20. Економічна думка середньовіччя

Економіка доби середньовіччя була переважно аграрною, панувало натуральне господарство. Мислення середньовічної людини мало теологічний характер. Економічна думка ще не відокремилась у самостійну галузь знань. Цей процес почався лише в період пізнього середньовіччя. Те, що можна розглядати як вияви економічної думки, просякнуте духом практицизму. Середньовічні трактати містять численні конкретні господарські поради, різноманітні практичні рекомендації, але надто мало теоретичних узагальнень і спроб осмислення суті економічних процесів та явищ. Основними джерелами економічної думки середньовічного суспільства є юридичні кодекси й церковні пам'ятки. Економічні уявлення народних мас відбилися в різних «єресях» та економічних вимогах селянських повстань.

Відмітна риса економічної думки Сходу в середні віки полягала в тім, що вона приділяла увагу власне тим самим проблемам, що і в давні часи, насамперед питанням управління країною, організації сільського господарства як головної галузі економіки, ремесла й торгівлі як допоміжних. Великий вплив на розвиток економічної думки Близького Сходу справив іслам. У творах мусульманських авторів, зокрема в працях Ібн Хальдуна, визначного арабського ми­слителя середньовіччя, часто висловлюються такі думки й мірку­вання, що набагато випереджають свій час.

Серед юридичних пам'яток, які дають уявлення про економічну думку країн Західної Європи доби середньовіччя, зокрема раннього, найвідомішими є «Салічна правда» (V ст.) і «Капітуля-рій про вілли» (початок IX ст.). «Салічна правда» (Салічний закон) — запис давнього звичаєвого права племені салічних франків, у якому було відбито економічний лад франків у період розкладу родових відносин і поступового майнового розшарування через виникнення і розвиток індивідуально-родинної власності. «Капітулярій про вілли» дає уявлення про організацію й управління вотчиною за умов переважно натурально-господарських відносин із використанням праці закріпачених селян.

Економічна думка класичного середньовіччя, як і в попередній період, розвивалася під величезним впливом християнської церкви. Найбільшим тогочасним авторитетом, лідером так званої пізньої школи канонізму, який висловив багато важливих економічних ідей, був Тома Аквінський (Аквінат) (1225/26—1274). Його основними творами є «Сума проти язичників» та «Сума теології», де він обстоює централізацію влади, визнає соціальну ієрархію, а її природну підставу бачить у поділі праці, розглядаючи приватну власність як необхідний інститут людського життя.

Тома Аквінський, будучи прихильником натурального господарства, визнавав, проте, необхідність обміну. Тому розгляд його міркувань з проблем обміну, ціни, торгівлі, торгового прибутку, грошей тощо має неабияке значення. При цьому потрібно звернути увагу на двоїстість характеристик і оцінок, які він дає економічним категоріям та явищам. Так, Аквінат дав своє тлумачення «справедливої ціни» — категорії, яка в економічному вченні каноністів заміняла категорії «вартість» («цінність»), «ринкова ціна». Витратний принцип установлення «справедливої ціни» Тома Аквінський уважав недостатнім, оскільки така ціна має узгоджуватися не лише з річчю, що продається, а й зі збитком, якого міг би зазнати продавець, недоодержавши певну кількість грошей, що відповідає його становищу в суспільстві. У такому разі «дозволено по праву продавати річ дорожче, ніж вона варта сама по собі, хоча вона не повинна продаватися дорожче, ніж коштує її власникові». «Справедливі ціни» можуть бути джерелом примноження приватної власності й створення «помірного» багатства.

У своїх поглядах на торговий прибуток та лихварський процент Тома Аквінський також займав двоїсту й компромісну позицію, засуджуючи такого роду доходи як самоціль, єдину мету торгової та лихварської діяльності. Водночас, він виправдовував їх як плату за працю (у тому числі пов'язану з поліпшенням речі продавцем), відшкодування транспортних та інших витрат, винагороду за ризик та як своєрідне відшкодування втрачених доходів, котрі позикодавець міг би мати, використавши позичені гроші у власних інтересах.

Гроші (монети), на думку Аквіната, виникли для полегшення обміну внаслідок домовленості між людьми. Він виділяв «внутрішню цінність» та «номінальну цінність» монети. При цьому слід звернути увагу на двоїстість підходу Томи Аквінського й до цього питання. З одного боку, він виступав проти псування монети, а з другого — уважав, що «номінальну цінність» монети може визначати держава і припускав можливість її певного відхилення від «внутрішньої цінності».

