12.Характеристика первісних общин

Сім'я певний час могла вести господарство самостійно, мешкаючи в окремому житлі й добуваючи їжу самостійно від інших споріднених з нею сімей. Однак вона залишалася на мисливській території, яка належала не одній, а кільком спорідненим сім'ям, які утворювали первісну мисливську общину. Повна економічна незалежність окремих сімей у первісному суспільстві неможлива через низький рівень розвитку виробництва. Це змушувало їх об'єднуватися для колективного ведення господарства .

Крім того, окремий сімейний колектив нежиттєздатний через свою малочисельність. Достатньо було загинути чи захворіти батьку або матері, які сім'я залишалася без годувальника чи виробника одягу та покриву житла, що створювало загрозу життю всіх її членів. Об'єднавшись в общину, декілька споріднених сімей мисливців підстраховували одна одну від подібних неприємностей. Так, якщо вмирав батько, то турботу про вдову та її дітей повинен бути взяти на себе його брат. Об'єднання сімей в общину і зрівняльний розподіл мисливської здобичі між усіма ЇЇ членами усували залежність первісної людини від випадковостей первісної економіки.

Тому головною економічною ланкою первісного суспільства була община, а не сім'я. Первісні мисливці існували насамперед за рахунок колективного полювання силами общини.

Археологам вдалося розкопати декілька общинних селищ прильодовикових мисливців. Виявилося, що, як правило, вони складалися з 5—6 крем'яниць, або сімейних жител.

Оскільки кожна крем'яниця — стійбище окремої сім'ї чисельністю 5—7 осіб, тому община прильодовикових мисливців, яка складалася з 5—7 сімей, в середньому налічувала близько 25—30 осіб.

Общини у різних первісних мисливських народів у середньому налічували 25—30 осіб.

14. Особливості трипільської культури

Трипільська культура (за назвою розкопаного поселення поблизу с. Трипілля на Київщині) проіснувала два тисячоліття (IV–III тис. до н. е.) і була поширена від Верхньої Наддніпрян-щини і Південної Волині до Середньої Наддніпрянщини і Надчорномор’я. Трипільські селища розташовувалися на високих рівних місцях поблизу рік, мали чітке планування. Житла були наземні, мазались глиною. Всередині були піч, лежанка і вівтар-жертовник. Основним заняттям трипільців було землеробство (вирощували пшеницю, ячмінь, просо, бобові). Трипільські племена розводили худобу, свиней, овець, кіз, коней. Ремеслами трипільців були кушнірство, прядіння і ткацтво. Високого художнього та технічного рівня у трипільців досягло керамічне виробництво. Лад трипільського суспільства був близький до військової демократії (виникли військові загони). Трипільське суспільство було конфедерацією племінних союзів, і в основі суспільного устрою лежали матріархальні, а згодом патріархальні відносини.

Таким чином, трипільська культура – багатогранна і самобутня. Її характерними ознаками в економічній сфері були зернове землеробство, тваринництво; у сфері суспільних відносин – перехід від матріархату до патріархату, зародження міжплемінних об’єднань та елементів приватної власності; у сфері побуту – побудова великих глиняних будівель, утворення протоміст з населенням майже 15–20 тис. жителів; у духовній сфері – домінування символів родючості, матеріалізації їх у символи добробуту (жіночі статуетки, зображення сонця, місяця, води та ін.)

Але у всякої культури є початок і кінець. Були вони і в Трипілля. З приводу цього є кілька гіпотез: це і порушення екологічного балансу, що було пов’язано з екстенсивним веденням господарства, і певне похолодання, і внутрішні протиріччя, і наслідок експансії агресивних племен, які прийшли з північного заходу і сходу, та інші причини привели до зникнення трипільської культури.

Сучасні археологічні дослідження підтверджують, що окремі елементи трипільської культури (система господарства, топографія поселень, декоративний розпис будинків, мотиви орнаменту і кераміки та інше) стали невід’ємною частиною сучасної української культури.