28. Зрілий меркантилізм у поглядах Мена, Локка

Найвидатнішим представником меркантилізму в Англії у його найбільш розвинутому вигляді є Томас Мен.

Томас Мен вважається автором теорії торгового балансу.

Томас Мен був купцем і одним з директорів Ост-Індської компанії. У своїх роботах: памфлеті «Роздуми про торгівлю Англії з Ост-Індією» (1621), а пізніше «Скарб Англії у зовнішній торгівлі, або Баланс зовнішньої торгівлі» (1664) він спростовує монетаризм і обгрунтовує теорію торгового балансу.

Томас Мен висловлюється проти заборони вивозу грошей, тому що, на його думку, гроші приносять багатство тільки перебуваючи в обороті.

Томас Мен стверджує, що значення грошей в обігу можна порівняти із значенням зерна у процесі землеробського виробництва. Спроби утримати у країні якомога більше золота та срібла за допомогою державних заходів пригнічують свободу купця розпоряджатися своїми грішми і завдають тільки шкоди. З точки зору Томаса Мена, єдиним вірним засобом збільшення кількості грошей у країні є сприятливий торговий баланс.

Торговий баланс з окремими країнами, доводив Томас Мен, складається по-різному.

Деякі країни більше купують в Англії, ніж продають їй, інші, навпаки, більше ввозять в Англію, ніж вивозять з неї. Тільки за умови, що торгівля не буде піддаватися утискам, вона отримає найбільший розвиток, а тим самим буде досягнута основна мета – збільшення запасів золота та срібла. Таким чином, Томас Мен вирішував завдання залучення максимальної кількості грошей зовсім інакше, ніж прихильники політики грошового балансу. Ввезення та вивезення грошей, за Меном, знаходиться у залежності від стану зовнішньої торгівлі. Якщо вивіз перевищує ввіз, тобто, якщо країна має активний торговий баланс, різниця повинна бути перекрита грішми. «Гроші, які привозяться у країну за балансом нашої зовнішньої торгівлі, – це єдині гроші, які у нас залишаються і якими ми збагачуємося», – наголошував він.

Чітко формулює Томас Мен теорію торгового балансу. «Звичайний засіб для збільшення нашого багатства і наших скарбів, – говорить Томас Мен, – є іноземна торгівля, у якій ми завжди повинні дотримуватися того правила, щоб щорічно продавати іноземцям своїх товарів па більшу суму, ніж ми споживаємо їхніх товарів».

Томас Мен – противник всіляких заходів, що притискують експортну торгівлю, і вимагає навіть скорочення мит на товари, що вивозяться. На відміну від ранніх меркантилістів, які ратували за високі ціни, Томас Мен – прихильник низьких і, що полегшує конкуренцію на зовнішньому ринку. Але, наслідуючи ранніх меркантилістів, він вказує на необхідність використання повноцінних грошей для обігу, повторюючи вже відоме положення Стаффорда: зниження цінності грошей викликає підвищення ціни товарів.

Томас Мен чітко розрізняв поняття гроші, багатства і дорогоцінних металів.

Під багатством Томас Мен розумів не тільки дорогоцінні метали, а й землю, інші дари природи. Кажучи про гроші, він підкреслював їх роль як засіб досягнення певної мети – залучити до країни через зовнішню торгівлю більше дорогоцінних металів.

Томас Мен є прихильником розвитку вітчизняної промисловості і, подібно Стаффорду, вимагає заміни експорту сировини експортом готових виробів. Він вважає досить суттєвим також розвиток транзитної торгівлі, оскільки вона, на його думку, також приносить багатство. Особливо підкреслював Мен значення судноплавства і необхідність прагнути того, щоб англійці вивозили свої товари виключно на англійських суднах.

Джон Локк — англійський філософ, один із основних представників англійського емпіризму та Просвітництва.

Його теорія праці полягає в тому, що людина має право забрати щось із природи, якщо змішала її із своєю працею (земля сама немає вартості, тільки робота на ній). Людина не має права брати більше, ніж їй потрібно. Не можна брати із природи щось, а потім дати йому зіпсуватися. Проте, можна поміняти щось на інше, що менше псується. Проте, грошей можна мати безмежно, бо вони не псуються. Пропагував вільну міжнародну торгівлю. Запровадив також поняття про швидкість обороту грошей.

