9.Культура писемного мовлення фахівця.Особливості писемної форми мови

Мова — втілення думки. Що багатша думка, то багатша мова... (М. Рильський)

 Писемне мовлення —це універсальний засіб спілкування людей. За допомогою писемної мови думки і почуття передаються від покоління до покоління.

Писемне мовлення — переважно монологічне, має свої лексичні й стилістичні особливості, відповідну граматичну будову.

Писемне мовлення спирається на усне і є вторинним.

У писемному мовленні точніший добір лексики. Тут вживаються різні терміни, професійна й загальновживана лексика тощо. Не вживаються нелітературні слова, лайливі, територіальні. З діалектної лексики добираються лише найцінніші життєво необхідні слова і граматичні форми.

У писемному мовленні використовуються складні речення, різні форми сурядності й підрядності, відокремлення, вставні слова тощо.

Одиницею писемного мовлення є текст. Його поділяють на абзаци, що логічно пов'язані один з одним.

Писемне мовлення передається не лише словами й літерами, а й графічними знаками, схемами, таблицями, малюнками тощо.

У писемному мовленні форма викладу залежить від того, про який стильовий різновид йдеться. Наприклад, художній текст відрізняється від публіцистичного, науковий від ділового і т. д.

Щодо ділового писемного мовлення доречно сказати, що тут можливий не лише текстовий виклад. Є папери, котрі містять тільки конкретні цифрові дані, схеми, таблиці тощо. Це документи стандартного типу. Вони дають можливість ефективно підготувати максимум даних. А є й такі ділові папери, що містять лише загальні відомості. Тут відповідно добираються й мовні елементи. Такі документи мають дещо вільну від стандарту форму викладу.

Ефективність того чи іншого документа залежить від мовних засобів, насиченості найнеобхіднішою інформацією. Ось чому кожна організація чи підприємство прагнуть виробити свої типові документи. Перевага їх у тому, що вони не потребують багато часу для складання, легко сприймаються і зручні у використанні.Писемне мовлення. Цей вид має багато кодів: ідеографічне письмо, ієрогліфічне, фонемне письмо. Писемне мовлення має два напрямки: 1) письмо як письмове вираження думки; 2) читання. Письмо — це процес, дія, перекодування змісту думки з коду мислення на графічний, літерний код. Проміжною ланкою перекодування служить фонема. Письмо — це: а) підготовка, формування висловлювання на внутрішньому рівні; б) кодові переходи; в) техніка запису — накреслення потрібних графічних знаків за правилами та орфографічними нормами. Переваги письма такі: мовлення підготовлене, унормоване,відредаговане (як правило).

Характер писемного мовленнябагато в чому визначається специфічними умовами писемного спілкування і в першу чергу – відсутністю співрозмовника в момент висловлення думки. Невизначена кількісно аудиторія обслуговує, як правило, писемне мовлення (адже книжки, статті, газети, журнали розраховані на величезну, саме “невизначену кількісно” аудиторію).Одиницею писемного мовлення,тобто реальним проявом його,є текст – це “ланцюг” речень, які дають в результаті певну якісно нову цілість.

10)Оформлення адреси.

Управлінські документи оформляють на папері формату А4 (297 х 210мм.) та А5 (148 х 210мм.). Для зручності з усіх боків сторінки залишають вільні поля: ліве - 35мм.; праве - не менше 8мм.; верхнє - 20мм.; нижнє -19мм. Якщо текст документа займає не одну сторінку, то на другу сторінку не можна переносити тільки підпис. Також не бажано: 1. відривати один рядок тексту чи слово від попереднього абзацу; 2. починати один рядок нового абзацу на сторінці, що закінчується, краще почати новий абзац на наступній сторінці; 3. переносити слово на межі сторінок, слід переносити це слово на нову сторінку.

ПІБ, вул.., село, район,область,індекс

Адресат(службова кореспонденція).

Адреса проставляється на багатьох документах: листах, доповідних запис­ках, довідках, повідомленнях та ін.

Одним з правил адресування документа за новими державними стандар­тами є написання поштової адреси після назви установи, організації, підприєм­ства, яким надсилається документ. Проте якщо документ надсилається окремим громадянам, то спочатку вказується поштова адреса, а потім прізвище та ініціали адресата.

Якщо документ адресовано службовій особі (керівникові), то назва установи є складовою назви посади адресата.

 У Н.в. Міністерство освіти України

У Д.в. Заступнику міністра освіти України

п. Артемову В.І.

115049, Київ, вул. Зелена, 14

 У документах (циркулярних листах), адресованих декільком однорідним ор­ганізаціям чи службовим особам, які обіймають однакові посади, можна написати узагальнене значення.

У Д.в. мн. Інспектору у справах неповнолітніх

У Р.в. Тернопільської області

Якщо до складу реквізиту “адресат” входить і поштова адреса, то вона зазначається в документі після назви організації, структурного підрозділу й прізвища слубової особи (для офіційної зовнішньої кореспонденції).

У Д.в. Директорові

У Р.в. Чернівецької СШ № 11

У Д.в. п. Сальнікову Віктору Івановичу

У Н.в. вул. Південно-Кільцева, 7

811013, Чернівці-13.

 Але поштову адресу не зазначаютьу документі, якщо він (лист) адресо­ва­ний до урядових установ, органів державної влади.

У Н.в. Вищий арбітражний суд

Відділ листів

У Д.в. п. Мисенку М.Л.

 Адресу відправника (адресанта) зазначають у лівому верхньому куті конверта.

1) Тимошенко Вадим Олегович у Н.в.

вул. Грінченка, 23 у Р.в.

Донецької області

м. Макіївка – 19 у Н.в.