22.Стилістичні норми української мови.Стилістичні помилки в діловому та науковиму стилях : тавтологія, плеоназм, штампи

Плеоназм – вислів, у якому є близькозначні, хоч різні за звучанням слова: Розкажи свою автобіографію; Справжні факти дезорганізації порядку; Іншої альтернативи немає.

 Тавтологія – повторення певної думки дуже близькими за звучанням словами: Рух широко поширився; Користь від використання цих препаратів; Тривалість засідання триває 1 годину.

Мовленнєвому вияву точ­ності сприяє стандартизованість (головна ознака офіційно-ділового стилю літературної мови), яка полягає у регулярному використанні стандартних мовних конструкцій – мовних стереотипів (кліше).

Кліше – це готовий мовний стандарт, який є необхідним елементом ді­лових паперів, напр.: на основі викладеного; беручи до уваги; подаю до ва­шого відома; з метою; у зв’язку з тим, що...; зважаючи на те, що...; прошу дозволити; взяти до уваги; взяти за основу; ми, що нижче підписалися. Ці мовні стандарти мають певне функціональне навантаження: економлять розумову енергію, сприяють швидкому й точному складанню документів, однозначному вираженню думки, полегшують ділове спілкування і є нормативним явищем в ОДС.

У діловому стилі найбільш поширені такі кліше з головними словами:

а) іменниками: виконання доручень, внесення змін, заходи щодо реконструкції, ратифікація угоди, додаткові заходи, грошова допомога, порядок денний, матеріальна відповідаль­ність, за місцем основної роботи, з боку адміністрації, на підставі наказу;

б) дієсловами: порушити питання, довести до відома, надати допомогу, взяти до уваги, вжити заходів, надати допомогу, обіймати посаду, виголошувати промову, накласти резолюцію, позбавити слова, брати участь, схвалити пропозицію;

в) іншими частинами мови: згідно з розпорядженням, відповідно до чинного законодавства, у зв’язку з виходом на пенсію та ін.

Кліше треба відрізняти від мовних штампів – слів і виразів, позбавлених образності, часто й одноманітно повторюваних без урахування контексту, які є явищем негативним, безбарвним і використання у мові яких, як правило, недоречне. Найпоширеніші штампи в ОДС та ЗМІ такі: дати путівку в жит­тя, являти значний інтерес, необхідно відзначити, приділяти велику увагу, набути широкого розмаху, піддати різкій критиці, викликає занепокоєння стан справ набула гостроти ситуація, працювати на якійсь ниві і под.

У розповідях про сучасного успішного керівника підприємства не обхо­диться без висловів: людина невтомної енергії, пройшов усі сходинки служ­бової кар’єри, людина високих професійних якостей, бере курс на людський фактор, має високий авторитет серед колег тощо. А підприємство, очо­люване цим керівником, вийшло на передові рубежі вітчизняної економіки, випускає продукцію широкої номенклатури, робить вагомий внесок у... і т. ін.

Навичок висловлюватися штампами людина на жаль, починає набувати ще в школі; майже у кожному творі сучасного школяра читаємо: автор яскраво зображує, яскравим образом твору є, незабутнє враження справив на мене, образ героя виховує в нас такі якості, як і т. д. У побуті ж постійно чуємо побажання творчих успіхів у роботі, міцного здоров’я.

23.Особливості використання граматичних форм іменників у професійному мовленні.Іменники на позначення статусу,професій,посад,звань.Варіанти відмінкових форм іменників.Кличний відмінок.Основні формули звертань.

Слід пам’ятати, що науковий та офіційно-діловий стилі вимагають:

1. Перевагу надавати абстрактним, неемоційним, однозначним іменникам книжного походження; автор, біографія, варіант, габарит, гарант, довідка, екзотика, екскурсія, ємність, єство, журі, звершення, зона, інгредієнт, компрометація, кон’юнктура, лабораторія, маркетинг, номенклатура, об’єктивність, поборник, прецедент та ін. Отже, треба уникати вживання іменників із розмовного стилю, із суфіксами збільшеності чи зменшеності, з усіченою основою тощо й заміняти їх нейтральними, книжними іменниками або іншими частинами мови чи розгорнутими пояснювальними конструкціями.

Рід іменників – назв професій, посад, звань – при виборі між наявними в мові формами іноді викликає труднощі. Орієнтуватися слід на такі правила:

-          Офіційні назви посад, професій, звань – іменники чоловічого роду: професор, нотаріус, директор, секретар, завідувач. Ці слова вживаються для позначення чоловіків і жінок: Звільнити Петрову Н. Я. від виконання обов’язків диспетчера. Зарахувати Клименко А. М. на посаду лаборанта.

Це пов’язано з семантичною мотивацією слів: ці посади в минулому, як правило обіймали особи чоловічої статі.

-          Відсутні відповідники жіночого роду у всіх складних назвах посад, звань: головний бухгалтер, провідний технолог, статист-дослідник, старший викладач.

-          Текст набуває офіційного характеру, якщо слова, залежні від найменування посади, узгоджуються з цим найменуванням у формі чоловічого роду й тоді, коли мова йде про жінок: Головний лікар дозволив..., Змінний інженер закінчив...

Проте, якщо в документі вказується прізвище жінки, яка обіймає названу посаду, то підпорядковані слова (найчастіше дієслова) вживаються у формі жіночого роду:Нараду провела директор фірми Люткевич П. І.

-          Форми чоловічого і жіночого роду мають слова: автор – авторка, аспірант – аспірантка, вихованець – вихованка, дисертант – дисертантка, поет – поетеса, студент – студентка, учень – учениця, спортсмен – спортсменка.

-          Лише жіночий рід мають слова: покоївка, праля, домогосподарка, кастелянша, манікюрниця, рукодільниця, друкарка (жінка, що працює на друкарській машинці).

-          Рід іменників спільного роду староста, суддя, голова, воєвода, сирота  визначається синтаксично: Суддя Петрова оголосила вирок. Суддя Петров повідомив про наслідки розслідування.

-          У ділових паперах не вживаються однослівні найменування осіб за місцем проживання, роботи, статусу: сельчани – жителі села, освітяни – працівники освіти, циркачі – артисти цирку, городяни – мешканці міста.