63. Проблеми соціалізму і комунізму в працях Маркса, Енгельса, Леніна.

Аналізуючи процеси розвитку концентрації та централізації капіталу, поглиблення кооперації праці, Маркс приходить до висновку про неминучість загострення суперечностей між суспільним характером виробництва та приватним характером привласнення його результатів. Наступить певний момент, коли усуспільнення праці стане несумісним з “капіталістичною оболонкою”, що і призведе до соціалістичної революції, до встановлення диктатури пролетаріату і до створення нового суспільного устрою – комунізму.

   Проте слід відмітити, що у працях К. Маркса і Ф. Енгельса немає розробленої наукової моделі соціалізму, а є лише деякі загальні положення, які відобразили їх бачення комуністичного суспільства:

   1. Комуністичне суспільство у своєму розвитку пройде дві стадії: перша – соціалізм і друга – комунізм. Спільними рисами обох стадій будуть:

   - утвердження суспільної власності, рівність усіх трудящих щодо засобів виробництва;

   - відсутність товарного виробництва, конкуренції, ринку та грошей;

   - відсутність експлуатації, колективізм, планомірне і безкризове ведення господарства.

   2. Для соціалізму характерним буде збереження деяких рис попередніх суспільних устроїв: поділу праці, розподілу за працею, держави.

   3. При комунізмі відбудеться докорінне перетворення людського суспільства; не буде ніяких суперечностей, характерних попереднім устроям і людське суспільство житиме за принципом “від кожного за здібностями, кожному за потребами”.

   Таким чином, можна підсумувати, що теоретичний спадок К. Маркса є важливим та багатим за змістом напрямом економічної думки, характеризується глибиною узагальнень, логічною строгістю аргументації, органічної єдності історичного та логічного аналізу.

   Серед найважливіших здобутків марксизму слід відмітити:

   - збагачення методології дослідження економічних і соціальних явищ, створення оригінального аналітичного апарату наукового аналізу;

   - обґрунтування концепції історичної єдності людського суспільства;

   - глибоке дослідження еволюції індустріально-ринкового господарства, виявлення важливих рис капіталістичної економічної системи;

   - розвиток теорії суспільного відтворення і його циклічності;

   - поглиблення трудової теорії вартості.

   Водночас сучасна оцінка економічної теорії К. Маркса дає змогу виявити її суттєві обмеження та вразливі місця, у тому числі:

   - тенденційність, політичну упередженість і запрограмованість кінцевих результатів наукового дослідження;

   - претензію на володіння абсолютною істиною, жорстку непримиренність до інших теоретичних позицій, визначення власного учення єдино науковим;

   - переконання у тому, що стрижень історії становить боротьба класів на основі антагоністичності їх інтересів;

   - однофакторний аналіз вартості, ціни та доходів на основі визнання пріоритетності єдиного ресурсу – праці.

   Незважаючи на висловлені зауваження, сучасні дослідники вважають теоретичну систему К. Маркса одним із важливих напрямків світової економічної думки, якому притаманні наукові помилки і прозріння і без якого неможливо уявити сучасну економічну науку.

У перші роки Радянської влади вирішувалось питання про концепцію побудови соціалістичного суспільства. Ленінська модель побудови державного соціалізму була аналогічною державно-капіталістичній (централізація банківської системи, монополізація підприємств у промисловості і торгівлі, створення споживчих товариств і т.п.), але без приватної власності, без товарної форми розподілу. Тобто з державно-капіталістичної форми вилучались основні фактори її саморегулювання. Натомість пропонувався новий механізм управління економікою, який спочатку реалізувався як політика «воєнного комунізму», а потім мав бути втілений у тотальному директивному плануванні.

Реалізація цієї концепції соціалістичного будівництва, що розроблялась Леніним як обгрунтування курсу партії на соціалістичну революцію і базувалась на двох складових — диктатурі пролетаріату та суспільній власності, — натрапила на неможливість негайного вирішення проблеми формування соціалістичної власності.

Тому уже на самому початку революційних перетворень у країні формуються два погляди на хід дальшого розвитку, на характер вирішення економічних та інших суперечностей. Один з них, орієнтований на максимально швидкий і безпосередній перехід до соціалізму, обминаючи проміжні форми, був репрезентований концепцією «воєнного комунізму». Інший погляд було викладено В. Леніним у таких працях, як «Чергові завдання Радянської влади», «Про ліве хлоп’яцтво та дрібнобуржуазність». У цих працях було сформульовано основи майбутньої економічної політики.

Основним мотивом ленінських статей була критика ідеї Троцького про безпосереднє «запровадження соціалізму». Можливість вирішення проблеми співвідношення сил капіталізму та соціалізму на користь останнього Троцький убачав у негайному усуспільненні виробництва, тобто встановленні суспільної власності, та в плануванні народного господарства. Так, він указував, що намагання держави регулювати економічні відносини є безглуздими, коли не відбулося усуспільнення та одержавлення власності. Ленін же писав, що соціалізм «безпосередньо, відразу, без перехідних заходів, у Росії нездійсненний».

Структура власності в Росії, країні, де капіталізм почав розвиватися незадовго до революції, була дуже строкатою: поряд з капіталістичними її формами існували кооперативні, общинні форми селянської власності, малі приватні форми, значну частку становила дрібнобуржуазна власність. І якщо націоналізацію капіталістичних підприємств підтримували народні маси, то негайне усуспільнення малих приватних форм власності могло призвести до негативних наслідків.

Тому Ленін і висуває ідею про перехід до соціалізму через поступове перетворення всіх форм приватної власності на власність суспільну, соціалістичну: «Перше, що встановлено абсолютно точно усією теорією розвитку, всією наукою взагалі, і що забували утопісти, що забувають сучасні опортуністи, які бояться соціалістичної революції, — це та обставина, що історично, безсумнівно, повинна бути особлива стадія або особливий етап переходу від капіталізму до комунізму».

Ленін сформулював ідею багатоукладності перехідної економіки, тобто об’єктивну необхідність достатньо тривалого співіснування соціалістичного укладу з укладами приватногосподарськими, у тім числі з дрібнотоварним і капіталістичним, та конкурен-цію «державної промисловості» («національних фабрик») з іншими укладами.

Було теоретично визначено структуру конкретних економічних перехідних заходів і послідовність їх здійснення. Ішлося про захо-ди як загальнодемократичного, трансформаційного порядку, так і «власне соціалістичного усуспільнення», в тім числі про: експропріацію власності, націоналізацію банків, скасування права наслідування та ін.

Ленінська концепція виходила з необхідності збереження у багатьох сферах народного господарства товарної організації суспільного виробництва, тобто тимчасової, вимушеної, несоціалістичної його форми, регульованої законом вартості.

Важливе місце у програмі побудови соціалізму належало аграрному питанню, обгрунтуванню стратегії соціалістичного усуспільнення сільського господарства, зокрема кооперування дрібних виробників села.

Ленін займав особливу позицію в гострих дискусіях періоду «воєнного комунізму» з питань сільського господарства. Так, у проекті програми РКП(б) він писав, що у створенні великого сільського господарства «головним завданням радянської влади є існування та дослідження на практиці найбільш доцільних і практичних перехідних засобів у цьому напрямі»*4, а на VIII Всеросійському з’їзді Рад 1920 р. відкрито говорив про необхідність у перехідний період «спиратися на одноосібного селянина, він такий і іншим не буде, і мріяти про перехід до соціалізму та колективізації не доводиться».