[ред.]Про теорію цін

Загальна теорія вартості, ціни і попиту Локка була викладена у листі до членів парламенту у 1691 році, під назвою «Деякі міркування про наслідки зниження відсотка і підвищення вартості грошей». З роботи випливав ряд тез. «Ціна будь-якого товару піднімається або падає на певний відсоток в залежності від кількості продавців та покупців». І «те, що регулює ціну … [Товарів] є не що інше, як їх кількість пропорційно їх пропозиції». Кількісна теорія грошей форм окремий випадок цієї загальної теорії. Його ідея заснована на тезі, що «гроші відповіді за всі речі» (Екклезіаст) або «оренда гроші завжди достатньо, або більш ніж достатньо», і «змінюється дуже слабко…» Незалежно від того, що попит на гроші не обмежений або постійної, Локк робить висновок, що попит на гроші регулюється їх кількістю. Він також досліджує детермінанти попиту та пропозиції. Для харчування, товари в цілому вважаються цінними, оскільки вони можуть бути обмінені, споживаються, і вони повинні бути обмежені. Товар користується попитом, оскільки вони дають потік доходів. Локк розвиває теорію ранньої капіталізації, таких як земля, яка має значення, тому що «виробництво товарної продукції приносить певний річний дохід». Попит на гроші майже такий самий, як попит на товари або землю, це залежить від того чи гроші потрібні як засіб обміну, або як кредитних ресурсів. Для засобу обміну „гроші здатні до обміну закуповувати необхідну нам або зручності життя. «Для кредитних коштів», мова йде про володіння ту ж природу з землею, шляхом виділення певного річного доходу … чи інтересу.“

[ред.]Думки про гроші

Локк виділяє дві функції грошей, як «мірило» для вартості, і в якості «застави», щоб претендувати на товари. Він вважає, що срібло й золото, на відміну від паперових грошей, є валютою для міжнародних угод. Срібло і золото, говорить він, мають рівну цінність для всього людства і тому може розглядатися як застава будь-яким товарам, в той час як вартість паперових грошей дійсна тільки при уряді, який його видає.

Локк стверджує, що країна повинна шукати сприятливий торговий баланс, щоб не залежати від інших країн і нести збитки в торгівлі. Так як гроші світового фонду постійно зростають, країна повинна постійно прагнути збільшити свої запаси. Локк розвиває свою теорію іноземних бірж. На додаток до товарного руху, є також рухи в країні грошової маси, і рух капіталу визначає обмінний курс. Останній є менш значним і менш мінливим, ніж товарні руху. Як для країни грошової маси, якщо це великі в порівнянні з іншими країнами, то це викличе країни обмін піднятися вище номінальної, а експорт баланс буде робити.

Він також готує оцінки грошових вимог по відношенню до різних економічних груп (землевласників, робітників і брокерів). У кожній групі грошові вимоги тісно пов'язані з довжиною періоду оплати. Він стверджує, брокери — посередники — чия діяльність збільшити грошові схеми і чий прибуток є в доходи робітників і землевласників, зробили негативний вплив на особисте та народне господарство, хоч вони нібито сприяли розвитку економіки.

На шляху еволюції економічної думки від меркантилізму до класичної політичної економії чільне місце посідає Річард Кантільон (1680-1734) - ірландець за походженням і банкір за фахом. Він написав працю "Досвід про природу торгівлі взагалі", яка була опублікована 1755 року, тобто після смерті автора, спершу французькою, потім англійською мовами. Ця праця вплинула на розвиток теорії фізіократів і класичну політичну економію взагалі.

На думку деяких дослідників, ця праця Р. Кантільона, написана у 20-х роках XVIII ст., є найбільш систематизованою, чіткою і водночас найоригінальнішою з усіх викладок економічних законів до "Багатства народів" А. Сміта.

Кантільон першим не піддавав сумніву те, що ефект збільшення еквівалентний збільшенню однієї тільки кількості грошей. Він поставив грошовий аналіз з голови на ноги, показавши вплив збільшення кількості грошей на ціни і доходи, що залежать від "впорскування" грошей в економіку. Кантільон посилався на Лока, який, на його думку, чітко уявляв, що наявність грошей веде до подорожчання всього, але він не досліджував, як це відбувається. "Складність цього питання полягає у визначенні того, як і в якій пропорції зростання грошової маси збільшує ціни".

