Глава3.Виробничіможливостісуспільства.Соціальнасутністьвиробництва

робничіприміщення,транспортнізасобиіт.ін.).Предметипраціразом із засобами праці становлять засоби виробництва.

У тісній взаємодії із працею засоби виробництва утворюють продуктивні сили суспільства, які відбивають взаємодію людей із при-

родою, спосіб поєднання людини із технічними засобами праці. Одночасно виробництво як суспільний процес має на увазі взаємо-

дію людей. Відносини між людьми, що виникають у процесі су­ спільного виробництва, називають виробничими відносинами.

Виробничівідносинистановлятьсукупністьсоціально-економічних та організаційно-економічних відносин. Соціально-економічні відно-

синизумовленіформоювласностіназасобивиробництва,якавизначає, учиїхінтересахведетьсявиробництво,якрозподіляєтьсявиготовлений продукт. Саме відносини власності — з приводу привласненнявідчуження виробничих ресурсів та результатів людської діяльності — визначають­ характеррештисуспільнихвідносин(політичних,правових,

ідеологічних, національних, культурних, соціальних тощо).

Організаційно-економічні(абогосподарські,управлінські)відносини

виникаютьзприводуорганізаціївиробництва(розподілпраці,кооперація, спеціалізація),управлінняпідприємствомтайогопідрозділами,господарювання на різних рівнях (фірма, галузь, регіон, держава).

§2. Сучасна трансформація основних виробничих факторів. Internet-економіка

Продуктивні сили безперервно ускладнюються і збагачуються. У їх історичному розвитку виокремлюють три значні етапи: доіндустріальний, індустріальний та постіндустріальний. Перехід від одного етапу до іншого здійснюється шляхом глобальних науково-технічних революцій, що зумовлюють якісні зрушення у способі взаємодії людини з природою. Доіндустріальний етап характеризується пануванням ручної праці, у структурі економіки переважає сільське господарство, видобуток корисних копалин, рибальство, лісозаготівля. На індустріальному етапі ручна праця замінюється механізованою, провідну рольвідіграєвеликепромисловевиробництво.Матеріальноюосновою виробництва стає машина, а людина лише доповнює її, перетворю­ ючисьнаїїзнаряддя.Напостіндустріальномуетапіробітникперестає бути частиноютехнічноїсистеми:автоматизаціявиробництвазвільняє його від безпосередньої участі у виробництві, перетворюючи на конт­ ролера засобів виробництва, сприяє появі робітника нового типу, знач­ но підсилює творчий характер праці.

37

Розділ І. Вступ до економічної теорії

Відомий російський економіст С. Ю. Глазьєв у книжці «Теорія довгострокового техніко-економічного розвитку» (1993) подав періодизацію технологічних укладів, які відповідають індустріальному та постіндустріальному розвитку суспільства (табл. 3.1).

Зародження елементів постіндустріального способу виробництва почалося в розвинутих країнах у середині XX ст. під впливом науковотехнічної революції. Докорінні зміни в матеріально-технічній базі виробництва спричинили формування нової господарчої реальності, яка позначилася суттєво як на самих факторах виробництва, так і на способах їх поєднання:

радикально змінилася роль людини у виробництві: автоматизація різко скоротила обсяги фізичної праці і вивела людину із безпосереднього процесу виробництва. Але роль людини у виробництві не зменшилася, а, навпаки, зросла: із простого виконавця операцій робітник

38

Глава3.Виробничіможливостісуспільства.Соціальнасутністьвиробництва

перетворився на проектувальника, програміста, наладчика і контролера складного обладнання. Підвищилося значення інтелектуальної праці, творчий потенціал особистості перетворився на головну рушійну силу прогресу;

вирішального значення набули нові фактори виробництва — наука та інформація. Інформаційне виробництво сьогодні — невід’ємна складова життєдіяльності людей. У сучасних умовах природні речовини охоплюються сукупним суспільним знанням раніше, ніж будуть перетворені людською працею. Наукова інформація становить необхідний вихідний початковий цикл виробництва, який передує безпосередньому створенню практично кожного продукту.

