2)Походження назви Україна.

Назва Україна офіційно закріпилась з часів виникнення УНР в 1918р. Але саме найменування давнє – сягає спільнослов»янського періоду. Перша письмова згадка про Україну міститься в Іпатіївському списку Повісті временних літ. Словом Україна позначають всі українські землі. У Густинському літописі від 1516 року згадка про виникнення Запорізької Січі. У 1650 у Франції видано латиною книжку франц. Інженера Боплана «Опис України». У літописі Величка 1720 р. назву Україна можна знайти майже на кожній сторінці.

Три версії походження слова Україна:

1. поляки пояснювали назву як окраїна Польщі, пограниччя їх держави.

2. Україна виникла у зв»язку з словом краяти: краяти – край – украй – Україна, частина території, що відділена певними особливостями.

3. складання слів анти – ути та країна. Країна антів – уть країна.

  Отже, Україна <— украй <— краяти. Назва виникла ще у спільнослов’янський період, бо ті слов’яни, що у VI ст. помандрували на Балкани, понеси її з собою. Там виникла область Крайна (між Сербією і Хорватією). Це не випадково, бо туди перенесли й інші топоніми з України: Черногора – Чорногорія, Гуцульщина – Гуціка – Гацка. У царській Росії назва Україна не визнавались. Офіційною була назва Малоросія, що протиставлялася Великороси. Побутувала думка, що українці – це ті ж росіяни, але із зіпсованою поляками російською вимовою, люди меншої вартості, ніж великороси. Назви “Мала Русь” і “Велика Русь” утворені грецькою психологією, а росіяни скористалися готовими назвами, даними греками. Уперше ці назви знаходимо в посланнях царгородського патріарха 1303 р. із справи про утворення Галицько-Волинської метрополії. За термінологією грецьких географів:– Мала Русь, це власне Україна, і Велика Русь, це Україна разом з її колоніями у Прибалтиці, Поволжі, біля Ладоги й Онеги, тобто Русь часів Святослава, Володимира Великого, Ярослава. Отже, Мала Русь – це метрополія.

3)Літературна мова – унормована, відшліфована класиками літератури форма загальнонародної мови, яка обслуговує усі сфери суспільного життя.

Діалектною базою нової укр.. літературної мови стали наддніпрянські говірки, їх зачинатилем був Котляревський,а основоположником Шевченко.

Українська літературна мова як вища форма загальнонародної національної мови, відшліфована майстрами слова, характеризується наявністю сталих норм, які є обов'язковими для всіх її носіїв. Норма літературної мови — це сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, які закріплюються у процесі суспільної комунікації. Виділяють такі форми норми:

1)Орфоепічні - регулюють правила вимови 2)Акцентологічні - регулюють розстановку наголосів у літ. мовах 3)Словотворчі – керують процесом твор. слів 4)Графічні – рег. написанням слів у відповідності з укр. алфавітом 5)Орфографічні - впорядковують правильність напис. слів 6)Пунктуаційні – допом. розставляти розділові знаки. 7)Лексичні – рег. вживання слів відповідно до значень зафіксованих у словниках. 8)Граматичні – впорядковують правильні творення й вживання морфологічних форм,а також побудову словосп. й речень 9)Стилістичні – регулюють вибір слова чи синтаксичної конструкції відповідно до умов спілкування і стилю викладу.