§2.17. Тарифна система оплати праці

Вона має три складові: тарифна сітка, тарифна ставка і тарифно-кваліфікаційний довідник.

Тарифна сітка – це шкала за допомогою якої розподіляються на певні групи за рівнем оплати всі роботи, виконані на підприємстві, в залежності від кваліфікації.

Тарифна сітка складається з кількості тарифних розрядів та відповідних коефіцієнтів в кваліфікації.

Розряд	1	2	3	4	5	6	7	8
Коефіцієнт кваліфікації	1	1,02	1,24	1,35	1,54	1,79	1,84	2

Цей коефіцієнт показує, скільки разів тарифна ставка відповідного розряду більша від ставки I розряду, коефіцієнт якого приймаються за 1-цю.

Якщо середній розряд працюючих вищий від середнього розряду робіт, то це означає, що кваліфікована робоча сила використовується не за призначенням, що супроводжується перевитратою фонду заробітної плати. Якщо ж навпаки, рівень кваліфікації працівників не відповідає складності робіт, то необхідне підвищення кваліфікації працівників (економія фонду заробітної плати).

Більшість працівників оплачуються за 6-и розрядною сіткою. Восьмирозрядна тарифна сітка використовується у машинобудуванні, енергетиці, машинобудуванні.

Тарифна ставка – це оплата праці за одиницю часу.

Тарифна ставка працівника 1-го розряду встановлюється у розмірі, який не менший від розміру мінімальної заробітної плати, затвердженої Верховною Радою.

На базі мінімальної ставки 1 розряду відбувається диференціація тарифних ставок інших розрядів.

Основні фактори диференціації тарифних ставок:

• кваліфікація або складність праці;

• професія в межах розряду (для більш важливих професій ставки вищі);

• форми зарплати (тарифні ставки відрядників вищі, ніж у погодин-ників);

• умови праці (12% доплати до тарифної ставки за роботу у важких і шкідливих умовах і 24% − в особливо шкідливих умовах);

• по галузях (у машинобудуванні, металургії, хімічній, енергетичній ставки більші, ніж у інших галузях народного господарства).

Третій елемент тарифної системи − Єдиний тарифно-кваліфікацій-ний довідник. Він має 72 випуски для різних виробництв і видів робіт.

§2.18. Форми і системи оплати праці

а). Системи відрядної оплати праці.

Форми оплати праці розрізняються у залежності від двох способів вимірювання кількості витраченої праці: за часом та за кількістю виготовленої продукції. Відповідно застосовують дві форми заробітної плати: погодинна і відрядна.

При відрядній формі оплати праці заробіток робітника залежить від відрадної розцінки за одиницю виготовленої продукції (виконання роботи) та від кількості виготовленої продукції (виконаних робіт).

При прямій відрядній системі заробіток розраховується за незмінними розцінками.

При непрямій відрядній системі заробіток ставиться у залежність не від особистого виробітку окремого працівника, а від результатів праці працівників. Використовується для оплати праці допоміжних працівників, прямий облік виробітку яких неможливий.

Відрядно-преміальна система застосовується у більшості галузей промисловості. Це пояснюється її перевагами: вона ефективніша, бо прямо пов’язує заробіток з кількісними та якісними показниками результатів праці.

При цій системі зверх прямого заробітку робітникові сплачуються премії за досягнення певних результатів, передбачених умовами преміювання. Умови та показники преміювання розробляються на кожному підприємстві з урахуванням особливостей даного підприємства.

За відрядно-прогресивною системою праця у межах вихідної (базової) норми оплачуються за відрядними розцінками, а зверх цієї норми − за підвищеними розцінками.

За акордною системою оплачується виконання цілого комплексу робіт, які входять в акордне завдання. Сума заробітку визначається за калькуляцією, враховуючи норми часу, норми виробітку та розцінки на види робіт.

Акордна праця використовуються для оплати праці бригад, ланок. Заробіток за цією системою визначається ще до виконання робіт.

б). Системи погодинної оплати праці.

При цій системі оплати розмір заробітку залежить від тарифної ставки робітника і фактично відпрацьованого часу.

Існують дві системи погодинної оплати праці: погодинна проста і погодинна преміальна.

При погодинній простій заробіток визначається множенням тарифної ставки на фактично відпрацьований час.

Погодинна преміальна використовується у різних галузях промисловості. Оплата за цією системою передбачає встановлення для робітників норм праці та облік кількості виготовленої продукції. Важливе значення теж має і якість виготовлених виробів. Перевиконання цих завдань не заохочується, бо воно веде до зниження якості продукції.

Преміювання за цією системою здійснюється за виконання кількісних завдань при відповідній якості або за певні показники при додержанні кількісних.

в). Колективна система оплати праці.

ЇЇ особливістю є орієнтація на кінцевий продукт, і величина заробітку окремого працівника залежить від величини колективного заробітку. Існують 3 методи розподілу колективного заробітку.

г). Безтарифна система оплати праці.

За нею, ЗП кожного працівника (від директора до робітника) є частиною у фонді оплати праці всього підприємства або окремого підрозділу.

У цих умовах фактична величина ЗП кожного працівника залежить від таких факторів:

• кваліфікаційного рівня працівника;

• коефіцієнта трудової участі;

• фактично відпрацьованого часу.

Даний метод вважається прогресивним при переході до ринкових економічних відносин. Існують розроблені методики визначення перших двох факторів, які відбуваються за участю ради трудового колективу.

д). Контрактна система оплати праці.

Вона ґрунтуються на укладанні договору (контракту) на визначений термін між роботодавцем і робітником, у якому йде мова про умови праці, права та обов’язки сторін, режим роботи, рівень оплати праці, а також термін дії контракту.

У договорі викладені наслідки, які можуть наступити для сторін у випадку дострокового розірвання договору однією зі сторін.

Перевагою контрактної системи є чіткий розподіл прав та обов’язків як працівника, так і керівник організації.