Вартісна оцінка витрат на реконструкцію

У промисловій практиціпоказники визначаються розроблювачами проекту в загальноприйнятій при проектуванні послідовності, що полягає в наступному: на базі прийнятих технічних рішень визначається потужність виробництва окремих продуктів по проекту; для забезпечення виробничої потужності підбирається устаткування, що випускається в промисловості, чи проектуються нові його види необхідної продуктивності для своєчасного замовлення майбутньому заводу-виготовлювачу. Виходячи з прийнятого режиму роботи й обраної продуктивності основного устаткування, розраховується його кількість, що підлягає установці (з урахуванням чи без урахування резерву), визначаються види і кількість додаткового устаткування, розробляється генеральний план розміщення, організаційна виробнича структура цеху (виробництва); розраховуються зведений та локальні (об’єктові) кошториси витрат на будівництво об'єкта (що складається з дванадцяти обов'язкових глав, об'єктових і позаоб’єктових), чи в загальноприйнятій термінології – визначаються капітальні вкладення на організацію виробництва (реконструкцію чи технічне переозброєння виробництва, модернізацію устаткування й інші об'єкти). Інженерними розрахунками установлюються питомі норми витрати (видаткові коефіцієнти на 1 тонну чи на виріб) сировини, матеріалів, палива й енергоресурсів і тощо.

На відміну від цього, у даній курсовій роботі розрахунок показників, що визначають витрати на випуск кислоти після реконструкції і утилізацію (переробку) відходів цього виробництва, відповідно до розглянутих варіантів завдань, необхідно здійснити за аналогією за заздалегідь підготовленими проектними даними для базового варіанта реконструкції таких, як:

виробнича потужність та обсяг виробництва окремих видів продуктів;

капітальні витрати з переведенням їх в ОВФ;

чисельність персоналу;

питомі норми витрат сировини, матеріалів і енергоресурсів на кожний вид продукції;

середньорічна (середньомісячна) заробітна плата персоналу за категоріями.

Перелічені показники, крім норм витрат певних ресурсів і середньомісячної зарплати, підлягають коректуванню за варіантами, відповідно до завдання на курсове проектування.

Інші показники і необхідні для їхнього розрахунку проміжні дані розраховуються самостійно:

річний фонд оплати праці;

основні виробничі фонди і пов'язані з ними експлуатаційні витрати;

собівартість продукції: харчової кислоти краще шляхом коректування фактичної, тобто звітної собівартості підприємства, а інших видів – традиційно;

ціни на окремі види продукції (табл. Ж.8) і похідні від них результуючі показники відповідно до зведеної таблиці основних техніко-економічних показників (табл. 3.17).

Капітальні витрати (сума інвестицій) і основні виробничі фонди: послідовність та етапи розрахунку (підрозділ 3.1 кр)

Значну частину суми інвестицій на організацію виробництва складають об’єкти основного призначення (глава 2 кошторису витрат на будівництво) Меншу частку інвестицій займає доля об’єктів допоміжного призначення(глави 3÷6), і ще меншу – позаоб’єктові глави: 1;7÷12 (МВ до сам. роботи, табл.1).

Причому, вартість всіх глав зведеного кошторисно-фінансового розрахунку певною мірою залежить від вартості глави 2, бо в сумі інвестицій в першу чергу визначають вартість глави 2, тобто об’єктів основного виробництва, а уже потім інших – допоміжних об’єктів, що їх обслуговують і забезпечують ресурсами. У процесі попереднього техніко-економічного обгрунтування варіантів технічних рішень їх величини розраховують по відношенню саме до глави 2, певними нормативами, прийнятими при проектуванні для окремих галузей, виробництв, цехів. Знаючи загальну вартість глави 2 і в ній об’єктів основного призначення, можна визначити вартість всіх інших глав кошторису та загальну суму інвестицій за допомогою згаданих нормативів.

Вартість основних виробничих фондів впливає на рівень витрат, пов’язаних з функціонуванням виробництва. Це означає, що капітальні витрати і в наступному основні виробничі фонди обов’язково супроводжують витрати на їх утримання і експлуатацію, примітно, що не однаковою мірою для їх пасивної частини (в основному, будівель і споруд) і активної частини (устаткування). Витрати, пов’язані з утриманням і експлуатацією активної частини, в основному утворять у калькуляції собівартості “Витрати на утримання і експлуатацію устаткування, обладнання (ВУЕО)”, пасивної частини – те ж, для будівель і споруд в складі калькуляційної статті “Загальновиробничі витрати”. Методика їх укрупненого розрахунку приведена далі (“Собівартість продукції”, підрозд. 3.3.4 КР згідно з табл.3.6).

Причому, рівень загальновиробничих витрат у собівартості основної продукції визначає вартість тільки об’єктів основного виробничого призначення (глави 2 кошторису витрат на будівництво), а на собівартість енергоресурсів, вироблюваних на даному підприємстві,  впливає вартість конкретних об’єктів допоміжного призначення (глави 3, 4, 5, 6), наприклад, на собівартість електроенергії – вартість тільки глави 4. Крім того, на всі поточні витрати опосередковано впливають позаоб’єктові глави, у зв’язку з цим вони розподіляються між об’єктовими главами пропорційно вартості останніх.

Разом з тим у практиці обґрунтування технічних рішень для діючого виробництва собівартість енергоресурсів не розраховується спеціально для кожного проекту, а приймається такою ж, як і на підприємстві. У зв’язку з цим відпадає необхідність визначатись з урахуванням позаоб’єктових витрат відповідно до кожного об’єкта допоміжного призначення. Досить обмежитися розрахунком тільки вартості глави 2 з урахуванням позаоб’єктових витрат, яка необхідна для розрахунку амортизаційних відрахувань та інших витрат в собівартості продукції. Тому для визначення витрат на утримання і експлуатацію устаткування, будівель і споруд у собівартості харчової кислоти усіх модифікацій та продукції із відходів необхідно брати до уваги не всю суму капіталовкладень, а лише вартість об’єктів основного виробничого призначення (глави 2) з урахуванням частки позаоб’єктових витрат – вартості глав 1, 7 ÷ 12, які відносяться до глави 2 визначеним відсотком. З цією метою необхідно спочатку визначити співвідношення позаоб’єктових і об’єктових витрат у загальній сумі кошторису капіталовкладень, а потім – це співвідношення, виражене в десятковому дробі, додати до одиниці (наприклад, співвідношення 0,25; тоді коефіцієнт дорівнюватиме 1,25) і помножити на вартість глави 2, у тому числі аналогічно – на вартість устаткування і вартість будівель і споруд. Від отриманих величин (від вартості устаткування, будівель і споруд з урахуванням позаоб’єктових витрат, див. приклад) варто розрахувати ВУЕО й іншу частину загальновиробничих витрат.