68. План Маршалла

Особливе місце в зовнішньоекономічній політиці США у післявоєнний період займала Західна Європа. Технологічні переваги і найбільш ви­сока продуктивність праці, величезні прибутки корпорацій і дер­жави дали США змогу фінансувати нові капіталовкладення як усередині країни, так і за її межами. Для соціально-економічної стабілізації своїх західноєвропейських союзників США прийня­ли програму "відродження Європи", яку було погоджено з вели­кими монополіями та банками і проголошено держсекретарем США Дж. Маршаллом (1880—1959). Пізніше програму було названо планом Маршалла, за іменем її автора.

План передбачав виділення на визначених умовах позик і кредитів. У ньому погодились взяти участь 16 європейських країн (Австрія, Бельгія, Великобританія, Греція, Данія, Ірландія, Іслан­дія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Норвегія, Португалія, Туреч­чина, Франція, Швейцарія, Швеція), які в липні 1947 р. уклали конвенцію про створення спеціальної Організації європейського економічного співробітництва (з 1961 р. — Організація економіч­ного співробітництва і розвитку). У березні 1948 р. до плану Маршалла було включено Західну Німеччину. У доповіді, пред­ставленій "комітетом 16", сума запрошених американських кре­дитів становила 29—30 млрд. дол. на 4 роки (1948—1951). Після розгляду доповіді у спеціально створених президентом США ко­мітетах, суму кредитів урізали до 17 млрд. дол., а фактично вона становила за період з квітня 1948 по липень 1952 р. 12,2 млрд. дол. Однак 2/3 цієї суми дістались всього 4 провідним країнам: Великобританії, ФРН, Франції та Італії. Продовольство, паливо, мінеральні добрива становили 70 % допомоги. Одночасно з цим американський бізнес вигідно скуповував західноєвропейські підприємства.

Виконання плану передбачало низку жорстких обмежень, про­диктованих США. Одержувачі кредитів мали відмовитись від націоналізації промисловості, надати повну свободу приватному підприємництву з гальмуванням розвитку конкурентних із США галузей промисловості, зняти обмеження імпорту американських товарів і знизити ввізні митні платежі, обмежити торгівлю із соціалістичними країнами, заборонялось вивозити товари, заве­зені зі США. Дотримання цих умов контролювала спеціально створена Адміністрація економічного співробітництва.

США, незважаючи на зазначені жорсткі обмеження, все ж сприяли створенню умов для відродження економік західноєв­ропейських країн, утримали країни Західної Європи від спов­зання на соціалістичний шлях. У поєднанні зі здійсненням влас­них економічних програм план Маршалла допоміг післявоєн­ному відродженню економіки західноєвропейських країн. Він сприяв зростанню випуску продукції у базових галузях, розвит­кові внутрішньоєвропейської торгівлі, скороченню дефіциту бю­джету і темпів інфляції, нарощуванню виробництва таких гос­тро необхідних ресурсів, як сталь, цемент, вугілля, шахтове, енер­гетичне, текстильне устаткування, калійні мінеральні добрива, нафтопродукти, транспортні засоби. Окупаційна влада США та­кож надавала підтримку реформам ліберального спрямування.

Розгортання "холодної війни" привело до того, що план Мар­шалла став програмою сприяння країнам — учасницям американської військової допомоги. Він сприяв післявоєнному розколу Європи, формуванню військово-політичного блоку західних країн, посиленню "холодної війни" проти соціалістичних країн.

Функції Організації європейського економічного співробіт­ництва були передані Північноатлантичному союзові (НАТО), а наприкінці 1951 р. функції Адміністрації з плану Маршалла — Управлінню взаємної безпеки. У Брюсселі було створено Бюро з питань військового виробництва з метою переведення промисло­вості на військові рейки. Таким був суперечливий підсумок еко­номічної допомоги США західноєвропейським країнам, яка уві­йшла в історію як план Маршалла.

Довгостроковим наслідком цієї допомоги можна також вва­жати те, що елементи американської моделі економічного роз­витку, застосовані з урахуванням національної специфіки, пер­шими стали використовувати порівняно індустріально розвинуті держави Західної Європи, а також Японія, яка була у зоні оку­пації США. Сприйнявши економічні механізми, більш придатні для нової стадії розвитку, ці країни стали швидко розвиватися. Врешті-решт такий розвиток через 3—4 десятиліття після закін­чення Другої світової війни привів до нової розстановки сил у світі. З розпадом СРСР сформувались два нових економічних центри, які збігалися за могутністю зі США, — Європейський Союз і група країн Південно-Східної Азії. Кожний з цих нових центрів не монолітний, у кожному з них є 2—3 країни, які ведуть боротьбу за лідерство. Проте в нинішніх умовах економічного розвитку Японія і багато країн Західної Європи обходять США за ВНП на душу населення.