Політична карта світу

Політична карта світу в суто технологічному сенсі є географічною картою, яка відображає розміщення країн на нашій планеті. Політичні карти поділяються на загальні (оглядові) і спеціальні. Загальні передають особливості розміщення держав, найважливіших полі­тичних і стратегічних центрів, міжнародних і внутріш­ньодержавних комунікацій. На спеціальних політич­них картах показують окремі політичні проблеми, яви­ща і події.

У загальному сенсі поняття політична карта світу відображає динамічний стан різних форм державних утворень нашої планети в їх еволюції і постійних взає­мовідносинах.

2.1. Держава і країна. Форми їх правління та адміністративно-територіального устрою

Держава є політичною формою організації, суспіль­ства. Вона утворюється як результат виникнення і діяльності публічної влади. Остання є особливою систе­мою, яка керує основними сферами життя суспільства. До основних характерних ознак держави належать:

1) наявність і функціонування системи владних органів і установ, які у своїй сукупності формують ме­ханізм держави;

2) існування певної правової системи, встановленої або санкціонованої державою, яка визначає правила поведінки її громадян;

3) наявність певної, чітко обмеженої території (аква­торії), в межах якої функціонує певна державна влада.

Держава постійно виконує внутрішні і зовнішні функції. До перших належать забезпечення функціо­нування суспільного організму як єдиної системи, збе­реження і диверсифікація в ньому ефективних зв'язків між окремими сферами, задоволення інтересів різних верств населення і соціальних груп, боротьба з внутріш­німи деструктивними силами та стихійними лихами. Зовнішня функція держави полягає в захисті держав­них кордонів, цілісності власної території, сувереніте­ту, сприянні розвитку взаємовигідних, справедливих форм співробітництва і взаємодії з іншими державами світу.

Держава має виступати на міжнародній арені як єди­ний географічний, релігійний, мовний, культурний, правовий, господарський і геостратегічний організм. Лише за такої умови вона може сподіватися знайти і утримати власне "місце під Сонцем".

Країна — це політичне, національне, соціальне, культурне, господарське співтовариство, організова­не державою на певній території. При цьому акцен­тується на його просторовому (географічному) поло­женні (розміщенні) у світі чи певному регіоні або мате­рику, наприклад країни Південної Америки, країни Океанії. Хоча поняття "країна" в багатьох випадках вживається як синонім поняття "держава", проте має переважно культурно-історичний та соціально-еконо­мічний зміст (країни, що розвиваються, країни третьо­го світу тощо). Адекватним є поняття "країна" і при ха­рактеристиці особливостей населення, його побуту і звичаїв, специфічних ознак суспільства (далекі країни, екзотичні країни тощо). Натомість для поняття "дер­жава" притаманний більше політичний зміст.

У наш час на Землі налічується понад двісті юридич­но і фактично незалежних держав.

Незалежна держава — це країна, яка реалізує влас­ну внутрішню і зовнішню політику на основі суверен­ної волі своїх громадян або правителя (монарха) і здат­на проводити свою національну політику та відстою­вати національні інтереси на міжнародній арені.

З метою реалізації власної суверенної влади над пев­ною територією і населенням, що перебуває на ній дер­жава створює органи управління. До них належать за­конодавча, виконавча і судова влади, прикордонна і митна служби, національна (республіканська) гвардія і збройні сили, інформаційні служби, валютно-грошо­ва система тощо. Всі ці органи діють на чітко відокрем­леній території, яка обмежена з усіх боків сухопутни­ми і морськими кордонами. В їх межах державі нале­жать суходіл, внутрішні води, надра, повітряний прос­тір. Якщо країна має безпосередній вихід до морів і оке­анів, їй належать і територіальні води — це водна сму­га шириною 12 морських миль, що прилягає до бере­га. За міжнародними угодами деякі морські держави мають в океанах і морях економічні зони. Вони простя­гаються на 200 морських миль (одна морська миля ста­новить 1852 м). У межах економічних зон державам належить виключне право на розвідування і розробку будь-яких природних ресурсів (корисні копалини на дні і в надрах морів і океанів, риба, водорості тощо).

