§2.13. Структура обслуговуючого господарства.

Обслуговуюче господарство включає в себе транспортне і складське господарства.

Організація транспортного господарства.

Питома вага транспортних та складських господарств на багатьох підприємствах складає 15 − 2 0% від загальної кількості працюючих. Продуктивність праці транспортних працівників у кілька разів менша від продуктивності основних цехів.

Транспортне господарство входить до складу виробничої служби підприємства і керівник транспортного відділу підпорядкований заступнику директора з виробництва.

Структура транспортного господарства наступна: транспортний відділ і транспортний цех.

За основу планування в даному підрозділі взято дві групи показників: кількісні (вантажооборот, обсяг навантажувально-розвантажувальних робіт) та якісні (швидкість руху, вантажопідйомність, питома вага холостих пробігів).

Вантажооборотом називається кількість наявного відправленого вантажу за звітний період (рік, місяць, квартал).

Внутрішньо-заводські перевезення на виробництві за характером поділяються на разові та маршрутні.

Маршрутні перевезення бувають маятникові та кільцеві.

Кільцева схема передбачає послідовний регулярний зв’язок між пунктами. Вона буває розвізною та збірною.

Організація складського господарства.

Складське господарство входить до комерційної служби підприємства. Завідуючі складами підпорядковуються різним начальникам відділів.

На підприємстві функціонують три групи складів: матеріальні, виробничі, збутові.

За ступенем спеціалізації склади поділяються на універсальні та спеціальні.

Складські операції включають у себе:

1. приймання матеріальних ресурсів;

2. зберігання матеріальних ресурсів;

3. розміщення матеріальних ресурсів;

4. підготовка матеріальних ресурсів;

5. відпуск матеріальних ресурсів;

6. облік матеріальних ресурсів.

Складські операції здійснюються за плановими та лімітними картами

Плановою картою називається документ в якому по кожному виду матеріалів вказують термін, число, розмір та місце подачі. За плановою картою склад своїм транспортом доставляє матеріальні ресурси по цехах до кожного робочого місця. Відпуск матеріальних ресурсів оформляється за приймально-здавальними накладними. Цей метод відносять до прогресивного і застосовують у масовому і крупносерійному виробництві.

Лімітна карта − документ, в якому вказується ліміт відпуску даного виду матеріалів за певний період часу. Відпуск оформляється накладними або розписками отримувача в лімітних картах, які знаходяться на складі. При цьому методі доставка матеріалів до робочого місця не є функція складів. Метод не прогресивний і застосовується в одинарному і дрібносередньому виробництві.

Основним методом обліку складського господарства є інвентаризація − перепис і звірка наявності матеріально-технічних ресурсів з документаль-ними даним бухгалтерії.

§2.14. Система матеріально – технічного забезпечення та збуту продукції на підприємстві

Матеріально-технічне забезпечення на виробництві забезпечує комерційна служба підприємства, яку очолює заступник директора з комерції. Йому підпорядковується начальник відділу матеріально-технічного забезпечення.

Відділ має такі функції:

1. визначення потреб підприємства в матеріальних ресурсах;

2. знаходження джерел покриття цих потреб;

3. організація отримання матеріальних ресурсів;

4. організація зберігання і видачі на виробництво матеріальних ресурсів;

5. контроль за правильним використанням матеріальних ресурсів.

Потреба в матеріальних ресурсах визначається залежно від їх призначення.

Кількість технічних засобів (машин, устаткування) обчислюється при проектуванні виробничих систем.

Розрахунок витрат матеріалів при виробництві продукції, яку можна нормувати на окремі вироби та на допоміжні і обслуговуючі процеси, відбуваються по різному. У першому випадку (основні матеріали, комплектуючі напівфабрикати) витрати розраховуються на єдиній методологічній основі. Такі розрахунки є регулярними.

Витрати матеріалів на допоміжні й обслуговуючі процеси обчислюється шляхом помноження обсягу робіт або кількості об’єктів обслуговування на норму витрат.

Об’єктами нормування витрат матеріалів у таких випадках можуть бути:

1. час роботи устаткування (мастильні, охолоджуючі матеріали, енергія);

2. тонно-кілометри перевезень (матеріали для обслуговування транспортних засобів);

3. одиниця ремонтноскладності устаткування (матеріали для ремонту, запасні частини);

4. кількість працюючих (спец. одяг, харчування).

По джерелах покриття потреб існує дві класичні форми забезпечення: централізоване і децентралізоване постачання.

Децентралізація – забезпечення виробництва матеріальними ресурсами через товарну біржу або по бартерних угодах, а також за рахунок місцевих та внутрішніх джерел.

Централізоване – забезпечення згідно з планом за нарядами вищестоящих організацій.

Отримання матеріальних ресурсів здійснюється двома видами: транзитним і складським забезпеченням.

Транзитним називається забезпечення, при якому матеріали надходять від постачальника до споживча безпосередньо, обходячи постачальні бази.

Складське − матеріали надходять від постачальників на бази, а потім до споживача.

Інтервали доставок матеріалів на підприємство та інтервали їх виконання зазвичай не співпадають, тому виникає потреба у запасах матеріалів.

За призначенням запаси поділяються на поточні, підготовчі та страхові.

Поточний запас забезпечує роботу підприємства у період між двома черговими надходженнями матеріалів.

Підготовчий запас створюється у тих випадках, коли перед використанням матеріали потребують спеціальної обробки (сушіння, розкроювання, і т. ін.).

Страховий запас потрібен, коли існує імовірність нерегулярності надходжень матеріалів.

Величина запасів матеріалів істотно впливає на ефективність роботи підприємства, і цей вплив неоднозначний. З одного боку, забезпечення постачання великими порціями потребує більших оборотних коштів, додаткових витрат на зберігання, компенсацію ймовірного псування. Ці витрати і втрати пропорційні величині партії поставки. З іншого боку, постачання великими партіями зменшує кількість поставок і, відповідно, транспортні витрати.