Сучасний етап розвитку суспільства характеризується дедалі більшимзростаннямкомп’ютеризаціївиробництва,розповсюдженнямрізно- манітнихінформаційнихмереж,провідноюсередякихєInternet —най- більша комп’ютерна телекомунікаційна система світу, кількість користувачівякоїу2006р.сягнула1млрдосіб.Використанняінформаційних технологійстимулюєпоявуновихвидівбізнесу,сприяєзниженнювитрат на передачу, обробку та зберігання інформації, значно полегшує координацію діяльності між географічно віддаленими підрозділами фірм, підвищуєступіньінформованостіучасниківринкупроякістьтоварівта послуг. Наприклад, корпорації «Дженерал Моторз», «Форд», «Даймлер Крайслер», «Мазда» інвестують створення автомобільного інтернетринку, який дасть змогу зменшити термін доставки комплектуючих та автомобілів покупцям з двох місяців до десяти днів.

Сучасний бізнес швидкими темпами занурюється у глобальну комп’ютерну мережу: у 2004 р. обсяг віртуальної торгівлі становив 1,5 трлн дол. США, і його стрімке зростання триває. За прогнозами фахівців, вже найближчими роками обсяг віртуальної торгівлі може сягнути 10 трлн доларів, що еквівалентно всій економіці США. Ви-

ходячи з масштабів розповсюдження електронного бізнесу, спеціалісти навіть говорять про початок ери Інтернет-економіки. Основ­

ними продуктами інтернет-сегмента ринку є програмне забезпечення і послуги (електронна торгівля, інтернет-банкінг у фінансовому секторі, онлайновий білінг в енергетиці, онлайнове планування перевезень у транспортному секторі, дистанційне навчання в освіті). Разом із тим інтернетизація економіки містить певні загрози. Поперше, численність матеріалів, зміст яких не регулюється, засмічує канали інформації. По-друге, розвиток інформаційних мереж спровокував масову хвилю злочинності. Комп’ютерні злочини, на думку експертів ООН, перетворилися на один із найпоширеніших видів міжнародної злочинності.

39

Розділ І. Вступ до економічної теорії

§3. Виробнича функція. Ефективність виробництва

Жоден із факторів виробництва сам по собі не в змозі виготовити продукт і принести дохід. Тому в процесі виробництва взаємодіють різні фактори. При цьому кожен підприємець найбільше дбає про те, як досягнути такого співвідношення факторів, який би забезпечив максимальнийвипускпродукції.Такіфактори,якпраця,земля,капітал, певною мірою взаємозамінні. Пропорції, у яких вони комбінуються, залежать від обсягу наявних ресурсів, їхньої вартості, можливостей альтернативноговикористання.Перевагузаіншихрівнихумовнадають дешевшому, продуктивнішому факторові. Наприклад, країни, які характеризуються низьким і середнім рівнем розвитку (а серед них — і Україна), найчастіше надають перевагу не передовій техніці, а дешевій робочій силі або обмежують впровадження машин і механізмів.

Можливість різноманітних комбінацій факторів виробництва означає, що обов’язково існує оптимальне співвідношення факторів, за якого досягається максимально можливий результат. Кількісна залеж-

ність між обсягом продукції і застосовуваними для його виробництва факторами називається виробничою функцією. Математично, у най-

загальнішому вигляді, цю залежність можна подати як функцію:

Q = f (a1,a2 ,...,an ),

де Q — обсяг виробництва; f — функція; an — використані фактори виробництва.

Перший варіант виробничої функції був розроблений у 1928 р. американським економістом П. Дугласом спільно з математиком Ч. Коббом і має вигляд:

Q = f (K, L),

де К — капітал; L — праця.

Ще точніше — виробнича функція Кобба–Дугласа характеризує залежність обсягів виробництва (чи національного доходу) від двох факторів — капіталу та праці:

Q = A × Kβ × La,

де Q — обсяг виробництва;

А — коефіцієнт, який враховує вплив науково-технічного прогресу; K — витрати капіталу;

L — витрати праці;

β  — частка капіталу в доході; α — частка праці у доході.

40

Глава3.Виробничіможливостісуспільства.Соціальнасутністьвиробництва

Учені встановили такі параметри:

Q = 1,01 × K0,25 × L0,75.

Це означає, що зростання витрат капіталу на 1 % дає приріст обсягу виробництвана0,25;зростаннявитратпраціна1 %даєзростанняобсягу виробництва на 0,75. Коли a + β = 1, то зростання L і K на 1 % збільшує Q також на 1 %. Ця залежність дістала назву ефекту масштабу.