Крім незалежних держав на нашій планеті все ще існують залежні території й країни. Останні перебува­ють під політичним або військовим контролем незалеж­них держав. Серед залежних територій і країн виділя­ються колонії, протекторати й підопічні території. Ко­лонії управляються державою-метрополією беззасте­режно. Протекторати володіють більшими правами. Внутрішня їх політика є суверенною. Протекторати на­дають якійсь незалежній державі права на здійснення своєї зовнішньополітичної діяльності. Підопічні тери­торії тимчасово передаються за рішенням Організації Об'єднаних Націй (ООН) певній країні з метою здійснен­ня нею управління внутрішньою і зовнішньою політи­кою цих територій.

У сучасному світі простежується чітка тенденція до створення всезростаючої кількості незалежних держав. Кожна нація для реалізації власного природно-ресурс­ного, духовного, економічного потенціалів прагне ство­рити свою державу. Цей складний процес відбувається в умовах загострення світових проблем і трансформації міжнародного співтовариства. Особливо багато проблем в Африці, де колонізатори створювали колонії без ура­хування етнічних меж.

Більшу частину нашої планети займає Світовий оке­ан. Води відкритих морів і океанів, які не належать до чиїхось територіальних вод і економічних зон, перебу­вають у спільному користуванні всіх країн, навіть якщо деякі з них не мають безпосереднього виходу до моря. Тут кожна держава світу може ловити рибу, перевози­ти людей і вантажі, проводити військово-морські ма­неври. Вільно літають над Світовим океаном і літаки.

Згідно з міжнародно-правовим режимом дна морів і океанів та його надр за межами континентального шель­фу та національної юрисдикції держав морське дно є відкритим для використання всіма державами виключ­но в мирних цілях. Морські наукові дослідження в та­ких районах можуть здійснюватися та контролюватись Міжнародним органом з морського дна, створення яко­го передбачено Конвенцією ООН з морського права (1982). Міжнародний договір 1971 р. забороняє плану­вання ядерного та інших видів зброї масового знищен­ня на морському дні та в його надрах.

У 1959 р. укладено міжнародний договір, за яким жодній державі не належить Антарктида. Будь-яка країна може проводити в ній наукові дослідження. За­боронено тут і будівництво військових баз та розробку родовищ корисних копалин.

Таким чином, майже весь суходіл нашої планети поділений між окремими державами, що діють на ос­нові різних принципів організації влади. Ці принципи насамперед зумовлені особливостями державного ладу. Він може бути як монархічним, так і республі­канським.

Монархічна форма правління виникла в умовах рабовласництва і почала домінувати у середні віки. У наш час збереглися переважно формальні ознаки монар­хічного правління. У класичному розумінні цього сло­ва монархія — це форма державного правління, за якої найвища влада в країні належить одній особі — монар­хові. У різних країнах його називають по-різному: ко­роль, імператор, шах, султан, цар, князь, емір тощо. Монархії бувають абсолютними і конституційними. Більшість з існуючих нині монархій є конституційни­ми. Реальна влада в таких країнах належить парламен­ту (законодавча) і уряду (виконавча). Монарх виконує лише представницькі функції, є певним символом дер­жави. Прикладами конституційних монархій є переважно європейські та подібні до них за устроєм держа­ви: Велика Британія, Норвегія, Данія, Бельгія, Іспанія, Швеція, Монако, Ліхтенштейн, Люксембург, Японія, Марокко.

За абсолютної монархії влада монарха практично нічим не обмежена. У цих країнах уряди або інші орга­ни влади відповідальні лише перед монархом як гла­вою держави. Монарх може радитися з ким завгодно, але рішення приймає одноосібно. Парламенту або вза­галі немає, або ж він є лише дорадчим органом. До та­ких держав належать Саудівська Аравія, Бахрейн, Оман, Об'єднані Арабські Емірати (ОАЕ), Бруней та ін. Ще однією формою державного правління є теократич­на монархія. Це папська держава Ватикан, яка займає один квартал (44 га) в центрі Риму. Тут монарх є гла­вою церкви, а політична влада належить духівництву.