Кантільон аналізує, як збільшення виробництва на вітчизняних золотих копальнях спочатку впливає на доходи в цій галузі, потім - на витрати та споживчі товари і, нарешті, на ціни продуктів харчування, спричинює зростання доходів фермерів і падіння реальної заробітної плати.

Він наголошував на тому, що збільшення виробництва не тільки підвищує рівень доходів, але і змінює їхню структуру залежно від первісних одержувачів нової наявності та їх відносного попиту на товари. Диференційований ефект "впорскування наявності", який визначається способом такого впорскування, дістав назву ефекту Катільона.

Раніше цей ефект намагався описати Д. Г´юм у нарисі "Про гроші" (1752 p.), і у цій версії його успадкували класики. Щодо ефекту Кантільона, то його двійник виступає в кейнсіанському аналізі "дифузії рівнів цін", відображеному в "Трактаті про гроші" (1930 p.).

Кантільон блискуче описав механізм золотогрошових потоків і прискіпливо критикував доктрину Лоу: гроші стимулюють торгівлю. Він зазначав, що доктрина більше подібна до правди, коли збільшення кількості коштовних металів зумовлене переважанням експорту над імпортом, а не зростанням їх видобутку всередині країни. У тому випадку слід очікувати безпосереднього зростання цін без впливу на розширення виробництва.

Водночас Кантільон залишався меркантилістом, який не боявся твердити, що порівняльна могутність і багатство держави полягає, за інших рівних умов, у більшім або меншім достатку наявних в обігу грошей. Кантільон писав, що будь-яка держава, де в обігу перебуває більше грошей, ніж у сусідніх країнах, має над ними перевагу, поки підтримує цей достаток. Приплив золота справді дещо підвищує внутрішні ціни, але це все веде до кращого. Формула "продай дорого, купи дешево" означає не тільки сприятливі умови для торгівлі - велике перевищення експортних цін над імпортними, але й активний платіжний баланс, що має на увазі значною мірою нееластичний зарубіжний попит на вітчизняні товари і вітчизняний попит на зарубіжні. Якщо ж попит виявиться еластичним, Кантільон не пропонує залишати інфляційний процес в його саморозвитку. Він, як і Петті, рекомендував політику, яка перешкоджає залученню імпортованого грошового металу в активний обіг через надання закордонних позик або заморожування його у вигляді кухонного інвентаря чи прикрас.

Як видно, Кантільон з теоретичного і практичного погляду не бачив причин, які б перешкоджали постійному імпорту коштовних металів. Кантільон, на думку М. Блауга, ігнорував той факт, що некероване зниження рівня цін у зарубіжних країнах у результаті відпливу золота поверне торговий баланс на їхню користь. Це, однак, не перекреслює теоретично правильного твердження про те, що зростання внутрішніх цін веде до активного, а не до пасивного торговельного балансу, якщо сума еластичності попиту на імпорт усередині країни і на експорт за кордоном не перевищує одиниці. Д. Г´юм 25 років після Кантільона трактував попит як відносно еластичний і сформулював остаточну версію механізму золотогрошових потоків, котра була похоронним набатом за меркантилізмом.

Ім´я Кантільона пов´язане з теорією відтворення, оскільки він першим зробив спробу відобразити кругообіг промислового капіталу у формі наочної схеми. У теорії народонаселення Кантільон перший чітко визначив поняття максимального населення і сформулював проблему його оптимуму.

Багатство і розмаїття ідей, висловлених Кантільоном, вплив, який він мав на наступних економістів, дозволили віднести його до оригінальних і великих мислителів у галузі політичної економії XVIII ст.

Аналіз економічних поглядів меркантилістів дає підставу твердити про те, що мали рацію ті дослідники, які вважали меркантилістів представниками нового етапу в розвитку економічної теорії. Меркантилісти цікавилися головними процесами обігу і торговельних відносин, вони обґрунтували торговельний і платіжний баланс. Водночас вони не ігнорували виробництво, висловили чимало цінних міркувань щодо економічних переваг, зайнятості, підприємницької діяльності. Економічне вчення меркантилістів окремими елементами органічно увійшло у теорію класичної політичної економії.