У подальшому функція Кобба–Дугласа була удосконалена введенням до неї фактора часу з урахуванням темпів науково-технічного прогресу:

Q = f (C, L, t),

де t — фактор часу з урахуванням технічного прогресу.

АмериканськийекономістД.Кларкдофакторіввиробництвадодав підприємницьку діяльність (E) і природний фактор (l):

Q = f (C, L, l, E, t).

Американськийучений,лауреатНобелівськоїпремії(1987)Р.Солоу

усвоїймоделіекономічногозростаннявикориставвиробничуфункцію

увигляді:

Q = F (K, L, N),

де N — земля або природні матеріальні ресурси.

Виробничі функції широко застосовуються в економіці країн Заходу. Їх розробляють як для окремих фірм, так і для національної економіки в цілому. Їхнє призначення — у забезпеченні найоптимальнішогопоєднаннятаефективноговикористанняфакторіввиробництва з метою максимізації обсягу випуску продукції. При цьому виробнича функція завжди передбачає взаємозаміну одних факторів виробництва іншими і вказує на альтернативні можливості їх використання.

Усі фактори, що їх використовують у процесі суспільного виробництва, кількісно і якісно обмежені. Саме тому суспільство намагається використовувати рідкісні ресурси ефективно, тобто так, щоб отримати максимальну кількість благ з наявних обмежених ресурсів. Зав­ дання економічної науки — відшукати шляхи найефективнішого використання рідкісних ресурсів, щоб забезпечити максимально можли-

ве задоволення безмежних потреб суспільства.

Підекономічноюефективністюрозуміютьспіввідношеннявитрат і результатів виробництва. Економічна ефективність характеризує зв’язок між кількістю використаних у процесі виробництва ресурсів та отриманою в результаті кількістю продукту. Інакше кажучи, ефективність — це відношення здобутого результату до витрат. Більша

41

Розділ І. Вступ до економічної теорії

кількість продукту, отримана при незмінних витратах факторів виробництва,означаєзростанняефективності.Зменшеннякількостіпродукту за умов незмінних витрат свідчить про зменшення ефективності:

Ефективність результатвитрати .

Показники економічної ефективності відіграють важливу роль в економічному аналізі. Їх можна розрахувати як для національної економіки у цілому, так і для окремих галузей, підприємств, факторів виробництва, також можна визначити ефективність зовнішньоекономічної діяльності. Доголовнихпоказниківефективностівідносятьпоказникивіддачітапо-

казники місткості, які є зворотними стосовно один одного. Показники віддачі характеризують результат, який припадає на

одиницю ресурсів (продуктивність праці, фондовіддача, капіталовіддача, норма прибутку). Розраховуються такі показники шляхом ділен-

ня обсягу виробництва у вартісній формі на витрати ресурсу. Показникимісткості(ємності)характеризуютьвитратиресурсів

на одиницю результату (трудомісткість, фондомісткість, капіталоміст­ ­ кість, наукомісткість). Їх розраховують шляхом ділення вартості за-

трачених ресурсів на загальну вартість обсягу виробництва. Продуктивністьпрацівизначаєефективністьвикористанняробочої

сили, і розраховують її як співвідношення обсягів виробництва та кількості працюючих або відпрацьованого ними часу в днях чи годинах. Продуктивністьможнарозрахуватинамікрорівнітанамакрорівні.При розрахункунамакрорівніобсягваловоговнутрішньогопродуктуділять

на чисельність зайнятих в усіх галузях національного господарства. Трудомісткість відбиває кількість затраченої живої праці на ви-

робництво одиниці продукції. Розраховується як відношення вартості

витрат живої праці до вартості обсягу виробництва. Капіталовіддача характеризує ефективність­ використання засобів

праці,вказуючинакількістьпродукції­ ,виготовленоїзавдякивикористаннюодиниціосновнихвиробничихфондів.Розраховуєтьсяяквідношення

вартості виробленої продукції­ до вартості основних виробничих фондів. Капіталомісткість показує кількість основного капіталу, що його

витрачають на виробництво одиниці продукції. Розраховується як відно-

шеннявартостіосновногокапіталудовартостівиготовленоїпродукції. Матеріаловіддачахарактеризує ефективність використання­ пред-

метів праці і показує, скільки вироблено продукції з одиниці витрачених матеріальних ресурсів (сировини­ , матеріалів, палива та ін.). Розраховується­ як відношення вартості виробленої продукції до вартості витрачених матеріальних ресурсів.

42