Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Історія.doc.dot.doc
Скачиваний:
295
Добавлен:
23.02.2016
Размер:
431.1 Кб
Скачать

26Охарактеризуйте становище українських земель в кінціХіх поч. Хх ст.

Рубіж ХІХ–ХХ ст. – це не тільки календарна межа, а й період суттєвих соціально-економічних та суспільно-політичних зрушень в історії українського народу. Скасування кріпацтва (1861 р.) та низка буржуазних реформ 60–70-х рр. ХІХ ст. були спробами царизму пристосувати частково реформовану феодальну систему до назрілих потреб часу. Оскільки реформи проводилися згори, то базові елементи феодального суспільства значною мірою зберігали свої позиції. Непослідовність і незавершеність реформ 60–70-х рр. суттєво стримували соціально-економічний розвиток Російської імперії, а відповідно і українських земель в її складі. Проте ці реформи були незворотними і давали певний простір запізнілим соціально-економічним перетворенням. Аграрна реформа (1861 р.) звільнила селян від особистої залежності, а також виштовхувала їх заради сплати викупних платежів за землю на ринок робочої сили (цьому сприяв також земельний голод). Таким чином, Україна перетворилася на потужний центр виробництва сільськогосподарської продукції всієї Російської імперії. Так, частка України в експорті пшениці Російської імперії становила 90%, а збір пшениці становив 20% світового врожаю тощо. В кінці ХІХ ст. в Україні завершився промисловий переворот суть якого полягала в переході від мануфактурного виробництва до фабричного, від дрібного до широкомасштабного, від ручної праці – до машинної. Економічний розвиток українських земель на поч. ХХ ст. відбувався в руслі загальноімперських економічних тенденцій, водночас він мав свої особливості, що зумовлювалось:1) вигідним географічним розташуванням;2) природними багатствами;3) дешевою кваліфікованою робочою силою тощо. Отже, економічний розвиток українських земель відбувався суперечливо і неоднозначно. Але кількісні та якісні зрушення суттєво змінили місце та роль української економіки в складі Російської імперії. Для аграрного розвитку західноукраїнських земель в складі Австро-Угорської імперії на поч. ХХ ст., як і для економіки в цілому, характерним був поступовий перехід на буржуазно-капіталістичний шлях. Однак ці позитивні зрушення мали, як правило, локальний, фрагментарний характер, в цілому сільське господарство розвивалося на екстенсивній основі. Гострою була проблема аграрного перенаселення, переконливим свідченням якого стала трудова еміграція західноукраїнських селян за океан – до Канади, США, Аргентини, Австралії, Бразилії тощо. Наприкінці ХІХ ст. із Східної Галичини та Північної Буковини емігрувало понад 250 тис. осіб.

Економіка західноукраїнських земель мала чітко виражений колоніальний характер. Таким чином, в кінці ХІХ – на поч. ХХ ст. на західноукраїнських землях у складі Австро-Угорської імперії відбувається поступовий перехід до буржуазно-капіталістичних форм господарювання, проте колоніальне становище економіки краю зумовлювало досить суперечливий характер економічного розвитку.

27Висвітлити характер та причини революції 1905-1907 в Росії та їх вплив на Україну

Початок XX ст. ознаменувався гострою кризою російського самодержавства. До затяжної економічної кризи (1899—1903) додалась поразка у російсько-японській війні(1904—1905). Країну охопили заворушення, які вилились у демонстрації, страйки, що носили здебільшого політичний характер.

Причини революції:

— невирішеність аграрного питання;

— самодержавство, відсутність демократичних свобод;

— колоніальна політика по відношенню до неросійських народів.

9 січня 1905 р. за наказом царя було розстріляно робітничу демонстрацію у Санкт-Петербурзі. Загинуло близько тисячі чоловік. Петербурзький розстріл викликав обурення робітників, невдоволення поширилось на армію і село. У січні в імперії застрайкувало 440 тис. чол. (з них на Україні 70 тис. чол.). У червні 1905 р. починаються селянські виступи, які відбулися в 64 з 91 повітів 9 українських губерній. Провідною політичною силою в Україні в роки революції 1905—1907 pp. були робітники та селяни. Масові селянські виступи відбулися в жовтні 1905 р.. Царська влада жорстоко придушувала селянські виступи. Робітники України в роки революції провели масові страйки, на яких висували не тільки економічні вимоги, а й політичні («Геть царя!»). У Харкові робітники почали будувати барикади. Активну участь у революційних подіях взяли військові. 13 червня 1905 р. в Одесі розпочався загальноміський страйк. 14 червня підняла повстання команда броненосця «Потьомкін» (730 осіб). 11 листопада 1905 р. розпочалося повстання на головній базі Чорноморського флоту в Севастополі — на крейсері «Очаків», до якого приєдналося 12 бойових кораблів. Підтягнувши війська, 16 листопада влада придушила повстання. Керівник повстання лейтенант Петро Шмідт (1867— 1906 pp.) і три його помічники за вироком суду були розстріляні. У роки революції 1905—1907 pp. українські політичні партії, громадські об'єднання розгорнули бурхливу діяльність, охопили своєю роботою широкі народні маси.

Національні вимоги українців були викладені в петиціях, листівках, газетних публікаціях, документах різних організацій. 1905 р. в Російській імперії з'явилася перша україномовна газета «Хлібороб». Із 1906 р. у Києві почала виходити щоденна газета «Рада». Вимоги, що висувалися, зводилися до відміни поміщицького землеволодіння, уведення демократичних свобод, ліквідації національно-культурних обмежень, розвитку української культури. УСДРП, УДП висували як основну вимогу відновлення української держави у формі автономії, тільки УНП вимагала повної незалежності. У ході революції 1905—1907 pp. царат був вимушений піти на поступки. Маніфест 17 жовтня 1905 р. «дарував» народам Російської імперії політичні права та свободи, обіцяв скликати законодавчий орган — Державну думу. Отже, революція 1905—1907 pp. активізувала національний рух в Україні. Була створена українська преса. Політичні партії відстоювали головне питання — автономію України в складі федеративної Росії.