У світі нині нараховується понад 30 монархій. Най­більше їх в Азії і Європі, три в Африці і одна в Океанії. Серед них є імперія (Японія), королівства (Велика Бри­танія, Швеція, Бельгія та ін.), князівства (Андорра, Ліхтенштейн, Монако), герцогство (Люксембург), сул­танати (Бруней, Малайзія, Оман та ін.), емірати (Бах­рейн, Катар, ОАЕ).

Республіка — це форма державного правління, за якої всі вищі органи влади або обираються народом, або формуються парламентом, який обирається народом. Нині у світі переважають держави з республіканською формою правління. їх понад 140. Республіканська фор­ма правління виникла дуже давно. Так, Афінська де­мократична республіка існувала ще в V—IV ст. до н. е., Римська аристократична республіка в V—II ст. до н. є.

За республіканського ладу законодавча влада нале­жить парламенту, виконавча — уряду. Розрізняють президентські й парламентські республіки. У перших президент очолює уряд і має доволі значні повноважен­ня (США, деякі країни Латинської Америки, які взяли собі за взірець форму правління США). У парламент­ських республіках роль президента менша. Уряд тут очолює прем'єр-міністр (Індія, Німеччина, Італія та ін.). Суто парламентськими республіками, де президента не­має взагалі, можна назвати Канаду та Австралію.

За формами адміністративно-територіального устрою всі країни світу поділяють на унітарні й феде­ративні. Унітарна держава є єдиним цілісним утво­ренням, що складається з адміністративно-територі­альних одиниць (областей, провінцій, районів тощо), які чітко підпорядковані центральним органам влади. Унітарні держави мають єдину конституцію і єдину ієрархічну систему державної влади. Області, провінції, райони мають лише органи виконавчої влади. Вони не наділені жодними законодавчими функціями. У наш час, коли ефективність державного управління стає одним із головних чинників ефективності функціону­вання самої держави, більшість країн світу є унітарни­ми. Така форма адміністративно-територіального устрою вважається найбільш ефективною і життєздатною. До унітарних держав належать Японія, Франція, Італія, Греція, Польща, Естонія, Угорщина та ін.

Федеративні держави мають у своєму складі само­врядні території (республіки, штати, землі, області, краї, кантони тощо). Ці території хоча і входять до скла­ду єдиної союзної держави, проте мають досить значну автономію. їм притаманні деякі ознаки незалежних держав — власна конституція, парламенти, президент тощо. До федеративних держав належать переважно великі багатонаціональні держави — Росія, Бразилія, Індія, США, Нігерія, Канада та ін.

Конфедерація є юридичним об'єднанням суверен­них держав, яке створене з метою забезпечення їхніх загальних інтересів і реалізації спільних проектів (Швейцарський союз). Конфедерація створює цент­ральні органи влади, які володіють повноваженнями, делегованими їм державами — членами союзу. Право­вою основою конфедерації є договір. При федеративно­му устрої такою основою є конституція.

Інтенсивні процеси територіальної диференціації у світі наприкінці XX ст. породили своєрідні форми дер­жавного устрою та характерні особливості взаємодії між країнами. Так виникли протодержави — це дер­жавні утворення, які набули майже всіх ознак само­стійної держави, формально залишаючись у складі іншої. Так, до складу Російської Федерації входить протодержава Татарстан. Вона навіть має право зносин з іншими країнами. Шотландія, перебуваючи у складі Великобританії, нині вже має не лише власний парла­мент, а й свою валюту. Власні паспорти-посвідчення ввела на своїй території іспанська Каталонія.

Запитання та завдання

1. Що таке держава і чим вона відрізняється від країни?

2. Скільки незалежних держав на Землі?

3. Дайте характеристику складових території, яка належить державі.

4. Які типи залежних територій і країн вам відомі?

5. Що таке монархія? Назвіть приклади монархій.

6. Що таке республіка?

7. Чим відрізняються унітарні і федеративні дер­жави?