвестувати за рубіж підприємницький капітал. Леон Вальрас сформулював правило, що пізніше лягло в основу аналізу міжнародної платіжної позиції будь-якої держави
Правило Вальраса — вартість імпорту країни дорівнює сумі вартості експорту і чистих закордонних продажів активів і відсотків по них:
IM=X+NA+NR, де ІМ— імпорт, X — експорт, NA — чисті продаж активів (різниця вартості активів, проданих іноземцям і куплених у них), NR — чисті платежі відсотків (різниця вартості відсотків на вкладений капітал, отриманих з-за кордону і виплачених іноземцям).
Продаж активів у будь-якій формі (права власності, цінні папери, золото й ін.) означає приплив капіталу в країну. Платежі відсотків являють собою плату за користування капіталом, отриманим у минулому. Чим більше продаж активів сьогодні, тим вище будуть платежі відсотків по притягнутому капіталі в майбутньому. Отже, чим вище чистий продаж активів (NA) сьогодні, тим нижче розмір одержуваних чистих відсотків (NK) у майбутньому. Тоді маємо: IM-X-NR=NA., де ліва сторона- поточний баланс- баланс товарів і послуг плюс чисті виплати процентів на капітал, які розглядаються як торгівля капітальнимим послугами, а права-баланс руху капіталу.
Таким чином, відповідно з правилом Вальраса баланс торгівлі товарами і послугами повинен бути рівний з протилежним знаком балансу руху капіталу. Якщо ця рівність не дотримується, то залишок називається пропусками і помилками.
Форми міжнародного руху капіталу
По джерелах походження капітал, що знаходиться в русі на світовому ринку, поділяється на офіційний і приватний капітал.
• Офіційний (державний) капітал — засоби з державного бюджету, які спрямовуються за кордон або прийняті з-за кордону за рішенням урядів, а також за рішенням міжурядових організацій. Сюди належать державні позики, дарунки, допомога, що надаються одною країною іншій країні на основі міжурядових угод.
• Приватний(недержавний) капітал— засоби недержавних фірм, банків і інших недержавних організацій, які переміщуються за кордон або прийняті з-за кордону за рішенням їхніх керівних Сюди відносять: інвестиції капіталу за рубіж приватними фірмами, надання торговельних кредитів, міжбанківське кредитування. По характері використання капітал поділяється на:
• Підприємницький капітал — засоби, прямо або побічно вкладені у виробництво з метою одержання прибутку. • Позичковий капітал — засоби, що даються в борг із метою одержання відсотка. У міжнародних масштабах як позичковий капітал в основному використовується офіційний капітал з державних джерел
По терміну вкладення капітал поділяється на:
• Середньостроковий і довгостроковий капітал — вкладення капіталу терміном більш ніж на 1 рік. Усі вкладення підприємницького капіталу у формі прямих і портфельних інвестицій, так само як і позичковий капітал у виді державних кредитів, звичайно є довгостроковими. • Короткостроковий капітал — вкладення капіталу терміном менше ніж на 1 рік. Переважно позичковий капітал у формі торговельних кредитів.
По меті вкладення капітал поділяється на:
• Прямі інвестиції (direct investments) — вкладення капіталу з метою придбання довгострокового економічного інтересу в країні додатка капіталу, що забезпечує контроль інвестора над об'єктом розміщення капіталу. Вони практично цілком зв'язані з вивозом приватного підприємницького капіталу, не вважаючи щодо невеликих по обсязі закордонних інвестицій фірм, що належать державі.
• Портфельні інвестиції (portfolio investments) — вкладення капіталу в іноземні цінні папери, що не дають інвесторові права реального контролю над об'єктом інвестування. Такі інвестиції також переважно
засновані на приватному підприємницькому капіталі, хоча і держава найчастіше випускає свої і здобуває іноземні цінні папери.