24. Меркантилізм як перша концепція ринкової економічної теорії.

В провідних країнах Західної Європи у кінці XІV ст. утверджуються товарно-грошові відносини, і саме товарний обмін стає головною умовою господарського життя. Національне багатство стало виражатися грошима – загальним еквівалентом товарної економіки. Дана епоха характеризується швидким збільшенням капіталу, джерелом якого є сфера обігу.

Великі географічні відкриття XV – XVII ст. поклали початок формуванню світового ринку і помітно змінили економічне життя європейських країн:

- збільшились обсяги зовнішньої торгівлі, яка стала міжконтинентальною;

- розширились ринки збуту європейської продукції;

- завдяки створенню промислових і сільськогосподарських мануфактур у колоніях, європейські ринки заполонила дешева продукція та сировина;

- надбанням європейських держав стали великі поклади дорогоцінних металів американського континенту.

Першу спробу осмислити ці економічні процеси у країнах Європи зробили меркантилісти. Поняття “меркантилізм” – походить від латинського слова “merkari” – торгувати. В англійській і французькій мовах “merkantile” – “торговий”, а італійське “merkante” означає “торговець”, “купець”.

Меркантилізм емпірично встановив ряд закономірностей епохи первісного нагромадження капіталу, визначив сферу обігу як вирішальну для нагромадження багатства. Меркантилізм – перша в історії економічної думки спроба теоретично обґрунтувати необхідний напрям національної економічної політики. Для теорії меркантилізму характерні такі риси:

- об'єктами дослідження є торгівля і грошовий обіг як джерела і сфера багатства;

- гроші (золоті, срібні) розглядаються як найвища й абсолютна форма багатства;

- безпосереднім джерелом багатства вважається прибуток від зовнішньої торгівлі;

- вороже ставлення до конкуренції як на внутрішньому, так і на зовнішніх ринках;

- ідеологія активного державного втручання в економічне життя, особливо контроль зовнішньої торгівлі.

Меркантилісти вважали доцільним:

- підтримку владою імпорту дешевої сировини, встановлення високого ввізного мита на промислові товари, заохочення експорту готової продукції;

- надання привілеїв і монопольних прав у виробничій і торговельній діяльності, регламентація чисельності та кваліфікації робітників, а також цін, стандартів якості та умов виробництва продукту;

- ріст населення для підтримки низького рівня заробітної плати, розширення бази оподаткування і нагромадження капіталу;

- недостатню увагу до розвитку сільськогосподарських галузей;

- виправдання колоніальної експансії;

- абсолютну монополізацію сфери зовнішньої торгівлі.

У своєму еволюційному розвитку меркантилізм пройшов два етапи:

I – ранній меркантилізм або монетаризм (XV ст.).

II – зрілий або пізній меркантилізм (XVІ – XVIIІ ст.).

Головною доктриною раннього меркантилізму був активний грошовий баланс, спрямований на обґрунтування політики накопичення золота та срібла у національних масштабах шляхом жорсткої регламентації грошового обігу та зовнішньої торгівлі. Для цього ставилося два завдання:

1) зберігати гроші в певній країні;

2) залучати якомога більше грошей із-за кордону.

Щоб досягнути позитивного сальдо в торгівлі ранні меркантилісти вважали за потрібне:

- встановлювати максимально високі ціни на експортовані товари;

- всебічно обмежувати імпорт товарів;

- не допускати вивезення з країни золота і срібла;

- фіксувати співвідношення між золотими і срібними монетами (система біметалізму);

- усі проблеми вирішувати шляхом максимального державного втручання, надавати перевагу прямим адміністративним методам.

Провідними представниками раннього меркантилізму були іспанець Хуан де Маріана (1536 – 1624 рр.), італійці Беніто Даванцатті (1529 – 1606 рр.),Гаспар Скаруффі (1519 – 1584 рр.) та англієць Вільям Стаффорд (1554 – 1612 рр.).

Для зрілого (пізнього) меркантилізму характерна теорія активного торгового балансу, яка ґрунтується на таких основних положеннях:

- джерелом національного багатства є прибуток від зовнішньої торгівлі;

- держава збагачується тим більше, чим більший експорт над імпортом;

- головними засобами збільшення активного торговельного балансу країни вважається: посередницька торгівля, експортні галузі промисловості, які працюють на вітчизняній і дешевій імпортній сировині;

- недоцільними визнаються заборони вивезення грошей за кордон і обмеження імпорту іноземних товарів

Найбільш відомими представниками пізнього меркантилізму були англієць Томас Мен (1571 – 1641 рр.), італієць Антоніо Серра (точні дати життя не встановлено) та французи Жан Батист Кольбер (1619 – 1683 рр.), Антуан Монкретьєн (1575 – 1621 рр.).

Прихильники зрілого меркантилізму сприяли подальшому розвитку економічної думки. В часи панування меркантильних поглядів виникають термін “політична економія” та уявлення про предмет політичної економії. На даному етапі розвитку суспільства об'єктом вивчення політичної економії була не економіка взагалі, а економіка капіталістичного способу виробництва. Виходячи з поверхневої оцінки ринкових процесів, А. Монкретьєн ототожнював багатство з грішми, розглядав виробництво лише як передумову для створення багатства, джерелом якого вважав обіг (торгівлю). Особливу увагу при цьому надавав міжнародній торгівлі, оскільки лише вона приносить прибуток країні. Продуктивною вважав працю, зайняту в торгівлі, насамперед міжнародній.

Меркантилізм – це й економічна концепція, і сфера економічної політики, що виникла у XVІ ст. – в епоху Великих географічних відкриттів та розвитку торгового капіталу.

Погляди меркантилістів – це ще не завершена система ідей, теорій, думок, а окремі спостереження, здогадки, висновки, вкраплені в трактати з практичними рекомендаціями на адресу государів і володарів.

Заслуга прихильників меркантилізму полягає насамперед у постановці проблеми, якою має займатися економічна наука: що таке багатство, і які його джерела? Саме:

- вони першими поставили завдання “раціонального господарювання”;

- більшість з їхніх емпіричних висновків і рекомендацій були об'єктивно правильними і в цьому розумінні – науковими;

- вони зробили перші кроки і в пізнанні законів руху і внутрішнього механізму ринкової економіки;

- вони надавали великого значення в економічному розвитку еластичності грошової системи;

- вони започаткували теорію міжнародної торгівлі, показали прямий зв'язок зовнішньої торгівлі з внутрішнім розвитком країни;

- винайдений ними термін “політична економія” дав назву економічній науці, що залишався незаперечним аж до ХХ ст.

Обмеженість вчення меркантилістів:

- в якості сфери дослідження вибиралась лише сфера обігу, торгівля;

- виробництво розглядали лише як засіб для забезпечення припливу грошей у країну;

- не розвивали теорію трудової вартості;

- приріст і нагромадження капіталу, розуміли не як результат виробництва, а як такий, що народжений обміном, особливо зовнішньою торгівлею;

- не надавали значення залученню в національну економіку зарубіжних інвестицій;

неістотною була для них і проблема безробіття, основною причиною якого вважали “лінощі” або “розбещеність”.

Однак з точки зору сучасної економічної науки значення меркантилізму велике. Воно полягає:

- в обґрунтуванні активної державної політики, сутність якої полягає в захисті внутрішнього ринку від іноземної конкуренції (Дж. М. Кейнс називав меркантилістів своїми ідейними попередниками);

- у формуванні доктрини активного торгового балансу (позитивного сальдо зовнішньої торгівлі), яка залишається фундаментальним принципом сучасних зовнішньоторговельних відносин.