59 Україна на порозі кризи і наростання застійних явищ (1965-1985рр)

Усунення М. Хрущова від влади означало відмову від реформ і лібералізації. В Україні, як і в Радянському Союзі загалом, настало двадцятиліття панування консервативних сил. Після усунення М. Хрущова суть консервативного курсу нового керівництва визначалася як «стабілізація», яка стала своєрідним символом брежнєвської епохи. Система втратила два важливі стимули розвитку економіки: зі смертю Сталіна — страх перед репресіями, з усуненням Хрущова — ентузіазм і романтичну віру в переваги соціалізму.

Протягом 1960—1980-х pp. спостерігалося певне зростання добробуту народу, підвищувалася заробітна плата. Проте цей добробут був відносним. За рівнем життя Україна значно поступалася передовим державам. Існував гострий дефіцит промислових і продовольчих товарів, черги стали ганебною прикметою життя народу. Економічна стабільність забезпечувалася за рахунок розпродажу національних природних багатств — нафти, газу, вугілля, лісу. Населення не знало, що тодішній відносний достаток має тимчасовий характер.

Ідеологічним орієнтиром партійно-державного керівництва СРСР і УРСР була програма КПРС, прийнята ще 1961 р. Основним положенням програми було побудова комунізму в СРСР до 1980 р. Однак у 1970-ті pp. стало зрозумілим, що комунізм побудований не буде. Тоді партійне керівництво висунуло гасло про будівництво «розвинутого соціалізму» — найбільш досконалої форми суспільно-політичного устрою. У суспільстві формувалася ідея про те, що в країні з успіхом вирішуються питання задоволення життєвих потреб людини, розвиваються економіка, наука, освіта, культура і зовсім відсутні соціальні проблеми

Конституція СРСР 1977 р. і Конституція УРСР 1978 р., у яких говорилося про демократизацію політичної системи, розширення прав і свобод радянських громадян, рівність націй, розходилися з реальним життям. Конституція формально узаконила безмежну владу комуністичної партії, оголосивши її «ядром політичної системи суспільства». Відбувався процес злиття партійного і державного апаратів. На практиці тільки комуніст міг обіймати високі адміністративні й господарські посади. Тому росла кількість членів КПУ: з 1,2 млн осіб на початку 1960-х pp. до 2,7 млн осіб наприкінці 1970-х pp.

У 1960—1980-ті pp. було закладено організаційні основи дисидентського руху: зріс його інтелектуальний потенціал, громадянська активність частини інакодумців стала набувати рис суспільного руху, виникають елементи координації цього руху.

У роки «застою» культура України розвивалася під впливом тоталітарного режиму.

Процеси, що відбувалися в 1970—1980-ті pp. в культурному і духовному житті, мали суперечливий характер. З одного боку, відбувається бурхливий розвиток науки, виникають нові напрямки в кіномистецтві, стають широко відомими імена театральних діячів, письменників, поетів, а з іншого боку, посилюється процес русифікації, наступ центру на права республіки.

60 Розширення єс та нато. Місце україни в цьому процесі

Розширення Європейського Союзу та НАТО. Місце України в цьому процесі.

Європейська інтеграція стала характерною ознакою світового розвитку наприкінці XX — на початку XXI ст. її основи були закладені одразу після Другої світової війни (Західноєвропейський економічний союз).

7 лютого 1992 р. було підписано Договір про Європейський Союз (так званий «Маастрихтський договір»). Цей документ, що набрав чинності 1 січня 1993 р., передбачає вступ до ЄС будь-якої держави, яка забезпечує демократичні свободи, захист прав і свобод людини, дотримання принципу верховенства закону.

Важливою складовою європейських інтеграційних процесів є військове співробітництво країн у рамках Організації Північноатлантичного договору (НАТО), який діє з 1949 р. Першочерговими завданнями НАТО на сучасному етапі є здійснення миротворчої діяльності, боротьба з розповсюдженням міжнародного тероризму та зброї масового знищення. Україна як європейська держава не може стояти осторонь європейських інтеграційних процесів. Економічна інтеграція сприятиме відкриттю нових ринків виробництва та збуту товарів, припливу капіталів та інвестицій, впровадженню передо¬вих технологій.

Президент України В. Ющенко визначив вступ України до ЄС як головну стратегічну мету країни. 21 лютого 2005 р. було укладено план дій «Україна — ЄС», який передбачає надання нашій державі статусу асоційованого члена ЄС. Сьогодні Україна проводить активну політику щодо укла¬дання з країнами ЄС договору про зону вільної торгівлі, приведення українського законодавства до європейських стандартів, створення ефективності ринкової економіки, забезпечення захисту прав і свобод громадян, розвитку демократії. Виконавши ці завдання, Україна стане повноправним членом ЄС. Представники ЄС здійснюють моніторингову роботу в Україні щодо виконання поставлених завдань та заслуховують «українське питання» на. засіданнях Європарламенту.

У 2004 р. Україна виключила з воєнної доктрини тезу про готовність до повноправного членства у НАТО, що пояснювалось складністю переговорів з цією організацією, порушенням Україною, з точки зору представників НАТО, деяких міжнародних двосторонніх угод.

Однак після президентських виборів 2005 р. воєнну доктрину знову було доповнено тезою про готовність України до повноправного членства у НАТО. У рамках діалогу з питань вступу України до НАТО проводиться велика кількість заходів: прийнято документ «Поглиблення співпраці Україна — НАТО: короткострокові заходи», відбувся візит Президента України В. Ющенка до Брюсселя, у червні 2005 р. Генеральний секретар НАТО Ян де Хооп Схеффер відвідав Україну, проводяться спільні воєнні навчання на Яворівському полігоні на Чорноморському узбережжі, в Україні поширюється інформаційна кампанія щодо діяльності НАТО, створено інформаційні центри у Києві, Харкові та інших містах.

Висновок. Україна бере активну участь в економічних та військових інтеграційних процесах, які відбуваються в Європі. Вирішення основних завдань, які поставлено ЄС та НАТО перед Україною, дозволить їй стати повно¬правним членом цих впливових міжнародних організацій