20.Явище лексичної омонімії.Міжмовна омонімія,її небезпека.Пароніми

Пароніми – це близькі за звуковим складом слова, що називають різні поняття. Виділяють зовнішньосистемну паронімію (одне найменування паронімічної групи належить до терміносистеми, а друге є загальновживаним словом або терміном іншої галузі): циклування – циклювання, дефект – дефектон, тензор – цензор. Найпоширенішою є внутрішньосистемна паронімія, що утруднює вживання термінів: карбон – карбен, гармонія – гармоніка, капронова – капринова – каприлова кислота.

Серед термінів вирізняємо пароніми трьох типів: автохтонні найменування (образ – образа, говір – говірка, звичай – звичка), назви іншомовного походження (реферат – референт, метил – метилен, екскурс – екскурсія), українські та запозичені найменування (нарада – нарація, прокляття – проклітика).

Українські паронімічні назви – це переважно спільнокореневі слова, що відрізняються афіксами (музичний – музикальний). Пароніми іншомовного походження поділяють на спільнокореневі (стенограма – стенографія, кон­цепт – концепція) та різнокореневі (тембр – темп, концепція – концесія, хінін – хітин).

Паронімія в термінології і загальновживаній лексиці має спільні риси. Слід пам’ятати, що фонетична близькість паронімічних найменувань може призводити до їх сплутування. Щоб запобігти неправильному вживанню термінів-паронімів, необхідно враховувати семантику словотвірних елементів іншомовного походження.

Отже, всі процеси, властиві українській лексиці, притаманні й термінології, яка як невід’ємна частина лексичної системи мови належить до найвідкритіших систем. Кількісні та якісні зміни в межах української термінології є результатом взаємодії лінгвальних та екстралінгвальних чинників і закономірностей.

Омонімія в терміносистемах виникає, коли значення багатозначного в минулому слова розходяться настільки, що втрачається спільна основа. Такі слова входять у різні терміносистеми (морфологія – в природознавстві та мовознавстві, реакція – в хімії та фізиці). Омоніми виникають також внаслідок творення термінів за допомогою використання побутових слів (лапка, хвіст, шийка). Ставши термінами, ці слова наповнюються зовсім новим термінологічним значенням.

Багатозначні терміни і терміни-омоніми можуть існувати, не змінюючи семантики, і поза контекстом. Цим терміни відрізняються від загальновживаних слів, які можуть змінювати значення залежно від фразового оточення.

Існує також явище міжмовної омонімії – продукт взаємодії близькоспоріднених мов, сплутування однакових за звучанням слів, що позначають різні поняття у різних мовах. Це дало змогу називати міжмовні омоніми «фальшивими друзями перекладача». Провокаційна близькість слів – однаковість (чи приблизна однаковість) звучання – створює проблему в міжкультурній комунікації, є причиною двозначних ситуацій або словесною пасткою під час перекладу.

Причиною прикрих помилок у щоденному мовленні є сплутування слів, однакових за звучанням у російській та українській мовах.

Омоніми можуть застосовуватися у різних функціональних стилях, але лише в художньому – з певною стилістичною метою. Науковий і ОДС вимагає точності контексту, тому омоніми у них не мають стилістичних функцій.

21) Су́ржик (від стар. «сурожь» — суміш різних зерен з житом (рос. рожью)) — мова, яка є сумішшю кількох мов і отже не може розглядатись як чиста (літературна). Інші існуючі назви цього явища — арго, жаргон, креол, лінгва франка. Побутове мовлення, в якому об'єднані лексичні та граматичні елементи різних мов без дотримання норм літературної мови. Первісно термін «суржик» (без додаткових визначень) вживався переважно щодо українсько-російського суржику. Суржик – українсько-російське просторіччя – у текстах з’являється тоді, коли документ пишеться нашвидкуруч одразу “кількома мовами”: розмовною українською, частково російською там, де автор не знайшов українських відповідників. Суржик – скалічена мова, якою користується, як правило, малоінтелігентна частина населення, байдужа до будь-яких мовних проблем. Засилля суржику слід викорінювати з допомогою літературної мови, через її утвердження. Українська мова впродовж багатьох століть була поставлена в такі умови, що можна тільки дивуватися, як вона вижила і збереглася взагалі. Накладене ще в другій половині XVII ст. табу великим тягарем лежало на ній майже до кінця XX ст. Де мешкає кровозмісне дитя?  Звичайним середовищем побутування гібридної мови є малі соціальні спільноти, як стійкі (двомовні сім'ї, професійно-виробничі колективи), так і стихійні, як-от у транспорті, в магазині, у черзі до лікаря. Найсприятливіші умови для побутування суржику створює звичайно ж сімейна комунікація, яка є природним диханням людини. Саме сімейні мови законсервували цей гібрид, що може використовуватися й несвідомо як основний і навіть єдиний засіб спілкування, й свідомо як засіб мовної гри. Неусвідомлюваний сімейний мовний консерватизм і є власне суржиком: це переважно мова вихідців із села у першому та наступних поколіннях, ідеальним виявом якої є сімейний тандем суржикомовного чоловіка та дружини.

Стійка і ефективна структура «низової» культури  Суржик - феномен не тільки мовної, а й - що незмірно важливіше й глобальніше - геополітичної стратегії. Це симптоматичний варіант відповіді на питання вибору України. Сучасна влада в державі принципово уникає відповідей на кардинальні геополітичні питання, зокрема щодо орієнтації на Росію чи Захід. А оскільки російську експансію Україна відчуває на порядок сильніше, ніж американсько-європейську, то й реагує на неї податливістю мовної політики. Можна не проголошувати російську мову офіційною, як вимагають східні регіони, але просто-напросто широко й безборонно вживати її в офіційних сферах, що нині й маємо.  Треба мати на увазі, що згубний вплив на нашу мову мають не тільки самі русизми, тобто неунормовані, фонетично чи морфологічно спотворені лексеми, а й інші фактори, які деформують нашу мову, розхитують її зсередини, нівелюють її специфічні особливості й ознаки - усе те, що визначає її самодостатність як окремої мови, позбавляють її здатності протистояти російському впливу.