Економічна думка середньовічної Західної Європи, як уже зазначалося, знайшла відображення також у різноманітних релігійних єресях, вивчення яких дасть можливість зрозуміти, що всі вони завжди мали антифеодальну спрямованість, проповідували ідеї рівності всіх людей, повернення до принципів «євангельської бідності» ранньохристиянського ладу, засуджували багатство та необмежене нагромадження власності церквою тощо.

Історія економічної думки України часів раннього та класичного середньовіччя пов'язана з добою Київської Русі — першої держави на українській етнічній території. Літературними джерелами, що з них можна дізнатися про тогочасні економічні погляди, є літописи, угоди, грамоти князів, кодекси й записи норм світського та церковного права тощо. Найвідомішими з цих пам'яток є «Руська правда» (зведення законів давньоруського права XI—XII ст.), «Повість временних літ», «Повчання дітям» Володимира Мономаха. У них певною мірою відображено всі основні процеси економічного та суспільного життя Староруської держави, зокрема соціальну структуру й відносини власності, суспільний поділ праці, товарно-грошові відносини, джерела доходів Київської держави тощо. Тому головну увагу під час вивчення економічної думки України доби середньовіччя необхідно приділити передовсім саме цим писемним джерелам.

У найрізноманітніших документах XIV—XV ст. (жалуваних і позичкових грамотах, інвентарях, люстраціях тощо) також відображено відносини вотчинної форми, тогочасну систему повин-ностей, певні аспекти торгівлі, грошового обігу, розвитку сільського господарства та ремесел, надання позичок під заставу майна, у тому числі земельних володінь. Належний внесок у розвиток економічної думки України зроблено так званою полемічною літературою, яка виникла у 80-ті роки XVI ст. у ході боротьби проти унії та католицизму. Так, твори Івана Вишенського наголошують на проблемах соціальної рівності, оскільки майново-соціальна нерівність людей походить не від природи і не від Бога, а від земних несправедливостей, показують основні форми привласнення продукту праці селян і ремісників панами, шляхтою, духівництвом, торговцями.

У найрозвиненішому вигляді економічну думку пізнього середньовіччя репрезентує меркантилізм.

В провідних країнах Західної Європи у кінці XІV ст. утверджуються товарно-грошові відносини, і саме товарний обмін стає головною умовою господарського життя. Національне багатство стало виражатися грошима – загальним еквівалентом товарної економіки. Дана епоха характеризується швидким збільшенням капіталу, джерелом якого є сфера обігу.

   Великі географічні відкриття XV – XVII ст. поклали початок формуванню світового ринку і помітно змінили економічне життя європейських країн:

   - збільшились обсяги зовнішньої торгівлі, яка стала міжконтинентальною;

   - розширились ринки збуту європейської продукції;

   - завдяки створенню промислових і сільськогосподарських мануфактур у колоніях, європейські ринки заполонила дешева продукція та сировина;

   - надбанням європейських держав стали великі поклади дорогоцінних металів американського континенту.

   Першу спробу осмислити ці економічні процеси у країнах Європи зробили меркантилісти. Поняття “меркантилізм” – походить від латинського слова “merkari” – торгувати. В англійській і французькій мовах “merkantile” – “торговий”, а італійське “merkante” означає “торговець”, “купець”.

   Меркантилізм емпірично встановив ряд закономірностей епохи первісного нагромадження капіталу, визначив сферу обігу як вирішальну для нагромадження багатства. Меркантилізм – перша в історії економічної думки спроба теоретично обґрунтувати необхідний напрям національної економічної політики. Для теорії меркантилізму характерні такі риси:

   - об'єктами дослідження є торгівля і грошовий обіг як джерела і сфера багатства;

   - гроші (золоті, срібні) розглядаються як найвища й абсолютна форма багатства;

   - безпосереднім джерелом багатства вважається прибуток від зовнішньої торгівлі;

   - вороже ставлення до конкуренції як на внутрішньому, так і на зовнішніх ринках;

   - ідеологія активного державного втручання в економічне життя, особливо контроль зовнішньої торгівлі.

   Меркантилісти вважали доцільним:

   - підтримку владою імпорту дешевої сировини, встановлення високого ввізного мита на промислові товари, заохочення експорту готової продукції;

   - надання привілеїв і монопольних прав у виробничій і торговельній діяльності, регламентація чисельності та кваліфікації робітників, а також цін, стандартів якості та умов виробництва продукту;

   - ріст населення для підтримки низького рівня заробітної плати, розширення бази оподаткування і нагромадження капіталу;

   - недостатню увагу до розвитку сільськогосподарських галузей;

   - виправдання колоніальної експансії;

   - абсолютну монополізацію сфери зовнішньої торгівлі.