44.Суть і особливості маржиналізму: Австрійська школа, «Лозанська школа»

Австрійська школа (англ. Austrian school; також відома як Віденська або психологічна школа) — не ортодоксальна школа економічної науки. Вона підкреслює можливості спонтанного впорядкування механізму ціноутворення, та наголошує на тому, що складність суб'єктивного вибору людини робить математичне моделювання діючого ринку неймовірно складним (або неможливим) і тому підтримує підхід не втручання до економіки. Представники Австрійської школи захищають суворе дотримання добровільно укладених угод між економічними агентами, найменше можливе втручання (особливо з боку держави) в економічну діяльність та максимальну відкритість особистого вибору (разом із вільним вибором засобів обміну).

Особливості австрійської школи:

відмова від використання математичних методів досліджень;

акцент на вивчення психологічних особливостей поведінки споживачів;

акцент на гетерогенність і його часову структуру капіталу при вивченні макроекономічних проблем, включаючи вивчення природи грошового циклу.

Представники Астрійської школи відстоювали «гармонію класових інтересів», протиставляли теорії вартості К. Маркса концепцію теорію «граничної корисності». Відповідно до неї вартість товару визначається не суспільною працею, затраченою на його виробництво, і не взагалі його корисністю, як твердили економісти Е.-Б. Кондільяк і Ж.-Б. Сей, а корисністю «останньої» одиниці запасу даного товару, що задовольняє найменш насущну потребу індивіда. Ця теорія ставить величину вартості в залежність від відносної рідкості товару. Оцінка покупця визначає максимальний, а продавця—мінім. рівень ціни.

Марксовій теорії додаткової вартості представники А. ш. протиставили наукову теорію «продуктивності капіталу», яка розглядає прибуток капіталіста як плату за участь капіталу у виробництві продуктів. Бем-Баверк, на відміну від інших, доводив, що джерело прибутку і відсотка слід шукати у властивій людині схильності вище цінувати теперішні блага в порівнянні з майбутніми. До перших він відносить готові речі споживання, до других — фактори виробництва: засоби виробництва і працю. А. ш. заперечувала соціально-історичну суть економіч. категорій, говорячи, що корінь мінової вартості, ціни, заробітної плати, прибутку, ренти криється в психології ізольованого «господарського суб'єкта».

Представники

Головні представники цієї школи — Карл Менґер, Е. Бем-Баверк, Ф. Візер — професори австрійських університетів (звідси назва «Австрійська школа»). Австрійську школу називають також віденською школою, психологіч. школою. Сформувалася в 70-х рр. 19 століття.

В ХХ столітті значний внесок в розвиток австрійської школи внесли Людвіг фон Мізес, Фрідріх фон Гаєк, Л. Роббінс. Вони доводили, що суспільство — це сума господарських атомів; економічні закони — результат зіткнення індивідуальних інтересів; приватна власність, ринок, стихійний розвиток господарства — «природні» і вічні категорії. Звідси робиться висновок про вічність капіталізму.

Основні представники австрійської школи:

перше покоління — Карл Менґер (засновник), Ейген Бем-Баверк, Фридріх фон Візер, Ойген фон Філіппович фон Філіппсберг (1858—1917);

друге покоління — Людвіг фон Мізес, Йозеф Шумпетер, Карл Шлезінгер (1889—1938), Х. Майер (1879—1955), Ріхард фон Штригль (1891—1942), Лео Іллі (Зенфельд) (1888—1952);

третє покоління — Фрідріх фон Гаєк, Оскар Моргенштерн, Фріц Махлуп, Пауль Розенштейн-Родан (1902—1985), Людвиг Лахман (1906—1990), Фридрих Лутц (1901—1975), Феликс Кауфман (1895—1949), Альфред Шютц (1899—1959);

четверте покоління — Мюррей Ротбард (1926—1995);

п'яте покоління — Ганс-Герман Хоппе, Гвідо Хюльсман та ін.

Розглядаючи історію "соціальної економіки" як науки, не можна обминути прізвищ двох видатних математиків-економістів, представників всесвітньо відомої "Лозаннської школи" - Леона Вальраса /1834-1910 pp./ і Вільфредо Парето /1848-1923 pp./

а) "Соціальна економіка"Л. Вальраса

Видатний швейцарський економіст, один із засновників і найвизначніших представників "маржиналізму", професор Лозанського університету (1870- 1892 pp.), Л. Вальрас увічнив своє ім'я створенням загальної економіко-математичної моделі народного господарства, відомої як "модель загальної економічної рівноваги". Розроблена Вальрасом модель "загальної економічної рівноваги" відбиває взаємозв'язок ринків готової продукції та ринків факторів виробництва в умовах діяння ринкового механізму "досконалої конкуренції", що призводить до "рівноваговості" численних ринків. Ринок, на його думку, це "аукціонщик", який оголошує ціни і оцінює попит і пропозицію до тих пір, поки не наступить "рівновага". Вальрас вважав, що "вільна ринкова економіка" може домогтися стану "загальної рівноваги" і без регулювання ззовні, тобто одночасної рівноваги на всіх ринках в усьому народному господарстві.

Цей математик-економіст уславив своє ім'я соціально-економічними дослідженнями - "Елементи чистої політичної економії" (1874 p.), "Дослідження соціальної економіки" (1896 p.), "Дослідження прикладної політичної економії" (1898 р). Л. Вальрас - одним з перших вжив поняття "соціальна економіка".

б) "Загальна соціологія Вільфредо Парето (1848-1923рр.)

Видатний економіст-математик, італієць за походженням (закінчив Туринський університет з дипломом інженера і математика) В. Парето в подальшому займався економікою і соціологією. Він успадкував кафедру політичної економії в Лозанні після Л. Вальраса і домігся видатних успіхів на цьомупоприщі.Головні праці В. Парето - "Курс політичної економії" (1898 p.), "Вчення політекономії" (1906 p.), "Трактат із загальної соціології" (1916 p.). Самі назви цих творів свідчать про те, що цей інженер-математик за освітою, усе своє життя присвятив дослідженню соціально-економічних і політико-економічних проблем. На думку Парето, політекономія має вивчати залежність між потребами людей та обмеженими ресурсами для їх задоволення. Обґрунтовуючи взаємозалежність усіх економічних факторів, які впливають на виробництво і споживання, він використовує математичні методи аналізу, але шукає не причинно-наслідкові зв'язки між соціально-економічними явищами, а виступає виключно за "функціональний аналіз". Він переконаний, що ціна формується під впливом не тільки "корисності", але й "витрат виробництва". При дослідженні впливу "корисності благ" на їхні ціни, Парето використав апарат т. зв. "кривих байдужості", запропонований раніше Е.Еджуортом. Парето перейшов від аналізу "кардинальної" (абсолютної) корисності до аналізу корисності "ординальної" (відносної). Ця його ідея лягла в основу концепції "споживчих уподобань", ранжування функції корисності.