Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Історія.doc.dot.doc
Скачиваний:
295
Добавлен:
23.02.2016
Размер:
431.1 Кб
Скачать

13.Галицько-волинська держава як спадкоемиця Київської Русі

Наприкінці XII – у першій половині XIII ст. більшість князівств Давньоруської держави занепали. Особливо посилила та поглибила ці руйнівні процеси монгольська навала. Проте дещо іншою була ситуація в південно-західній частині Русі, де основними політичними центрами виступали Галицьке і Волинське князівства.

Іншою була ситуація в південно-західній частині Русі, де 1199 р. з'явилося нове державне об'єднання -- Галиць-ко-Волинське князівство. Майже впродовж півтора сторіч-чя воно відігравало надзвичайно важливу роль у житті східних слов'ян.

Виникненню та піднесенню Галицько-Волинської дер-жави сприяла низка чинників:

вдале географічне положення (віддаленість від Киє-ва послаблювала вплив центральної влади, природні умо-ви робили ці землі важкодоступними для степових кочів-ників, крім того, князівство розташовувалося на перехрес-ті стратегічно важливих торгових шляхів);

необхідність спільної боротьби двох князівств проти агресії з боку Польщі та Угорщини, а згодом проти мон-гольського нашестя та іга;

енергійна об'єднавча політика князів Романа Мсти-славича (1199--1205) та Данила Романовича Галицького (1238--1264);

існування на території князівства багатих родовищ солі, що сприяло економічному зростанню та інтенсифіка-ції торгівлі.

Державний розвиток Галицько-Волинського князів-ства відбувався в кілька етапів.

І етап (1199--1205) -- утворення та становлення.

II етап (1205--1238) -- тимчасовий розпад єдиної дер-жави.

III етап (1238--1264) -- об'єднання та піднесення,активна боротьба із золотоординським ігом.

.IV етап (1264--1323) -- стабільність і піднесення.

V етап (1323--1340) -- поступовий занепад.

Будучи безпосереднім спадкоємцем Київської Русі, Га-лицько-Волинське князівство відіграло надзвичайно важ-ливу роль в історії українського народу:

зберегло від завоювання та асиміляції південну та західну гілки східного слов'янства, сприяло їхній консолі-дації та усвідомленню власної самобутності;

стало новим після занепаду Києва центром політич-ного та економічного життя;

модернізувало давньоруську державну організацію;

розширило сферу дії західноєвропейської культури, сприяло поступовому подоланню однобічного візантій-ського впливу;

продовжило славні дипломатичні традиції Київ-ської Русі, ще 100 років після встановлення золотоордин-ського іга представляло східнослов'янську державність на міжнародній арені.

14.Охарактерезувати становище українських земель вскладі Літви та Польщі(серІvx-XVI)

Період, що тривав з кінця XIV до середини XVII ст., — це майже 300 років, сповнених подіями, наповнених і драматизмом, і історичною величчю.

Руйнація традиційних підвалин життя часів Київської Русі, порушення сталих політично-династичних зв'язків призвели до того, що українські землі опинилися під зверхністю сусідніх держав і в першу чергу Литви і Польщі.

Подальша їх доля була неоднаковою. До складу Литовського князівства увійшли найкультурніші українські землі з виробленими правними формами. Вони не тільки успішно боронили свою правну культуру, а й активно впливали на правове і культурне життя Великого князівства Литовського, що й сприяло визначенню його як Литовсько-Руської держави. Багато в чому литовсько-руське право було наслідком звичаєвого права Русі і в свою чергу наклало чималий відбиток на подальшу українську юридичну думку. Інакше відбувався розвиток територій, які опинилися під владою Польщі з її відверто колонізаторською політикою, уведенням чужого для українського народу польського права. Надалі подібних утисків зазнали і ті українські землі, що входили до складу Литви, а після утворення Речі Посполитої опинилися під владою Корони.

За різних складних умов українські землі зуміли все ж таки зберегти високий рівень своєї правової культури. Величезне значення в політичному житті українських земель мала поява і розвиток такої суспільної верстви як козацтво, центром консолідації якого стала Запорізька Січ. Тут виникали зародки української державної організації з притаманними їй елементами демократизму. У першій половині XVII ст. Січ стає своєрідним центром визвольного руху українського народу.

В и с н о в к и :

Процес визволення та об’єднання земель Південно-Західної Русі, започаткований Галицько-Волинським князівством, в середині ХIV ст. був перерваний агресією сусідніх держав. Українські землі потрапили під владу Польщі, Литви, Угорщини, Молдавії, панівні верстви яких ліквідували залишки автономної української державності. Опір місцевої князівсько-боярської опозиції був придушений. Гнучка політика поступок руській аристократії, яку проводив литовсько-польський уряд та альтернатива служби московському князю започаткували процес відмови української знаті від власної державної дії.

В середині XV ст. на землях українського Півдня утворилося Кримське ханство - воєнно-феодальна держава, яка, як і Турецька імперія, здійснювала грабіжницькі напади на українські землі. Оборону українського народу від агресії взяло на себе козацтво – нова суспільна сила, що формувалася в Порубіжжі.

Виникнувши як колонізаційне явище, як прагнення суспільних низів звільнитися від феодальної експлуатації, в боротьбі з турками та татарами козацтво створило військово-політичну організацію – Запорозьку Січ, що поступово перебирала на себе деякі функції української держави.

Розвиток соціально-економічних відносин феодально-кріпосницької системи, посилення соціального та національно-релігійного гноблення після Люблінської унії 1569 р. викликали зростаючий опір українського населення. Разом з тим в усіх сферах життя формувалися зародки нового, буржуазного ладу. Протягом другої половини XVI – першої половини XVII ст. завершилось формування українського народу, склалися передумови Визвольної війни – національної революції, що розгорнулась в середині ХVII ст.